Журнал «Внутренняя медицина» 5(5) 2007

Системи охорони здоров'я відіграють провідну роль у формуванні, зміцненні, збереженні й відновленні здоров'я населення між усіма секторами суспільства. Глобальні зміни в різних сферах життєдіяльності, нові виклики здоров'ю й безпеці людей обумовлюють необхідність постійної уваги до проблем здоров'я, реформування та вдосконалення системи його охорони.

У сучасних умовах здійснюється послідовна робота з поліпшення якості систем охорони здоров'я та їх подальшого розвитку. Процес реформ має поетапний характер і дозволяє вдосконалювати роботу різних ланок та рівнів охорони здоров'я, покращувати технології надання медичної допомоги, впроваджувати нові організаційні форми, накопичувати необхідні ресурси.

Головними принципами реформ охорони здоров'я, що визначені Люблянською хартією, є розробка та розвиток політики охорони здоров'я; реорганізація системи надання медичної допомоги; зміна характеру використання людських ресурсів; удосконалення механізмів управління та навчання на основі досвіду [1]. Саме вивчення досвіду різних країн у проведенні реформ та організації медичних служб дозволяє виявити оптимальні шляхи розвитку охорони здоров'я, перспективні управлінські рішення, спрямувати ресурси на максимальне задоволення потреб населення в послугах галузі охорони здоров'я та підвищення ефективності її діяльності.

Міжнародні організації приділяють значну увагу питанням збору та узагальнення інформації про організацію й діяльність національних систем охорони здоров'я з метою поширення кращого досвіду та розвитку міжнародного співробітництва. ВООЗ діє як керівний і координуючий орган у міжнародній діяльності з охорони здоров'я, сприяє співробітництву між науковими та професійними групами, що беруть участь у розвитку справи охорони здоров'я, надає інформацію, поради й допомогу в цій сфері [2, 3].

На вдосконалення систем охорони здоров'я на основі кращого досвіду націлюють стратегічні документи ВООЗ та його Європейського регіонального бюро [4–7].

Європейська обсерваторія з систем охорони здоров'я аналізує діяльність національних систем, вивчає та пропагує передовий досвід їх організації. Обсерваторією готуються спеціальні збірники з характеристики національних систем, у яких висвітлюються результати реформ та досягнення в справі збереження популяційного здоров'я. Аналіз систем охорони здоров'я різних країн дозволяє керівникам та дослідникам обгрунтовувати й визначати оптимальні шляхи перетворень у медичній галузі.

Діяльність галузі охорони здоров'я країни багато в чому залежить від особливостей історичного, політичного, соціально-економічного та культурного розвитку. Тому аналіз здоров'я та системи його охорони доцільно проводити з урахуванням цих даних.

Швеція розташована на півночі Європи, на Скандинавському півострові та прилеглих островах. Країна займає площу 450 км², з яких 8,7 % становить водна поверхня. Довжина з півночі на південь складає 1600 км, з заходу на схід — 500 км. З заходу країна межує з Норвегією, з північного сходу — з Фінляндією, а зі сходу й півдня її омивають води Балтійського моря та Ботнічної затоки. Хоча більша частина Швеції розташована за Полярним колом, її клімат є помірно континентальним, переважно завдяки Гольфстриму.

У країні введено конституційну монархію з парламентською формою правління. Головою держави вважається король, проте функції управління здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром, який обирається парламентом — риксдагом. Парламент переобирається загальним голосуванням кожні 4 роки. Протягом ХХ століття Швеція зберігала нейтралітет. У країні досягнуто високого рівня життя населення в умовах капіталістичної системи господарства на основі застосування високих технологій і всеохоплюючого соціального забезпечення. Країна має сучасну інфраструктуру, добрі внутрішні й зовнішні комунікації та висококваліфіковану робочу силу. Головними ресурсами економіки є ліс, гідроенергія й залізна руда. Економіка орієнтована переважно на зовнішню торгівлю.

Чисельність населення Швеції має стійку тенденцію до зростання. Якщо в 1970 р. в країні нараховувалось 6,2 млн жителів, то в 2007 р. — 9,1 млн. Цікаво відзначити, що Швеція була першою в світі країною, де в 1749 р. проведено перший перепис населення, який виявив 1,8 млн жителів. З того часу зберігається перевага жіночого населення над чоловічим. Проте за рахунок імміграції іноземних робітників ця різниця поступово скорочувалася. Сьогодні за статевим складом населення Швеції розподіляється приблизно навпіл: 50,4 % жінки, 49,6 % — чоловіки.

Серед етнічного складу населення переважають шведи (91 %). Крім того, у країні проживає понад 17 тис. саамі, 50 тис. корінних фінів, а також 450 тис. етнічних фінів, які емігрували протягом ХХ століття. 12 % населення народилися за кордоном і близько 20 % є іммігрантами. У 1994 р. в Швеції проживало понад 0,5 млн іноземних громадян, у тому числі 210 тис. фінів, 70 тис. югославів, 48 тис. іранців, 47 тис. норвежців, 41 тис. датчан, 29 тис. турків. В період 1945–1980 рр. імміграція досягала 45 % природного приросту населення. Щільність населення є нерівномірною, у містах зосереджено 84 % мешканців. Особливо високою щільністю населення вирізняються райони, прилеглі до Стокгольму, Гетеборгу й Мальме.

Віковий склад населення характеризується значною часткою осіб старших вікових груп. Питома вага населення віком понад 65 років становить 17,2 %. Це третій за величиною показник в Європі після Італії (18,9 %) та Німеччини (18,3 %). Середній показник у Європейському регіоні ВООЗ (ЄР ВООЗ) становить 14,8 %, у Європейському Союзі (ЄС) — 16,4 %. Що стосується дитячого населення, то його частка в загальній структурі становить 18,1 %, що також більше, ніж у Європі (17,4 %) та ЄС (16,2 %).

Швеція за рівнем народжуваності посідає серединне місце серед країн Європи. У 2005 р. показник народжуваності становив 11,2 на 1000 населення. Протягом 1970–1999 рр. народжуваність у країні мала тенденцію до скорочення, що збігалося з загальноєвропейською тенденцією. У 1999 р. було зареєстровано найнижчий показник народжуваності за вказані роки, який склав 9,95 ‰. З 2000 р. спостерігався поступовий підйом народжуваності до 11,2 ‰ (рис. 1).

Протягом останніх років смертність населення становила 10,6 на 1000. Цей рівень є близьким до середньоєвропейського (11,1 ‰) та країн Європейського Союзу (9,9 ‰). Порівняно з 1990 р. смертність зросла в 1,7 разу, у той час як у цілому в країнах ЄР ВООЗ вона залишилася на попередньому рівні, у найближчого сусіда, Норвегії, — скоротилася в 1,7 разу (рис. 2).

Основними причинами смерті населення Швеції є хвороби системи кровообігу (50 %), злоякісні новоутворення (22,0 %). Аналіз стандартизованих показників смертності свідчить про зниження їх унаслідок серцево-судинної патології з 286,9 на 100 тис. у 1996 р. до 243,2 — у 2002 р., тобто на 15,2 %. Ці показники були нижчими від аналогічних у Фінляндії (275,0), країнах ЄС (279,4) та ЄР ВООЗ (460,1 на 100 тис.) та вищими, ніж у Норвегії (232,0 на 100 тис.). Стандартизовані коефіцієнти смертності внаслідок онкологічних захворювань мали тенденцію до зниження протягом 1971–1995 рр. у 3,5 разу з наступним підвищенням в 1,7 разу до 154,9 випадку на 100 тис. населення в 2002 р. Вони були нижчими від середньоєвропейських (173,0 на 100 тис.) та країн Європейського Союзу (181,5 на 100 тис.). Стандартизовані показники смертності від травматизму з 1980 до 1995 р. мали тенденцію до зниження з 21,6 до 16,9 на 100 тис., а потім — до поступового зростання до 40,0 на 100 тис. у 2002 р. Ці показники були найменшими на Скандинавському півострові та нижчими за середні в країнах ЄС і ЄР ВООЗ. Така ж закономірність є характерною для стандартизованих показників смертності від хвороб органів дихання та травлення. Стандартизовані показники смертності внаслідок інфекційної патології становлять 7,8 на 100 тис., що вдвічі нижче, ніж у середньому в Європі, та на 8,4 %, ніж у країнах ЄС. Разом із тим стандартизовані показники смертності внаслідок психічних розладів, хвороб нервової системи та органів чуття з 1970 до 2002 р. зросли з 4,0 до 40,6 на 100 тис., тобто в 10 разів, і значно перевищили середні в країнах ЄР ВООЗ та ЄС. За величиною стандартизованого показника смертності від психічних розладів, хвороб нервової системи та органів чуття Швеція посідає четверте місце в Європі після Фінляндії, Франції, Ісландії.

Малюкова та материнська смертність, що є інтегральними показниками популяційного здоров'я, у Швеції залишаються одними з найменших у Європі. Рівень малюкової смертності становив у 2002 р. 3,3 на 1000 народжених живими, що на 37,3 % нижче від середнього в країнах ЄС та в 2,6 разу нижче від аналогічного в країнах ЄР ВООЗ. Кращих показників досягнуто лише в Ісландії (2,8), Люксембурзі (2,6) та Фінляндії (3,0 на 1000). Показник материнської смертності склав у 2002 р. 2,0 на 100 тис. живонароджених при середньому в країнах ЄС 6,7, ЄР ВООЗ 15,1.

Один із важливих позитивних показників здоров'я, середня очікувана тривалість життя при народженні, у Швеції є найбільшим у Європі, становить 80,1 року і перевищує середню в Євросоюзі (78,3 року) та ЄР ВООЗ (74,4 року). Протягом 1970–2002 рр. цей показник постійно зростав з 54,1 до 80,1 року (рис. 3). Середня очікувана тривалість життя чоловіків становить 77,9 року, жінок — 82,3 року. Різниця між показниками середньої очікуваної тривалості життя жінок і чоловіків складає 4,4 року, тоді як у середньому — 7,9 року.

Унаслідок передчасної смерті до 65 років у Швеції втрачається 3,8 року середньої очікуваної тривалості життя, тоді як у Євросоюзі — 4,9 року, у Європейському регіоні — 7,3 року. Без інвалідності житель Швеції має змогу прожити в середньому 73,3 року, що є другим за величиною показником у Європі після Сан-Марино (73,4 року).

Серед населення Швеції реєструється надзвичайно низький рівень захворюваності на туберкульоз, який у 2004 р. становив 4,7 на 100 тис., що є в 8,8 рази меншим за середній у Європейському регіоні і в 3,7 рази меншим за середній у країнах Євросоюзу. Утричі нижчою за середньоєвропейські показники (1,5 на 100 тис.) є захворюваність на СНІД (0,54 на 100 тис.). Число нових випадків ВІЛ-інфікування становить 4,3 на 100 тис., при середньому в країнах ЄС 5,6, ЄР ВООЗ 13,5 на 100 тис.

Проблемою здоров'я цієї Скандинавської країни є хронічна патологія, що характерна для населення старших вікових груп. Відносно високими є показники захворюваності населення Швеції на рак. З 1996 до 2004 р. рівень захворюваності зріс з 484,6 до 560,2 на 100 тис., тобто на 15,6 %, що перевищило рівні захворюваності в країнах ЄС та ЄР ВООЗ.

Високою є поширеність психічних розладів, що становить 66 на 100 тис., хоча в 17 країнах Європи, у тому числі Австрії, Франції, Німеччині, Греції, Ірландії, Італії, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Словенії, Іспанії цей показник перевищує 90 на 100 тис.

Звертає увагу значний показник середнього числа днів невиходу на роботу у зв'язку з хворобою на одного працюючого на рік, що становив у 2003 р. 26 днів. У Європейському регіоні цей показник складає 10,4 дня, у країнах Євросоюзу — 12,6 дня. Відзначається збільшення цього показника в країні з 15 днів у 1996 р. до 26 днів у 2003 р.

Досить великим є також показник виходу на інвалідність. У 2005 р. він досягнув 667,1 на 100 тис. і перевищив середній у Європейському регіоні на 9,2 %, у Євросоюзі — на 43,5 %. У Швеції отримують соціальну допомогу у зв'язку з інвалідністю та безробіттям 6,0 тис. осіб на кожні 100 тис. населення. Понад 20 % інвалідів у віці 15–64 роки мають постійну роботу при середньому показнику в Європі 6,9 %.

Порівняно з іншими європейцями для населення Швеції характерним є більш здоровий спосіб життя. Частка осіб віком понад 15 років, які палять щоденно, є найменшою і складає 15,9 %. Спостерігається тенденція до зменшення цього показника з 1996 до 2005 р. Найбільшу свідомість стосовно цієї шкідливої звички виявляють мешканці шведської столиці, де курять не більше 12 % чоловіків і 13 % жінок. Ця шкідлива звичка більш поширена серед мігрантів, ніж серед етнічних шведів. Щорічне споживання сигарет на 1 людину у Швеції складає 902 штуки, у країнах ЄР ВООЗ — 1661, у країнах ЄС — 1612.

Одним мешканцем у країні споживається в середньому 5,6 л алкоголю на рік у перерахунку на чистий спирт, тоді як у середньому в Європі — 8,8 л, у країнах ЄС — 9,1 л. Порівняно з середньоєвропейськими показниками (3301,6 ккал) та показником у країнах ЄС (3502,3 ккал) у Швеції нижчою є середня кількість калорій на 1 людину на день (3208,0 ккал). Має тенденцію до зростання споживання населенням фруктів та овочів.

Аналіз статистичних даних та наукових публікацій свідчить, що популяційне здоров'я Швеції характеризується низькими показниками смертності, значною середньою тривалістю життя, невисокими рівнями поширеності хвороб. Значною мірою це обумовлено здоровим способом та високим рівнем життя населення.

Водночас значне постаріння населення та пов'язане з цим зростання хронічної патології, у тому числі онкологічних захворювань та психічних розладів, ставлять перед шведською системою охорони здоров'я нові завдання й вимагають удосконалення відповідно до нових потреб. Упровадження нових медичних технологій обумовлює підвищення вартості медичної допомоги й потребує пошуку шляхів зниження витрат та підвищення конкурентоспроможності.

Система охорони здоров'я Швеції сформувалася ще в XIX ст. Вона є бюджетною моделлю охорони здоров'я, що побудована за адміністративно-територіальним принципом. У її структурі виділяють три рівні: центральний, регіональний і місцевий [9]. До центрального рівня належать: Міністерство охорони здоров'я й соціального забезпечення, Державна рада з охорони здоров'я й соціального забезпечення, Управління з лікарських засобів, Національний інститут громадського здоров'я, Державна фармацевтична корпорація Apoteket AB, Державна рада з соціального страхування, Федерація ландстингів. До регіонального рівня входять ландстинги, тобто окружні ради. Місцевий рівень представлено муніципалітетами.

Міністерство охорони здоров'я й соціального забезпечення контролює ефективність діяльності системи. Державна рада з охорони здоров'я й соціального забезпечення є головним консультативним і контролюючим органом, під наглядом якого перебувають усі медичні працівники. Управління з лікарських засобів слідкує за якістю, використанням і економічною ефективністю ліків. Національний інститут громадського здоров'я відповідає за профілактику та зміцнення здоров'я населення. Державна фармацевтична корпорація Apoteket AB забезпечує ліками всю країну. Державна рада з соціального страхування забезпечує доступність і якість медичного страхування, страхові виплати й компенсації. Федерація ландстингів представляє інтереси регіональних органів влади на центральному рівні.

Ландстинги як органи управління регіонального рівня відповідають за медичне обслуговування на всій території, включаючи всі види допомоги від первинної до стаціонарної та санітарно-епідеміологічний нагляд. На цьому рівні здійснюється управління лікарнями й ринком приватних медичних послуг. Територія ландстинга поділяється на декілька районів. У кожному з них є одна лікарня й декілька установ первинного медичного обслуговування. Райони поділено на дільниці первинного обслуговування. Спеціалізоване медичне обслуговування здійснюється в 6 медико-територіальних округах, до яких входить декілька ландстингів.

Муніципалітети на місцевому рівні відповідають за роботу соціальних служб, що забезпечують догляд за дітьми, особами похилого віку, інвалідами, хронічними хворими з розладами психіки та за медичне обслуговування в школах. У цілому відповідальність за охорону здоров'я несе місцева влада. Центральні органи здійснюють нагляд, розробку державної політики та правової бази в цій сфері. Фінансування й організація медичного обслуговування знаходяться в підпорядкуванні ландстингів. Муніципальні органи забезпечують медико-соціальну допомогу.

Система охорони здоров'я фінансується з 3 джерел: податків (центральних, регіональних та місцевих), державної системи соціального страхування й приватних коштів, які включають платні медичні послуги та приватне медичне страхування. Державна система фінансується в основному за рахунок регіональних податків і надає медичну допомогу всім постійним мешканцям незалежно від громадянства. Система соціального страхування забезпечує покриття доходів на випадок хвороби й компенсує приблизно 20 % затрат на медичне обслуговування, у тому числі часткову компенсацію витрат на ліки та стоматологічні послуги, витрати на медичне обслуговування, що перевищує встановлену межу. Прямі державні внески в охорону здоров'я, зокрема загальні й цільові субсидії, покривають близько 10 % затрат. Частка платних медичних послуг становить близько 2 % усіх витрат на охорону здоров'я.

Загальний обсяг фінансування системи охорони здоров'я в Швеції в 2004 р. становив 9,5 % від ВВП. За цим показником країна посіла 5-те місце в Європі після Швейцарії (11,6 %), Німеччини (10,9 %), Ісландії (10,8 %) і Франції (10,0 %). З 1998 р. загальні витрати на охорону здоров'я в країні зросли на 14,5 % (рис. 4).

Затрати на охорону здоров'я у розрахунку на душу населення становили 2875 дол. США з урахуванням паритету купівельної спроможності. Протягом 1998–2004 рр. загальні витрати на охорону здоров'я в розрахунку на душу населення зросли в Швеції на 914 дол. США, що становить 46,6 %, і перевищили середні в ЄС на 26,8 %, ЄР ВООЗ — в 1,8 разу.

Частка державних витрат на охорону здоров'я в структурі загальних витрат становила в Швеції в 2004 р. 85,4 %. Цей показник був стабільним протягом 1998–2004 рр. Середній показник частки державних витрат у країнах ЄС становив у 2004 р. 74,9 %, ЄР ВООЗ — 68,2 %. Більшою, ніж у Швеції, питомою вагою державних витрат на охорону здоров'я вирізнялися лише Чеська Республіка (90,7 %), Люксембург (90,2 %), Велика Британія (85,9 %).

Загальні витрати на охорону здоров'я розподіляються на спеціалізовану медичну допомогу (62,3 %), первинне медичне обслуговування (22,4 %), психіатричну (9,5 %) та геріатричну допомогу (5,8 %).

Надання медичних послуг грунтується на трьох основних принципах: рівності, взаємодопомозі та економічній доцільності. Основного мінімального набору медичних послуг у Швеції не існує. Ландстинги отримують державні субсидії на охорону здоров'я, обсяги яких визначаються чисельністю населення, його статево-віковим складом, видом занять, рівнем доходів, умовами проживання тощо. У більшості ландстингів значна частина фінансових повноважень передана районам. Заклади первинної медичної допомоги отримують кошти в розрахунку на душу населення або за методом глобального бюджету. Амбулаторна медична допомога в державних і приватних медичних закладах фінансується ландстингами. Високоспеціалізовані окружні лікарні, як правило, отримують оплату за надані послуги.

У структурі загальних витрат на охорону здоров'я частка витрат на стаціонарну допомогу становить 31,3 %, з яких 98,4 % складають державні витрати. На медикаменти витрачається 12,3 % загальних витрат охорони здоров'я без урахування стаціонарів. Частка державних витрат на медикаменти від загальних витрат на медикаменти складає 70 %. Питома вага заробітної плати в структурі загальних витрат на охорону здоров'я становить 2,7 %. Серед усіх державних витрат частка витрат на охорону здоров'я дорівнює 14,1 %, що є зіставним із середніми показниками в країнах ЄС (14,0 %) та ЄР ВООЗ (12,2 %). Виплати сімей на охорону здоров'я становлять у Швеції 13,4 % від загальних витрат на охорону здоров'я. Середньоєвропейський показник є майже вдвічі більшим (24,5 %). Розцінки на платні амбулаторні послуги кожен ландстинг визначає самостійно. Проте парламент встановлює граничний рівень витрат на 1 людину на рік, за межами якого всі затрати компенсуються соціальним страхуванням. Він становить 99 євро без урахування стаціонарного лікування. Вартість лікування в лікарнях складає 8,5 євро на день. Для осіб похилого віку та малозабезпечених передбачено пільги, а для дітей та підлітків до 18 років лікування є безкоштовним. Хворий сплачує 23 % вартості ліків. Стоматологічні послуги є платними для осіб віком понад 20 років.

За надання амбулаторної медичної допомоги в Швеції відповідають ландстинги та муніципалітети. Кожен регіон відповідно до розміру й кількості населення має один чи кілька центрів охорони здоров'я, у яких працюють лікарі загального профілю та спеціалісти. Первинне медичне обслуговування надається також в амбулаторних відділеннях лікарень, на які припадає 46 % усіх амбулаторних відвідувань. Послуги приватних лікарів, які мають угоди з ландстингом, оплачує не хворий, а держава. У цілому оплата послуг лікарів загальної практики відбувається з 2 джерел. Кошти місцевих бюджетів покривають від 68 до 86 % витрат лікаря. Особисті кошти пацієнта ідуть на доплату до покриття повної вартості лікування при кожному відвідуванні лікаря.

Про обсяги амбулаторної допомоги свідчить середнє число амбулаторних контактів на людину на рік, яке становить у Швеції 2,8, що значно менше від середньоєвропейського показника (7,8) та показника в країнах ЄС (6,8). Протягом тривалого часу даний показник зберігається на рівні 2,8–2,9 відвідування на людину на рік. Організація амбулаторної стоматологічної допомоги знаходиться в компетенції місцевих органів влади. Існує також значний сектор приватних стоматологів (50 %). При наданні стоматологічної допомоги існує високий рівень участі пацієнта в оплаті витрат. Визначено межу оплати стоматологічної допомоги, вище якої передбачено зниження частки участі пацієнта в оплаті. Частка оплати пацієнтом стоматологічних послуг коливається від 60 до 25 %, різниця покривається за рахунок медичного страхування. Стоматологічна допомога особам до 18 років надається безкоштовно. Стоматологи в Швеції працюють у межах жорсткої тарифної сітки.

Окружні, центральні й районні лікарні ландстингів надають спеціалізовану медичну допомогу. У країні нараховується 52,2 ліжка на 10 тис. Протягом 1990-х років ліжковий фонд скоротився на 58,1 % при значному збільшенні обсягів амбулаторного обслуговування та впровадженні нових форм і методів лікування, у тому числі амбулаторної хірургії тощо. У структурі ліжкового фонду 54,0 % займають ліжка нехронічного профілю, 9,3 % — ліжка психіатричного профілю. У будинках для людей похилого віку розгорнуто 2,7 ліжка сестринського догляду на 100 тис. У 1980-ті роки великі черги на деякі види лікування стимулювали розвиток приватної медицини. У приватних лікарнях зосереджено 7,2 % усіх лікарняних ліжок.

У Швеції існують державні реєстри якості медичного обслуговування. Кожна регіональна лікарня співпрацює з медичним факультетом одного з університетів, який виконує завдання наукового й навчального центру.

Незважаючи на скорочення числа лікарняних ліжок, госпіталізація населення залишилася на достатньо високому рівні за рахунок зменшення тривалості перебування хворого на ліжку та інтенсифікації лікування.

Якщо в 1996 р. середня тривалість перебування хворого в стаціонарі становила 7,5 дня, то в 2005 р. вона зменшилася до 6,3 дня (рис. 5). Така ж тенденція характерна для країн Європейського регіону ВООЗ у цілому.

Витрати стаціонарних установ покриваються у Швеції з коштів регіональних бюджетів, внесків на соціальне страхування, співоплати населення за медичні послуги. Обсяг останніх становить близько 3 % від загальних витрат на охорону здоров'я.

Гострою проблемою шведської системи охорони здоров'я є наявність у ній черг, або так званих списків очікування, на отримання деяких стаціонарних медичних послуг. У 1997 р. було встановлено певний час очікування тих чи інших видів медичної допомоги. Після визначеного терміну медична допомога повинна бути надана на території іншого ландстингу. Пацієнт отримував право вибору лікування в будь-якій державній або приватній клініці. Для фінансового забезпечення цього права шведським урядом було виділено 500 млн крон, що дозволило скоротити черги й покращити медичне обслуговування.

Муніципалітети організовують та контролюють медико-соціальну допомогу, догляд за людьми похилого віку, інвалідами та хворими з психічними розладами. З 1992 р. ці функції ландстинги передали на місцевий рівень. Половина муніципалітетів отримує дотації від ландстингів на розвиток системи домашнього догляду. Послуги з догляду є платними, але не перевищують їхню собівартість.

Кадрове забезпечення системи охорони здоров'я Швеції становить 32,4 на 10 тис. і є близьким до середнього в країнах ЄР ВООЗ (33,8) та ЄС (31,8 на 10 тис.). Протягом 1996–2005 рр. чисельність лікарів на 10 тис. мала тенденцію до зростання. У державних закладах зосереджено близько 90 % медичного персоналу. Частка лікарів загальної практики становить 17,2 %. Починаючи з 1996 р. забезпеченість лікарями загальної практики зросла з 4,9 до 5,6 на 10 тис. У країні є високою забезпеченість стоматологами (15,2 на 10 тис.), що втричі перевищує середні показники в Європі та в 2,5 разу — у країнах ЄС. Чисельність фармацевтів становить 6,0 на 10 тис., що є середньою величиною між аналогічними показниками в країнах ЄР ВООЗ (5,1) та країнах ЄС (7,2). Досить високою є забезпеченість населення медичними сестрами — 101,7 на 10 тис. За цим показником Швеція посідає 5-те місце в Європі й перевищує середній рівень у країнах ЄР ВООЗ та ЄС в 1,5 разу. З 1996 по 2002 р. забезпечення населення медсестрами зросло в країні на 7,1 %.

У державних закладах лікарі працюють за угодами з ландстингами й отримують щомісячну заробітну плату та доплату за роботу понад нормативний час і за більшу чисельність прийнятих пацієнтів. Приватні лікарі отримують плату за послуги.

У деяких сільських районах Швеції не вистачає лікарів, а в цілому в країні — медичних сестер. Це пов'язано зі зростанням попиту на медичну й медико-соціальну допомогу у зв'язку з постарінням населення та внаслідок значного поширення хронічної патології серед вказаного контингенту. З цієї причини зростають витрати населення на лікарські засоби. Поява нових дорогих препаратів посилює цю тенденцію. Держава має монопольне право на роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Витрати населення на лікарські засоби, що перевищують 200 євро на рік, компенсуються державою. Внесок добровільного медичного страхування в оплату ліків є незначним.

Система соціального страхування Швеції є одним із варіантів універсальної системи соціального захисту, яка охоплює всіх, хто тривалий час живе в країні. Система медичного страхування включає фінансування амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги, реабілітаційного лікування, стоматологічних послуг, консультацій із планування сім'ї, забезпечення медикаментами, транспортних витрат [11]. Система також передбачає виплату допомоги в зв'язку з хворобою, реабілітацією й на придбання допоміжних засобів.

На відміну від багатьох інших шведська система охорони здоров'я є децентралізованою. Медичне забезпечення є функцією ландстингів і муніципалітетів. Вони відповідають за доступність і якість медичної допомоги, є власниками й координаторами діяльності клінік та медичних центрів, виступаючи в ролі роботодавців для більшості медичних працівників. Ландстинги збирають податки, 80 % обсягу яких витрачається на фінансування охорони здоров'я. Як правило, з пацієнтів беруть плату для часткової компенсації вартості послуги, що не покривається медичним страхуванням, проте є гранична межа оплати. Відвідування приватних лікарів оплачується пацієнтом як гонорар та з системи медичного страхування. У випадку стаціонарного лікування витрати покриваються місцевою касою соціального страхування. У цілому фінансування системи охорони здоров'я здійснюється з податків на рівні округів (72 %), державних трансферів (13 %) і в незначному обсязі — із внесків осіб, охоплених медичним страхуванням (3,4 %) та з загального фонду медичного страхування [12]. Участь у системі медичного страхування дає право на отримання допомоги в зв'язку з хворобою, тобто на виплату компенсації за втрачений дохід через хворобу або травму та на виплату батькам у зв'язку з непрацездатністю через хворобу дитини.

Незважаючи на досить високу ефективність і успішність, шведська модель системи охорони здоров'я протягом тривалого часу зазнавала ряду реформаторських змін. У 1928 р. на ландстинги було покладено відповідальність за організацію стаціонарної медичної допомоги, у 1930 р. — за роботу інших медичних служб. У 1946 р. було прийнято закон про медичне страхування, що став першою сходинкою до загального медичного страхування. З 1970 р. амбулаторні служби при державних лікарнях перейшли під патронат ландстингів. У кінці 1980-х років почалися реформи на ринку медичних послуг. У 1982 р. згідно з законом про охорону здоров'я було суттєво розширено повноваження ландстингів з організації й фінансування охорони здоров'я. Їхніми функціями встановлено планування медичного обслуговування на основі потреб населення. Важливим напрямком реформ стало скорочення затрат і розвиток регульованого ринку медичних послуг.

Зміни в економічній, податковій і грошовій політиці, несприятлива ситуація на ринку праці в 1990-ті роки призвели до змін у системі охорони здоров'я країни й до перебудови її на основі принципу децентралізації. У 1992 р. будинки для осіб похилого віку перейшли під юрисдикцію муніципалітетів. Тоді ж було прийнято державні зобов'язання з надання медичної допомоги, що визначали максимальні терміни очікування тієї чи іншої медичної послуги.

У 1993 р. в Швеції було введено систему лікарів загальної практики, завдяки чому пацієнти отримали можливість вільного вибору лікаря. У цьому ж році було встановлено базові ціни на непатентовані лікарські засоби. У 1994 р. прийнято закон про діяльність сімейного лікаря й закон про право на приватну медичну практику. Розвиток приватної медицини й можливість вибору медичного закладу посилили конкуренцію на ринку медичних послуг.

Нововведення дозволили вдосконалити організацію й управління охороною здоров'я, проте викликали непередбачені труднощі, у тому числі неузгодженість дій, надмірну децентралізацію, значні операційні затрати, брак ресурсів у муніципалітетах. Ринкові відносини й надмірна децентралізація не принесли очікуваної економії коштів і стали загрожувати принципу рівності. Це стало поштовхом до другого етапу реформ, що здійснювалися в кінці 1990-х років. Тому політика була переорієнтована з заохочення конкуренції на співробітництво між установами та на підвищення централізації.

Отже, населення Швеції має досить високий рівень здоров'я, що характеризується одним із найкращих показників у світі середньої тривалості життя населення, низькими рівнями малюкової, материнської смертності та стандартизованих коефіцієнтів смертності від більшості хвороб, невисокою захворюваністю на інфекційні, у т.ч. соціально небезпечні хвороби. Це обумовлено високою якістю життя населення, пов'язаною з добробутом та здоровим способом життя, розвиненою системою соціального захисту громадян, доступністю та якістю медичного обслуговування.

Водночас збільшення у віковій структурі населення частки осіб старших вікових груп обумовлює значну поширеність хронічної патології, у тому числі онкологічної, високі показники смертності внаслідок психічних розладів, хвороб нервової системи та органів чуття, значні рівні інвалідності. Демографічні процеси призводять до збільшення попиту на медичні та медико-соціальні послуги, а технологічний розвиток медичної галузі обумовлює зростання її вартості, що ставить перед охороною здоров'я завдання з підвищення ефективності діяльності галузі.

У Швеції функціонує бюджетна модель системи охорони здоров'я, що побудована за адміністративно-територіальним принципом і має три рівні управління. На відміну від інших бюджетних моделей ця система характеризується значним рівнем децентралізації. За центральними органами управління закріплено функції з розробки державної політики та правової бази у сфері охорони здоров'я, наглядові функції. Повноваження з планування та організації медичного обслуговування делеговано з центрального на регіональний рівень. На місцеві органи покладено відповідальність за роботу медико-соціальних служб, що забезпечують догляд за дітьми, людьми похилого віку, інвалідами, хворими з хронічними психічними розладами.

Державна система охорони здоров'я фінансується з податків, переважно регіональних, коштів соціального страхування, та, незначною мірою, з приватних коштів, і надає медичну допомогу усім постійним жителям. Добровільне медичне страхування має незначне поширення. На охорону здоров'я виділяється 9,5 % від ВВП, що є одним із найбільших показників у Європі. Державні витрати перевищують від 85 % усіх витрат на медичну сферу.

Забезпечення медичними кадрами відповідає середньоєвропейському рівню. Більшість медичного персоналу зосереджено в державних закладах. Існує дефіцит медичних сестер.

Пріоритетними напрямами реформ в охороні здоров'я Швеції були децентралізація управління, скорочення витрат, розвиток регульованого ринку медичних послуг, підвищення якості медичного обслуговування. Проте надмірна децентралізація обумовила зміну курсу реформ у бік покращання взаємодії між медичними закладами й покупцями медичних послуг та посилення централізації. Незважаючи на значне скорочення ліжкового фонду, обсяги стаціонарного медичного обслуговування залишилися на достатньо високому рівні за рахунок інтенсифікації лікувально-діагностичного процесу та впровадження сучасних медичних технологій. Недоліком шведської системи, як і будь-якої бюджетної моделі, є наявність черг на отримання певних стаціонарних медичних послуг.

У країні функціонує універсальна система соціального захисту. Медичне страхування включає страхування на випадок хвороби, стоматологічне страхування і допомогу батькам у зв'язку з хворобою дитини. У країні існує практика співучасті громадян у покритті витрат на медичне обслуговування. При збільшенні вартості передбачається зниження частки участі пацієнта в оплаті послуги.

Показники діяльності системи охорони здоров'я Швеції свідчать про її результативність, про доступність і якість медичних послуг, що дозволяє підтримувати високий рівень здоров'я населення й задовольняти очікування громадян у цій сфері.