Журнал «Внутренняя медицина» 6(6) 2007

Юрій Ілліч Кундієв — добре відома особистість не лише в Україні, але й у світі. 57 років свого життя він присвятив Інституту медицини праці АМН України, тут відбулося його становлення як науковця — від аспіранта до керівника відділу, директора наукової установи, віце-президента АМН України, академіка-секретаря відділення проблем медицини, радника президії НАН України. З його ім'ям пов'язані численні новаторські ідеї та наукові дослідження, що виходять за межі медицини праці та профілактичної медицини. Він цікавий співрозмовник, висококультурна, інтелігентна та щира людина, яка сповідує високі принципи етики та переймається проблемами сьогодення.

«Мені в житті пощастило: по-перше, я слухав лекції і навчався в ту пору, коли в Київському медичному інституті (нині Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця) викладали такі знані корифеї медицини, як академіки Л.В. Громашевський, В.М. Іванов, М.Д. Стражеско, М.М. Губергриц, О.П. Кримов — славетні науковці, які започаткували цілі вітчизняні школи. Це покоління вчених зберегло кращі риси своїх попередників — відданість науці, принциповість у поєднанні з високою мораллю, доброзичливістю, благородством. Вони були носіями культури, взірцем для студентської молоді, спілкування з ними залишало яскравий слід на все життя».

Чому саме медицина стала життєвим шляхом? Юрій Ілліч говорить, що це випадковість, оскільки власну «студентську діяльність» він починав у Московському вищому технічному училищі ім. М. Баумана (нині Технічний університет ім. М. Баумана), мріяв стати інженером, бо ще в шкільні роки виявив схильність до точних наук: математики й фізики.

Однак доля розпорядилася інакше: у повоєнні часи досить поширеним захворюванням був туберкульоз, не оминув і студента-першокурсника Юрія Кундієва. Через захворювання на туберкульоз легенів йому довелося повернутися до рідного Києва на лікування.

«Безумовно, добре ставлення лікарів Військового протитуберкульозного госпіталю до мене як пацієнта справило велике враження, тому я вирішив вступити до медичного інституту. Секретарем приймальної комісії був Є.І. Кефелі, який зауважив, що після технічного вузу не лічить вступати на лікувальний факультет, треба йти на санітарно-гігієнічний, де більше точних наук і вони мають практичну реалізацію. Так я обрав профілактичний напрям у медицині, і жодного разу не пожалкував про свій вибір», — згадує Юрій Ілліч.

З того часу Ю.І. Кундієв був відданий профілактичній медицині.

«Я сповідую тезу, актуальну для всіх часів і народів, — запобігти захворюванню легше, аніж його лікувати. На жаль, сьогодні про профілактику захворювань більше говорять, ніж роблять».

Навчаючись в аспірантурі, Юрій Ілліч познайомився з видатною особистістю — Л.І. Медведем, який до війни теж навчався в Київському медичному інституті, а після війни був міністром охорони здоров'я УРСР (до 1952 р.), потім очолив Київський НДІ гігієни праці та профзахворювань МОЗ УРСР.

«Левко Іванович Медвідь був моїм науковим керівником і вчителем у житті», — з особливим теплом та шаною згадує Ю.І. Кундієв.

Минуло зовсім небагато часу, і вже через 2 роки після закінчення аспірантури Юрій Ілліч очолив новостворену лабораторію індивідуальних захисних засобів, згодом обіймав посаду заступника директора з наукової роботи Київського НДІ гігієни праці та профзахворювань МОЗ УРСР. Це був період накопичення досвіду, поєднання дослідницької, науково-організаційної та громадської роботи. У листопаді 1964 р. 36-річного Ю.І. Кундієва було обрано директором цього інституту. Так він став наймолодшим директором НДІ на теренах України. Йому довелося вирішувати невідкладні завдання щодо стабілізації колективу науковців, зміцнення матеріально-технічної бази, розширення зв'язків із провідними науковими установами. На короткий час довелося відкласти експериментальну роботу, та зусилля не були змарнованими. У 1965 р. Київський НДІ гігієни праці та профзахворювань МОЗ УРСР за системою оплати праці було переведено з третьої категорії до другої, завдяки чому припинився відтік науковців. Вдалося реалізувати низку заходів із метою забезпечення інституту талановитою молоддю. Саме відтоді стала постійною спільна робота з Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона АН УРСР щодо гігієнічної та токсикологічної оцінки зварювальних аерозолів, нових матеріалів і технологій зварювання.

«Свій науковий шлях я розпочав як фізіолог праці, для чого потрібно було добре володіти загальною фізіологією та гігієною праці. Мої наукові дослідження стосувалися вивчення впливу центральної нервової системи на працездатність. Згодом, коли розпочалося широке застосування пестицидів у сільському господарстві, під впливом свого вчителя я тривалий час займався токсикологією пестицидів. Це була актуальна проблема, оскільки синтезувалися нові сполуки для захисту рослин, що вимагало глибокого вивчення їх токсичних властивостей, пошуку відповідних антидотів. Той період для мене став періодом пошуку себе, визначення «сфери інтересів та діяльності». Я дійшов висновку, що мало вивчено, однак заслуговує на увагу питання черезшкірної резорбції токсичних сполук, зокрема вивчення шкірно-резорбтивної дії фосфорорганічних пестицидів. Більше уваги приділяв механізму всмоктування речовин, особливо ролі волокнистих структур і холінестерази шкіри. Цей науковий напрям був темою моєї докторської дисертації та розвивається керівництвом дотепер».

Київський НДІ гігієни праці та профзахворювань МОЗ УРСР поступово набув міжнародного авторитету. Широкі міжнародні зв'язки особливо інтенсивно розвивалися в галузі гігієни праці в сільському господарстві. З 1973 р. МОЗ СРСР затвердило створення на базі Київського НДІ гігієни праці та профзахворювань дослідного центру, що співпрацює з ВООЗ. Це був перший центр ВООЗ в Україні та перший із питань гігієни праці на теренах країн пострадянського простору.

Останнім часом поряд із токсикологією Юрій Ілліч активно займається питаннями біоетики в медицині, що є нагальною проблемою сьогодення. Адже науково-медичні досягнення і широке впровадження в клінічну практику новітніх технологій вимагають чіткого регулювання, у тому числі етичного супроводу. Ще Гіппократ говорив: «Не нашкодь», і нині лікар повинен бути впевненим у тому, що він не лише не завдасть шкоди, але й принесе найбільшу користь.

У Національній академії наук України за підтримки її президента Б.Є. Патона створено комітет із питань біоетики, завдяки діяльності якого нині майже в усіх інститутах медико-біологічного профілю існують локальні комітети з питань біоетики, що втілюють у життя основні біоетичні принципи. За підтримки комітету з питань біоетики проведено три міжнародні конгреси, видано книгу «Антологія біоетики». Так, крок за кроком, зусиллями комітету поступово виправляється непроста ситуація, що склалася сьогодні на фармацевтичному ринку України.

«Цей біоетичний напрям захопив мене, оскільки я розумію, що біоетика вкрай необхідна не тільки медицині, не тільки науці, але й суспільству загалом. На мою думку, нас не врятують ні інвестиції, ні численні політичні гасла, нас врятує етика на всіх рівнях і в усіх сферах життя. Я радий, що цей напрям активно підтриманий молоддю, в Україні існує так званий біоетичний рух. Чудово, що в нашій країні є чимало молодих учених, які здатні підтримувати і розвивати цей важливий напрям у майбутньому. Безумовно, це непростий шлях, адже необхідно постійно навчатися і вдосконалюватися з огляду на те, що головний принцип біоетики — повна і різнобічна наукова діяльність, що стосується широкого спектру проблем. Сьогодні ми очікуємо на отримання гранту Фогарті Національного інституту здоров'я США, що дасть змогу об'єднати зусилля України та сусідніх країн в обміні досвідом, подальшій розробці та впровадженні біоетичного напряму».

Крім широкого спектру наукових питань, у Юрія Ілліча є безліч захоплень. На запитання, що для нього найкраще, відповідь проста — спокійна наукова праця. Але захопленням ще з студентських років залишаються шахи. Колись, будучи студентом МВТУ, Юрій Ілліч змагався за першу дошку з гросмейстером В.В. Смисловим і мав нічию. Його партнерами по шаховій дошці були видатний токсиколог і гарний шахіст професор Ю.С. Каган, видатний український скульптор В.І. Зноба. Живопис — також захоплення Юрія Ілліча. У нього є невелика колекція улюблених картин переважно українських митців.

Ю.І. Кундієв і нині продовжує творчо працювати. Видатного науковця цікавить безліч питань, а ще є мета — повернення забутих і невідомих через політичні причини імен у медицині, відновлення знать про наукову діяльність та досягнення цих вчених. Йому притаманна висока працездатність, захопленість своєю справою, вимогливе ставлення до себе та свого оточення, принциповість, пов'язана з доброзичливістю, та скромність. Саме завдяки таким рисам характеру Юрій Ілліч здобув авторитет і повагу. Незважаючи на всі труднощі, що виникали на його життєвому шляху, він залишається оптимістом.

Наприкінці цього року Інститут медицини праці АМН України відзначатиме 80-річницю з дня заснування. У цьому провідному науковому закладі працювали відомі науковці: академік В.Ю. Чаговець — один із засновників інституту, видатний електрофізіолог, учень І.П. Павлова; професор Г.Л. Шкавера — основоположник токсикології та методу ізольованих органів; професор М.К. Вітте — відомий фізіолог, який працював над питаннями терморегуляції, його досягнення широко використовуються в космічній медицині та інші.

«Протягом 80 років існування Інститут медицини праці АМН України зберіг фундаментальний підхід до вирішення прикладних питань завдяки видатним постатям. Тому до свого 80-річчя ми йдемо з неабиякими творчими здобутками: і власними, і наших попередників», — з гордістю говорить Юрій Ілліч.