Газета «Новости медицины и фармации» 7-8 (499-500) 2014

Статья опубликована на с. 22-24 (Укр.)

Розвиток підприємництва виступає матеріальною основою подолання економічної кризи та вирішення соціально-економічних проблем і суперечностей, притаманних перехідній економіці. Високий рівень розвитку підприємництва дає економіці всі необхідні їй фактори, а саме: гнучкість, структурну перебудову, зростання науково-технічного прогресу, мобілізацію ресурсів населення, зменшує число безробітних та вирішує деякі проблеми, пов’язані з соціальним розвитком ринкового господарства. Саме тому становлення та розвиток підприємництва повинні бути основною стратегічною задачею державної політики нашої країни. У національній доповіді (2009) сказано: «Проблеми інституційного та фінансового забезпечення розвитку підприємництва набувають сьогодні нової актуальності» [6]. В.Г. Гончарова наголошує: «Проблеми розвитку малого та середнього підприємництва актуальні і сьогодні, адже Україна переживає важку економічну і політичну кризу. Необхідно приділити увагу аналізу існуючих проблем розвитку підприємництва з урахуванням вступу нашої держави до СОТ і формування нових механізмів співпраці з Європейським Союзом» [1].

Слова «підприємництво» і «ринок» нерозривно пов’язані. Найкоротше і найбільш ємне визначення ринкової економіки таке: «Економіка вільного підприємництва». А бізнес і підприємництво, по суті, одне і те ж. Перехід української, як і будь-якої іншої економіки, до ринкових стосунків неминуче пов’язаний із становленням і розвитком підприємництва. Отже, обговорюючи економічні питання в цілому і ринкову економіку зокрема, неминуче доводиться концентрувати увагу на підприємництві як невід’ємній складовій частині економічної діяльності. Початок систематичному дослідженню підприємництва в сучасній віт–чизняній літературі поклали ринкові перетворення початку 90-х років. Таким чином, актуальність даної роботи полягає в дослідженні стану підприємницької активності у сфері охорони здоров’я і аналізі стану ринку платних медичних послуг і напрямку його розвитку в Україні. Метою дослідження було вивчення стану підприємництва й обсягів ринку платних медичних послуг в країні і його динамічний розвиток за останні роки і регулююча роль держави в цьому. Об’єктом дослідження виступила система охорона здоров’я, предметом дослідження стали підприємницькі і ринкові взаємовигідні і легально оплачувані стосунки в системі охорони здоров’я.

Для проведення аналізу статистичних даних про підприємництво і ринок медичних послуг в Україні нами були використані доступні статистичні дані МОЗ України і Державної служби статистики України за десять років (2002–2011 рр.) [4, 7–11, 13]. Було використано вертикальний і горизонтальний аналіз динамічних рядів відповідних показників. Ланцюгові індекси росту були вирахувані за прийнятим у статистиці методом. Індекси випередження вираховувалися як різниця між індексом росту обсягу й індексом росту цін із наступним визначенням знака «+» або «–». Таким чином, нами було використано такі методи: аналітичний, структурно-логічний, статистичні методи, графічний метод.

У результаті опрацювання всього матеріалу ми прийшли до наступного. Сьогодні підприємництво розглядається в двох аспектах: економічному і юридичному. Економічна сутність підприємництва полягає в тому, що це певний вид господарювання, у якому основним суб’єктом є підприємець, який раціонально комбінує фактори виробництва, на інноваційній основі та на власний ризик організовує та управляє виробництвом з метою отримання підприємницького доходу. Підприємництво є мистецтво ділової активності, тому воно відрізняється за змістом і формами, за багатьма параметрами особливостей, індивідуальною діяльністю підприємця. Юридичний аспект підприємництва визначений у законодавчій базі. Зокрема, у Господарському кодексі воно визначається як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [2, ст. 42]. Держава створює політико-правове середовище, яке створює умови і правила діяльності для розвитку підприємництва і захищає національного виробника від нечесної конкуренції. Держава регулює підприємництво через нормативно-правові, організаційні (реєстрація, ліцензування, акредитація) й економічні важелі (податки, платежі, акцизи, кредитування, інвестиції тощо). Правова політика держави у сфері підприємництва в Україні має базуватися на конституційному визначенні загальнонаціональної мети: побудові суверенної, демократичної, соціальної, правової держави. Ця політика повинна якнайбільше сприяти підвищенню господарської активності суб’єктів підприємницької діяльності, забезпечувати створення умов для стабільного та необмеженого розвитку підприємництва, насамперед малого й середнього бізнесу [5, 6].

Підприємництво у сфері охорони здоров’я — це певна діяльність, направлена на отримання максимального результату завдяки організації й використанню ресурсів із метою зміцнення й поліпшення здоров’я населення. Як стверджують різноманітні соціологічні дослідження, проведені у різний час на різних територіях, населення України у своїй більшості мало готове до прийняття платної медичної допомоги [3]. Як відомо, економічна природа підприємництва характеризується через його ознаки: ініціативу, комерційний ризик і відповідальність, комбінування чинників виробництва, новаторство [12, с. 4].

Підприємницька діяльність в Україні регулюється низкою законодавчих актів:

• Господарським кодексом України;
• Законом України «Про власність»;
• Законом України «Про господарські товариства»;
• Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»;
• Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»;
• Законом України «Про ліцензу–вання»;
• Законом України «Про засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності» тощо.

За даними Державної служби статистики, у підприємницькій сфері охорони здоров’я за п’ять років (2007–2011 рр.) було зайнято щорічно в середньому більше як 100 тисяч людей (табл. 1). Зайнятими працівниками статистична служба вважає кількість штатних, позаштатних і неоплачуваних (власників, засновників підприємства та членів їх сімей) працівників. Основна кількість зайнятих працівників у підприємницькому секторі охорони здоров’я припадає на підприємства (76–82 тисячі людей), невелика частина — на фізичних осіб (18–24 тисячі людей). Закономірною рисою наведених даних є зростання за роками кількості зайнятих на підприємствах і зменшення їх як фізичних осіб — підприємців.

Підприємницький сектор системи охорони здоров’я України складається, за даними МОЗ України (2008 р.), із 71 лікарняного закладу загальною потужністю 1860 ліжок, а також 1556 закладів, що надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, серед яких майже третина — 453 заклади (29,1 %) є за своїм профілем і спеціалізацією стоматологічними. Крім того, медичну допомогу населенню за плату надають ще 5267 приватних кабінетів, створених фізичними особами, серед яких дві третини (62 %, 3261 кабінет) є стоматологічними [4].

У підприємницькому секторі охорони здоров’я України, за даними МОЗ України, на 2008 рік було зайнято більше як 33 тисячі найманих працівників. Серед цього числа майже 11 тисяч лікарів, або 2,38 лікаря на 10 тис. населення, і більше як 9 тисяч середніх медичних працівників, або 2,0 середнього працівники на 10 тис. населення. Серед різних областей країни мінімальний показник цієї характеристики у 3 рази менший, а максимальний у 3,6 раза більший за середній показник. Розкид між мінімальним і максимальним показником становить 7,74. Усі ці дані переконливо свідчать про нерівномірність поширення підприємницької активності у сфері охорони здоров’я серед різних областей всієї країни.

Розподіл підприємницької активності у сфері охорони здоров’я серед різних областей країни демонструє, що найменше цей вид діяльності поширений у Чернігівській області — лише 0,04 лікаря на 10 тис. населення (всього п’ять лікарів) і у Волинській області — 0,8 на 10 тис. населення. Найбільші значення цього показника відзначаються в містах Севастополі й Києві — відповідно 8,54 і 6,71 на 10 тис. населення.

Серед областей, що мають менше як одного лікаря на 10 тис. населення, відзначені чотири області — Волинська, Донецька, Полтавська й Чернігівська. Такий стан підприємницької активності в цих областях може бути пов’язаний із низькою платоспроможністю населення, високим рівнем безробіття й нижчим на третину або чверть порівняно із середнім по країні показником рівня заробітної плати працюючих. А низька пропозиція платних комерційних медичних послуг на цих територіях цілком відповідає низькому споживчому попиту і платоспроможності населення (табл. 2, 3).

Разом із тим до групи областей, де пропозиції комерційних медичних послуг найбільші, а відповідний показник перевищує 3 лікарі на 10 тис. населення, відносяться головним чином високоіндустріальні області з розвиненою й потужною промисловою інфраструктурою й високим рівнем заробітної плати працівників порівняно із середнім показником у країні. Це такі області: Дніпропетровська, Запорізька, Івано-Франківська й Луганська, а також міста Київ і Севастополь (табл. 2, 3).

Серед лікарських спеціальностей у приватному секторі охорони здоров’я найбільшу пропозицію надають лікарі-стоматологи (близько 3000 осіб). За ними йдуть лікарі-терапевти (574 особи), лікарі акушери-гінекологи (531 особа), лікарі-педіатри (193 особи), лікарі-кардіологи (148), спеціалісти хірургічних спеціальностей (хірурги, ортопеди-травматологи, нейрохірурги, онкологи — 324 особи) тощо. Таким чином, найбільша пропозиція йде від стоматологів й спеціалістів, які опікуються хворобами внутрішніх органів у дорослих і дітей.

Обсяг вироблених в Україні платних медичних послуг всіма виробниками за десять років (із 2002 по 2011 рік), за даними Державної служби статистики, виріс майже в десять разів і досяг більше як 8,0 млрд грн, демонструючи неухильне постійне щорічне зростання. У той же час обсяг усіх різноманітних платних послуг, що вироблені всіма виробниками за різними спеціалізаціями у країні, виріс у 6,6 раза й досяг більше як 308 млрд грн, демонструючи ту ж саму спрямованість до щорічного неухильного зростання (табл. 4).

Разом із тим питома вага платних медичних послуг у спільному обсязі всіх платних послуг, вироблених усіма виробниками в Україні, коливається від 2,4 до 2,9 % в різні роки й демонструє загальну тенденцію до зниження за період, що аналізується. Це може свідчити про нижчі темпи розвитку платних медичних послуг порівняно з багатьма іншими видами оплачуваних послуг, які виробляються в країні (табл. 4).

Наявні дані також можуть свідчити про те, що в людей зберігається деяка альтернативна можливість задовольняти певні свої потреби у сфері зміцнення здоров’я за рахунок бюджетних джерел фінансування охорони здоров’я. І на даному етапі медична допомога, що надається населенню і сплачена фінансовими коштами з бюджету, виступає конкурентом платних медичних послуг. Отримані дані можуть також свідчити про те, що платні медичні послуги менш пріоритетні у своєму розвитку в нашій державі, ніж інші види платних послуг, що само по собі можна віднести до чинників соціального захисту населення державою.

Обсяги всіх вироблених медичних послуг, що були надані споживачам різними виробниками в системі охорони здоров’я, пере–важають у 2,4 раза у 2002 році й у 1,6 раза у 2011 році обсяги спожитих і сплачених населенням медичних послуг впродовж аналізованого періоду. Ці показники демонструють неухильне щорічне зменшення відносного коефіцієнта, що свідчить про певний перерозподіл купівельної активності від організацій до населення (рис. 1).

Щоб з’ясувати, чи не пов’язано зростання обсягів вироблених і реалізованих населенню комерційних медичних послуг із зростанням цін, ми провели порівняння зростання індексу цін, за даними офіційної статистики, із зростанням індексу обсягу спожитих платних медичних послуг населенням. Реалізовані населенню медичні послуги за цей же період також щорічно зростали в такому ж обсязі, у середньому на 22,2 %, із коливанням коефіцієнта в окремі роки від 13 до 39 % (табл. 5).

Індекс споживчих цін за цей же період коливався від 0,8 до 25,2 % у різні роки, у середньому становивши щорічне зростання на 10,9 % порівняно з попереднім роком. Індекс випередження зростання вироблених медичних послуг до індексу цін щорічно в середньому становив 15,6 пункту з коливанням даного показника від 4,5 до 25,3 пункту в різні роки.

Співвідношення обсягу консолідованого бюджету системи охорони здоров’я й витрат населення із сімейних бюджетів на медицину коливається від 58 до 72 гривень державних коштів на кожні 10 гривень, витрачених офіційно населенням на платні послуги із сімейних бюджетів і бюджетів соціального розвитку організацій (табл. 6).

Динаміка співвідношення бюджетного фінансування системи охорони здоров’я і витрат населення на медичну допомогу, за офіційними даними, свідчить, що за всі роки, що аналізуються, консолідований бюджет медичної галузі щорічно зростає з 7,5 млрд грн у 2002 році до 49,0 млрд грн у 2011 році. Разом із тим темп зростання бюджету охорони здоров’я і витрат населення на платні медичні послуги дещо різний. Так, у 2002 році на кожні 10 гривень, витрачені населенням на медичну допомогу, держава витрачала 58 гривень, а у 2007 році цей показник збільшився до 72 гривень. У наступні роки відбулося скорочення витрат держави на охорону здоров’я щодо витрат населення на медичні цілі до 61 гривні бюджету на кожні 10 гривень витрат населення.

Описані тенденції щодо динаміки витрат на медичні потреби населення збігаються з наявною динамікою загальних доходів домогосподарств і їх витрат. Націо–нальна статистка свідчить, що протягом 2000–2007 рр. в Україні спостерігалося постійне випередження зростання загальних доходів домогосподарств над їх сукупними витратами. Однак у 2008 році ця тенденція була порушена, що й обумовило зниження купівельної спроможно–сті доходів домогосподарств. Зростання реальної заробітної плати у 2001–2006 роках щороку становило 15–20 %, у 2007 і 2008 роках цей приріст значно менший (відповідно 12,5 та 6,3 %), що було зумовлено інфляцією [6].

Дані державної статистичної звітності та їх динаміка за десять років переконливо свідчать про те, що в Україні створилася стійка невідворотна тенденція збільшення як обсягів виробництва різними (державними і комунальними, відомчими і приватними) медичними організаціями платних послуг, так і збільшення реальних обсягів споживання платних медичних послуг населенням за рахунок витрат із сімейних бюджетів, при наявності зростання заробітної плати.

Ці дані також свідчать про перерозподіл витрат на медичні потреби окремої людини між державою й сімейними бюджетами на користь останніх. Таке збільшення витрат із сімейних бюджетів на медичні потреби членів сім’ї останніми роками примушує населення все частіше брати на себе відповідальність за вибір необхідних медичних послуг та організації, що їх надають, що створює конкурентне середовище, яке врешті-решт може вплинути на якість медичної дотаблпомоги й сервісу в медичних закладах. А збільшення навантаження фінансових витрат на сімейні бюджети, пов’язане з витратами з приводу здоров’я окремого члена родини, може примусити населення більше уваги надавати запобіжним заходам, більш свідомо ставитися до свого здоров’я, уникаючи безглуздих ризиків (вживання алкоголю, паління тютюну, нераціональне харчування, малорухомий спосіб життя), що можуть завдати шкоди стану здоров’я окремої людині, формувати сімейні традиції здорового способу життя та правильної поведінки.

Купівельна спроможність населення, що забезпечує зростання обсягу платних медичних послуг, залежить від зростання заробітної плати. Приватна медицина хоча й повільно, але впевнено зміцнює свої позиції на ринку надання медичних послуг, у першу чергу підкорюючи ті сегменти ринку, де завжди була слабко розвинена державна медицина та водночас зберігався стійкий попит: стоматологію, гінекологію, косметологію тощо.

Разом із тим можна говорити, що за останні роки відбулося суттєве збільшення бюд–жетних коштів, що виділяються на охорону здоров’я, але це зростання не було пропорціональним зростанню витрат населення. Постійне розширення обсягів ринку платних медичних послуг свідчить, що він стає додатковим джерелом впливу на здоров’я населення. У той же час населення обмежене у своїх фінансових можливостях, щоб купувати платні медичні послуги, але добре розуміє й оцінює переваги вільного доступу й вибору при купівлі медичних послуг. Для того щоб певним чином збалансувати потреби населення в медичних послугах на платній основі й забезпечити соціальний захист вразливих верств населення, не–обхідно негайно вводити обов’язкове соціальне медичне страхування.

Отримані дані свідчать, що в системі надання медичної допомоги населенню сформувалися й динамічно, і одночасно розвиваються два сектори: безкоштовний — державний, який фінансується із бюджету, і приватний — платний (легально оплачуваних медичних послуг), який фінансується більше як наполовину коштами із сімейних бюджетів. Причому платний сектор медичної допомоги в системі охорони здоров’я держави за своїми обсягами поступово перетворюється на вагомий чинник впливу на здоров’я населення. Платний сектор дає додаткові робочі місця, впливаючи певним чином на трудову зайнятість населення, що в умовах кризових явищ у країні і світі має свою доцільність. Він сприяє покращенню добробуту медичних працівників, і не тільки лікарів, а й медичних сестер і санітарок, інших допоміжних працівників, зайнятих цією справою. Становлення ринкових і конкурентних відносин у системі охорони здоров’я відбувається за умови формування приватної власності і формування ще малого, але вже діючого прошарку медичних працівників — підприємців-власників, які є носіями й поширювачами ринкової ідеології і ринкових відносин. Поширеність підприємницької діяльності у сфері охорони здоров’я в країні за адміністративними територіями дуже нерівномірна і цілком залежить від платоспроможності населення, його зайнятості у виробництві й рівня заробітної плати в окремому регіоні на одного працюючого.

Кожен із цих секторів (безкоштовний — державний і платний — приватний сектор медичної допомоги) працює за своїми правилами, які потребують узгодженості й розвитку. Існування двох секторів медичної допомоги створює конкурентне середовище й додаткові стимули для подальшого розвитку й набуття певних переваг для окремих виробників медичних послуг порівняно з іншими гравцями медичного ринку платних послуг. Разом із тим слід завжди пам’ятати, що система охорони здоров’я, на які б сектори вона не розділялася, є єдиним простором в державі й незмінною єдиною місією, де повинні діяти єдині принципи лікувально-діагностичного процесу й етичні медичні норми. Головним та об’єднуючим регулювальником у цьому медичному просторі разом із державними інституціями виступає людина — споживач медичної послуги. Тому турбота про безпеку та якість медичної допомоги, що надається, як за плату споживача, так і безкоштовно, є найважливішим пріоритетом держави.

Щоб створити режим активізації розвитку підприємництва, повинні бути систематизовані такі важелі держави: організаційно-правові, фінансові, економічні й соціальні. Але формування правової бази підприємництва є найголовнішою передумовою його становлення та розвитку. Універсальним інструментом, що поєднує в собі як інтереси підприємницького загалу, так і держави, виступає Європейська хартія малих підприємств», до якої приєдналася Україна. Запровадження в Україні принципів Європейської хартії для малих підприємств є логічним продовженням політики Уряду щодо пріоритетності підтримки підприємництва в Україні, та сприятиме розвитку малого та середнього бізнесу, поліпшенню стосунків влади і підприємців, покращенню бізнес-середовища та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.