Журнал «» 3 (35) 2014

Статья опубликована на с. 59-63

Вступ

Гіпертонічна хвороба (ГХ) і цукровий діабет (ЦД) 2-го типу є одними з найпоширеніших нозологічних одиниць як у світі, так і в Україні. Останніми роками відмічається значне зростання поширеності комбінації даних захворювань. Поєднання ГХ із ЦД 2-го типу на сьогодні є однією з найактуальніших проблем медицини, що обумовлено взаємно обтяжливим перебігом захворювань та ураженням спільних органів-мішеней. Саме тому тривають пошуки і вивчення нових патогенетичних факторів розвитку та прогресування як ГХ, так і ЦД 2-го типу.

Апелін — пептид, що класифікується як адипокін, функціонує як медіатор кардіоваскулярного контролю, регулює судинний тонус, має інотропні та антиішемічні властивості, сприяє зменшенню реперфузійного ураження серця при інфаркті міокарда, може змінювати електрофізіологічні характеристики серцевого м’яза, відіграє роль у розвитку серцевої недостатності [1–5].

Водночас апелін впливає і на вуглеводний метаболізм, сприяє утилізації глюкози, знижує інсулінорезистентність [6–8]. Результати ряду досліджень вказують на те, що апелін може бути потенційним кандидатом у пошуку нових методів лікування ЦД 2-го типу, інсулінорезистентності, метаболічного синдрому, артеріальної гіпертензії, атеросклерозу та серцевої недостатності [9–12].

У даний час виявлено кілька активних фрагментів апеліну, одним із яких є апелін-12. Із моменту відкриття апелін активно вивчається у хворих як на ГХ, так і ЦД 2-го типу, але даних про значення апеліну в прогресуванні ураження серцево-судинної системи при поєднанні цих захворювань украй мало.

Мета — установити рівні апеліну-12 у сироватці крові у хворих на ГХ із супутнім ЦД 2-го типу та без такого, проаналізувати взаємозв’язки даного пептиду з клініко-діагностичними параметрами й оцінити вплив комбінованого лікування на рівні апеліну-12.

Матеріали і методи

В умовах спеціалізованого відділення гіпертензій та захворювань нирок ДУ «Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» було обстежено 40 хворих на ГХ 2–3-го ступенів віком від 42 до 70 років (середній вік — 55,9 ± 1,17 року). Чоловіків серед обстежених було 14 (35 %), жінок — 26 (65 %).

Визначення стадії ГХ, її ступеня і стратифікацію хворих за ступенем загального ризику ускладнень проводили згідно з рекомендаціями Української асоціації кардіологів (2011).

Серед обстежених пацієнтів ГХ 2-го ступеня була діагностована у 12 хворих (30 %), 3-го ступеня — у 28 хворих (70 %). Усі хворі мали ГХ ІІ стадії. Тривалість ГХ в обстежених хворих була від 2 до 33 років, середня тривалість становила 12,8 ± 1,43 року. У 31 хворого (77,5 %) виявлена обтяжена спадковість за ГХ.

У 19 (47,5 %) обстежених хворих був діагностований супутній ЦД 2-го типу. Верифікацію ЦД 2-го типу проводили відповідно до стандартних протоколів, рекомендованих Міністерством охорони здоров’я України. Середня тривалість ЦД 2-го типу становила 4,1 ± 0,75 року. У 4 хворих (21 %) ЦД 2-го типу був уперше виявлений.

У дослідження не включали хворих на симптоматичну артеріальну гіпертензію, ЦД 1-го типу, із гострими запальними процесами, гострими та тяжкими захворюваннями нирок, печінки, крові, гострим коронарним синдромом, стабільною стенокардією ІІІ–ІV функціонального класу та серцевою недостатністю високих градацій.

Комплекс обстеження включав загальноприйняті клініко–лабораторні та інструментальні дослідження. Вимірювали такі антропометричні показники, як зріст, вага, окружність талії, окружність стегон, розраховували індекс маси тіла (ІМТ). Визначали рівні загального холестерину (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ), холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ) з обчисленням холестерину ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) та коефіцієнта атерогенності (КА). Досліджували глікемію натще, рівні інсуліну крові з розрахунком індексу інсулінорезистентності (HOMA-IR). Рівні апеліну-12 крові визначали імуноферментним методом із використанням наборів Phoenix Pharmaceuticals Inc. Структурно-функціональні параметри серця вивчали за допомогою ехокардіоскопічного дослідження у В- і М-режимах за стандартною методикою.

Обстежені хворі були розподілені на 2 групи: хворі з ГХ та супутнім ЦД 2-го типу (n = 19) та хворі на ГХ без ЦД 2-го типу. Усі пацієнти отримували 12-тижневу комбіновану антигіпертензивну терапію олмесартаном (10–20 мг/добу) та лерканідипіном (10–20 мг/добу) на тлі гіполіпідемічної терапії аторвастатином (10–20 мг/добу). Хворі з супутнім ЦД 2-го типу додатково отримували антидіабетичну терапію метформіном (1000 мг/добу). Контрольну групу становили 10 практично здорових добровольців.

Статистичну обробку отриманих даних проводили із застосуванням пакета програм обробки даних загального призначення Statistica for Windows версії 6.0.

Результати та їх обговорення

Виявлено достовірне зниження рівнів апеліну-12 крові у хворих на ГХ із ЦД 2-го типу порівняно з практично здоровими особами — 0,866 (0,442; 1,026) нг/мл проти 1,087 (0,877; 1,297), р < 0,05. У той же час рівні даного пептиду у хворих на ГХ без ЦД 2-го типу ((0,884 (0,846; 1,038) нг/мл) достовірно не відрізнялися від таких у практично здорових осіб та хворих із ЦД 2-го типу (рис. 1).

Отримані під час дослідження дані про показники апеліну в сироватці крові у хворих на ГХ із супутнім ЦД 2-го типу частково співвідносяться з результатами досліджень інших науковців. Так, Erdem G. та співавт. (2008) показали, що хворі на ЦД 2-го типу мають нижчі рівні апеліну крові порівняно зі здоровими особами [13]. У той же час є дані, за якими рівні апеліну крові у хворих на ЦД 2-го типу вищі за такі у групі контролю [14, 15], але ці свідчення відносяться до ізольованого ЦД 2-го типу без вказівок на наявність супутньої ГХ. За даними китайських науковців, особи з ЦД 2-го типу мають більш високі рівні апеліну крові, а при поєднанні ЦД 2-го типу з ГХ рівні апеліну вже достовірно нижчі за такі у здорових добровольців [8].

Кореляційний аналіз рівнів апеліну крові з клініко-гемодинамічними, метаболічними та структурно-функціональними параметрами серця в групі хворих на ГХ показав достовірний негативний взаємозв’язок апеліну-12 з окружністю талії (R = –0,45, p < 0,05), величиною діастолічного артеріального тиску (R = –0,41, p < 0,05), рівнями ТГ (R = –0,56, p < 0,01), ХС ЛПДНЩ (R = –0,56, p < 0,01), показником КА (R = –0,56, p < 0,001), розміром лівого передсердя (R = –0,48, p < 0,05), діаметром аорти (R = –0,46, p < 0,05) та позитивний зв’язок апеліну-12 із ХС ЛПВЩ (R = 0,44, p < 0,05) (рис. 2).

Серед хворих на ГХ із ЦД 2-го типу відмічалися достовірні позитивні взаємозв’язки рівнів апеліну крові з вагою (R = 0,71, p < 0,01) та негативні зв’язки апеліну — з тривалістю ГХ (R = –0,56, p < 0,05), величиною діастолічного артеріального тиску (R = –0,42, p < 0,05), показником КА (R = –0,56, p < 0,01), розміром лівого передсердя (R = –0,51, p < 0,05) (рис. 3).

Залежність рівнів апеліну крові від рівня діастолічного артеріального тиску підтверджує вазодилатаційні властивості даного пептиду, які реалізуються через NO-залежні механізми [1, 3, 16]. Взаємозв’язок рівнів апеліну крові з показниками ліпідного обміну, негативна кореляція з проатерогенними ліпідами і позитивна — з антиатерогенними, підтверджують світові дані, за якими дефіцит апеліну може бути залучений до процесів розвитку дисліпідемії та атерогенезу [10, 17].

Кореляційні зв’язки апеліну крові зі структурно-функціональними параметрами серця, які показані під час даного дослідження, можуть свідчити про залученість даного пептиду в процеси патологічного ремоделювання лівого шлуночка серця та аорти. У ряді робіт було посилання на зменшення рівнів апеліну у хворих із фібриляцією передсердь та залежність ефективності антиаритмічної терапії від рівнів саме цього пептиду [18, 19]. Отримані нами негативні кореляційні зв’язки апеліну з розміром лівого передсердя як у хворих на ГХ із ЦД 2-го типу, так і без нього можуть вказувати на залежність процесів ремоделювання лівого передсердя та ризик розвитку фібриляції передсердь від рівнів апеліну крові.

Проведення комбінованої терапії у хворих на ГХ із ЦД 2-го типу та без такого привело до досягнення цільових рівнів артеріального тиску у 80 % хворих та достовірного зниження рівнів ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ та індексу НОМА в цілому по групі. При цьому достовірне змінення рівнів апеліну-12 крові після терапії порівняно з його базальним рівнем спостерігалося лише в групі хворих на ГХ із супутнім ЦД 2-го типу. У цих хворих спостерігалося збільшення рівнів апеліну-12 крові з 0,866 (0,788; 0,992 ) нг/мл до 1,01 (0,886; 1,097) нг/мл, р < 0,05 (рис. 4).

За нечисленними даними деяких авторів, антигіпертензивна терапія викликає збільшення рівнів апеліну крові у хворих на ГХ. Більше того, науковці пропонують використовувати рівні апеліну як маркер оцінки ефективності антигіпертензивної терапії [20]. Але для більш достовірних висновків необхідні подальші дослідження зі збільшенням кількості хворих.

Висновки

1. У хворих на ГХ із ЦД 2-го типу порівняно з практично здоровими особами відмічається зниження рівнів апеліну-12 в сироватці крові, ступінь якого корелює з тривалістю гіпертензії та рівнем діастолічного артеріального тиску.

2. Негативні кореляційні взаємозв’язки апеліну-12 з проатерогенними ліпідами і позитивні — з антиатерогенними підтверджують наявність у апеліну-12 антиатерогенних властивостей.

3. У хворих на ГХ незалежно від наявності ЦД 2-го типу рівні апеліну-12 негативно корелюють з розміром лівого передсердя, що вказує на залежність процесів патологічного ремоделювання серця, зокрема лівого передсердя, від рівнів даного пептиду.

4. Під впливом терапії олмесартаном і лерканідипіном на фоні прийому аторвастатину та метформіну у хворих на ГХ із ЦД 2-го типу визначається достовірне підвищення рівнів апеліну-12 в сироватці крові, що може бути додатковим фактором, який сприяє досягненню цільового артеріального тиску та нормалізації метаболічних показників у даних хворих.