Журнал «Внутренняя медицина» 3(3) 2007

Переді мною незвичайна книжка «Діалоги про медицину і життя». У ній зібрано тридцять інтерв'ю з видатними науковцями і лікарями різних спеціальностей, за­сновниками власних шкіл і носіями кращих лікарських традицій, творцями медицини, нашими Вчителями. Усі ці інтерв'ю в різні роки брав професор Володимир Медведь, відомий терапевт, керівник відділу внутрішньої патології вагітних Інституту педіатрії, акушерства і гінекології АМН України і водночас багаторічний головний редактор часопису «Лікування та діагностика». Книжка щойно вийшла з друку у видавництві «Здоров'я України» і без сумніву викличе інтерес медичної громадськості України. А, може, не тільки медичної...

Слід визнати, що В. Медведю вдалося зібрати на сторінках однієї книги справжнє сузір'я вітчизняних медиків, які уособлюють історію медичної науки України другої половини XX століття. Це хірурги М.М. Амосов, О.О. Шалімов, М.П. Павловський, В.Д. Братусь, терапевти Л.Т. Мала, Д.Ф. Чеботарьов, А.П. Пелещук, уролог О.Ф. Возіанов, нейрохірург Ю.П. Зозуля, офтальмолог Н.О. Пучковська, невропатолог М.Б. Маньковський, педіатр О.М. Лук'янова, акушер-гінеколог В.І. Грищенко, ортопед-травматолог О.О. Корж, фізіологи П.Г. Костюк, П.М. Сєрков, В.В. Фролькіс, біохімік М.Ф. Гулий, ендокринолог А.С. Єфімов, гігієністи Ю.І. Кундієв, Є.Г. Гончарук, історик медицини О.А. Грандо. Які імена! Які особистості! Академіки, Герої, лауреати...

Декого з них вже немає, і їхніми іменами названо вулиці, інститути, престижні премії, наукові заходи тощо. Дехто, незважаючи на солідний вік, продовжує творчо працювати, як звик це робити усе життя. А хтось і зараз перебуває на піку активної діяльності, керуючи відповідальними напрямами медичної науки або охорони здоров'я, медичними вузами, науково-дослідними інститутами.

Як слушно зазначено автором у передмові, герої цієї книжки досягли вершин, але найцікавіше — це процес досягнення. В усіх без виключення інтерв'ю є питання «Чому Ви обрали медицину?». Відповіді були найрізноманітнішими. Ось, наприклад, що відповів відомий хірург, двічі міністр охорони здоров'я Василь Дмитрович Братусь: «Коли я ще ходив до школи, одного весняного дня, пам'ятаю, у нашій хаті виникла метушня, мама голосно стогнала, і мене з хати вивели на подвір'я. Невдовзі прийшов фельдшер Василь Митрофанович, заходився давати якісь вказівки моїм старшим сестрам, метушня продовжувалася, і за короткий час я почув тоненький дитячий писк. Фельдшер показав нам усім у вікно щось маленьке, пискляве. Згодом я дізнався, що в мене народилася сестричка. Я дивився на Василя Митрофановича як на Бога, бо з його появою невідомо звідки з'явилося у нашій хаті маленьке живе створення. Це було перше чудо, яким нагородила мою дитячу уяву природа. Тоді я вирішив, що фельдшером може бути лише посланець Бога. Пригадую ще одну вражаючу подію. Здається, років за два після народження сестрички я став втрачати слух, і вся родина в тривозі. Повела мене мама до того ж Василя Митрофановича, і він, оглянувши мене, став під тиском зі шприца вливати мені до вуха якусь теплу рідину. І о диво! Я відразу ж став нормально чути. Від того часу Василь Митрофанович для мене став неземним світилом, і це вирішило мою майбутню долю. Вершиною моїх сподівань стало досягти його рівня знань і можливостей».

А ось інша відповідь, яка належить славнозвісному вітчизняному педіатру Олені Михайлівні Лук'яновій: «Хоча у моїй родині усі були вчителями, батьки дуже хотіли, аби я стала лікарем. Проте сама я мріяла про вступ до консерваторії, оскільки добре співала й успішно виступала на районних та обласних «смотрах». Школу я закінчувала із почесною грамотою (золотих медалей тоді не було), отже могла йти до будь-якого вузу без вступних екзаменів. Уся родина переживала, як же умовити мене піти до медінституту, де вже до того часу навчалася моя старша сестра. На випускному вечорі мене як відмінницю запросили виступити, розповісти про свої плани на майбутнє. Я подивилася на батьків, побачила, яким напруженим став за столом президії в очікуванні моєї відповіді батько (мені здалося, що він весь дрижав). І, дивлячись на нього, я сказала, що вступатиму до медичного. Так я обрала професію лікаря, а у правильності свого вибору переконалася під час війни, що розпочалася за рік...»

Коли читаєш «Діалоги про медицину та життя», ніби чуєш людські сповіді, які вражають відвертістю і щирістю. Майже фізично відчувається довірча атмосфера бесіди. Судіть самі.

Питання: «У що Ви вірите?»

Академік В.В. Фролькіс (всесвітньо відомий геронтолог, автор адаптаційно-регуляторної теорії старіння): «Багато у що вірю. Вірю в любов, яка може бути і сенсом, і змістом життя, джерелом натхнення. У вічне кохання до останього подиху, навіть якщо цієї людини вже немає поруч з тобою. Вірю в порядність, людську гідність. Вірю, що людина буде жити довше. У цьому є вища справедливість і головна мета науки».

Питання: «Що Ви цінуєте в людях?»

Академік Н.О. Пучковська (Герой Соціалістичної Праці, багаторічний директор Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова): «У людях, які мене оточують, надзвичайно ціную добросовісність, розуміючи це слово у широкому сенсі, оскільки у ньому зосереджені такі поняття, як совість, чесність, вірність своєму слову, відповідальність за виконання своїх обов'язків. Думаю, Ви погодитеся з тим, що мати справу з людиною, слово якої нічого не варте, яка може пообіцяти, не збираючись цього робити, щодо якої немає упевненості, що вона добре виконає свої функції, просто нестерпно».

Дуже цікавими є розділи інтерв'ю, присвячені вчителям. Якщо лише перелічити імена усіх, кого герої книжки вважають своїми вчителями, вийде вражаючий список корифеїв нашої медицини. Перед читачем постають яскраві портрети М.Д. Стражеска, В.М. Іванова, В.П. Філатова, О.В. Палладіна, О.І. Арутюнова, Д.С. Воронцова, Л.І. Медведя, Б.М. Маньковського, Г.Г. Караванова та багатьох інших. Причому портрети «намальовані з натури», справжні свідчення самовидців, автентичні історичні документи. Торкатися цих документів захопливо хвилююче навіть для лікарів зі стажем, а для молодих лікарів-початківців, студентів-медиків вони вкрай повчальні і можуть відіграти роль дороговказу на все життя.

Серед героїв книги випускники різних вузів різних років. Майже кожен із них розповідає про свою alma mater того періоду, про студентство тих років, про те, чим вони захоплювалися, як ставилися до викладачів, як проводили вільний час тощо. Уважний читач може знайти багато цікавого з історії Київського, х арківського, л ьвівського, Одеського, Вінницького медичних інститутів.

Значний обсяг у книзі займають питання суто професійного, медичного, характеру. Оскільки багато які інтерв'ю бралися наприкінці другого або на початку третього тисячоліття, цілком природними виглядають питання глобального характеру, що стосуються перспектив медицини і біології.

Питання: «Якими Вам вбачаються перспективи нейрофізіології у ХХІ сторіччі?»

Академік П.Г. Костюк (учений з найвищим серед усіх українських науковців індексом цитування у світовій літературі, Герой України, директор Інституту фізіології НАН України): «Можна твердити, що ми в усіх деталях вивчили молекули, що формують іонні канали, рецептори, мембрани. Тут діють закони хімії та фізики. А яким чином об'єднання цих молекул набуває нової якості — власне Життя? Які сили об'єднують окремі молекули у живий організм? Не кажучи вже про нову вищу якість — відчуття. Як створюється ця дивовижна здатність зберігати у мозку картину усього зовнішнього світу? Наприклад, вражаюча здатність окремих людей, прослухавши симфонію, вдома відновити її у пам'яті і відтворити на папері. Тому я гадаю, що в майбутньому нейфізіологія повернеться назад від молекули до системи, до людини. У цьому майбутнє, якщо воно не буде потьмарене катастрофами — природними або антропогенними».

Питання: «Який Ваш прогноз щодо розвитку медицини праці на ХХІ століття?»

Академік Ю.І. Кундієв (віце-президент АМН України, директор Інституту медицини праці АМН України, член Комітету експертів ВООЗ з професійного здоров'я): «До прийдешнього століття перейдуть важливі проблеми зі століття, що минає. Це ліквідація силікозу та інших пневмоконіозів, попередження професійного раку, проблема комбінованого впливу на здоров'я людини кількох різних чинників. Останнім часом перелік профзахворювань поповнився новою нозологічною одиницею — burndout disease. Якщо перекласти дослівно, то це хвороба спалення — хронічне нервово-емоційне перенапруження (стрес) на роботі. Цю хворобу треба вивчати, аби знайти надійні засоби попередження. Невідкладним завданням є створення нової моделі медичного обслуговування працюючого населення, адекватної новим економічним умовам».

Мені особисто було дуже цікаво прочитати відповідь на подібне запитання академіка Л.Т. Малої, видатного терапевта, члена Міжнародного товариства інтерністів з 1977 року. Проте не наводжу цю відповідь у рецензії, оскільки в книжці вона займає шість сторінок, а взяти на себе відповідальність скоротити її я не можу. Отже ра­джу прочитати оригінал. Як, зрештою, і всю книгу.

Пригадалася влучна формула Фрідріха Великого: «Кожна людина віжить стільки, скільки вона створила мінус марнославство». Мені здається, що книга В. Медведя «Діалоги про медицину і життя» доводить справедливість цієї формули, принаймні стосовно людей, зібраних на її сторінках.