Журнал «Травма» Том 17, №3, 2016
Вернуться к номеру
Лікування дорожньо-транспортної політравми, отриманої в сільській місцевості
Авторы: Шищук В.Д., Терехов А.М., Редько С.І. - Сумський державний університет, медичний інститут, кафедра ортопедії та травматології, м. Суми, Україна
Рубрики: Травматология и ортопедия
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Статтю опубліковано на с. 31-32
Дорожньо-транспортні травми, отримані в сільській місцевості, часто призводять до збільшення чисельності постраждалих, високої летальності й інвалідності серед населення, що надає політравмі характеру надзвичайно важливого соціального явища. В Україні існує серйозна проблема надання медичної допомоги постраждалим у ДТП, що було скоєне в сільській місцевості. Майже 80 % постраждалих під час ДТП, у тому числі з політравмою, першу лікарську допомогу отримують у центральних районних лікарнях, де на сьогодні існує чимало невирішених проблем щодо забезпечення в оснащенні необхідним медичним обладнанням та лікарськими засобами, а також у багатьох випадках бракує високопрофесійних хірургів, анестезіологів, травматологів, нейрохірургів та ін. Усе це призводить до значних діагностичних і лікувальних помилок, зумовлюючи високий рівень інвалідності або смертності, чого можна було б уникнути.
При отриманні пошкоджень опорно-рухової системи (ОРС) у постраждалих із дорожньо-транспортною політравмою в умовах сільської місцевості велике значення має надання медичної допомоги саме на догоспітальному етапі. Протягом 2010–2015 рр. у Сумському обласному ортопедо-травматологічному центрі перебували під наглядом 1236 постраждалих із дорожньо-транспортною політравмою. 86 % із них доставлялися до медичних закладів із місця ДПТ машинами екстреної медичної допомоги, а решта — попутними транспортними засобами, у результаті чого перша медична допомога їм не надавалася або надавалася не в повному обсязі, що призводило до погіршення стану потерпілих, виникнення травматичного шоку та спричиняло ранню появу синдрому поліорганної недостатності.
Установлено, що на догоспітальному та ранньому госпітальному етапах шок як складова попереднього та клінічного діагнозів відмічався в 25 % випадків. Тоді ж у осіб, які загинули внаслідок травматичних ушкоджень, геморагічний або травматичний шок зустрічається як складова 96 % усіх посмертних діагнозів. Смертність від ДТП знаходиться в прямій залежності від часу надання медичної допомоги постраждалим. При покращенні системи надання екстреної медичної допомоги, а саме її вчасності, в Україні щороку можливо рятувати 30–50 тисяч осіб. Вказане вище свідчить про недооцінку тяжкості стану постраждалих із дорожньо-транспортною політравмою.
Тяжкі пошкодження ОРС, несумісні з життям, що супроводжуються травматичним шоком, призводять до високої летальності в першу добу після травми. Протягом першої доби гине близько 57 % постраждалих із тяжкими пошкодженнями ОРС. Наявність шоку у постраждалих є фактором, що значно погіршує їх стан.
Аналіз випадків постраждалих із дорожньо-транспортною політравмою довів, що сучасна система надання медичної допомоги на догоспітальному етапі отримується не в повному обсязі, особливо постраждалим у ДТП у сільській місцевості, через недостатні знання медичних працівників щодо критеріїв та методології надання догоспітальної медичної допомоги постраждалим із поєднаною травмою, недостатнє забезпечення, а також недосконалість заходів транспортування в сільській місцевості. Найбільша кількість потерпілих із пошкодженнями ОРС по дням тижня спостерігається в п’ятницю з 16-ї до 21-ї год, у суботу — з 8-ї до 16-ї год, у неділю — з 16-ї до 22-ї год. Аналіз госпіталізації постраждалих у ДТП у сільській місцевості в приймальні відділення ЛПЗ Сумської області показав, що найбільше постраждалих поступають у терміни від 2–3-х годин від моменту скоєння ДТП, що становить 28 % від загальної маси постраждалих.
При множинних і поєднаних пошкодженнях у постраждалих із дорожньо-транспортними травмами, що були отримані в результаті ДТП у сільській місцевості, застосовувалася наступна лікувальна тактика. При тяжких пошкодженнях ОРС, що не потребує оперативного лікування, остеосинтез проводився після виведення хворого з шокового стану. Занурювальний остеосинтез застосовується для постраждалих із закритими пошкодженнями при відносно задовільному стані. Оперативні втручання при дорожньо-транспортній травмі проводяться в перші 6–12 годин, де можливо переважне застосування АЗФ із метою стабілізації сегментів при відкритих переломах у складі первинної хірургічної обробки рани (відкритого перелому) та при стабілізації стану потерпілого. У разі неможливості виконання оперативного втручання у вказаний термін доцільно виконувати їх в термін 48–72 години після травми — у світлий проміжок, по закінченні шокового періоду та до початку періоду загрози виникнення поліорганної недостатності.
Наш досвід свідчить, що оперативні втручання, при дорожньо-транспортній політравмі ОРС виконуються в період до виникнення та розвитку поліорганної недостатності — у стадії нестійкої адаптації травматичної хвороби викликає високу летальність, тому ми не рекомендуємо проведення операцій у даний період. У разі виконання оперативного втручання в даного контингенту постраждалих потрібні висококваліфіковане анестезіологічне забезпечення та інтенсивна терапія понад 48–72 годин. Для лікування постраждалих із дорожньо-транспортною політравмою рекомендується використовувати такі методи хірургічного лікування: позавогнищевий остеосинтез стрижневими апаратами, позавогнищевий остеосинтез спицестрижневими апаратами, накістковий остеосинтез, інтрамедулярний остеосинтез, репозиційний остеосинтез та фіксаційний метод лікування.
Отже, сучасні можливості стабільного остеосинтезу в поєднанні з досягненнями анестезіології та реаніматології, а також антибактеріальної терапії дозволяють удосконалити лікувальну тактику при множинних і поєднаних пошкодженнях у постраждалих із травмами ОРС унаслідок ДТП у сільській місцевості та зменшують ускладнення в післяопераційний період та знижують інвалідизацію населення.