Мобильная версия

Газета «Новости медицины и фармации» Неврология. Нейрохирургия. Психиатрия (590) 2016 (тематический номер)

Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та паліативної медичної допомоги. Деменція. 2016

Рубрики: Кардиология, Неврология, Психиатрия

Разделы: Официальная информация

Версия для печати

Статтю опубліковано на с. 44-76

Затверджено

Наказ Міністерства охорони

здоров’я України

19.07.2016 № 736

Вступ

Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та паліативної медичної допомоги (УКПМД) «Деменція», розроблений з урахуванням сучасних вимог доказової медицини, розглядає особливості діагностики та лікування, а також догляду за пацієнтами з деменцією в Україні з позиції забезпечення наступності етапів медичної допомоги. УКПМД розроблений на основі адаптованої клінічної настанови «Деменція» з урахуванням сучасних міжнародних рекомендацій, відображених в клінічних настановах — третинних джерелах медичної інформації, а саме:

1. NICE CG42 «Dementia. Supporting people with dementia and their carers in health and social care», 2015.

2. Consensus Statement «Dementia 2010» of the Austrian Alzheimer Society.

3. Fourth Canadian Consensus Conference on the Diagnosis and Treatment of Dementia, 2014.

4. Recommendations of the 4th Canadian Consensus Conference on the Diagnosis and Treatment of Dementia (CCCDTD4), 2012.

5. Everybody’s Business — Integrated mental health services for older adults: a service development guide, NHS 2005.

Ознайомитися з адаптованою клінічною настановою можна за посиланням http://www.dec.gov.ua/mtd/reestr.html.

За формою, структурою та методичними підходами щодо використання вимог доказової медицини УКПМД відповідає вимогам «Методики розробки та впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) медичної допомоги на засадах доказової медицини», затвердженої наказом МОЗ України від 28 вересня 2012 року № 751, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2012 за № 2001/22313.

Відповідно до ліцензійних вимог та стандартів акредитації у закладах охорони здоров’я (ЗОЗ) має бути наявний Локальний протокол медичної допомоги з клінічним маршрутом пацієнта, що визначає взаємодію структурних підрозділів ЗОЗ, медичного персоналу (локальний рівень).

Перелік скорочень, що використовуються в протоколі

АХЕ — ацетилхолінестераза

ЕЕГ — електроенцефалографія

ЗОЗ — заклад охорони здоров’я

КМП — клінічний маршрут пацієнта

КТ — комп’ютерна томографія

ЛПМД — локальний протокол медичної допомоги

МКХ-10 — Міжнародна статистична класифікація захворювань та пов’язаних порушень стану здоров’я (10-те видання)

МОЗ України — Міністерство охорони здоров’я України

МРТ — магнітно-резонансна томографія

HMPAO — гексаметилпропіленаміноксим

ОФЕКТ — однофотонна емісійна комп’ютерна томографія

ПЕТ — позитронно-емісійна томографія

ПКП — помірне когнітивне порушення

УКПМД — уніфікований клінічний протокол медичної допомоги

6-CIT — тест когнітивного порушення, що складається з 6 пунктів

ADAS-Cog, ADAS-Non Cog — Шкала оцінки хвороби Альцгеймера — когнітивні та некогнітивні секції

BADL — Брістольська шкала активності у повсякденному житті

Behave-AD — Поведінковий опитувальник

CADASIL — синдром церебральної аутосомно-домінантної артеріопатії з субкортикальними інфарктами і лейкоенцефалопатією

Cornell Scale Depression in Dementia — Шкала оцінки депресії при деменції

GDS — Геріатрична шкала депресії

GPCOG — Шкала оцінки когнітивних функцій лікарем загальної практики

MMSE — Mini-Mental State Examination, коротка шкала оцінки розумового стану

МоСа — Монреальська шкала когнітивної оцінки

NPI — Нейропсихіатричний опитувальник

І. Паспортна частина

1.1. Діагноз: Деменція

1.2. Код МКХ-10: F00-F03

1.3. Протокол призначений для лікарів загальної практики — сімейних лікарів, лікарів-терапевтів дільничних, лікарів-неврологів, лікарів-психіатрів, лікарів-психотерапевтів, лікарів-психологів, лікарів, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці, персоналу хоспісів, інших медичних працівників, причетних до надання медичної допомоги пацієнтам з деменцією, керівників закладів охорони здоров’я різних форм власності та підпорядкування.

1.4. Мета протоколу: організація надання медичної допомоги пацієнтам з деменцією, забезпечення максимально можливої якості життя для пацієнтів, які страждають на деменцію, а також осіб, які за ними доглядають.

1.5. Дата складання протоколу — липень 2016 року.

1.6. Дата перегляду протоколу — липень 2019 року.

1.7. Список та контактна інформація осіб, які брали участь у розробці протоколу:

Гаврилюк Андрій Олександрович — заступник директора Департаменту, начальник Управління надання медичної допомоги дорослим Департаменту медичної допомоги МОЗ України, голова робочої групи;

Міщенко Тамара Сергіївна — керівник відділу судинної патології головного мозку Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Неврологія», заступник голови з клінічних питань;

Ліщишина Олена Михайлівна — директор Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», ст.н.с., к.м.н., заступник голови з методологічного супроводу;

Бачинська Наталія Юріївна — керівник відділу клінічної фізіології та патології нервової системи Державної установи «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», голова Української Асоціації з проблем хвороби Альцгеймера, д.м.н., професор;

Горова Елла Володимирівна — заступник начальника управління — начальник відділу контролю якості медичної допомоги управління ліцензування та якості медичної допомоги МОЗ України;

Зінченко Олена Миколаївна — головний спеціаліст відділу високоспеціалізованої медичної допомоги Управління надання медичної допомоги дорослим Департаменту медичної допомоги МОЗ України;

Зінькова Ольга Леонідівна — заступник генерального директора з медсестринства Комунального закладу охорони здоров’я «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3»;

Кожина Ганна Михайлівна — завідувач кафедри психіатрії, наркології та медичної психології Харківського національного медичного університету, д.м.н., професор;

Левада Олег Анатолійович — Державний заклад «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», д.м.н., доцент;

Марута Наталія Олександрівна — заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу неврозів і граничних станів Державної установи «Інститут неврології, психіатрії і наркології НАМН України», голова Експертної проблемної комісії МОЗ та НАМН України «Психіатрія. Медична психологія», д.м.н., професор;

Матвієць Людмила Григорівна — асистент кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, к.м.н.;

Матюха Лариса Федорівна — завідувач кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, д.м.н., професор, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика — сімейна медицина»;

Міщенко Владислав Миколайович — провідний науковий співробітник відділу нейропсихокібернетики Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», к.м.н.;

Моісеєнко Раїса Олександрівна — проректор з науково-педагогічної та лікувальної роботи Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, д.м.н., професор;

Пінчук Ірина Яківна — директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, д.м.н., головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Наркологія, Психіатрія»;

Поліщук Микола Єфремович — завідувач кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, член-кореспондент НАМН України, д.м.н., професор;

Саноцький Януш Євгенович — завідувач неврологічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні, к.м.н.;

Фломін Юрій Володимирович, завідувач Інсультного центру Медичного центру «Універсальна клініка «Оберіг»», к.м.н.;

Чабан Олег Созонтович — завідувач кафедри психосоматичної медицини і психотерапії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, д.м.н., професор;

Царенко Анатолій Володимирович — доцент кафедри паліативної та хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, к.м.н.;

Шестопалова Людмила Федорівна — завідувач відділу медичної психології Державної установи «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», д.психол.н., професор.

Методичний супровід та інформаційне забезпечення

Горох Євгеній Леонідович — начальник відділу якості медичної допомоги та інформаційних технологій Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», к.техн.н.;

Мельник Євгенія Олександрівна — начальник відділу доказової медицини Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України»;

Мігель Олександр Володимирович — завідувач сектора економічної оцінки медичних технологій Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України»;

Шилкіна Олена Олександрівна — начальник відділу методичного забезпечення новітніх технологій у сфері охорони здоров’я Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України».

Адреса для листування: Департамент стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України», м. Київ. Електронна адреса: medstandards@dec.gov.ua

Електронну версію документа можна завантажити на офіційному сайті МОЗ України: http://www.moz.gov.ua та в Реєстрі медико-технологічних документів: http://www.dec.gov.ua/mtd/reestr.html

Рецензенти:

Волошин Петро Власович — директор Державної установи «Інститут неврології, психіатрії і наркології НАМН України», лауреат Державної премії України, заслужений діяч науки і техніки України, д.м.н., професор;

Пшук Наталія Григорівна — завідувач кафедри медичної психології та психіатрії з курсом післядипломної освіти Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, д.м.н., професор.

1.8. Коротка епідеміологічна інформація

Дані офіційної статистики щодо поширеності деменції в Україні відсутні. Захворюваність на деменцію, її поширеність збільшуються з віком — зазвичай діагноз встановлюється у пацієнтів старше 65 років. Нещодавні дані з деяких розвинених країн свідчать, що зростання захворюваності на деменцію відбувається в більшій мірі, ніж передбачалося раніше.

Хвороба Альцгеймера є найбільш частою формою деменції (60–80 %), за нею йде васкулярна деменція (10–25 %) і деменція з тільцями Леві (7–25 %). Інші форми деменції зустрічаються рідше, їх кількість не перевищує 10 %. Часто зустрічаються змішані форми. Пацієнти з деменцією потребують тривалого догляду, тому їх часто поміщають в будинки престарілих. При цьому поширеність деменції в будинках престарілих становить від 39 до 87 %.

ІІ. Загальна частина

Деменція є прогресуючим і в певній мірі необоротним клінічним синдромом, який характеризується значним ураженням психічних функцій. Хоча багато людей з деменцією зберігають позитивні риси особистості та особистісні якості, але в міру погіршення стану вони можуть відчувати деякі або всі перелічені нижче проблеми: втрату пам’яті, зниження швидкісних характеристик та продуктивності мислення, погіршення мови, порушення орієнтації, зміни особистості, труднощі в повсякденній діяльності, нехтування власними потребами, некогнітивні прояви (наприклад, апатія, депресія або психоз) і нехарактерну поведінку (наприклад, агресія, порушення сну або розгальмована статева поведінка, хоча останнє не є типовою рисою деменції).

У більшості розвинених країн пацієнтами опікуються не тільки медичні працівники, а й соціальні служби. При цьому деменція зумовлює комплекс потреб і, особливо на більш пізніх етапах, високий рівень залежності і захворюваності. Ці потреби пацієнтів у догляді часто кидають виклик навичкам і здібностям осіб, які здійснюють догляд, і співробітникам служб соціальної допомоги. У міру погіршення стану люди з деменцією можуть поставити перед особами, які здійснюють догляд, і співробітниками служби соціальної допомоги складні проблеми, включаючи агресивну поведінку, неспокійний стан і безцільне ходіння, труднощі з прийомом їжі, нетримання, маячні ідеї і галюцинації, а також труднощі з переміщенням, які можуть призвести до падінь і переломів. Вплив деменції на людину зазвичай супроводжується особистими обставинами, такими як зміна фінансового статусу і місця проживання або втрата близьких людей.

Особливого застереження потребує досягнення відсутності дискримінації таких пацієнтів: людям з деменцією не повинно бути відмовлено в допомозі та догляді у зв’язку з їх діагнозом, віком (як занадто молодим, так і занадто літнім) або супутніми проблемами із здатністю до навчання, а також втратою дієздатності.

ІІІ. Основна частина

3.1. Первиннa медичнa допомогa

3.1.1. Профілактика

Положення протоколу

Медична допомога спрямована на виявлення та усунення керованих факторів ризику, профілактику та лікування судинної патології, виявлення сімейної схильності.

Обґрунтування

Доведено, що для людей середнього та похилого віку факторами ризику деменції є судинна патологія та такі керовані фактори, як куріння, надмірне споживання алкоголю, ожиріння, гіподинамія, а також цукровий діабет, артеріальна гіпертензія та гіперхолестеринемія. Для деяких станів доведена генетична причина захворювання (сімейна аутосомно-домінантна хвороба Альцгеймера або лобно-скронева деменція, церебральна аутосомно-домінантна артеріопатія, хвороба Гентінгтона).

Необхідні дії:

1. Не слід проводити скринінг всього населення щодо ризику розвитку деменції.

2. Пацієнтам, деменція яких обумовлена генетичною причиною (наприклад, сімейною аутосомно-домінантною хворобою Альцгеймера або лобно-скроневою деменцією, церебральною аутосомно-домінантною артеріопатією з підкірковими інфарктами і лейкоенцефалопатією або хворобою Гентінгтона), та їх родичам слід запропонувати пройти генетичне консультування.

3. У разі відсутності підозри на генетичну причину розвитку деменції, включаючи деменцію з пізнім початком, не слід проводити генотипування за клінічними причинами.

4. Для первинної профілактики розвитку деменції не слід призначати в якості спеціального лікування статини, замісну гормональну терапію, токоферол, нестероїдні протизапальні препарати.

5. Для вторинної профілактики деменції слід розглянути судинні та інші керовані фактори ризику розвитку деменції (наприклад, куріння, надмірне споживання алкоголю, ожиріння, цукровий діабет, гіпертонія і підвищений вміст холестерину) і, за необхідності, застосувати відповідне лікування.

3.1.2. Діагностика

Положення протоколу

Медична допомога передбачає виявлення порушень когнітивних функцій та самостійного щоденного (побутового, професійного) функціонування.

Обґрунтування

Діагноз деменції встановлюється лікарем-неврологом або лікарем-психіатром (в залежності від провідної симптоматики) після всебічної оцінки на підставі задокументованих порушень пам’яті, когнітивних функцій та психічного стану. Скринінг проводиться лікарями загальної практики — сімейними лікарями серед пацієнтів з порушеннями когнітивних функцій. Підвищений ризик розвитку деменції після перенесеного інсульту при деяких неврологічних захворюваннях — див. розділ IV, пункт 4.3.

Необхідні дії:

1. Виключити стан реверсивної (оборотної) деменції, зумовленої інфекційними або токсичними агентами, що реагує на відповідне лікування.

2. Людей з ознаками помірного когнітивного порушення (ПКП) скерувати для оцінки порушення пам’яті з метою виявлення деменції на ранньому етапі.

3. Пацієнтам з ПКП (включаючи осіб без значних та помітних для пацієнтів та сторонніх порушень пам’яті, які можуть бути відсутніми на ранніх стадіях деменції неальцгеймерного типу) повинні пропонувати моніторинг зниження когнітивних функцій та інших ознак можливої деменції з метою планування надання допомоги на ранній стадії.

4. Діагноз деменції слід ставити тільки після всебічної оцінки, що включає:

— збір анамнезу;

— оцінку когнітивних функцій і психічного стану (див. розділ IV пункт 4.4, тести 1, 2);

— оцінку соціальної активності та якості життя обстежуваного;

— фізикальний огляд та інші необхідні дослідження;

— аналіз препаратів, які приймає пацієнт, з метою виявлення та мінімізації використання лікарських засобів, у тому числі безрецептурних, які можуть негативно вплинути на когнітивні функції.

5. Клінічна оцінка когнітивних здібностей у пацієнтів з підозрою на деменцію повинна включати вивчення уваги, орієнтації, короткочасної і довготривалої пам’яті, мислення, гнозису, праксису, читання, письма, лічильних функцій, мови та виконавчих функцій за допомогою спеціальних тестів (див. розділ IV, пункт 4.3).

6. Застосування стандартного нейропсихіатричного опитувальника повинно стати частиною оцінки у випадках легкої або сумнівної деменції.

7. Під час діагностики деменції і на регулярній основі після встановлення діагнозу необхідно проводити оцінку на наявність супутніх захворювань і ключових психіатричних особливостей, пов’язаних з деменцією, включаючи депресію і психоз, для забезпечення оптимального ведення співіснуючих захворювань.

8. Базовий скринінг деменції повинен проводитися за наявності клінічних проявів та включати: рутинну гематологію, біохімію (включаючи електроліти, кальцій, глюкозу і тестування ниркової та печінкової функцій), тестування функції щитовидної залози, рівні вітаміну B12 і фолату в сироватці.

9. При проведенні лабораторних досліджень людей з підозрою на деменцію немає необхідності рутинного проведення серології на сифіліс та ВІЛ, такі аналізи слід розглядати тільки для людей, ризик для яких обумовлений анамнезом або клінічною картиною.

10. За можливості розвитку делірію необхідно провести аналіз середньої порції сечі.

11. Рентгенографія грудної клітки, електрокардіографія — за клінічними показаннями.

12. Аналіз спинномозкової рідини не є частиною програми рутинних досліджень при діагностиці деменції.

3.1.3. Лікування

Положення протоколу

Лікування деменції призначається лікарями-спеціалістами (лікарі-психіатри, лікарі-неврологи). Первинна медична допомога полягає в розпізнаванні супутньої патології та призначенні відповідного лікування, наданні підтримки пацієнтам з деменцією та особам, які за ними доглядають.

Обґрунтування

Найбільш ефективною є така медична допомога пацієнтам з деменцією, що передбачає пацієнторієнтований підхід та створення відносин між пацієнтом та особою/особами, які за ним доглядають.

Необхідні дії:

1. Сприяти стимулюванню і підтримці незалежності людей з деменцією, включаючи їх пересування, повсякденне функціонування, підтримку відносин в середовищі існування.

2. Розробити індивідуалізований план з надання допомоги, сфокусований на заходах повсякденної діяльності, що обумовлюють незалежність дій, поліпшують функціонування, адаптують і розвивають навички та мінімізують потреби в допомозі (див. розділ IV пункт 4.5 підпункт 3).

3. Застосовувати нефармакологічні методи для поліпшення когнітивних симптомів, збереження функціонування, поліпшення некогнітивних симптомів і проблемної поведінки (див. розділ IV пункт 4.5).

4. Моніторинг виконання пацієнтом та особою, яка доглядає за пацієнтом з деменцією, призначень спеціалістів.

5. Забезпечити надання екстреної медичної допомоги — за наявності відповідних соматичних та психопатологічних порушень.

3.1.4. Диспансерне спостереження

Положення протоколу

Спостереження пацієнтів з деменцією має на меті корекцію індивідуального плану, виявлення супутньої патології, виявлення прогресу симптоматики (погіршення стану) та надання вчасної медичної допомоги з метою забезпечення максимально можливої якості життя для таких людей.

Обґрунтування

Потреби людей з деменцією, а також осіб, які за ними доглядають, змінюються з плином часу — захворювання поступово прогресує, можлива поява некогнітивних симптомів, емоційних розладів та проблемної поведінки, розвиток невідкладних ситуацій та іншої патології, що потребуватиме вчасних адекватних втручань.

Необхідні дії:

1. Періодичні (не рідше 1 разу на 3 місяці) огляди та клінічна оцінка пацієнта з деменцією. Обстеження — за клінічними показаннями, за необхідності — скерування до спеціалістів вторинної медичної допомоги.

2. Виявлення проблем життєзабезпечення пацієнта з деменцією, за необхідності — скерування до служби паліативної допомоги та/або соціального захисту та інші дії в інтересах пацієнта (див. розділ IV пункт 4.4, тест 3).

3. Підтримка осіб, які доглядають за пацієнтом з деменцією.

3.2. Вторинна (спеціалізована) медична допомога

3.2.1. Профілактика

Положення протоколу

Медична допомога спрямована на виявлення та усунення керованих факторів ризику, профілактику та лікування судинної патології, виявлення сімейної схильності, раннє розпізнавання когнітивних порушень.

Обґрунтування

Необхідні дії:

1. Не слід проводити скринінг всього населення щодо ризику розвитку деменції.

2. Організація генетичного консультування в регіональному медико-генетичному центрі для людей, деменція яких, найімовірніше, обумовлена генетичною причиною, та їх родичів.

4. Для профілактики деменції не слід призначати в якості спеціального лікування статини, замісну гормональну терапію, токоферол, нестероїдні протизапальні препарати.

5. Для вторинної профілактики деменції слід розглянути судинні захворювання, ожиріння, цукровий діабет, гіпертонію і підвищений вміст холестерину, за необхідності, застосувати лікування згідно з відповідними медико-технологічними документами.

3.2.2. Діагностика

Положення протоколу

Діагноз деменції встановлюється після ретельного клініко-інструментального та психодіагностичного обстеження.

Обґрунтування

Діагноз деменції характеризується відповідністю анамнестичним і клінічним критеріям, з урахуванням віку та строків розвитку симптомів та в окремих випадках потребує виключення судинної, пухлинної, інфекційної патології головного мозку.

Необхідні дії:

1. Деменцію можна запідозрити у людей з порушеннями здатності до навчання, у людей, які перенесли інсульт, і у людей з неврологічними захворюваннями, наприклад хворобою Паркінсона.

2. Помірні когнітивні порушення (в т.ч. без значних та помітних для пацієнта та/або оточуючих порушень пам’яті, які можуть бути відсутніми на ранніх стадіях деменції неальцгеймерного типу) потребують моніторингу зниження когнітивних функцій та інших ознак можливої деменції з метою планування надання допомоги на ранній стадії.

3. Діагноз деменції слід ставити тільки після всебічної оцінки, що включає:

— збір анамнезу;

— оцінку когнітивних функцій і психічного стану (клінічна оцінка та психодіагностичне дослідження);

— фізикальний огляд та інші необхідні дослідження;

— оцінку використовуваних пацієнтом лікарських засобів з метою виявлення та мінімізації використання ліків, у тому числі безрецептурних, які можуть негативно вплинути на когнітивні функції.

4. Діагностика підтипу деменції проводиться фахівцями в галузі охорони здоров’я з досвідом диференціальної діагностики з використанням міжнародних стандартизованих критеріїв (хвороба Альцгеймера, судинна деменція, деменція з тільцями Леві, лобно-скронева деменція, змішана деменція).

5. Клінічна оцінка когнітивних здібностей у пацієнтів з підозрою на деменцію повинна включати вивчення властивостей уваги, ауто- та алопсихічної орієнтації, короткочасної і довготривалої пам’яті, мислення, гнозису, праксису, читання письма, лічильних функцій, мови та виконавчих функцій. В рамках даної оцінки повинно проводитися формалізоване тестування когнітивних функцій з використанням стандартизованих інструментів: Короткої шкали оцінки психічного статусу (MMSE), Тесту когнітивного порушення, що складається з 6 пунктів (6-CIT), Оцінки когнітивних функцій лікарем загальної практики (GPCOG), 7-хвилинного скринінгу тощо. Фахівці, які інтерпретують результати таких випробувань, повинні повною мірою враховувати інші фактори, що впливають на виконання тестів, включаючи рівень освіти, кваліфікацію, попередній рівень функціонування і навичок, мову і будь-які сенсорні порушення, психічні захворювання або фізичні/неврологічні проблеми. Застосування стандартного нейропсихіатричного опитувальника повинно стати частиною оцінки у випадках легкої або сумнівної деменції.

6. Під час діагностики деменції і на регулярній основі після постановки діагнозу необхідно проводити оцінку на наявність супутніх захворювань і ключових некогнітивних порушень, пов’язаних з деменцією, включаючи депресію і психоз, для забезпечення оптимального ведення співіснуючих захворювань.

7. Пацієнтів з підозрою на деменцію немає необхідності рутинно обстежувати на сифіліс та ВІЛ. Проведення таких аналізів слід розглядати тільки для осіб, ризик у яких обумовлений анамнезом або клінічною картиною.

8. Рентгенографія грудної клітки, електрокардіографія, аналіз спинномозкової рідини та інші обстеження — за клінічними показаннями.

9. За припущення щодо можливості розвитку делірію необхідно провести аналіз середньої порції сечі.

10. Структурну візуалізацію слід застосовувати для оцінки осіб, у яких підозрюють наявність оборотної деменції, при ранньому початку деменції для виключення інших варіантів патології головного мозку і сприяння діагностиці підтипу деменції. Магнітно-резонансна томографія (МРТ) є кращим методом для ранньої діагностики та виявлення підкіркових судинних змін, хоча може використовуватися і комп’ютерна томографія (КТ). Для людей з помірною та важкою формою деменції, яким вже поставлений клінічний діагноз, візуалізація не є необхідною. Слід звернутися за консультацією фахівця при інтерпретації результатів сканування людей з порушенням здібності до навчання.

11. Аналіз спинномозкової рідини слід застосовувати при підозрі на хворобу Крейтцфельда — Якоба або інші форми швидко прогресуючої деменції.

3.2.3. Лікування

Положення протоколу

Деменція є прогресуючим захворюванням, вторинна (спеціалізована) медична допомога передбачає підтримку соціального функціонування, збереження людської гідності пацієнтів з деменцію та осіб, які за ними доглядають, та забезпечення максимально можливої якості життя.

Обґрунтування

В теперішній час не існує методів вилікування деменції, разом з цим напрацьований значний світовий досвід щодо поліпшення когнітивних, некогнітивних, емоційних та інших специфічних розладів за допомогою немедикаментозних і медикаментозних втручань.

Необхідні дії:

1. Розробити індивідуалізований план з надання допомоги, сфокусований на заходах повсякденної діяльності, що максимізують незалежність дій, поліпшують повсякденне функціонування, адаптують і розвивають навички та мінімізують потреби в допомозі (див. розділ IV пункт 4.5 підпункт 3), сприяти стимулюванню і підтримці незалежності людей з деменцією, включаючи їх пересування, підтримку відносин в середовищі існування.

2. Застосовувати нефармакологічні методи для поліпшення когнітивних симптомів, збереження функціонування, поліпшення некогнітивних симптомів і проблемної поведінки (див. розділ IV пункт 4.5).

3. Застосовувати в залежності від підтипу деменції фармакологічні методи для поліпшення або стабілізації (зменшення негативної динаміки), когнітивних симптомів, збереження функціонування, поліпшення некогнітивних симптомів і проблемної поведінки (див. розділ IV пункт 4.5).

4. Здійснювати за зверненням оцінку ефективності призначеної терапії, виявлення проблем життєзабезпечення пацієнта з деменцією (див. розділ IV пункт 4.4, тести 1–4), за необхідності — скерування до служби паліативної допомоги та/або соціального захисту та інші дії в інтересах пацієнта.

6. Забезпечити у важких випадках загрози нанесення пацієнтом шкоди собі або іншим людям, проблемної поведінки госпіталізацію у спеціалізований стаціонар.

3.3. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

3.3.1. Діагностика

Положення протоколу

У випадках раннього початку, швидкого прогресування, за потреби диференційної діагностики, ускладнень, коморбідності, низької прихильності до терапії, нестійкої соціальної адаптації з соціально-небезпечними діями та інших складних ситуаціях можливе скеровування пацієнтів у ЗОЗ, що надає третинну медичну допомогу.

Обґрунтування

Атиповий перебіг деменції зумовлює потребу у додаткових заходах високоспеціалізованої медичної допомоги.

Необхідні дії:

1. Розглянути можливість використання методів клініко-неврологічного, клініко-психопатологічного дослідження, нейровізуалізації (MРT, КТ), нейрофізіологічного (ЕЕГ, когнітивні викликані потенціали), психодіагностичного методу та методу клінічних рейтингових шкал.

2. Розглянути можливість використання ЕЕГ у якості допоміжної діагностичної методики при підозрі

на делірій, лобно-скроневу деменцію або хворобу Крейтцфельда — Якоба або для оцінки наявності епілепсії у людей з деменцією.

3. Розглянути можливість біопсії мозку для діагностичних цілей тільки в окремих пацієнтів, деменція яких, як передбачається, обумовлена потенційно оборотним станом, який не може бути діагностований іншим способом.

4. Багато випадків деменції можуть мати змішану патологію (наприклад, хвороба Альцгеймера і судинна деменція або хвороба Альцгеймера і деменція з тільцями Леві). Такі випадки слід вести відповідно до захворювання, яке вважається домінуючою причиною виникнення деменції.

5. Обов’язкові діагностичні обстеження:

— анамнез (суб’єктивний, об’єктивний, сімейний, соціальний);

— неврологічний статус;

— психіатричний статус (виявлення психотичних і поведінкових порушень);

— соматичний статус;

— психодіагностичні методики: спрямовані на дослідження функцій пам’яті, уваги, мислення, праксису, гнозису, мови, читання, письма, довільної регуляції психічної діяльності тощо; «Запам’ятовування 10 слів», «Таблиці Шульте», методики дослідження мислення; коротка шкала оцінки психічного стану (Mini-Mental State Examination (MMSE)), Монреальська шкала когнітивної оцінки (МоСа);

— клінічні рейтингові шкали: нейропсихіатричний опитувальник (NPI), поведінковий опитувальник (Behave-AD), шкала оцінки хвороби Альцгеймера — когнітивні та некогнітивні секції (ADAS-Cog, ADAS-Non Cog), шкала оцінки депресії при деменції (Cornell Scale Depression in Dementia), геріатрична шкала депресії (GDS). Застосування комплексу психодіагностичних методик і клінічних шкал у сукупності з клінічними даними дозволить оцінити тяжкість деменції та її клінічний тип;

— лабораторні обстеження (гемограма, електроліти), параметри функцій нирок, печінки, щитовидної залози, цукор крові, рівень вітаміну B12/фолієвої кислоти);

— КТ, краще МРТ (стан кори мозку, патерни атрофії).

Необов’язкові діагностичні тести:

— ЕЕГ, когнітивні викликані потенціали;

— однофотонна емісійна комп’ютерна томографія (ОФЕКТ) (катаболізм, транспортери дофаміну) — ПЕТ (метаболізм глюкози, амілоїди);

— транспортери дофаміну (ОФЕКТ або ПЕТ);

— генетичне обстеження — аполіпопротеїн E, аутосомно-домінантні мутації, CADASIL-синдром (синдром церебральної аутосомно-домінантної артеріопатії з субкортикальними інфарктами і лейкоенцефалопатією), хвороба Гентінгтона);

— аналіз біологічних рідин (τ-протеїн, фосфо-τ-протеїн, пептид амілоїд β-42, 14-3-3 протеїн);

— серологічні тести (обстеження на сифіліс, вірус імунодефіциту людини), паратгормон, антинейрональні антитіла, тиреоїдні антитіла (антитіла до тиреоглобуліну/мікросомальні тиреоїдні антитіла).

3.3.2. Лікування

Положення протоколу

Метою надання високоспеціалізованої допомоги пацієнтам з підозрою на оборотну деменцію є встановлення остаточного діагнозу, пацієнтам з деменцією — редукція або стабілізація негативної симптоматики та підвищення соціального функціонування та якості життя.

Обґрунтування

Доведена терапевтична ефективність комплексного впливу з використанням психотерапії, нефармакологічних методів, психоосвітніх засобів та тренінгів психосоціальної реабілітації, фармакотерапії.

Необхідні дії:

1. Застосування нефармакологічних методів для поліпшення когнітивних та некогнітивних симптомів, відновлення якості життя (когнітивні тренінги, ароматерапія, музикотерапія, арт-терапія, масаж, фізичні вправи).

2. Комплекс психотерапії включає когнітивно-біхевіоральну, ремінісцентну, міжособистісну та раціональну психотерапію.

3. Психоосвіта базується на взаємодії з пацієнтом та його родиною, спрямовується на напрацювання нових навиків та поведінкових стереотипів, направлених як на ресоціалізацію, так і на безпеку пацієнта, необхідності дотримання терапевтичного режиму та орієнтації на відновлення соціальних функцій.

4. Фармакотерапію некогнітивних порушень при деменції застосовують відповідно до підпункту 4.5 розділу IV.

5. Лікування супутніх захворювань здійснюється згідно з відповідними медико-технологічними документами.

3.4. Паліативна медична допомога

Положення протоколу

Паліативна допомога спрямована на забезпечення належної якості життя людей з деменцією і можливості їм померти з гідністю в місці за їх вибором, а також на підтримку осіб, які здійснюють догляд, під час їх втрати, які можуть і очікувати смерті, і навіть піти за померлою людиною. Необхідно враховувати фізичні, психологічні, соціальні та духовні потреби, щоб максимально підвищити якість життя людини з деменцією і його сім’ї.

Обґрунтування

Пацієнти з деменцією з розвитком захворювання стають виражено залежними від інших людей. Проте фахівці в області паліативної допомоги повинні гарантувати, що вмираючі люди з деменцією мають такий же вільний доступ до паліативної допомоги, як і люди без деменції.

Необхідні дії:

1. Підтримка максимально можливої якості життя для пацієнтів з деменцією. Заохочувати людей з деменцією самостійно їсти та пити так довго, як це можливо; забезпечити доступність оцінки та консультації фахівця, що стосуються харчування, ковтання та годування при деменції; у випадку тимчасової дисфагії розглянути можливість нутритивної підтримки, включаючи штучне (зондове) годування, проте штучне годування не слід застосовувати у людей з важкою формою деменції, у яких дисфагія або небажання їсти є проявом тяжкості захворювання.

2. При лихоманці, особливо на термінальних стадіях, слід застосувати клінічну оцінку. Може бути достатнім застосування простих анальгетиків, жарознижуючих і механічних засобів охолодження. На термінальних стадіях деменції в якості паліативних заходів можна розглянути доцільність застосування антибіотиків, проте це вимагає індивідуальної оцінки.

3. За наявності незрозумілих змін у поведінці та/або ознак стресу оцінити вираженість болю, використовуючи, за необхідності, наглядні інструменти для оцінки болю, розглянути й інші можливі причини. Лікування болю у людей з важкою формою деменції повинно включати як фармакологічні, так і нефармакологічні заходи. У випадках хронічного больового синдрому — застосовувати уніфікований клінічний протокол медичної допомоги при хронічному больовому синдромі.

4. Рішення стосовно реанімації повинно враховувати сомато-психічний стан пацієнтів з деменцією та думку осіб, які здійснюють догляд, і членів мультидисциплінарної команди. Це рішення повинно бути внесене до медичної картки пацієнта і планів з надання допомоги.

5. Забезпечити підтримку осіб, які здійснюють догляд за людьми з деменцією (див. розділ IV пункт 4.6).

ІV. Опис етапів медичної допомоги

4.1. Ключові пріоритети підтримки пацієнтів

з деменцією та надання медичної допомоги

Відсутність дискримінації. Людям з деменцією не повинно бути відмовлено в допомозі та догляді у зв’язку з їх діагнозом, віком або супутніми проблемами із здатністю до навчання.

Дійсна згода. Співробітники медичної допомоги повинні упевнитися в отриманні інформованої згоди від людей з деменцією та їх родичів або законних представників. Необхідно поінформувати людину щодо наявних варіантів обстеження, лікування і переконатися в тому, що він/вона розуміє, що примус відсутній, і в тому, що з плином часу його/її згода залишається в силі.

Особи, які здійснюють догляд. Особам, які здійснюють догляд за людьми з деменцією, які зазнають психологічного стресу і негативних психологічних наслідків, повинна бути запропонована психологічна терапія, включаючи когнітивну поведінкову терапію, що проводиться за допомогою практикуючого фахівця.

Координація та інтеграція медичної допомоги. Керівники закладів охорони здоров’я повинні брати участь в координації та інтеграції роботи всіх установ, що беруть участь у лікуванні та догляді за людьми з деменцією та особами, які здійснюють догляд за ними, включаючи узгодження службових інструкцій і процедур. Спільне планування повинне включати одержувачів допомоги на місцях та осіб, які здійснюють догляд, з метою висвітлення та вирішення проблем, характерних для кожного населеного пункту. Керівники закладів охорони здоров’я та лікуючі лікарі, співробітники закладів соціальної допомоги повинні забезпечити узгоджене надання медичної та соціальної допомоги людям з деменцією, що включає:

— план комплексної допомоги, який враховує мінливі потреби людини з деменцією та особи, яка здійснює догляд;

— призначення конкретних співробітників медичної служби для реалізації плану з надання допомоги;

— схвалення плану з надання допомоги людиною з деменцією та/або особами, які здійснюють догляд;

— офіційний перегляд плану з надання допомоги з частотою, узгодженою зі співробітниками, які беруть участь у наданні допомоги, і людиною з деменцією та/або особами, які здійснюють догляд, і занесення даних в офіційні документи.

Допомога при порушенні пам’яті. Оцінка порушення пам’яті повинна бути уніфікованою для всіх людей з передбачуваною деменцією. Слід застосувати програми тренування пам’яті.

Структурна візуалізація для діагностики. Структурну візуалізацію слід застосовувати для оцінки стану головного мозку людей нетипово молодого віку, у яких підозрюють наявність оборотної деменції, для виключення іншої патології головного мозку і сприяння діагностуванню підтипу деменції. Слід звернутися за консультацією до фахівця з інтерпретації результатів сканування людей з порушенням навченості, здібності до навчання. МРТ є кращим методом для ранньої діагностики та виявлення підкіркових судинних змін, хоча може використовуватися і КТ. Для людей з помірною та важкою формою деменції, у яких поставлений клінічний діагноз не викликає сумнівів, візуалізація не є необхідною.

Проблемна поведінка. Людям з деменцією, у яких розвиваються когнітивні симптоми, що викликають пригнічений стан, або у яких з’являється проблемна поведінка, необхідно на ранньому етапі запропонувати оцінку факторів, які можуть призвести до такої поведінки, загострити її або послабити. Оцінка повинна бути комплексною і включати: оцінку фізичного стану; депресію; можливий невиявлений біль або дискомфорт; побічні ефекти препаратів; особисту інформацію, включаючи релігійні переконання та культурну ідентичність; фізіологічні чинники; фізичні фактори навколишнього середовища; поведінковий і функціональний аналіз, виконаний спеціалістами, які мають особливі навички у співпраці з особами, які здійснюють догляд, і співробітниками соціальної служби. Необхідно розробити, задокументувати і регулярно переглядати індивідуалізовані плани з надання допомоги, які допомагають особам, які здійснюють догляд, іншому персоналу поводитися належним чином в ситуаціях прояву проблемної поведінки. Частоту переглядів даних планів слід узгодити з особами, які здійснюють догляд, і зацікавленим персоналом і задокументувати.

Навчання персоналу (підвищення кваліфікації) забезпечується стосовно догляду за людьми з деменцією відповідно до посадових функцій та обов’язків.

Потреби, пов’язані з психічним станом, в лікарнях екстреної допомоги. Управління лікарень екстреної допомоги та лікарень загального типу повинні планувати і надавати допомогу, орієнтовану на конкретні потреби, а також на психічне і фізичне здоров’я людей з деменцією, які звертаються до установи екстреної допомоги з якої-небудь причини.

4.2. Принципи надання допомоги людям з деменцією

1) Особистісне різноманіття, рівність і мова. Людям з деменцією не повинно бути відмовлено в допомозі та догляді у зв’язку з їх діагнозом, віком (як занадто молодим, так і занадто літнім) або супутніми проблемами зі здатністю до навчання. Медичні працівники повинні з повагою ставитися до людей з деменцією та осіб, які здійснюють догляд за ними, а також виявляти особливі потреби людей з деменцією та осіб, які здійснюють догляд за ними, що випливають з особистісного різноманіття, включаючи стать, етнічну приналежність, вік, релігію й особисту гігієну, особливі потреби, пов’язані зі станом здоров’я, фізичною недієздатністю, сенсорними порушеннями, труднощами в спілкуванні, проблемами з прийомом їжі, незадовільною гігієною порожнини рота і проблемами зі здатністю до навчання. Співробітники служби медичної допомоги, особливо в стаціонарних приміщеннях, повинні виявляти і, по можливості, забезпечувати реалізацію переваг людей з деменцією та осіб, які здійснюють догляд за ними, включаючи раціон харчування, сексуальність і релігію. Плани з надання допомоги повинні враховувати вищезазначені потреби, виявлені переваги і реалізовувати їх.

Пацієнти, в яких підозрюють наявність деменції у зв’язку з появою доказів функціонального та когнітивного погіршення, але які не демонструють виражене погіршення пам’яті для постановки діагнозу, не повин-ні бути позбавлені доступу до додаткової допомоги. Якщо мова або набутий розлад мови є перешкодою для отримання або розуміння суті допомоги, лікування та догляду, співробітники служби медичної допомоги повинні надати людині з деменцією та/або особі, яка здійснює догляд за ним:

— інформацію зрозумілою мовою та/або в доступному форматі;

— незалежних перекладачів;

— психологічну допомогу зрозумілою мовою.

2) Люди більш молодого віку з деменцією. У людей більш молодого віку з деменцією можуть з’явитися додаткові потреби в оцінці, діагностиці та лікуванні, тому для задоволення таких потреб необхідно забезпечувати мультидисциплінарну медичну допомогу.

3) Люди з порушенням здатності до навчання. Медичні працівники, які працюють в умовах надання допомоги людям більш молодого віку, які знаходяться в групі ризику розвитку деменції, наприклад, ті, які обслуговують людей з порушеннями здатності до навчання, повинні пройти навчання з метою підвищення рівня інформованості з питань деменції. Люди з порушеннями здатності до навчання та особи, які здійснюють догляд за ними, повинні мати доступ до консультацій фахівців і відповідної допомоги.

4) Етичні питання, згода і прийняття попередніх рішень. Медичні працівники повинні упевнитися в отриманні інформованої згоди від людей з деменцією при їх усвідомленні та розумінні дій. Необхідно поінформувати людину про існуючі варіанти обстеження і лікування і переконатися в тому, що він/вона розуміє, що примус відсутній, і в тому, що з плином часу його/її згода залишається в силі. Якщо людина не має можливості прийняти рішення, слід дотримуватися положень законодавства стосовно недієздатних осіб. Медичні працівники повинні інформувати людей з деменцією та осіб, які здійснюють догляд за ними, про можливість отримання юридичної підтримки та допомоги волонтерів і заохочувати їх використання. За необхідності такі послуги повинні бути доступні як людям з деменцією, так і особам, які здійснюють догляд за ними, незалежно одна від однієї. Пацієнтам з деменцією повинна бути надана можливість у конфіденційному порядку передавати інформацію медичним працівникам, які беруть участь у догляді за ними. Фахівцям слід обговорити з пацієнтом отримання інформації, призначеної для спільного використання з колегами та/або іншими установами. Тільки у виняткових обставинах згідно з законодавством України конфіденційна інформація може бути розкрита третім особам без згоди пацієнта. Однак у міру погіршення стану, коли пацієнт стає більш залежним від сім’ї або інших осіб, які здійснюють догляд, рішення про спільне використання інформації повинні прийматися в контексті законодавства стосовно недієздатних осіб. Якщо інформація буде використовуватися спільно з іншими особами, це має відбуватися тільки в інтересах пацієнта з деменцією. Медичні працівники повинні обговорити з пацієнтом з деменцією, у той час коли він/вона все ще залишається дієздатним, а також з особою, що здійснює догляд за ним/нею, застосування:

— заяв (які дозволяють людям заявити про те, що повинно відбуватися в разі втрати ними здатності приймати рішення або спілкуватися);

— попередніх рішень про відмову від лікування;

— довіреності, дія якої не припиняється внаслідок визнання довірителя недієздатним (юридичного документа, що дозволяє людям вказати в письмовій формі, кого вони призначають приймати певні рішення для них, якщо вони не можуть прийняти їх самостійно, включаючи рішення з питань здоров’я і добробуту);

— бажаного місця реалізації заходів плану з надання медичної допомоги (що дозволяє людям документувати рішення про вибір заходів майбутньої медичної допомоги і місця, де людина хотіла б померти).

5) Вплив деменції на особисті взаємини. На момент постановки діагнозу і за наявності показань надалі вплив деменції на відносини, у тому числі сексуальні відносини, необхідно оцінювати з делікатністю. За наявності показань пацієнтам з деменцією, їх партнерам та/або особам, які здійснюють догляд, повинна бути надана інформація щодо допомоги на локальному рівні.

6) Ризик зловживання і недбалості. Оскільки пацієнти з деменцією уразливі відносно випадків зловживання і недбалості, всі працівники охорони здоров’я, які надають їм допомогу і підтримку, повинні одержувати інформацію і проходити навчання з питання захисту повнолітніх і дотримуватися державної політики з питань захисту прав людини.

7) Ведення та координація надання допомоги. Медичні працівники повинні гарантувати, що допомога пацієнтам з деменцією та підтримка осіб, які здійснюють догляд за ними, планується і надається в рамках ведення/координації допомоги, пацієнти своєчасно скеровуються до служб соціальної допомоги.

8) Навчання та підвищення кваліфікації співробітників служб охорони здоров’я. Керівники закладів охорони здоров’я, лікуючі лікарі повинні гарантувати як усьому персоналу, який працює з літніми людьми, так і волонтерам доступ до навчання (підвищення кваліфікації) у сфері догляду за пацієнтами з деменцією, відповідному їх посадовим функціям та обов’язкам. Керівники закладів охорони здоров’я психіатричного профілю повинні забезпечити консультації у будинках престарілих та інших установ для пацієнтів з деменцією та осіб, які здійснюють догляд за ними, пропонувати регулярні консультації та навчання для фахівців у галузі охорони здоров’я в ЗОЗ, які забезпечують надання допомоги пацієнтам з деменцією. Така діяльність повинна плануватися структурними підрозділами з питань охорони здоров’я державних адміністрацій у співпраці з органами соціальної допомоги. Доказові освітні інтервенції, такі як програмне забезпечення для прийняття рішень та практичні семінари, призначені для вдосконалення діагностики та ведення деменції, необхідно впроваджувати і робити широкодоступними при наданні первинної медичної допомоги.

9) Допомога пацієнтам з деменцією в закладах екстреної медичної допомоги. Управління лікарень екстреної медичної допомоги та лікарень загального типу повин-ні планувати і надавати послуги швидкої медичної допомоги, орієнтовані на конкретні потреби допомоги та догляду, а також на психічне і фізичне здоров’я пацієнтів з деменцією, які звертаються до установи екстреної допомоги з якої-небудь причини. Управління лікарень екстреної медичної допомоги повинні забезпечити всім пацієнтам з передбачуваною або наявною деменцією, які знаходяться в стаціонарі, оцінку з боку фахівців, що спеціалізуються на лікуванні деменції. Організацію екстреної медичної допомоги необхідно планувати у співпраці з персоналом відповідних лікарень, відповідних фахівців соціальної служби за участю пацієнта з передбачуваною або наявною деменцією та особами, які здійснюють за ним/нею догляд.

10) Комплексна медико-соціальна допомога. Медичні працівники повинні враховувати вимоги даного протоколу при організації домашнього догляду, притулку в нестандартній ситуації, основної і спеціалізованої допомоги в установах проживання з доглядом, реабілітації, спеціалізованих послуг з психічного здоров’я, включаючи суспільні групи психічного здоров’я, підрозділи з оцінки пам’яті, психотерапію і допомогу в умовах стаціонару. Медичні працівники повинні забезпечити для пацієнтів з деменцією та осіб, які здійснюють догляд за ними, отримання актуальної інформації щодо послуг для надання медичної допомоги на локальному рівні, включаючи незалежні і волонтерські організації, і отримання доступу до таких послуг.

4.3. Фактори ризику, профілактика і виявлення на ранньому етапі

1) Фактори ризику, скринінг і генетичне консультування. Не слід проводити скринінг всього населення щодо ризику розвитку деменції. У людей середнього та похилого віку необхідно розглянути судинні та інші керовані фактори ризику розвитку деменції (наприклад, куріння, надмірне споживання алкоголю, ожиріння, цукровий діабет, гіпертонію і підвищений вміст холестерину) і, за необхідності, застосувати відповідне лікування. Фахівці в галузі охорони здоров’я, які працюють з пацієнтами, деменція яких обумовлена генетичною причиною (наприклад, сімейною аутосомно-домінантною хворобою Альцгеймера або лобно-скроневою деменцією, церебральною аутосомно-домінантною артеріопатією з підкірковими інфарктами і лейкоенцефалопатією або хворобою Гентінгтона), повинні запропонувати їм та їх родичам пройти генетичне консультування. Регіональні генетичні служби повинні забезпечити генетичне консультування для пацієнтів, деменція яких, найімовірніше, обумовлена генетичною причиною, і їх родичів. У разі відсутності підозри на генетичну причину розвитку деменції, включаючи деменцію з пізнім початком, не обов’язково проводити генотипування за клінічними причинами.

2) Профілактичні заходи. Для первинної профілактики розвитку деменції не слід призначати наступні втручання в якості спеціального лікування: статини, замісну гормональну терапію, токоферол, нестероїдні протизапальні препарати. Для вторинної профілактики деменції слід розглянути судинні та інші керовані фактори ризику розвитку деменції (наприклад, куріння, надмірне споживання алкоголю, ожиріння, цукровий діабет, гіпертонія і підвищений вміст холестерину) і, за необхідності, застосувати відповідне лікування.

3) Виявлення деменції на ранньому етапі. Персоналу первинної медичної допомоги слід розглянути можливість направлення на вторинну, третинну медичну допомогу пацієнтів, у яких з’являються ознаки ПКП, для оцінки порушення пам’яті з метою виявлення деменції на ранньому етапі, оскільки у понад 50 % людей з ПКП пізніше розвивається деменція. Фахівці, які проводять медичний огляд в рамках надання допомоги людям з порушеннями здатності до навчання, повинні бути інформовані про підвищений ризик розвитку деменції в даній групі. Фахівці, які проводять медичний огляд в інших групах високого ризику, наприклад людей, які перенесли інсульт, і людей з неврологічними захворюваннями, наприклад хворобою Паркінсона, також повинні бути інформовані про можливості розвитку деменції. При виявленні ПКП (включаючи осіб без порушень пам’яті, які можуть бути відсутніми на ранніх стадіях деменції неальцгеймерного типу) слід призначати моніторинг зниження когнітивної функції та інших ознак можливої деменції при вторинній медичній допомозі з метою надання допомоги на ранній стадії.

4.4. Діагностика та оцінка деменції

1) Розпізнавання. Діагноз деменції встановлюється тільки після всебічної оцінки, що включає:

— збір анамнезу (деменція виявляється переважно після 65 років, розвивається повільно — впродовж одного року і більше);

— оцінку когнітивних функцій і психічного стану;

— фізикальний огляд та інші необхідні дослідження;

— аналіз препаратів, що приймає пацієнт, з метою виявлення та мінімізації використання лікарських засобів, у тому числі безрецептурних, які можуть негативно вплинути на когнітивні функції.

Клінічна оцінка когнітивних здібностей у пацієнтів з підозрою на деменцію включає вивчення уваги і концентрації, орієнтації, короткочасної і довготривалої пам’яті, мислення, гнозису, праксису, читання, письма, лічильних функцій, мови та виконавчих функцій. В рамках даної оцінки повинно проводитися формалізоване тестування когнітивних функцій з використанням стандартизованого інструменту. Для цієї мети використовуються тести: Коротка шкала оцінки психічного статусу (MMSE), Тест когнітивного порушення, що складається з 6 пунктів (6-CIT), Оцінка когнітивних функцій лікарем загальної практики (GPCOG) і 7-хвилинний скринінг. Фахівці, які інтерпретують результати таких випробувань, повинні повною мірою враховувати інші фактори, що впливають на виконання тестів, включаючи рівень освіти, кваліфікацію, попередній рівень функціонування і навичок, мову і будь-які сенсорні порушення, психічні захворювання або фізичні/неврологічні проблеми.

Спроможність до самостійного життєзабезпечення оцінюють за допомогою Брістольської шкали активності у повсякденному житті (BADL).

Тест 1. Оцінка когнітивних функцій лікарем загальної практики (GPCOG)

Тест 3. Брістольська шкала активності у повсякденному житті, BADL

1. Приготування їжі:

А. Може вибрати продукти та приготувати відповідну їжу (0 балів).

Б. Може приготувати їжу, якщо інгредієнти приготовані попередньо (1 бал).

В. Може готувати їжу, якщо пацієнта спонукати до кожного етапу (2 бали).

Г. Не може готувати їжу, навіть при підказці (спонуканні) та нагляді (3 бали).