Газета «Новости медицины и фармации» 11 (623) 2017
Вернуться к номеру
Управління етичним розвитком персоналу медичної організації
Авторы: Літвак А.І., к.м.н., доцент кафедри філософських та соціально-політичних наук Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Одеса, Україна
Разделы: Медицина. Врачи. Общество
Версия для печати
Резюме
Професійна діяльність, об’єктом якої виступає людина, створює певну систему взаємин, що базується на моральних цінностях і обумовлює стосунки проміж людьми. У такій системі можна виділити окремі напрямки: а) ставлення людини до об’єкта праці (лікар — хворий, медична сестра — хворий, керівник — підлеглий, лікар — медична сестра); б) стосунки співробітника з колегами (лікар — лікар, медична сестра — медична сестра); в) ставлення працівника (лікаря, медичної сестри) до суспільства. Усі ці стосунки досліджуються професійною етикою. Конкретизація ж загальних моральних принципів і норм таких стосунків відповідно до особливостей того чи іншого виду професійної діяльності утворює норми професійної моралі. Вона виникає у зв’язку зі спеціалізацією й розподілом праці, що створюють умови для відокремлення соціально-професійних груп. З їх появою виникла потреба в регулюванні стосунків між співробітниками, а також споживачами створеного продукту — товару або послуг.
Метою нашого дослідження стало визначення етичних цінностей медичного персоналу — лікарів і медичних сестер для подальшого удосконалення роботи медичних працівників і медичних організацій. Призначення лікаря полягає в захисті людини від хвороб і забезпеченні надання своєчасної й адекватної медичної допомоги при необхідності. Його знання, дії і совість мають бути зосереджені на виконанні цього призначення, адже це викликає довіру окремих людей і суспільства в цілому. Морально-етична складова професійної діяльності медичного працівника регламентується саме медичною етикою, що включає біоетику й деонтологію, які встановлюють певні етичні норми та моральні цінності. Кожен медичний працівник несе свою персональну етичну відповідальність за власну поведінку. А колектив медичних працівників не може бути етичним, поки кожен його член особисто не стане етичним. Коли кожен член групи, без винятку, буде додержуватись етичних правил, тоді всі разом вони стануть етичною групою.
Під етикою розуміють науку про суть, закони виникнення, розвиток і функції моралі, про відносини між людьми й обов’язки, які випливають із цих відносин. Уперше термін «етика» використав Аристотель, який розумів її як філософію моральної поведінки людей. Існує давня традиція вважати головним питанням етики визначення того, що таке добра поведінка і що таке недобра поведінка, що робить поведінку правильною або неправильною, справедливою чи несправедливою, націленою на співпрацю та взаємність чи навпаки. Отже, етика має різні функції: констатуючу, що пов’язана з описом моралі; роз’яснювальну, що надає пояснення й тлумачення етичним правилам і нормам; навчальну й виховну, що зосереджена на передачі досвіду іншим людям і закріпленні певних норм і правил у їх поведінці. Етика орієнтує людину на те, як правильно поводитись у різних обставинах, вона виконує роль регулятора соціальних відносин людей.
/24-1.jpg)
Медична етика вийшла з надр загальної етики, і її слід розглядати як специфічний прояв загальної етики. Медична етика — це вчення про роль моральних засад у діяльності медичних працівників, про їх гуманне ставлення до людини як необхідну умову успішного лікування хворого. Міжнародний кодекс медичної етики, що був прийнятий на 3-й Генеральній асамблеї ВМА, Лондон, Англія, жовтень 1949 р., серед загальних етичних обов’язків лікаря визначає такі:
► лікар повинен стверджувати найвищі стандарти професійної діяльності;
► лікар не повинен дозволяти фінансовим інтересам впливати на вільну й незалежну поведінку при виконанні службових обов’язків, прийнятих рішень в інтересах пацієнтів;
► лікар повинен, незважаючи на вид медичної практики, самовіддано надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною й моральною незалежністю, із співчуттям і повагою до людської гідності;
► лікар повинен бути чесним із пацієнтами і колегами, повинен боротися з професійними й особистими недоліками інших лікарів, викривати обман і шах–райство.
► лікар не повинен дозволяти фінансовим інтересам впливати на вільну й незалежну поведінку при виконанні службових обов’язків, прийнятих рішень в інтересах пацієнтів;
► лікар повинен, незважаючи на вид медичної практики, самовіддано надавати компетентну медичну допомогу з повною технічною й моральною незалежністю, із співчуттям і повагою до людської гідності;
► лікар повинен бути чесним із пацієнтами і колегами, повинен боротися з професійними й особистими недоліками інших лікарів, викривати обман і шах–райство.
Отже, Міжнародний кодекс –медичної етики стверджує, що «лікар повинен діяти тільки на користь пацієнта в тих –випадках, коли він застосовує такі види медичної допомоги, які можуть послабити фізичний або психічний стан пацієнта».
Формування особистості фахівця починається в медичних навчальних закладах і передбачає засвоєння знань, вимог і правил поведінки, розвиток почуттів, становлення переконань, умінь і звичок відповідно до норм професійної діяльності медичного працівника, включаючи етичні цінності й правила. Офіційними державними нормативно-правовими актами, що регулюють етичні відносини в системі охороні здоров’я країни, які утворюють підґрунтя етичної поведінки і які повинен опанувати кожен медичний працівник, є: Основи законодавства про охорону здоров’я України (1992); Клятва лікаря (1992); Етичний кодекс лікаря України (2009); Етичний кодекс медичної сестри України (1999); Етичний кодекс фармацевтичних працівників (2010); Міжнародний кодекс медичної етики (1949) і Міжнародна клятва лікарів (Женевська декларація) (1948). Також до цього кола входять закони, що утворюють спеціальне медичне законодавство за різними напрямами медичної діяльності: «Про психіатричну допомогу», «Про донорство крові ї її компонентів», «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», «Про заборону репродуктивного клонування людини» та інші.
У Мадридській декларації про професійну автономію й самоуправління лікарів, що була прийнята 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю в 1987 році, у ст. 7 наголошується: «Поведінка лікаря і його професійні дії повинні підкорятися етичним нормам і положенням кодексу професійної етики, що діє в тій чи іншій країні. Для блага пацієнтів національні медичні асоціації повинні домагатися дотримання етичних норм кожним лікарем. Слід адекватно реагувати на порушення етичних норм, винні в подібних порушеннях повинні нести дисциплінарні покарання з можливістю подальшої реабілітації. Призначення таких покарань належить до виняткової компетенції національних медичних асоціацій».
Всеукраїнське лікарське товариство (ВУЛТ) пропонує для прийняття Верховною Радою проект закону «Про лікарське самоврядування», схожий на подібні закони в Німеччині, Польщі, Болгарії, Чехії. Професійне самоврядування в правовому контексті, передбачене проектом закону, — це система управлінських взаємин між усіма представниками певної професії, покликана консолідувати зусилля представників певного фаху в стосунках з органами державної влади, із суспільством та між собою. Тобто законом надаються управлінські повноваження громаді з метою успішного функціонування певної професії на користь усього суспільства. Така організація у випадку прийняття законодавчого акта, який регулює її діяльність, у правовому розумінні є організацією публічного права на відміну від організацій приватного права, якими є громадські організації й об’єднання, у тому числі й сучасне ВУЛТ.
Само–врядування виникне тільки тоді, коли професійним організаціям будуть делеговані повноваження державних органів за окремим власним законом.
Цим проектом закону пропонується покласти регулювання дотримання етичних і моральних норм поведінки лікаря у взаємодії з колегами, пацієнтами, закладами охорони здоров’я та представниками бізнесу на громадську організацію лікарів. Відповідно до проекту закону реалізація завдань лікарського самоврядування покладається на Українське лікарське товариство (УЛТ) — недержавну некомерційну професійну організацію, що має об’єднати всіх лікарів України. За проектом закону, серед завдань УЛТ стаття 11, пункт В передбачає визначення й поширення принципів лікарської етики та деонтології, обов’язкових для всіх лікарів, а також організацію контролю за їх дотриманням. Серед органів Українського лікарського товариства стаття 19 проекту визначає Вищу комісію з лікарської етики, що займається розглядом питань дотримання членами УЛТ вимог Етичного кодексу лікаря України і Клятви лікаря як етичних нормативних актів охорони здоров’я. Передбачається, що діяльність такої комісії буде врегульована окремо відповідним положенням. Комісія буде підконтрольна й підзвітна З’їзду як вищому органу управління лікарського об’єднання. А стаття 27 передбачає створення Комісії з етики регіонального відділення УЛТ з такими ж повноваженнями й підзвітністю регіональній конференції [1, c. 17, 27, 33]. Отже, за проектом закону створюється спеціальний орган, що зможе опікуватися проблемами медичної етики, може стати центром методичного забезпечення етичного розвитку кожного окремого лікаря та всієї спільноти, чого поки не існує. Цей орган буде контро–лювати додержання лікарями етичних правил і принципів на регіональному й національному рівнях, як це відбувається в Польщі. Цим закладається підґрунтя розбудови системи розвитку етичних відносин і контролю за дотриманням правил і положень етики й деонтології в системі охорони здоров’я. А це, у свою чергу, може підвищити відповідальність медичного персоналу щодо дотримання етичних правил, норм і принципів.
Запровадження етичних правил і принципів поведінки медичного персоналу на законодавчому рівні, як це передбачено проектом закону «Про лікарське самоврядування», буде визнанням соціальної технології як важливого засобу забезпечення справедливості, що буде сприяти підвищенню ефективності в діяльності медичного персоналу, стабільності медичних колективів, забезпечить повагу суспільства до медичної галузі й підвищить самоповагу та впевненість медичних працівників.
Важливим етапом розвитку етичних переконань людини виступає діагностика її етичного потенціалу. Діагностика етичного потенціалу організації й окремого співробітника є необхідним заходом, який дозволяє усвідомити стан рівня етичних відносин в організації, поведінку окремих медичних працівників, вона дозволяє планувати заходи щодо покращення ситуації, а також має певне значення при прийнятті рішень щодо найму нового персоналу. У дослідженні етичного стану медичних працівників нами було використано: соціологічне опитування шляхом анкетування, статистичну обробку даних опитування з використанням середніх показників, структурних показників, угрупування даних, побудову таблиць, графічний метод і метод порівняння. До дослідження було залучено медичний персонал різних медичних установ — 91 особу. Серед них чоловіків-лікарів було 33 особи — 36,3 %, жінок (41 лікар та 17 медичних сестер) було 63,7 %, усього 74 лікарі. Використана нами анкета англійських дослідників [2] визнана в науковому середовищі, побудована за принципом «правильно/неправильно» і включає 15 ділових типових ситуацій, що описують ту чи іншу проблему вибору етичних норм у професійній діяльності.
Результати дослідження показали, що серед усіх медичних працівників лише кожен тринадцятий респондент (7,70 ± 2,79 %), переважно жінки, показав вибір високого рівня етичних цінностей і поведінки. Ця невеличка група може бути зразком етичної поведінки для всього медичного персоналу. Найбільша кількість респондентів — дві третини (70,30 ± 4,79 %) показали вибір середнього рівня етичної свідомості. Що може свідчити про недостатню етичну освіченість і нестійкі, мінливі ідеали. Слід зауважити, що в цю групу потрапила певна кількість жінок, які лише трохи не дотягнули до високого етичного рівня, і після певних заходів, пов’язаних із навчанням, проведенням тренінгів з обговоренням етичної поведінки, вони могли б посісти вищу сходинку, змінивши свою етичну свідомість. І кожен четвертий чи п’ятий (22,00 ± 4,34 %) серед усіх респондентів, переважно чоловіки, продемонстрував низький рівень етичності. Люди, які опинилися в цій групі, на низькому рівні етичних цінностей, можуть характеризуватися відсутністю стійкої моральної поведінки, що відповідає етичним нормам. Їхня поведінка може мати легковажний і імпульсивний характер. Це, як правило, люди без стійких моральних переконань і цінностей. Але це значна група за своєю чисельністю, яка майже втричі переважає групу медичних працівників з високим рівнем етичності і потребує неодмінного етичного удосконалення, навчання і психологічної допомоги. Різниця між часткою респондентів, які опинились разом на різних рівнях етичності (високому, середньому і низькому), має статистичну вірогідність, що підтверджує об’єктивність отриманих результатів (рис. 1).
/25-1.jpg)
У цілому оцінки наших респондентів засвідчили високу толерантність більшості медичних працівників до неетичної поведінки під час професійної діяльності. Ці оцінки показали певну легкість, з якою наші респонденти ставляться до поведінки, що порушує прийняті моральні норми й правила. У наших спостереженнях факторами, що могли впливати на етичність поведінки медичного працівника, виявились стать (чоловіча чи жіноча) і освіченість людини (медичні сестри, лікарі-жінки). Жінки більш етично виховані, ніж чоловіки. Жінки-лікарі у своїх етичних переконаннях займають вищі позиції за жінок — медичних сестер, що є свідченням впливу освіти на етичні переконання. А жінки в цілому займають вищі етичні позиції, ніж чоловіки, що, можливо, є проявом гендерних психологічних особливостей чоловічої й жіночої статі. У нашому спостереженні кожна підгрупа, що була сформована за ознакою статі й освіченості, мала свої етичні цінності, що відобразилось у різних профілях розташування медичних працівників на різних рівнях етичних цінностей і поведінки відповідно до соціальної структури.
Дослідження показало результативність використання анкетування як засобу діагностики рівня етичного потенціалу медичного закладу, групи людей і окремої людини. Воно підтвердило можливість використання анкети для діагностики різних соціальних факторів (стать, освіченість), що впливають на етичність відносин в організації. Навчання етичним правилам і поведінці є невідкладним і неодмінним завданням лікарського середовища, громадських професійних організацій. Етичні тренінги для чоловіків повинні за змістом суттєво відрізнятися від тренінгів для жінок. У медичних закладах слід запровадити школи етичної поведінки для молодих спеціалістів, які мають працювати на постійній основі, а також розробляти програми етичного розвитку медичного персоналу. У медичних закладах корисними були б щорічні круглі столи або конференції співробітників із проблем етичних відносин.
Отже, у кожній медичній організації має бути створений етичний простір організації, етична система як неодмінний елемент системи управління і її підсистема. Як свідчить міжнародний досвід, організації, що мають високий етичний потенціал, працюють краще й користуються більшою пошаною й попитом у споживачів, усередині таких організацій створюється клімат взаємної довіри й підтримки між співробітниками. Система етичного розвитку співробітників має бути створена в кожній медичній організації, її необхідно створити, тримати у фокусі уваги адміністрації, використовуючи етичні інструменти в реальній практиці. І все це може бути об’єднано в етичній програмі організації, що й буде виконувати важливі функції управління у сфері розвитку етичності організації, стане дороговказом для етичного розвитку персоналу. Етична система медичної організації може складатися з таких основних елементів: етичні стандарти поведінки співробітників (етичний кодекс організації як довідковий документ для всіх керівників і співробітників); навчання етичній поведінці; збір і аналіз інформації про випадки неетичної поведінки працівників; заохочення етичної поведінки й покарання чи обмеження за неетичну поведінку; реагування адміністрації на етичні проблеми в організації (рис. 2).
/25-2.jpg)
Керівники усіх рівнів медичної установи повинні бути провідниками етичної поведінки й демонструвати її зразки для всіх співробітників. Усі існуючі інструменти впливу для підвищення потенціалу етичності організації, що обговорюються аналітиками й експертами, можна розподілити на три групи: інформаційні внутрішні засоби (етичний кодекс, карти етики — набір етичних правил та рекомендацій, що конкретизує кодекс для кожного окремого співробітника, засоби навчання етичної поведінки), організаційні (створення комітетів з етики) та експертно-аналітичні зовнішні (соціальні ревізії, етична експертиза, консультування з етичних питань), коли залучаються фахівці з питань етики із зовнішнього середовища.
У кожній медичній організації необхідно створити умови для етичної поведінки співробітників на підставі високих етичних стандартів. Цими процесами можливо управляти, що дозволить зробити поведінку людей етичною й зменшить випадки неетичної поведінки серед співробітників, що є обов’язком кожного керівника. Забезпечення адміністрацією додержання співробітниками етичних правил і норм забезпечить стабільний розвиток організації, її високі досягнення й моральний клімат в організації. Створений етичний простір і етична компетентність співробітників у цілому й керівників зокрема стануть запорукою високого рівня етичності організації, її конкурентоспроможності, що буде сприяти підготовленості кожного працівника до розв’язання різноманітних ситуацій, які підлягають вирішенню із застосуванням етичних норм і правил. Співробітники повинні бути підготовлені до цього шляхом спеціального навчання й тренінгу, що дозволить уникнути зайвих проблем і неприємностей, досягнути вищих результатів колективної праці та злагоди всередині організації. Треба зробити так, щоб кожен співробітник був зразком етичної поведінки.
Список литературы
1. Професійна автономія лікарів і самоврядування. — Одеса: Видавництво Бартенєва, 2015. — 76 с.
2. Is Your (Ethical) Slippage Showing? / Lowell G. Rein // Personnel Journal. — 1980 Sep. — Vol. 59, № 9. — Р. 740-43.