Архив офтальмологии Украины Том 6, №3, 2018

Вступ

За ініціативою Спілки київських лікарів у 1918 р. було створено Клінічний інститут для удосконалення лікарів (тепер — Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика — НМАПО імені П.Л. Шупика), що став основою зародження системи післядипломної підготовки лікарів в Україні [7].

З нагоди 100-річного ювілею виникла потреба в системному перегляді історії становлення та розвитку кафедри офтальмології НМАПО імені П.Л. Шупика, визначенні її ролі в розвитку офтальмологічної науки та післядипломної медичної освіти в Україні, що й обумовило актуальність даного дослідження.

Мета — дослідження історії становлення та розвитку кафедри офтальмології в період 1918–1941 рр.

Матеріали та методи

Проведено системний пошук архівних та фактографічних матеріалів, що відбивають історію кафедри очних хвороб (офтальмології) Київського інституту удосконалення лікарів (Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика) у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (далі — ЦДАВО України) та Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, а також інформації з мережі Інтернет.

Автори виражають глибоку вдячність Є.Л. Шароварі та М.О. Рачковському за технічну допомогу з пошуку архівних документів та наукових публікацій, а також співробітникам Національного інституту медицини України за люб’язно надані фотографії з архівних фондів.

Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів, про проведення дослідження за власною ініціативою та з використанням особистісних ресурсів.

Результати та обговорення

На території УРСР систематичне післядипломне підвищення кваліфікації лікарів-офтальмологів почалось із 1923 року, після заснування перших кафедр очних хвороб Київського та Харківського інститутів удосконалення лікарів. До початку Другої світової війни на території УРСР працювали 5 кафедр очних хвороб, заснованих упродовж 1923–1932 рр. (табл. 1).

100-річна історія НМАПО імені П.Л. Шупика пов’язана з іменами видатних українських офтальмологів, які в різні роки очолювали кафедру очних хвороб (офтальмології):

— проф. Левитського Михайла Андрійовича (1923–1928);

— проф. Васютинського Анатолія Георгійовича (1929–1941, 1944–1946);

— доц. Румянцевої Аполлінарії Федорівни (1946–1947);

— проф. Юзефової Фані Йосифівни (1947–1953);

— асист. Куди Марії Григорівни (1953–1954);

— доц. Герасименко Тихона Никифоровича (1954–1964);

— проф. Шевальова Володимира Євгеновича (1964–1978);

— чл.-кор. НАН та НАМН України, проф. Сергієнка Миколи Марковича (1978–2008);

— проф. Рикова Сергія Олександровича (з 2008 — по т.ч.).

А також з іменами відомих науковців-офтальмологів, які багато років працювали на кафедрі:

— д.м.н. Глезера Бориса Мусійовича (1929–1971);

— проф. Кондратенка Юрія Миколайовича (1978–2013) та ін.

Кафедра офтальмології НМАПО у своєму розвитку об’єднала учнів потужних європейських офтальмологічних шкіл:

— санкт-петербурзько-київської (Левитський М.А., Васютинський А.Г., Румянцева А.Ф., Юзефова Ф.Й., Куда М.Г. та Герасименко Т.Н.);

— московсько-одеської (Шевальов В.Є., Сергієнко М.М., Риков С.О.) (рис. 1).

Необхідно зазначити, що таке історичне об’єднання наукових шкіл дозволило сформувати на кафедрі офтальмології НМАПО імені П.Л. Шупика самобутню та самостійну наукову школу.

Історичний розвиток кафедри офтальмології, на нашу думку, доцільно поділити на чотири етапи:

— І етап (1918–1941 рр.) — становлення та розвиток кафедри до початку Другої світової війни на території УРСР (завідувачі кафедри — Левитський М.А., Васютинський А.Г.);

— ІІ етап (1945–1964 рр.) — післявоєнне відновлення та розвиток кафедри (завідувачі кафедри — Васютинський А.Г., Румянцева А.Ф., Юзефова Ф.Й., Куда М.Г. та Герасименко Т.Н.);

— ІІІ етап (1965–1991 рр.) — розвиток кафедри в період становлення мікрохірургії ока в УРСР (завідувачі кафедри — Шевальов В.Є., Сергієнко М.М.);

— ІV етап (1992 — по т.ч.) — розвиток кафедри в період незалежної України (завідувачі кафедри — Сергієнко М.М., Риков С.О.).

Період до утворення самостійної кафедри очних хвороб (1918–1922 рр.). Директором Клінічного інституту для удосконалення лікарів у період 1918–1922 рр. був відомий офтальмолог, проф. М.А. Левитський, який започаткував читання лекцій із питань профілактики сліпоти внаслідок трахоми, сифілісу ока, очних травм та ін. (4 год.) для дільничних лікарів-терапевтів та інших лікарів-спеціалістів.

В 1918–1919 рр. надання офтальмологічної допомоги здійснювалось у вигляді консультацій проф. М.А. Левитського та асист. І.П. Солунського в очному кабінеті Показової клінічної амбулаторії Інституту (відкритої 02.08.1918 р.), розташованої в будинку колишніх клінік медичного факультету Імператорського університету св. Володимира (на розі Бібіковського бульвару та вул. Терещенківської; зараз — бульвар Тараса Шевченка, 13). А впродовж 1919–1922 рр. — в очному кабінеті амбулаторії Київського клінічного інституту удосконалення лікарів, що розміщався в націоналізованій садибі Маріїнської громади сестер-жалібниць (вул. Маріїнсько-Благовіщенська/Леоніда П’ятакова; зараз — вул. Саксаганського, 75) [7, 8].

Утворення самостійної кафедри очних хвороб. Самостійна кафедра очних хвороб Клінічного інституту удосконалення лікарів була створена в 1923 році професором Михайлом Андрійовичем Левитським (1871–1942), яку він очолював до 1928 р. До роботи на кафедрі були залучені досвідчені офтальмологи, які до того викладали на кафедрах очних хвороб Імператорського університету св. Володимира та Київського жіночого медичного інституту (які були реформовані впродовж 1920–1922 рр.) — приват-доцент І.І. Гінзбург, приват-доцент А.Г. Васютинський, старший асистент М.Г. Храмелашвілі, асистенти І.П. Солунський, А.Ф. Румянцева.

Упродовж 1923–1928 рр. кафедра розміщалась у будівлі Київського клінічного інституту удосконалення лікарів, у стаціонарі клініки було виділено 3 палати (12 ліжок) для очних хворих та організовано операційну, також проводився консультативний прийом хворих в очному кабінеті поліклініки (на 1-му поверсі основної будівлі). На той час операційна клініки та очний кабінет мали примітивне діагностичне та лікувальне обладнання.

На кафедрі навчались лікарі-окулісти «переважно з периферії», які впродовж дня брали участь у лікувально-діагностичному процесі клініки, де залучались до курації й клінічного розбору хворих, до обходів професора та доцента, асистували під час очних операцій. У вечірній час курсанти відвідували лекції та відпрацьовували свої хірургічні навички на трупах у патологоанатомічному відділенні (секційній) Інституту. У той час лекції курсантам читали проф. М.А. Левитський та доцент А.Г. Васютинський («Курс очних операцій на трупах») та приват-доцент І.І. Гінзбург («Методи дослідження ока (практичний курс)»). На кафедрі також продовжувалось читання лекцій і для дільничних лікарів-терапевтів, кількість та тематика яких були розширені (до 12 год.).

Наукова робота на кафедрі у той час була присвячена найбільш актуальним питанням офтальмології — організації трахоматозних диспансерів; хірургічному лікуванню трахоми, катаракти, глаукоми, проникаючих травм ока, цистицеркозу ока; діагностиці та лікуванню інфекційних уражень очей (актиномікозу, туберкульозу, сифілісу), пухлин ока, орбіти, зорового нерва. Вивчались питання захворювань очей при патології щитоподібної залози та ін. [2, 3, 8].

З 1929 р. завідувачем кафедри очних хвороб Київського клінічного інституту удосконалення лікарів був обраний професор Анатолій Георгійович Васютинський (1875–1946), який очолював кафедру до 1946 р. Під його керівництвом на кафедрі працювали досвідчені офтальмологи та науковці — доценти І.І. Глейзер, А.Ф. Румянцева, Ф.Й. Юзефова, старший асистент М.Г. Храмелашвілі, асистенти І.Я.  Данілевський, Б.М. Глезер, О.А. Каганова, І.Ю. Неймарк, П.Р. Фішман.

За ініціативою проф. А.Г. Васютинського з 1929 року кафедра була переведена в Київську міську лікарню імені Жовтневої революції (тепер — дрівська клінічна лікарня м. Києва), що дозволило розширити ліжковий фонд клініки кафедри спочатку до 30, а згодом до 60 ліжок. На початку обладнання клініки очних хвороб кафедри було вельми примітивним, але в подальшому воно поступово покращилось і клініка збагатилася найновішим на той час обладнанням й інструментарієм. На початок 1941 р. очна клініка кафедри очних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів становила собою значиму офтальмологічну установу, що завоювала авторитет серед населення України і за її межами.

У зв’язку з розширенням лікувально-профілактичної мережі та необхідністю укомплектування лікарями міжрайонних офтальмологічних установ в УРСР розпочалась підготовка лікарів-окулістів на циклах спеціалізації. Також відбулось впровадження циклів удосконалення лікарів-офтальмологів, присвячених найбільш гострим проблемам офтальмології того часу — трахомі, травмам ока, інфекційним захворюванням (тиф, туберкульоз, сифіліс тощо). Продовжилась підготовка з актуальних питань офтальмології дільничних лікарів та лікарів суміжних спеціальностей, проводились короткотермінові трахоматозні курси. Розроблялись питання удосконалення методики викладання офтальмології для лікарів.

На початок 1941 р. навколо проф. А.Г. Васютинського сформувалась школа радянських офтальмологів. Наукова робота на кафедрі була присвячена найбільш актуальним питанням офтальмології того часу:

— оптимізації надання офтальмологічної допомоги на селі, боротьбі із сліпотою, організації діяльності трахоматозних диспансерів, профілактиці виробничих травм та професійних захворювань органа зору тощо;

— вивченню патогенезу та розробці методів хірургічного лікування повзучої виразки ока, катаракти й глаукоми, вилучення цистицерка з ока, оперативного лікування відшарувань сітківки, травм ока, проведення пластичних операцій для протезування орбіти, фіксації очного яблука, використання регіональної анестезії в офтальмології тощо;

— з’ясуванню патогенетичної ролі вегетативної нервової системи в розвитку глаукоми;

— дослідженню питань нейроофтальмології (діагностичне значення застійного диску зорового нерва при захворюваннях центральної нервової системи; використання рентгенотерапії для лікування пухлин гіпофізарної ділянки);

— визначенню можливості використання м’якого рентгенівського випромінювання (променів Букке) для лікування офтальмологічної патології, у тому числі туберкульозу ока;

— розробленню методів лікування гнійно-запальної патології органа зору з використанням стафілококового бактеріофагу;

— дослідженню змін в органі зору при інфекційних захворюваннях — висипному та черевному тифах, туберкульозі, сифілісі, гонореї, трахомі, фокальних інфекціях (дентальних), епідемічному енцефаліті, інфекційній жовтяниці;

— застосуванню гемотрансфузій для лікування травматичних пошкоджень ока та ін. [1, 9–13].

Одним із найбільш вагомих надбань кафедри був вихід у світ першого підручника українською мовою «Курс оперативної офтальмології» (Васютинський А.Г., Румянцева А.Ф., Данилевський І.А., 1933), що мав шалений попит у лікарів-окулістів. А також вихід наукової збірки «Праці очної клініки», присвяченої сорокаліттю науково-практичної, лікарської і громадської діяльності проф. А.Г. Васютинського (Черняк Л.М., Фішман П.Р., 1941).

Діяльність кафедри раптово зупинив початок Другої світової війни та теренах України. Під час нацистської окупації м. Києва (19.09.1941–06.11.1943) Клінічний інститут удосконалення лікарів був ліквідований. Частка співробітників кафедри офтальмології були евакуйовані разом із Київським медичним інститутом в м. Челябінськ (доц. Юзефова Ф.Й., асист. Румянцева А.Ф.), а професор А.Г. Васютинський був направлений очолювати кафедру й очне відділення військового госпіталю в м. Ашгабат. Частка співробітників кафедри була призвана в лави збройних сил, деякі з них загинули в 1941 р. на фронті, під час оборони м. Києва:

— асистент Петро Рафаїлович Фішман (1899, м. Біла Церква, Російська імперія — 1941). Служив військовим лікарем 2-го рангу (майор), ординатором 29-ї окремої роти медичного підсилення. Зник безвісті в 1941 р.;

— ординатор Лев (Лейві-Іцхок) Давидович Калинковицький (1893, м. Переяслів, Російська імперія — вересень 1941). Служив військовим лікарем 3-го рангу (капітан), помічник начальника санітарного відділу 5-ї Армії. Зник безвісті у вересні 1941 р.;

— ординатор Яков Борисович Розен (?–1941) — служив військовим лікарем 3-го рангу (капітан) 586-го Відокремленого батальйону зв’язку 206-ї Стрілкової дивізії (1-го формування). Зник безвісті в жовтні 1941 р. [4–6, 13].

Під час окупації Києва приміщення кафедри та клініки, що розташовувались у міській лікарні імені Жовтневої революції, були зайняті німецьким госпіталем та вщент зруйновані і розграбовані в кінці окупації. Професора А.Г. Васютинського та співробітників кафедри, які повернулись з евакуації та з фронту (1944–1945 рр.), попереду чекала велика та самовіддана робота з відновлення кафедри та її клініки.

Висновки

У період 1918–1941 рр. була створена та набула свого прогресивного розвитку кафедра очних хвороб Київського інституту удосконалення лікарів. Наукові дослідження, що здійснювались у цій період на кафедрі під керівництвом проф. М.А. Левитського та А.Г. Васютинського, були спрямовані на вирішення актуальних проблем офтальмології того часу — боротьбу із сліпотою внаслідок інфекційних захворювань (трахоми, сифілісу та ін.), катаракти, глаукоми, травм ока. Співробітники кафедри гідно продовжили розвиток київської офтальмологічної школи.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.