Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Актуальні інфекційні захворювання
день перший день другий

Актуальні інфекційні захворювання
день перший день другий

Журнал «Актуальная инфектология» Том 7, №5-6, 2019

Вернуться к номеру

Проблеми діагностики та лікування при ехінококозі печінки

Авторы: Велієва Т.А.
Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, м. Харків, Україна

Рубрики: Инфекционные заболевания

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

Актуальність. Аналіз сучасної літератури свідчить про актуальність проблеми ехінококозу. Перш за все це обумовлено значним числом хворих в ендемічних регіонах, незважаючи на проведення профілактичних заходів.

Новий етап розвитку діагностики ехінококозу пов’язаний з розробкою більш інформативних засобів діагностики — ультразвукового дослідження, комп’ютерної та магнітно–резонансної томографії. Головним достоїнством цих методів є те, що вони дозволяють діагностувати ехінококоз у доклінічній стадії, коли паразитарні кісти мають невеликі розміри. Водночас сучасні методи інструментальної діагностики не здатні забезпечити 100% точний результат. У 2–9 % випадків встановити природу кістозного утворення печінки за допомогою інструментальних методів дослідження не вдається. Головним чином, це стосується диференціальної діагностики між непаразитарними кістами печінки і ехінококовими. У клінічній практиці це вирішується шляхом проведення серологічних тестів на ехінококоз. Проте діагностична цінність серологічних досліджень при ехінококозі ні в разі позитивного, ні в разі негативного результату не може мати вирішального значення, особливо в доклінічних стадіях.

Мета дослідження: удосконалення результатів лікування ехінококозу печінки внаслідок оптимізації діагностичного алгоритму.

Матеріали та методи. Для виконання поставленої мети обстежено 253 хворих на ехінококоз віком від 20 до 70 років (115 чоловіків і 138 жінок), які перебували на амбулаторному обстеженні та лікуванні на кафедрі медичної паразитології і тропічних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти у 2013–2018 рр. Для порівняння і контролю обстежено 30 практично здорових осіб відповідної статі та віку. Клінічне дослідження хворих проводили за загальноприйнятою методикою, що включала дані ретельно зібраного анамнезу, суб’єктивних і об’єктивних даних, даних лабораторного (аналіз крові, аналіз сечі, біохімічний аналіз крові, імунологічний статус, імуноферментний аналіз на ехінококоз (ІФА)) інструментального дослідження (ультразвукове дослідження внутрішніх органів). Специфічне лікування хворих на ехінококоз проводили препаратом альбендазол у дозі 400 мг 2 рази на добу після їжі курсами в 28 днів з 14–денними перервами. Разом зі специфічною терапією проводили патогенетичну і симптоматичну терапію. Для оцінки отриманих результатів проводилася статистична обробка матеріалу за загальноприйнятими методами варіаційної статистики. Для характеристики варіаційного ряду були використані статистичні показники: середня арифметична, середньоквадратичне відхилення, помилка середньої арифметичної, коефіцієнт кореляції. Статистичний аналіз даних проводився з використанням пакета прикладних програм Statistica for Windows 8.0, із визначенням вірогідності відмінностей за допомогою критерію Стьюдента — Фішера.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз розподілу хворих залежно від місця проживання показав, що на фоні загального збільшення частоти захворюваності намітилася тенденція до зростання захворюваності на ехінококоз печінки серед міських жителів (р < 0,05). У 58,5 % хворих були солітарні кісти, у 41,5 % — множинні, причому частіше (43,4 %) мав місце первинно–солітарний характер ураження. Аналізуючи дані про локалізацію ехінококових кіст, ми, як і багато інших дослідників, відзначили більш часте ураження правої частки печінки. Ехінококоз центральної локалізації, під яким ми мали на увазі локалізацію кіст в ділянці воріт печінки (4, 5, 8–й сегменти), спостерігався у 6,6 % пацієнтів. Слід акцентувати увагу на тому, що у 64 (25,3 %) хворих були множинні ехінококові кісти. Серед хворих із множинним ураженням у 32 було по 2 кісти, у 20 по 3 і у 12 пацієнтів по 4 кісти в печінці й більше. Ультра–звукове дослідження дозволяло судити про розміри утворення, його відношення з внутрішньопечінковими трубчастими структурами, зокрема патологічних утворень, їх локалізації по сегментах печінки. Аналіз результатів ультразвукового дослідження здійснювався шляхом підрахунку чутливості, специфічності та загальної точності (Кармазановський Г.Г., 1997). Під чутливістю методу дослідження розуміють здатність виявити даним методом певну нозологічну форму захворювання серед хворих, у яких точний діагноз підтверджений іншими методами діагностики.

де ІП — істинно позитивний результат; ПН — псевдонегативний результат; при УЗД не виявлено патологічного осередку, який аналізуємо, але він був підтверджений іншими методами діагностики.

Специфічність — здатність даного методу виявляти пацієнтів, які не мають ознак, характерних для нього.

де ІН — істинно негативний результат, коли при дослідженні даним методом не передбачалося дослідження нозологічної форми, яка вивчається, що і було підтверджено заключним діагнозом; ПП — псевдопозитивний результат; у дослідженні даним методом передбачалося дослідження нозологічної форми, яка вивчається, а по заключному діагнозу даної нозології не було виявлено.

Так, за даними УЗД правильний діагноз був встановлений у 238 з 253 пацієнтів. Причинами помилково негативних результатів у 15 випадках у хворих було помилкове трактування кісти як непаразитарної. Отже, показники чутливості, специфічності та загальної точності результатів УЗД становили відповідно 94,1; 96,4 та 99,3 % (Р > 0,05). Для верифікації діагнозу після УЗД хворим виконувалося КТ черевної порожнини. Для остаточної верифікації діагнозу після інструментальних методів іноді доводилося вдаватися до проведення серологічних реакцій на ехінококоз. Незважаючи на застосування всього арсеналу наявних діагностичних методів, у 2 спостереженнях залишалися сумніви в етіології кістозного утворення печінки.

Висновки. Застосування інструментальних і лабораторних методів діагностики дозволило всім пацієнтам встановити характер кісти печінки і намітити раціональну тактику терапії.



Вернуться к номеру