Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 16, №3, 2020

Вернуться к номеру

Смерть мозку: еволюція поняття та актуальність проблеми

Авторы: Марков Ю.І.
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна

Рубрики: Медицина неотложных состояний

Разделы: Медицинские форумы

Версия для печати

У вирішенні актуальної проблеми сучасної медицини «смерті мозку» важливими є: історичні передумови та еволюція визначення самого термінологічного поняття, клінічна картина смерті мозку, електрофізіологічні та параклінічні тести для підтвердження такого діагнозу, ставлення лікуючих лікарів до факту смерті мозку пацієнта, теологічні та юридичні аспекти проблеми та інше. Вважається, що до запровадження у практику сучасних апаратів для ШВЛ і медичної практики існувала загальна згода, що смерть настає із зупинкою серця та припиненням дихання. У древньому суспільстві спостереження лікарів, військових, катів слугували основою для ствердження про те, що різні частини людського організму не завжди вмирають одночасно. За часів грецьких лікарів класичного періоду думали, що смерть може починатися з легень, мозку чи серця, але лише серце є дійсним вмістилищем життя. Гіппократ вважав, що мозок відповідає за поведінку, почуття та рух. Такої ж думки дотримувався Гален. Однак серцебиття залишалося єдиною ознакою, що розділяло життя і смерть. Варто пам’ятати, що діагностика смерті зазвичай не входила у перелік клінічних обов’язків лікаря в класичному розумінні цього слова через етичні постулати Гіппократа, що забороняли лікувати вмираючих пацієнтів. Обов’язком лікаря було передбачити смерть, що насувається, з подальшою відмовою ведення такого випадку. Смерть ніколи не була легкою у сенсі діагностики, хоча в окремі історичні періоди заплутаність цього питання перевищувала межі розумного. Розвиток інтенсивної терапії сприяв позитивним зрушенням у практичній охороні здоров’я. Можливості терапії критичних станів мають певні межі, що особливо наочно у випадках первинного або вторинного ураження головного мозку внаслідок гіпоксії організму та ушкодження головного мозку як найвразливішого органа, що виконує життєво важливі функції. Анестезіолог відділення інтенсивної терапії має можливість забезпечення підтримки загальної гемодинаміки та газообміну, але нерідко не в змозі попередити розвиток необоротних змін у головному мозку. Як наслідок такої ситуації — розвиток нового стану, за яким у людини з працюючим серцем виникають необоротні ушкодження головного мозку. До впровадження у практику сучасних методів реанімації та інтенсивної терапії ознакою смерті було припинення серцевої діяльності та дихання. Внаслідок тривалих обговорень з медичною спільнотою та законодавчими органами багатьох країн зроблено уточнення самого поняття смерті мозку. Відразу постає низка проблем, насамперед, діагностики необоротних ушкоджень мозку та підготовки суспільної думки — як медичних працівників, так і осіб, які не мають причетності до медицини. 



Вернуться к номеру