Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Журнал "Гастроентерологія" Том 54, №4, 2020

Повернутися до номеру

Клінічні прояви при передракових станах шлунка при поєднанні із патологією щитоподібної залози й з урахуванням ознак вегетативних змін за А.М. Вейном

Автори: Кушніренко І.В., Мосійчук Л.М., Шевцова О.М., Коненко І.С., Ярош В.М., Васильєва І.О.
ДУ «Інститут гастроентерології НАМН України», м. Дніпро, Україна

Рубрики: Гастроентерологія

Розділи: Медичні форуми

Версія для друку

Мета: вивчити клінічні прояви у хворих із передраковими станами шлунка в умовах коморбідності.
Матеріали та методи. Обстежені 46 хворих розподілені за змінами у структурі щитоподібної залози: І група — 19 осіб із вузловими змінами, ІІ — 18 осіб із дифузними змінами, ІІІ — 8 осіб без змін у структурі щитоподібної залози. Критерії відбору до обстеження: атрофія та/або кишкова метаплазія слизової оболонки шлунка за даними гістологічного дослідження. Проводили опитування за анкетою Gastrointestinal Symptom Rating Scale (GSRS), що включала 15 питань щодо симптомів. Ступінь їх вираженості оцінювали за 7-бальною шкалою Лайкерта. Відповіді згруповані за проявами синдрому абдомінального болю, рефлюкс-синдрому, диспептичного синдрому, діарейного синдрому та синдрому запорів і за сумарною оцінкою інтенсивності симптомів. Ознаки вегетативних змін враховувалися за анкетою А.М. Вейна.
Результати. Середній вік по групах становив: І група — (65,4 ± 1,9) року, ІІ група — (55,8 ± 3,2) року, ІІІ група — (57,7 ± 3,6) року. Пацієнти І групи були старшими порівняно із ІІ (р < 0,01) та ІІІ (р > 0,05). Частота провідних симптомокомплексів у групах не мала значної різниці, але майже вдвічі рідше виявляли діарейний синдром у І групі, ніж у ІІ (р = 0,09). Значною мірою виявляли як симптоми абдомінального больового, так і диспептичного синдрому та здебільшого в поєднанні із проявами рефлюксу. У ІІ групі спостерігали більшу інтенсивність рефлюкс-синдрому (4,53 ± 0,84), ніж у хворих ІІ групи (3,84 ± 0,73), (р < 0,05), та більшу інтенсивність диспептичного синдрому (10,17 ± 0,92), ніж у І групі (7,10 ± 1,07) (р < 0,05). Інтенсивність деяких синдромів асоціювалася із кількістю балів пацієнтів за Вейном: кількість балів за Вейном та абдомінальний біль (r = 0,334; р = 0,030), діарейний синдром (r = 0,383; р = 0,012), диспептичний синдром (r = 0,338; р = 0,029), загальна інтенсивність проявів (r = 0,473; р = 0,002).
Висновки. У всіх трьох групах спостерігаються прояви основних клінічних синдромів. Пацієнтів із дифузними змінами в щитоподібній залозі відрізняє більша інтенсивність рефлюкс-синдрому та диспептичного синдрому порівняно із пацієнтами лише з вузловими змінами (р < 0,05 та р < 0,05 відповідно). Зв’язок клінічних проявів і показників вегетативного дисбалансу свідчить про значний внесок порушень у цій сфері у формування клінічної симптоматики.


Повернутися до номеру