Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №1, 2021
Вернуться к номеру
Відгук на книгу М.А. Андрейчина «Інфекції і люди: розмисли клініциста» (Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2020. 256 с.)
Рубрики: Инфекционные заболевания
Разделы: Справочник специалиста
Версия для печати
Довго думав: чи має право учень рецензувати роботу свого вчителя? Вчителя, який настановляв поважати колег, студентів, пацієнтів. Який уперше показав і навчив, як оглядати й обстежувати інфекційних хворих і поводитися з ними, як діяти за певних клінічних ситуацій. Вчителя, який вивів тебе в науковий світ, який є прикладом у всьому! Ні, це не буде рецензія! Це обґрунтована думка про те, що Михайло Антонович у черговий раз довів, що він Учитель і Порадник!
Михайло Антонович Андрейчин — відомий і знаний вчений у галузі інфекційних хвороб та епідеміології, лікар-інфекціоніст вищої категорії, академік НАМН України, дійсний член Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, автор і співавтор численних наукових статей, патентів, підручників, посібників, монографій. Багаторічний досвід авторитетного науковця, лікаря, викладача дав йому поштовх і натхнення на створення художньо-автобіографічної книги «Інфекції і люди». У ній викладені історії з життя автора, тісно пов’язані з обраною професією і науковою діяльністю. Описані моменти від самого початку кар’єри ще зовсім молодого лікаря, готового на професійні звершення й виклики, до вже загартованого життям, проблемами, недоліками і запалом професії інфекціоніста й наукового діяча.
Книга «Інфекції і люди» має сім розділів, кожен з яких присвячений окремим групам інфекційних хвороб, відображає етап осмислення життєвого досвіду, лікарських досягнень і невдач, а отже, напрямків подальших звершень і напрацювань. Книга читається легко, мова й авторська специфіка побудови речень додає їй особливого колориту.
Михайло Антонович правдиво й доступно на власному прикладі показав професійне становлення лікаря й творчу працю, що буде корисно не лише початківцям, але й колегам зі стажем. Досвід свого професійного становлення від лікаря-початківця до завідувача кафедри медичного університету він передає своїм учням. Звання академіка не витребуване, отримане не за голосні фрази й слова, а за значний творчий внесок і досягнення в інфектології. Це приклад для наслідування, якого бракує багатьом лікарям, науковцям.
Перечитуючи книгу, мимоволі думаєш, чи зміг би кожен з нас відверто розповісти про свій шлях, як би повівся в тому чи іншому випадку або ситуації, і не завжди знаходиш однозначну відповідь. Життя Михайла Антоновича — приклад безкорисного служіння суспільству.
Усі розділи книжки інтригують і спонукають до ознайомлення. Вони мають оригінальні назви: «Молода жага творчого пошуку», «Коли печінка просить допомоги», «Якщо хворого лихоманить», «Загадкова недуга й людські долі», «Заразитися можна через їжу та воду», «Пам’ятник святому Роху — покровителю інфекційних хворих», «Цей нескінченний калейдоскоп інфекційних хвороб». До речі, стараннями Михайла Антоновича пам’ятник святому Роху встановлено перед інфекційним стаціонаром, у якому більшу частину свого лікарського життя провів автор, де виконувались і виконуються важливі наукові дослідження.
Вступ пронизаний думками про надання медичної допомоги інфекційним хворим у минулому й сьогодні. Автор справедливо критикує недоліки сучасної медичної реформи, неефективну організацію інфекційної служби й спроможність відповідати на сучасні виклики. Яскраво описані приклади з життя, сповнені досвіду, нагадують не тільки медичним працівникам, але й суспільству, що лікар — це покликання.
Михайло Антонович Андрейчин присвятив свою книгу батькам, про що сам зазначив у передмові. Розділ «Молода жага творчого пошуку», я вважаю, адресований молоді: лікарям-початківцям, студентам-медикам, науковцям. Автор показує, якими риси вони повинні відзначатися, ставши на складний і відповідальний шлях лікаря. Особливо важливі моменти життя були описані наступними виразами: «На початку вересня 1963 року я отримав тему кандидатської дисертації…Але не так сталося, як гадалося…У листопаді того ж року мене покликали до військкомату… Я з великим інтересом спостерігав різні сценки служби... Звернув увагу на часті респіраторні захворювання й ангіни у солдат… запропонував удосконалити й індивідуалізувати лікування… Мою увагу привернуло часте звертання щойно прибулих на службу, солдатів першого року, зі скаргами на печію та болі під ямкою… проаналізував багато таких випадків і дійшов до висновку, що причиною цього є комбіжир…». Ці стислі витяги одразу дають нам зрозуміти, що треба вчитися використовувати будь-які складні обставини життя на користь справі, якій служиш, і, не зважаючи на перешкоди, сумлінно досягати мети.
Для більшості людей вірусні гепатити, як і деякі інші інфекційні хвороби, — це щось далеке і те, що не стосується кожного. Для інших — це інформація, яка живе лише в книжках і на просторах Інтернету. «Це не про мене і не про мою родину», — думають вони. Але зовсім по-іншому бачить цю ситуацію лікар-інфекціоніст, вчений, який щодня має справу із захворюваннями печінки у своїх пацієнтів.
Книга «Інфекції і люди» зацікавить не лише особистість, у якої жевріє вогник допомоги людям, підсилений благородним призначенням лікаря. Це чудова нагода для молодих науковців перейняти силу волі, відданість своїй роботі, цілеспрямованість і працьовитість автора, який під час проведення дослідження матеріалу від пацієнтів сам захворів на вірусний гепатит і продовжував наукову роботу, пересилюючи наслідки хвороби. Ця праця дає молодим лікарям і вченим розуміння того, що неприємні ситуації, які трапляються з нами в колективі, не можуть стати перепоною для продовження своєї місії. Клінічні ситуації, які описані доступною мовою, будуть цікаві звичайній людині, оскільки яскрава розповідь дозволяє проникнути за завісу робочих буднів лікаря. Випадки, наведені в розділі «Коли печінка просить допомоги», ненав’язливо дають усвідомлення того, що відсутність скарг не рівноцінна відсутності захворювання. Опис деяких ситуацій звучить як натяк пацієнтам на необхідність слідувати рекомендаціям лікаря, незважаючи на різні обставини й недоречні бажання.
Найбільш актуальним нині, у період коронавірусної пандемії, є розділ «Якщо хворого лихоманить». Тут описані найбільш поширені захворювання, що супроводжуються гарячкою. Особливу увагу приділено пандеміям грипу 2009–2010, 2015–2016 рр., епідемії кору останніх років, епідемії дифтерії 90-х і важливості вакцинації для запобігання поширенню цих інфекцій.
Наведено історії перших в Україні хворих на ВІЛ-інфекцію, ще того часу, коли не було розроблено антиретровірусної терапії. З опису клінічних випадків якнайкраще вимальовується різноманітність виявів недуги: від початкових до тих, що спричиняються ВІЛ-асоційованими інфекціями й інвазіями. Автор згадує такі екзотичні для наших широт інфекції, як лихоманка Ебола, малярія. Вражаючою є історія юнака, госпіталізованого з нестерпним головним болем. Для підтвердження діагнозу була проведена люмбальна пункція. Але після проколу й входу голкою в спинномозковий канал ліквор не виділявся, як виявилося, через надмірну густину. Іншими словами, ліквор перетворився в суцільний гній, пізніше підтвердилася підозра на менінгококову інфекцію. Хворого вдалося вивести з мозкової коми тільки завдяки негайному призначенню бензилпеніциліну в мегадозах, що на той час було неприпустимим для місцевих практикуючих лікарів, але вже практикувалося у світі, і цей факт був відомий допитливому науковцю.
Сучасна інфектологія перебуває в процесі постійного пошуку, адже світ зазнає суттєвих кліматичних змін, які, зокрема, негативно впливають на стан довкілля, а отже, на якість питної води та їжі, чистоту повітря. А ще люди інтенсивніше переміщуються з однієї країни в іншу, завозяться товари широкого вжитку, у тому числі такі, що вже використовувалися (second hand, автомобілі з пробігом тощо). Інфекційні хвороби теж набувають глобального поширення й втрачають регіональну прив’язку. А отже, перетворюються на світові проблеми, що вимагають від лікаря універсальних знань, постійного обміну інформацією з колегами в різних країнах.
Про одну з таких малодосліджених хвороб, хворобу Моргелонів, ідеться в книзі «Інфекції і люди». Автор розповідає про численні випадки діагностування цієї недуги як серед українських громадян, так і серед іноземців або осіб, які перебували за кордоном, ділиться досвідом лікування, привертає увагу до проблеми, розв’язання якої потребує зусиль міжнародної наукової спільноти.
Книгу Михайла Антоновича Андрейчина можна вважати медичним бестселером, тому що вона написана у формі цікавих спогадів, захоплює простотою і вишуканістю авторського стилю, містить певну інтригу, як гарний детектив, і надзвичайно повчальна. Крім суто практичних порад, твір містить моральну настанову молодим лікарям — бути людяними, уважними до пацієнтів, працювати в команді. Оповідаючи історії хворих, які, до речі, залишаються безіменними, лікар на конкретних прикладах демонструє негативні наслідки розголошення медичної таємниці, навіть якщо це робить сам пацієнт.
Особливу увагу хочу звернути на розділ «Заразитися можна через їжу та воду», у якому Михайло Антонович описує захворювання, що передаються за допомогою фекально-орального механізму. Наводить цікаві клінічні випадки, що закінчувались одужанням пацієнтів, але іноді — смертю. Особистий досвід автора побудований на власних спостереженнях, роздумах і нескінченних пошуках відповідей на питання, які, здається, не мають єдиного правильного рішення. Михайло Антонович знаходить індивідуальний підхід до кожного пацієнта, адже, як заповів Гіппократ, «потрібно лікувати не хворобу, а хворого». Проблеми науковців, які мали захищати дисертації в період епідемії холери, яскраво висвітлені в цьому розділі, оскільки автор пережив це на особистому досвіді. Той час вимагав рішучих кроків для подолання холери. Завдяки отриманим знанням і неординарному підходу до пацієнтів автору разом з досвідченими лікарями вдалося створити низку пристроїв як для транспортування хворого на холеру, так і для покращання лікування. Мене вразила історія, яка мала дуже гарне завершення, незважаючи на поганий початок. Описано двох різних людей, яких доля звела саме в інфекційному стаціонарі у зв’язку з тяжкою кишковою інфекцією. Знайомство молодих осіб відбулось у вкрай неромантичному місці. Напевно, на взаємному співчутті й розумінні стану іншого почали будуватися стосунки, які в подальшому переросли в міцний шлюб. Закінчуючи огляд цього розділу, хочеться процитувати рядки, якими він завершується: «Якщо маєш сумнів щодо якості їжі, то краще залишайся голодним». І я повністю погоджуюсь з цим твердженням, адже, як говорить древньогрецька мудрість, «ми — це те, що ми їмо».
На мою думку, книга створена для людей як медичного, так і немедичного фаху, для юних осіб, які шукають себе в житті й можуть та повинні черпати наснагу з чогось позитивного, нового, але водночас — і для читачів, навчених віхами життя, бурями змін і загартованих невдачами й злетами на власному поприщі. У викладеному матеріалі автор надає читачеві змогу замислитися над різними подіями й проблемами, що можуть зустрітися на життєвому шляху будь-кого, і звідти отримати досвід та ідеї для їх вирішення. Якщо ви вже ступили на свій шлях, то маєте йти далі, а світ допоможе в цьому.
З назви книги «Інфекції і люди» одразу зрозуміло, про що йдеться в ній. І людина, яка взяла до рук це видання, може зробити поспішний висновок й відкласти книгу, мотивуючи це тим, що не хоче читати про «болячки», адже вони огидні і не цікаві як такі. Проте ключовими тут є не «інфекції», а «люди», інфекція є другорядною. Вона служить лише інструментом дороги під назвою «життя», що може повернутися в той чи інший бік, але лише залежно від того, як ви розціните виниклу ситуацію і яким шляхом підете.
Зміст і структура книги є зрозумілими, вони чіткі й ретельно складені. Прочитується виражена послідовність життєвого шляху, подій і випадків, що змінювали хід описаних історій. Вдалий стиль і бездоганна літературна мова дають змогу швидко зануритися в обраний твір і вмить захопитися сюжетом, читаючи сторінку за сторінкою.
Книга має багато переваг: легко викладений текст, що затягує своїм змістом; одна ситуація плавно перетікає в іншу, не втрачаючи зв’язку з основною думкою, і веде до простої, зрозумілої розв’язки, що водночас є відкритою, про яку хочеться дізнатися ще більше. Співпереживанням, емпатією до своїх пацієнтів, метафорами пронизано всі розділи книги. Очевидно, що книга «Інфекції і люди» стала результатом цікавої клінічної і наукової роботи автора протягом дуже тривалого часу.
Унікальність книги ще й у тому, що велика кількість інфекційних нозологій з їх епідеміологією, етіологією, клінікою, діагностикою, лікуванням і профілактикою описані ненав’язливо, у вигляді цікавих клінічних випадків і життєвих історій. Книги такого жанру допомагають читачам зрозуміти, що і як робити далі, чи варто йти обраним шляхом, дають поштовх і змогу укріпитися у своєму рішенні. Михайло Антонович створив актуальний літературний твір, що має бути на поличці будь-якого лікаря чи людини, у житті якої відбуваються зміни або необхідне вирішення різних питань і ситуацій, пов’язаних з інфекціями. Здавалося б, що можна взяти в книзі лікаря, науковця таким, як він, колегам, але… Але в ній можна знайти відповіді на важкі, складні запитання в тих справах і подіях, що не мають до нас прямого стосунку або не мають, на перший погляд, значення. Великий досвід автора дає багато наснаги як молодим, так і зрілим науковцям й лікарям шукати й знаходити потрібний шлях у тяжкому вирі швидкоплинного життя. Але як би читачеві не хотілося, лікар не може відстежувати подальшу історію життя кожного свого пацієнта. Тому чекаємо на нові видання та нові історії!
Книга «Інфекції і люди: розмисли клініциста» зацікавить не лише спеціалістів у галузі інфекційних хвороб, але й широке коло читачів. Вивчення її варто запровадити в закладах вищої медичної освіти для з’ясування й вироблення в майбутніх лікарів здатності до професійної діяльності.
Чемич Микола Дмитрович, д.м.н., професор,
завідувач кафедри інфекційних хвороб
з епідеміологією Сумського державного
університету, м. Суми