Вступ
За даними систематичного огляду та метааналізу S.R. Flaxman et al. (2017) із залученням 288 досліджень (3 983 541 учасник) із 98 країн, серед населення Землі з помірним або тяжким порушенням зору в 2015 році було 216,6 млн осіб [1]. Серед основних причин фігурують катаракта (52,6 млн) та вікова макулярна дегенерація (ВМД) — 8,4 млн. Серед причин сліпоти перше місце посідає катаракта — 12,6 млн осіб із 36,0 млн сліпих у всьому світі. Причому висока поширеність ВМД (> 14 % сліпоти) є особливістю країн із високим рівнем доходу. У 2014 році 8,7 % населення світу мали ВМД, а прогнозована кількість людей із ВМД у 2040 році буде становити близько 288 мільйонів [2].
На сьогодні переконливо доведено, що ультразвукова факоемульсифікація катаракти (ФЕК) є золотим стандартом відновлення зору [3]. Незважаючи на високі функціональні результати ФЕК, досі не з’ясований її можливий вплив на розвиток або прогресування ВМД. Наприклад, за даними [4], ФЕК є фактором ризику ВМД, тоді як, згідно з даними [5], доказів негативного впливу ФЕК на ВМД немає.
Після видалення катаракти в пацієнтів із ВМД підтверджені поліпшення гостроти зору (ГЗ), відсутність значного прогресування захворювання і поліпшення якості життя [6]. За даними [7], пацієнти з катарактою і вологою ВМД можуть безпечно перенести операцію з видалення катаракти.
Отже, на даний час неможливо зробити остаточних висновків щодо того, є операція з видалення катаракти корисною чи шкідливою для людей із ВМД. Хоча операція забезпечує короткочасне (шість місяців) поліпшення гостроти зору в очах із ВМД порівняно з відсутністю операції, неясно, як вона впливає на віддалені результати [8].
Мета дослідження — проаналізувати можливий зв’язок ФЕК із виникненням та прогресуванням ВМД у ранньому та віддаленому післяопераційному періоді.
Матеріали та методи
Під спостереженням знаходилися 86 пацієнтів (93 ока), 37 чоловіків і 49 жінок віком від 60 до 82 років, які були прооперовані з приводу ФЕК. У 33 очах (36,5 %) катаракта була початковою, у 46 (49,5 %) — незрілою і в 14 (15,0 %) — зрілою. Для оцінки ВМД використовували класифікацію, розроблену Американською академією офтальмологів (AREDS, 2001) [9].
Пацієнтам у динаміці спостереження (до операції та через 1, 3, 6, 12 і 18 місяців після операції) виконували візометрію, рефрактометрію, тонометрію, дослідження полів зору на комп’ютерному периметрі, дослідження сприйняття кольорів, офтальмоскопію (пряма, бінокулярна, за допомогою безконтактних лінз +90 dpt і лінзи Гольдмана), оптичну когерентну томографію (Carl Zeiss Stratus OCT); за необхідності — флуоресцентну ангіографію. При недостатній прозорості оптичних середовищ виконували А- і В-сканування.
Максимальна гострота зору з корекцією до виконання хірургічного втручання (ГЗ0) була 0,4–0,5 на 15 очах (16,1 %), 0,1–0,3 — на 61 оці (65,6 %) і від світловідчуття з правильною проєкцією світла — до 0,09 на 17 очах (18,3 %). На 25 очах (26,9 %) визначалося порушення полів зору, що було пов’язане з розвиненою ВМД. Рівень внутрішньоочного тиску становив 21,5 ± 1,8 мм рт.ст.
Усім пацієнтам була виконана ФЕК з імплантацією м’якої інтраокулярної лінзи на апараті Infiniti фірми Alcon (США). Операції проводилися одним хірургом, із використанням однакової методики (рогівковий розріз 2,65 мм; вакуум 280 ± 20 мм рт.ст.; аспірація 40 ± 10 мл/хв, висота бутиля 75 ± 20 см). Вплив параметрів ФЕК, наявності операційних та післяопераційних ускладнень на стан ока та прогресування ВМД оцінювали за оригінальною шкалою оцінки прогресування вікової макулярної дегенерації після хірургічного лікування катаракти (25БШ), що наведене в наших попередніх публікаціях [10, 11]. Факторами, що сприяли пошкодженню ока після ФЕК, були щільність ядра кришталика за Buratto, тривалість операції, обсяг іригаційної рідини, показник кумулятивної розсіяної енергії (середня потужність і експозиція лінійного ультразвуку й середня торсіонна амплітуда й торсіонний час), вираженість післяопераційної запальної реакції. Оцінка 2–5 балів свідчила про низький ризик прогресування ВМД, 6–10 балів — про помірний, 11–15 — середній, 16–20 — високий, 21–25 балів — про дуже високий ризик [11].
Статистичний аналіз за тестами Колмогорова — Смирнова і хі-квадрат свідчив, що всі змінні мали характер розподілу, відмінний від нормального (p < 0,05), у зв’язку з чим для їх описової статистики використовували медіану (Me), перший і третій квартилі (Q1; Q3). Для порівняння двох незалежних вибірок застосовано ранговий критерій Манна — Уїтні (U). Три і більше вибірок незалежних змінних оцінювали за допомогою рангового дисперсійного аналізу Краскела — Уолліса (H). Відмінності між множинними повторними вимірами оцінювали за критерієм Фрідмана (χ2r), а ступінь узгодженості даних, що складають ці виміри, — за критерієм конкордації Кендалла (WK). Для порівняння міжгрупових розподілів частотних характеристик категоріальних змінних використовували непараметричний критерій хі-квадрат Пірсона (χ2) в модифікації Єйтса і двосторонній точний метод Фішера. Для статистичної обробки отриманих даних використовували програми Statistica 10 (StatSoft, Inc., США) та MedCalc Statistical Software 18 (MedCalc Software bvba, Бельгія).
Результати та обговорення
Під час проведення операції на одному оці (1,1 %) мав місце розрив задньої капсули, що призвело до імплантації інтраокулярної лінзи на дублікатури капсули. На 8 очах (8,6 %) розвинулися запальні ускладнення: на 6 очах (6,4 %) вони виявлялися у вигляді опалесценції передньої камери ока й не потребували додаткового лікування; на 1 оці (1,1 %) вони проявилися у вигляді іридоцикліту. Цьому пацієнту додатково була призначена протизапальна терапія тривалістю 5 діб.
Розподіл пацієнтів по групах був проведений відповідно до наявності певної стадії ВМД за AREDS до операції (табл. 1).
На 28 очах (30,1 %) ВМД була відсутня (категорія 1 AREDS), діаметр твердих друз < 63 мікрон. У решти 65 очей (69,9 %) була наявна ВМД. На 5 очах (5,4 %) відзначалася рання стадія ВМД (категорія 2 AREDS, 2-га група), діаметр друз від 63 до 124 мікрон або зміни ретинального пігментного епітелію. На 10 очах (10,7 %) була наявна проміжна стадія ВМД (категорія 3 AREDS, 3-тя група) — безліч м’яких друз, або одна зливна друза (діаметр 125 мікрон), або географічна атрофія, що не зачіпає центральної ямки. На 24 очах(25,8 %) була наявна пізня стадія ВМД (категорія 4.1 AREDS, 4-та група) — географічна атрофія в ділянці центральної ямки. Волога (ексудативна) форма (категорія 4.2 AREDS, 5-та група) — неоваскулярна макулопатія, відзначалася на 26 очах (28,0 %).
Серед очей без ВМД (категорія 1 AREDS; n = 28) у процесі спостереження були виділені дві групи: у 16 випадках (17,2 %) прогресування ВМД протягом 18 місяців відмічене не було. Це обґрунтувало необхідність їх окремого виділення як контрольної групи, оскільки, очевидно, патологічних процесів, що призводили до ВМД, у них не було як до операції ФЕК, так і після неї. У 12 інших випадках у процесі спостереження було відмічене прогресування, і через 18 місяців спостереження вони мали ВМД (категорію 3 AREDS). Ці випадки були відокремлені у 1-шу групу, у якій ВМД після операції ФЕК була виявлена вперше (12,9 %). З іншого боку, можна було стверджувати, що в нашому дослідженні за відсутності ВМД до операції (28 очей) вона розвинулася у 42,9 % випадків (12 очей) протягом 18 місяців після операції.
Як випливає з даних табл. 1, медіана віку пацієнтів контрольної групи становила 66,0 року (62,0; 71,5), вони були молодшими за інших (за критерієм Краскела — Уолліса, р = 0,016). Це вказує на те, що вік має значення для розвитку ВМД. Проведення парних порівнянь за ранговим критерієм Манна — Уїтні (рис. 1) показало, що різниці віку були вірогідні при порівнянні контрольної групи з другою і четвертою (p < 0,05).
За гендерним розподілом різниці між групами виявлено не було (за критерієм χ2 р = 0,923). ГЗ0 мала чітку тенденцію (р < 0,001) до зменшення відповідно до прогресування ВМД (рис. 2).
Бал за 25БШ, який характеризував ризик післяопераційного прогресування ВМД [10], чітко збільшувався по групах — від 5,5 бала у контрольній до 21,5 бала в 5-й групі (рис. 3; р < 0,001).
Для інтегральної оцінки прогресування ВМД в післяопераційному періоді було розроблено оригінальний індекс прогресування ВМД (ІПВМД), який характеризує середню швидкість зміни клінічних проявів ВМД від доопераційного стану (ВМД0) до кінця періоду спостереження (ВМД18).
Формула для розрахунку ІПВМД (ум.од.):
ІПВМД = ((ВМД1 – ВМД0)/t1) + (ВМД3 – ВМД1)/t2 + (ВМД6 – ВМД3)/t3 + (ВМД12 – ВМД6)/t4 +(1) + (ВМД12 – ВМД18)/t5)/n,
де ВМД0, ВМД1, ВМД3, ВМД6, ВМД12, ВМД18 — значення ВМД за шкалою AREDS (у нашому дослідженні відповідало номеру групи — від 1 до 5) до операції ФЕК та через 1, 3, 6, 12 і 18 місяців відповідно; t1, t2, t3, t4, t5 — тривалість періодів у місяцях між визначенням ВМД: t1 = 1, t2 = 2, t3 = 3, t4 = 6, t5 = 6; n — кількість часових періодів, залучених до розрахунку: n = 5.
Використання формули (1) засвідчило (рис. 4), що за результатами даного дослідження ІПВМД у 62 випадках (66,7 %) дорівнював нулю, що вказувало на відсутність прогресування ВМД.
У 31 випадку (33,3 %) прогресування ВМД було наявне. При цьому ІПВМД дорівнював максимальному значенню (0,100 ум.од.) у 8 випадках (8,6 %), прогресування було відмічене через 3 місяці, тобто на ранньому терміні спостереження. ІПВМД становив 0,067 ум.од. у 12 випадках (12,9 %), що було відмічене на очах з уперше виявленим ВМД. В 11 випадках (11,8 %) ІПВМД становив 0,033 ум.од., прогресування ВМД було відмічене через 12 (n = 9) або 18 (n = 2) місяців, тобто на пізніх термінах спостереження. Отже, показник ІПВМД вказував на наявність або відсутність прогресування ВМД протягом спостереження, а його величина мала відношення до особливостей такого прогресування.
Випадків із пізнім або раннім прогресуванням ВМД (ІПВМД = 0,033 та ІПВМД = 0,100) було 19 (20,4 %), причому переважали випадки з пізнім прогресуванням ВМД (1,4 : 1).
Розподіл кількості клінічних випадків за наявністю або відсутністю прогресування ВМД у 2, 3 і 4-й групах (табл. 2) суттєво не відрізнявся (p > 0,65). Необхідно зазначити, що всі випадки контрольної та 5-ї груп мали нульове значення ІПВМД (в контрольній групі прогресування не було, а в 5-й групі прогресувати вже не було куди), а в 1-й групі для всіх випадків ІПВМД був більшим за 0, оскільки в цю групу були віднесені випадки з уперше виявленою ВМД. Отже, дані цих груп у табл. 2 не наведені.
Треба також відзначити, що при наявності ВМД до операції (2-га, 3-тя і 4-та групи, n = 39) протягом 18 місяців після операції було відмічене прогресування в 48,7 % (n = 19).
Порівняльний аналіз клінічних випадків за наявністю або відсутністю прогресування ВМД наданий у табл. 3. При відсутності прогресування (ІПВМД = 0) відмічений вірогідно менший вік пацієнтів — на 6 років (р = 0,001), тоді як стать, ГЗ0 та бал за 25БШ статистично значущої різниці не мали (p > 0,2).
При дослідженні ГЗ у динаміці спостереження встановлено, що за відсутності прогресії ВМД (табл. 4) у всіх групах загальною тенденцією було суттєве покращення зору (p < 0,05). Так, у контрольній групі медіана ГЗ з 0,3 до операції збільшилася до 0,8 (p < 0,001), а у 2, 3 і 4-й групах — із 0,2–0,3 до 0,6–0,75 (p < 0,05). Меншою мірою покращення було виражено у 5-й групі — з 0,1 до 0,4 (p < 0,001). Міжгрупові порівняння за термінами спостереження показали найменші показники ГЗ саме у 5-й групі (за всіма строками p < 0,001).
Досить високі показники критерію конкордації (WK) Кендалла у 2, 3 та 4-й групах (0,763–0,833) вказували на високий ступінь узгодженості динаміки повторних вимірів показника ГЗ у групі, тобто на чітку відповідність динаміки ГЗ в окремих випадках загальній тенденції.
Дослідження динаміки ГЗ за наявністю прогресування ВМД (табл. 5) також показало поліпшення зору, але воно було виражене меншою мірою, ніж при відсутності прогресування ВМД. Так, у 1-й групі медіана ГЗ з 0,4 до операції збільшилася до 0,6 (p < 0,001), тоді як у 2, 3 і 4-й групах — з 0,0–0,2 до 0,3–0,45 (p < 0,05). Найгірша ситуація була відмічена у 4-й групі, де ГЗ до операції була найнижчою, а покращення зору після операції — найменшим (p < 0,05). Також необхідно зазначити, що у випадках з прогресуванням ВМД ГЗ, яка збільшувалася у ранні терміни після операції (1–3 місяці), згодом зменшувалася, що відбивало розвиток патологічного процесу в макулі.
Як вже було відмічено, значення ІПВМД 0,033 ум.од. було притаманним клінічним випадкам із пізнім прогресуванням (після 12 місяців), а ІПВМД 0,100 ум.од. — клінічним випадкам із раннім прогресуванням (через 3 місяці). Значення ІПВМД, що дорівнювало 0,067 ум.од., було притаманним випадкам з уперше виявленим ВМД після операції ФЕК. Аналіз ГЗ у такому розрізі подано в табл. 6.
Клінічні випадки з пізнім прогресуванням ВМД (ІПВМД = 0,033) характеризувалися суттєвим покращенням зору на ранніх термінах спостереження і його погіршенням починаючи з 12 місяців (p < 0,001), тобто відповідно до прогресування ВМД. Клінічні випадки з раннім прогресуванням ВМД (ІПВМД = 0,100) характеризувалися гіршими показниками ГЗ як на ранніх, так і на пізніх термінах спостереження (p < 0,005). Високі показники критерію конкордації Кендалла (WK) у групах з раннім та пізнім прогресуванням вказували на відповідність окремих випадків загальній тенденції.
У цілому протягом спостереження група очей з пізнім прогресуванням ВМД мала кращу ГЗ, але згідно з прогресуванням ВМД зір у таких пацієнтів погіршувався. Група з раннім прогресуванням мала гірше відновлення зору після операції ФЕК, але показники ГЗ були більш стабільними.
Кращою ситуацією серед випадків з прогресуванням ВМД можна вважати вперше виявлену ВМД (ІПВМД = 0,067 ум.од.), що, на нашу думку, можна пояснити меншим пошкоджуючим впливом під час операції (медіана бала за 25БШ у цих випадках становила 9,0, табл. 1) та збереженням структури та функції сітківки.
У плані обговорення отриманих результатів можна зазначити, що у наших дослідженнях катаракта зустрічалася частіше в жінок, яких було у 2,2 раза більше, ніж чоловіків (табл. 1), що узгоджувалося з даними [1]. Але наші подальші дослідження показали, що стать пацієнтів не мала зв’язку з прогресуванням ВМД після операції ФЕК.
У багатьох дослідженнях установлений зв’язок ВМД із віком. Так, у США очікується подвоєння випадків ВМД до 2050 року, коли воно досягне 17,8 мільйона серед пацієнтів у віці 50 років і старше [12]. Також показано, що рання ВМД була позитивно пов’язана з більш старшим віком [13]. У нашому дослідженні пацієнти з відсутністю ВМД (категорія 1 AREDS) були вірогідно молодшими за пацієнтів з ВМД (табл. 1), але, враховуючи відносно невелику кількість спостережень і вікову однорідність пацієнтів з ВМД, стверджувати про вплив віку на її наявність неможливо. На нашу думку, більш цікавим було встановлення зв’язку віку з прогресуванням ВМД: за його відсутності (ІПВМД = 0) пацієнти були на 6 років молодшими (табл. 3). Отже, прогресування ВМД після операції ФЕК було позитивно пов’язане з віком.
Також встановленим є факт, що видалення катаракти покращує зір у пацієнтів із ВМД [7, 14]. При цьому, на думку [8], ФЕК вірогідно забезпечує короткочасне (протягом до шести місяців) поліпшення ГЗ зору в очах із ВМД, але неясно, чи впливає операція на більш віддалені результати. У наших дослідженнях зір після операції ФЕК покращувався у всіх випадках, що найважливіше — при всіх стадіях ВМД, але найкращі результати були досягнуті у більш молодих пацієнтів (категорія 1 AREDS, контрольна група). Загалом простежувався чіткій зв’язок між покращенням зору та наявністю ВМД на початку дослідження (чим вища була стадія за AREDS, тим результати були гіршими), а також прогресуванням ВМД удинаміці спостереження (при прогресуванні результаті гірші, особливо при ранньому прогресуванні — через 3 місяці після операції).
За даними великомасштабного корейського дослідження (17 987 осіб у віці більше ніж 40 років) [15], не було виявлено зв’язку між попередньою операцією з видалення катаракти та підвищеним ризиком розвитку ранньої або пізньої ВМД. Нашими дослідженнями показані особливості прогресування ВМД після операції ФЕК: при наявності ВМД до операції (2-га, 3-тя і 4-та групи, n = 39) протягом 18 місяців після операції було відмічене прогресування у 48,7 % випадків (n = 19). При відсутності ВМД до операції (таких випадків в нашому дослідженні було 28) після операції протягом 18 місяців її розвиток був відмічений у 12 випадках (42,8 %). Отже, результати даного дослідження не дозволяють доказово встановити вплив наявності або стадії ВМД до операції на її розвиток або прогресування після ФЕК.
Порівняння отриманих даних з існуючими вказує на дещо більше прогресування ВМД після операції ФЕК порівняно із середньостатистичними даними щодо щорічного прогресування захворювання [12, 13, 15]. Так, за даними [4], тільки 26 % пацієнтів із катарактою показали первинний розвиток ВМД протягом двох років спостереження.
За даними [15], саме збільшення віку більше, ніж інші фактори, у тому числі операції з видалення катаракти, є прогностичним фактором ризику розвитку ВМД. Це положення знайшло своє підтвердження і в нашому дослідженні: пацієнти, які не мали прогресування ВМД після видалення катаракти, були на 6 років молодшими. З іншого боку, бал за 25БШ, який характеризував вплив операційних факторів (щільність ядра кришталика, тривалість операції, обсяг іригаційної рідини, показник кумулятивної розсіяної енергії, вираженість післяопераційної запальної реакції) на стан ока та прогресування ВМД за умов її прогресування та без такої вірогідно не відрізнявся (табл. 3), що узгоджувалося з даними літератури [15].
За даними [16], частота неоваскулярної ВМД серед пацієнтів, які перенесли катаракту, більше ніж удвічі перевищувала частоту у групі порівняння (1,60 проти 0,64 на 1000 людино-років; р < 0,001). Щодо когорти порівняння скоригований коефіцієнт ризику для неоваскулярної ВМД протягом 5-річного спостереження становив 2,68 (95% ДІ 1,55–4,66) для пацієнтів, які перенесли операцію з видалення катаракти. У наших дослідженнях на 11 очах (11,8 %) було відмічене прогресування до цієї стадії ВМД, а загальна частка очей із ВМД у стадії неоваскулярної макулопатії на кінець спостереження становила 39,8 %, що підтверджувало більший патогенний вплив ФЕК при пізній та ексудативній ВМД.
Висновки
1. Встановлено, що в 69,9 % очей із катарактою була наявна ВМД. Рання і проміжна стадії (категорія 2 і 3 AREDS) були виявлені в 16,1 % випадків, пізня стадія (категорія 4.1 AREDS) — у 25,8 % і ексудативна форма (категорія 4.2 AREDS) — у 28,0 %. ГЗ до операції ФЕК відповідала стадії ВМД — була гіршою в очах із ВМД категорії 4 AREDS.
2. Для оцінки прогресування ВМД після операції ФЕК було розроблено оригінальний індекс (ІПВМД), який характеризує середню швидкість змін клінічних проявів ВМД. Прогресування ВМД протягом 18 місяців (ІПВМД > 0) було відмічене у 33,3 % випадків, у тому числі у 12,9 % розвиток ВМД спостерігався вперше.
3. З прогресуванням ВМД після операції ФЕК мав зв’язок вік пацієнтів (пацієнти без прогресування ВМД були на 6 років молодшими за тих, які прогресування мали; р = 0,001).
4. Показник ІПВМД характеризував прогресування ВМД протягом спостереження: при ІПВМД = 0,100 ум.од. прогресування ВМД відбувалося на ранніх термінах (3 місяці), при ІПВМД = 0,033 ум.од. — на пізніх (12 і 18 місяців).
5. Після операції ФЕК ГЗ вірогідно збільшувалася, що залежало від початкової стадії ВМД (ГЗ була гіршою при пізній стадії та при ексудативній ВМД — AREDS 4) та прогресування ВМД (ГЗ була гіршою при ІПВМД > 0, а серед випадків прогресування — при ІПВМД = 0,033, тобто при пізньому прогресуванні).
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Отримано/Received 10.04.2021
Рецензовано/Revised 26.04.2021
Прийнято до друку/Accepted 05.05.2021