Журнал «Внутренняя медицина» 4(10) 2008

Пам’ять — єдиний рай, з якого нас не можна витягти. Недаремно кажуть, що людина живе, поки її пам’ятають.

На жаль, історія не завжди буває однаково схильною до її творців. Відомі імена нерідко незаслужено забуваються.

Щодо видатного вченого-невролога Бориса Микитовича Маньківського, академіка АМН СРСР в першому її складі, заслуженого діяча науки України, тут простяглася справді доленосна стежина, а спогади про нього відкривають дорогу з минулого в сьогодення, з минулого в майбутнє. Його пам’ятають, шанують.

Штрихи до портрету Б.М. Маньківського. Він був обдарований великим талантом і досконалим розумом, надзвичайно добрим серцем і дивовижно хорошим характером, при цьому з привабливою зовнішністю. Був високий на зріст, завжди підтягнутий, стрункий, елегантно і просто одягнений, у білосніжній сорочці з гармонійно підібраною краваткою. Усе це доповнювалося величаво-спокійною манерою поведінки: ходою, завжди неспішною, спокійним обличчям, по-чоловічому привабливою усмішкою. Завжди коректний, ввічливий, люб’язний.

Усі, хто його оточував, — співробітники, студенти, пацієнти —  завжди відчували його притягальну силу, енергію. Це лише короткі штрихи до портрету вченого.

Штрихи до науково-педагогічної діяльності Б.М. Маньківського. Плідне завідування впродовж майже 40 років кафедрою нервових хвороб Київського медінституту (1922–1962). Одночасна 20-річна робота на чолі аналогічної кафедри в Інституті вдосконалення лікарів (1922–1941). Наукове патронування Психоневрологічного інституту (1927–1948), на базі якого був створений Інститут нейрохірургії.

Вагомий внесок майже в усі розділи вітчизняної неврології. Створення наукової школи учнів і послідовників. Видання монографій, на той період світового значення: «Множинний дисемінований склероз» (1941), «Про нервову патологію при гіпертонічній хворобі» (1960). Тож мова йтиметься про славетну сторінку історії Національного медичного університету.

Народився Борис Микитович Маньківський 11 березня 1883 року в старовинному місті Козельці Чернігівської губернії в родині військового лікаря Микити Івановича Маньківського. Його батьки, всебічно освічені, прогресивно налаштовані люди, з раннього дитинства прищеплювали синові любов до природи, знань, інтерес до природничих наук, літератури, мистецтва. Перебуваючи в атмосфері гуманного ставлення до людей, Б.М. Маньківський ще з дитинства обрав для себе професію. Тому після закінчення Першої Київської гімназії із золотою медаллю він без вагань обрав своєю професією, як і його батько, медицину, вступив на медичний факультет Київського університету святого Володимира.

Київський університет святого Володимира був вищим загальноосвітнім навчальним закладом, культурним центром не тільки в Україні, а й в усій Європі. Ті роки передували революції 1905 р. і були буремними роками: зубожіння й розруха, зумовлені російсько-японською війною, переслідування всього революційного, людські жертви, безумовно, не могли не викликати обурення передових людей суспільства. Вчені університету, лікарі, вчителі, письменники й студенти назавжди зв’язували своє життя з революційним рухом.

У той період в університеті створювалися школи таких видатних учених-медиків: патолога В.В. Підвисоцького, хірурга В.А. Караваєва, терапевтів В.П. Образцова, Ф.Г. Яновського, невролога М.М. Лапінського. В атмосферу прогресивних ідей попадає в студентські роки Б.М. Маньківський і з перших курсів захоплюється неврологією.

Неврологічна школа Росії, а також України як складової Російської імперії формувалася як самостійний медичний напрямок у другій половині ХІХ століття на грунті блискучих наукових праць терапевтів М.Я. Мудрова, Г.А. Захар’їна, С.П. Боткіна, В.П. Образцова, анатома В.О. Беца, фізіологів І.М. Сєчєнова, І.П. Павлова, Н.Є. Ввєдєнського, які посідали провідне місце в світовій науці.

Звичайно, неврологія як наука формувалася також під впливом філософії відомих революціонерів-демократів Герцена і Добролюбова, Бєлінського і Чернишевського.

Становлення Б.М. Маньківського як особистості відбувалось на тлі політичних подій ХХ століття. Учені-неврологи університету брали активну участь у громадській діяльності, революційному русі. Студент Б.М. Маньківський також активно включився в боротьбу революційно налаштованого студентства. Це й призвело до того, що в 1904 р. його виключили з університету без права поновлення і він був змушений виїхати за кордон, щоб продовжити навчання.

У Західній Європі (1904–1910). Опальний студент Б.М. Маньківський для завершення медичної освіти слухав лекції в університетських центрах Європи: у Сорбонні (Франція, Париж); проходив стажування в Лейпцигському університеті (Німеччина) у професора Германа Оппенгейма; у клініці «Салпетрієр» (Париж) у професора П’єра Марі — учня відомого невролога Ж.-М. Шарко.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ сторіччя в Європі успішно розвивалася наука про будову нервової системи людини в нормі та при патології, хвороби нервової системи та їх лікування. Неврологія чи не найбільше імпонувала світогляду Б.М. Маньківського. Одним із видатних зарубіжних неврологів того часу вважався швейцарський учений-невролог, нейроанатом, нейропсихолог і філософ Костянтин фон Монаков (1853–1930) — «один із найбільш глибоких і обережних неврологів свого часу» (А.Р. Лурія). Він народився в Бобрезово, Росія.

Повернення на Батьківщину. У 1910 р. Б.М. Маньківський повернувся на Батьківщину і поновив заняття на медичному факультеті Київського університету. Фундаментальні знання, блискучі здібності, широка ерудиція, знання кількох європейських мов — усе це виділяло його серед інших студентів і привернуло увагу професора М.М. Лапінського — керівника кафедри нервових хвороб. Після закінчення з відзнакою медичного факультету Київського університету випускника Б.М. Маньківського в 1911 р. приймають на посаду позаштатного ординатора університетської клініки нервових хвороб військового шпиталю терміном на 3 роки.

Під керівництвом професора М.М. Лапінського асистент Б.М. Маньківський швидко накопичує багаж практичних знань. Він вивчає спеціальну вітчизняну і зарубіжну літературу, працює в патогістологічній лабораторії, оволодіває морфологічними методиками, проводить фізіологічні експерименти. У 1914–1915 рр. він грунтовно вивчає різноманітні прояви інфекційного ураження головного мозку, зокрема обмежених серозних менінгітів, що стимулюють розвиток пухлин мозку, і публікує статті, присвячені цій проблемі.

Б.М. Маньківський не замикається лише в рамках науки. Він багато уваги приділяє музиці, театру, книгам, живопису. Він добрий сім’янин. 24 грудня 1914 р. у сім’ї Маньківських народжується син Микита, у майбутньому відомий вчений-невролог, заслужений діяч науки України, професор Микита Борисович Маньківський.

У листопаді 1914 р. у зв’язку з початком Першої світової війни Б.М. Маньківський був мобілізований на військову службу і призначений молодшим ординатором неврологічного відділення Київського військового шпиталю. Під час війни Б.М. Маньківський інтенсивно займається лікувальною практикою, науковою діяльністю, багато працює в шпиталі, де накопичує досвід діагностики і лікування травматичних та інфекційних уражень нервової системи.

У роки громадянської війни та Жовтневої революції Б.М. Маньківський працював на різних посадах:

1916 р. — завідувач фізіатричного відділення;

1917 р. — завідувач 3-го неврологічного відділення шпиталю;

1918 р. — завідувач невролого-патологічного відділення;

1918 р. — обраний Ученою радою університету на посаду асистента клініки нервових хвороб;

1920 р. — старший асистент клініки нервових хвороб.

У 1918–1921 рр. зміни в суспільному житті зумовили значні кадрові зміни і на медичному факультеті. Учений демократичної вдачі М.М. Лапінський не сприйняв вимоги революційної диктатури і був змушений у 1919 р. емігрувати до Загреба (Хорватія), де під його керівництвом кафедра неврології стала одним із неврологічних авангардів Європи. Справжнім своїм учителем Б.М. Маньківський вважав саме М.М. Лапінського.

У 1919 р. кафедру неврології очолив учень І.О. Сікорського професор В.В. Селецький, відомий роботами з інфекційних захворювань і пухлин нервової системи. У 1921 р. на базі медичного факультету Київського університету був організований Київський медичний інститут. У 1922 р. кафедра неврології була розподілена на дві — факультетську та госпітальну. В.В. Селецький очолив першу з них й керував нею до 1950 р.

Б.М. Маньківський, одержавши вчену ступінь доктора медичних наук, у 1922 р. очолив кафедру госпітальної неврології. Клінічна база на 100 ліжок була організована в Київському військово-клінічному шпиталі. У 1933 р. він очолив організовану в інституті кафедру нервових хвороб лікувального факультету, а потім єдину кафедру, якою керував до 1962 р.

Штат кафедри нервових хвороб медичного факультету Київського університету на початку 1922 року:

завідувач кафедри — Б.М. Маньківський;

лаборант — Б.Л. Смірнов;

ординатори — М.В. Яковенко, М.Ф. Свіриденко.

Штат кафедри наприкінці 20-х років:

завідувач кафедри — Б.М. Маньківський;

старший асистент — С.М. Шаравський;

асистенти — Б.Л. Смірнов, Л.І. Черній, В.М. Слонімська, В.Л. Бедер, М.Ф. Свіриденко.

За свою багаторічну наукову діяльність (1922–1962 рр.) академік Б.М. Маньківський зробив вагомий внесок у різні розділи вітчизняної неврології: описав клінічні та патологоанатомічні особливості перебігу епідемічного енцефаліту, зокрема, під час епідемії 1922–1924 рр.; детально дослідив функції підкіркових утворів, екстрапірамідних базальних гангліїв, гіпоталамічної ділянки; описав пароксизмальний параліч (1928) і вперше запропонував патофізіологічне трактування цього захворювання; вперше (1929) на теренах тодішнього СРСР описав епідемічний спалах первинного вірусного енцефаломієлополірадикулоневриту; у розвитку інфекційного ураження нервової системи надавав значення не лише збуднику, але й реактивності організму; вважав, що не може ізольовано уражатися інфекцією одна із ланок нервової системи; поширення нейроінфекційного процесу має рефлекторний характер; розробляв питання патогенезу і клініки розсіяного склерозу, описав його атипові форми, дав оригінальне трактування його причини і перебігу; вперше в російській літературі описав клініку пухлини каналу Ратке (краніофарингіома) і запропонував для її лікування глибоку рентгенотерапію; вперше в тодішньому Радянському Союзі описав клініку, патанатомію і гістологічну будову пухлини шишкоподібного тіла й розробив метод консервативного лікування; описав неврологічні прояви патології автономної нервової системи: обгрунтував механізми виникнення багатьох симптомів при міастенії, геміатрофії обличчя, порушеннях сну; вперше у Радянському Союзі описав клініку дерматоміозиту; схарактеризував клініку ураження нервової системи після вакцинації; детально вивчав патогенез і клініку нейроонкологічних захворювань; багато уваги приділяв неврологічним аспектам епілепсії; досліджував токсичні ураження нервової системи, у тому числі професійні; описав нервову патологію при аліментарній токсичній дистрофії та інших інтоксикаціях нервової системи; досліджував генетику нервових захворювань: торсійної дистонії, м’язової дистрофії, гепатолентикулярної дегенерації.

Тяжкий і… світлий період життя. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Київський медичний інститут евакуювали за рішенням Уряду спочатку до Харкова, а потім до Челябінська. Б.М. Маньківський ще з більшим завзяттям і енергією готував лікарів, безвідмовно давав консультації в евакогоспіталях і лікарям Челябінська. Це був рік, коли Київському медичному інституту виповнилося 100 років, але святкування не відбулося. Весь випуск студентів 1941 р. був мобілізований на фронт.

Наукова робота була пов’язана з проблемами, найбільш актуальними на фронті: боротьба з сепсисом, питання воєнної травматології, нейроінфекційні ураження, харчові дистрофії.

Листопад 1943 р. — звільнення Києва від гітлерівських загарбників, реевакуація КМІ.

Грудень 1943 р. — до Києва прибула перша група професорів і викладачів, серед яких був і Б.М. Маньківський.

А через 10 днів розпочалися заняття в медичному інституті. Викладачі й студенти брали активну участь у відновленні зруйнованого міста, клінік, збирали книги, наукові посібники.

Рішенням уряду України в грудні 1944 р. відбувалося святкування 100-річного ювілею КМІ, яке спізнилося на 3 роки. У цьому ж році КМІ нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора; Б.М. Маньківському присвоїли почесне звання заслуженого діяча науки; створено Академію медичних наук СРСР, професор Б.М. Маньківський включений до складу дійсних членів академії.

Після Великої Вітчизняної війни Б.М. Маньківський продовжував займатися нейроінфекційною патологією. Вивчав різні варіанти розсіяного склерозу, некротичний мієліт, рецидивуючі форми нейроінфекцій, плідно співпрацював з науковцями відділу вищої нервової діяльності Інституту фізіології імені О.О. Богомольця.

Б.М. Маньківський глибоко вивчав питання теоретичної неврології: описав феномен Бабінського при зміні положення кінцівки; досліджував парадоксальні рефлекси, вніс нові дані про реципрокну іннервацію; поглибив розуміння хватальних феноменів, що виникають при порушенні кірково-підкіркових взаємозв’язків; обгрунтував положення про вертикальну організацію кірково-підкірково-спінальних зв’язків; відстоював принцип функціональної цілісності реакцій окремих рівнів нервової системи.

Майже десятиліття діяльність кафедри була пов’язана з вивченням судинної патології нервової системи. На кафедрі вперше застосували термін «гіпертонічна енцефалопатія». Б.М. Маньківський виділив своєрідний симптомокомплекс — гостру гіпертонічну енцефалопатію, описав варіанти кардіоцеребрального синдрому.

Борис Микитович був чудовим лікарем, педагогом і лектором. Велике значення надавав роботі студентів у науковому гуртку, що був організований за його пропозицією у 1922 р. на кафедрі .

Кафедра неврології пишається своїми випускниками-гуртківцями, які прославляли й прославляють українську медичну науку: академік П.Г. Костюк, професори В.Д. Білик, О.Л. Духін, З.М. Драчова, Б.В. Западнюк, Ю.І. Головченко, І.Ф. Криворучко, Є.Л. Мачерет, Є.Г. Педаченко, В.Й. Тайцлін, О.В. Ткаченко, Л.І. Соколова, В.Г. Черкасов, О.О. Ярош та ін.

Б.М. Маньківський був вимогливим науковим керівником. Теми дисертацій для молодих науковців ніколи не пропонував з перших днів роботи, а вважав, що спочатку необхідно оволодіти лікувальною роботою. Планові та позапланові роботи, що виконувалися співробітниками, не виходили без його перевірки. Академік Б.М. Маньківський ніколи не використовував дослідження своїх співробітників і учнів при виданні власних наукових праць.

Протягом багатьох років під керівництвом Б.М. Маньківського проводилися щотижневі конференції для неврологів міста Києва і прилеглих районів Київської області. Демонструвалися цікаві випадки нервової патології, робилися огляди літератури, реферативні повідомлення. Цікаво проходили також засідання Товариства неврологів і психіатрів України м. Києва, незмінним головою яких тривалі роки був академік Б.М. Маньківський.

У клініках, керованих Б.М. Маньківським, завжди панував дух доброзичливості й демократії. Академік був гуманістом, тонким знавцем людської психіки, справедливим і щедрим. Гроші, які він отримував як академік, використовував як доповнення до заробітної плати лаборантів кафедри, яких цінував за їх наполегливу працю.

Б.М. Маньківський і співробітники очолюваної ним кафедри тісно співпрацювали з фахівцями інших клінік. Зокрема, важливе значення мала консультативна допомога співробітників кафедр медичного інституту, друзів і порадників, видатних клініцистів професорів М.М. Губергрица, І.М. Іщенко, Б.Я. Падалки, Ф.Я. Прімака, Ф.А. Удінцева у вирішенні складних клінічних випадків, які зустрічалися щоденно в Центральній міській клінічній лікарні м. Києва, де знаходився осередок неврологічної думки.

Не можна не сказати про плідне співробітництво Б.М. Маньківського з провідними Московськими неврологами академіками М.К. Боголєповим, М.В. Коноваловим, Є.В. Шмідтом. Ця співпраця заради інтересів хворої людини мала велике значення, і її слід продовжувати.

В останні роки свого життя академік Б.М. Маньківський поєднував роботу на кафедрі нервових хвороб КМІ з науковою діяльністю в Інституті геронтології АМН, де він керував відділом вікових змін нервової системи.

Академік Б.М. Маньківський був заступником голови Всесоюзного товариства неврологів і психіатрів, членом редколегії «Великої медичної енциклопедії» (1-ше і 2-ге видання), редколегій багатьох медичних журналів, протягом десяти років очолював учену раду МОЗ України.

Уряд високо оцінив його заслуги, нагородивши двома орденами Леніна, орденами Трудового Червого Прапора та «Знак Пошани».

Минуло понад 45 років після смерті академіка Б.М. Маньківського (1962 р.). Він залишив після себе велику школу учнів і послідовників, підготував 5 докторів і 50 кандидатів медичних наук.

Академіку Б.М. Маньківському належить понад 150 наукових праць, серед яких п’ять монографій. Під його редакцією видано понад 20 томів тематичних наукових збірників.

Нинішнє третє покоління неврологів київської неврологічної школи академіка Б.М. Маньківського — учні його учнів плідно продовжують і примножують славні традиції своїх попередників, багатий клінічний і науковий досвід яких є підгрунтям здобутків сучасної неврологічної науки і практики.

Ім’я Б.М. Маньківського вже ввійшло в історію медицини, занесено в медичну енциклопедію, численні довідники, підручники. Проте кожна ювілейна дата видатного вченого, творця науки, нашого співвітчизника стає нагодою для всіх нас, учнів і послідовників, не тільки усвідомити значимість внеску його в розвиток науки, але й оцінити сучасний етап неврології.

Ми маємо можливість пишатися нашим Учителем зі славетного роду Маньківських.