Международный эндокринологический журнал 5 (37) 2011

І створив Господь Бог людину
з пороху земного.
І дихання життя вдихнув у ніздрі її,
і стала людина живою душею.

Біблія. Старий завіт. Буття 2:7

За своїм значенням у медицині гормони поступаються, можливо, тільки вітамінам. Їх би назвати надзвичайними і повноцінними представниками самих генів — «послами з особливих доручень», яким належить впливати на все і вся в організмі, від волосся до нирок. Ми ще не знаємо достовірно, скільки їх (!), провідних постачальників — ендокринних залоз, але в останні десятиріччя все більше підтверджуються істинні переконання старих фізіологів і лікарів, що кожний орган, тканина і кожна клітина організму володіє внутрішньою секрецією.

Гормони — це ріст тіла, його пропорційність, огрядність і худорлявість, мужність і жіночість. Це очі, волосся, шкіра. Це статика зовнішності, а також тонус психіки, почуття та інтелект, рухливість. Це апатія і життєрадісність, роздратованість і лякливість, агресивність і дружелюбність — все, що можна знайти при дослідженні ендокринної патології і гормональних препаратів. Хімічні мости, які зв’язують все зі всім, у крові, у тканинах, дуже мізерних розмірів, але які могутні!

Якщо розвиток організму порівняти з «гормональною симфонією», тоді генотип — її партитура, а середовище — і диригент, і аудиторія. Періоди життя — частини симфонії, провідні партії, які поступово переходять від одних інструментів до інших.

Дитина: головну партію виконує «залоза дитинства» — вилочкова. З її активністю, мабуть, і пов’язана вся феноменальна рухливість (жвавість) дитячої психіки — ця непосидючість. Усі інші залози теж працюють, і гіпофіз — мозковий придаток — ендокринний головнокомандувач, який завідує ростом, наднирковими і щитоподібною залозами. Статеві — теж, ніби під сурдинку, тишком-нишком, із пригасанням функції до певного часу.

Досвідчений погляд спеціаліста може визначити загальний психофізіологічний склад, побачити яскравих ­астеніків. Проте завтра все може змінитися: низькорослий витягується, високий зупиняється у рості, худий повнішає, тихоня стає забіякою, забіяка притихає.

Прояви серйозної дисфункції залоз виражаються у клінічних симптомах: недостатність щитоподібної — млявість, тьмяний погляд, якась незграбна повнота; якщо сильно пригальмовані статеві гормони — теж ожиріння, але іншого типу.

Підліток: прогресування могутнього крещендо гіпофіза, який здіймає весь ендокринний оркестр, тільки вилочкова залоза затихає. Швидкі, різкі зміни зовнішності й психіки. Деякий час першу скрипку грає щитоподібна залоза: і ось вся збудливість, вибухова роздратованість, образливість, упертість та різкі невмотивовані зміни настрою. Довга шия, довгі руки й ноги, худорлявість, а очі трішки витрішкуваті — у шалених гормональних звучаннях стільки дисонансів…

Багато підлітків проходять через стадію, яку можна назвати тимчасовою астенічністю, коли переважають піки витягування і худорлявості. Конституційних астеніків можна вважати наче зафіксованими у цій стадії осіб. Щитоподібна залоза у них звучить дуже сильно все життя, і це, мабуть, відіграє провідну роль у розвитку нервозності та у багатьох проявах шизотимності. Отже, майже кожний проходить, нехай миттєво, через стадію шизоїдності, «людська весна» небезпечна шизофренією, але не треба лякатися, «чорний плід» зростає рідко.

Поступово встановлюється гармонійність зовнішнього вигляду, і все чіткіше і потужніше звучить партія статевих залоз. Поки вона звучить фортисимо, доти щитоподібна залоза ще сильна, а вилочкова не повністю замовкає — це юність і молодість; а коли щитоподібна залоза заспокоюється і вилочкову зовсім вже стає не чути, статеві гормони входять у стриманий ритм — розвивається зрілість, принаймні тіла.

У цей час спостерігається домінуючий вплив надниркових залоз — головних залоз другої половини життя; вони часто беруть на себе функції згасаючих статевих залоз. Особливо велике значення відіграють надниркові залози у пікніків, але поступово їх мелодія закінчується, і вся програма симфонії сходить нанівець.

Середовище — інтерпретатор — може пришвидшувати чи уповільнювати темп виконання окремих ділянок, регулювати звучність, виразність, розгортати відтінки, але не може вносити у партитуру ніякого доповнення від себе. Такими диригентськими функціями володіють тільки ендокринологи.

Проте щодо відсебеньок, то постають запитання. Є такі сильні речі, як мікроелементи і макроелементи, що відіграють провідну роль в адаптації, тобто пристосуванні організму до навколишнього середовища [1]. При недостатності йоду у воді й ґрунті в населення даного регіону погано працює щитоподібна залоза (йод входить до складу її гормонів), виникає і збільшується зоб, спостерігаються ознаки кретинізму, ожиріння, сонливість, розумовий недорозвиток; репродуктивні порушення (безпліддя, зниження потенції); патологія молочних залоз (порушення лактації); гіпофіза (затримка росту і розвитку) [2].

Кальцій — це не тільки кістки, дефіцит його потенціює розвиток остеопорозу і дисфункцію щитоподібної залози. Магній: «Я спокійний, я зовсім спокійний»; дисбаланс: дефіцит — надниркова недостатність, надлишок — дефіцит кальцію й фосфору. Фосфор — це сила; дисбаланс — це захворювання прищитоподібних і щитоподібної залоз. Цинк — «міцний горішок»; дисбаланс — порушення росту, статевого дозрівання (гіпогонадизм) у хлопчиків, зниження потенції, безпліддя, дефіцит інсуліну. Селен — елемент, який подовжує життя; дисбаланс — зниження функції щитоподібної залози (Т3, Т4). Мідь — сама чарівність і привабливість; дисбаланс: при надлишку міді — тиреотоксикоз, ризик шизофренії, при недостатності міді — остеопороз, затримка статевого розвитку у дівчат, зниження утворення тироксину, естрогенів, відсутність апетиту — анорексія. Кобальт — малий, але спритний; дисбаланс: при дефіциті — хвороба Аддісона — Бірмера, надлишок — гіперплазія щитоподібної залози. Марганець — будь здоровим і щасливим; дисбаланс: при дефіциті — остеопороз, ризик розвитку цукрового діабету, порушення толерантності до вуглеводів, ожиріння, ранній клімакс, дисфункція яєчників, безпліддя, порушення пігментації. Хром: коли його немає — цукровий діабет; дисбаланс: при дефіциті — погіршення толерантності до вуглеводів у людей середнього і похилого віку із надлишковою масою тіла. Алюміній: «Я не пам’ятаю чудових миттєвостей»; вважають, що порушений обмін алюмінію відповідальний за розвиток хвороби Альцгеймера; органи-мішені: яєчники, матка, молочні залози [3, 4].

Потужними і таємничими залишаються місцеві кліматичні особливості регіонів. У місцях, де проживають пігмеї, виявляють багато карликових рослин і тварин. Однією з гіпотез залишається недостатність цинку в ґрунті. Чи не почнуть нащадки пігмеїв швидко рости за нових кліматичних умов?

Відомий факт: японці, які виросли у західних регіонах США, за зростом і пропорціями обличчя і тулуба сильно відрізняються від своїх батьків-азіатів, наближаючись до типу «довгом’язових» американців. Клімат? Чи харчування?

Схожі чинники впливають на дітей і молодих осіб, які перебувають у Прибалтиці, де вони худнуть і витягаються. Двох братів-близнюків було відправлено служити до флоту, одного — в Прибалтику, іншого — на Далекий Схід. У Прибалтиці близнюк виріс на 6 см і набрав ваги 2 кг, тоді як його брат, навпаки, виріс на 2 см, вага збільшилася на  6 кг. Після їх повернення на батьківщину за короткий термін часу вага у них стала однаковою, але залишилася різниця у зрості в 2,5 см.

А відома всім акселерація?

Навіть у час великих наукових можливостей до кінця не вивчені чинники, що сприяють пришвидшенню росту кожного нового покоління [5, 6]. Протягом останніх років відбувається просто наводнення цією довгою «порослю»: або витончено-плискаті, або величезно-важкі, вони у 15 років дивляться згори на батьків, яких вважали колись високими, і за статурою вони вже готові стати «малими» татами і мамами. Годування? Радіація? Мабуть. А можливо, і ранній надлишок вражень, які через серцевину мозку (гіпоталамус) діють на гіпофіз.

Жодного дня, жодної години, жодної секунди ніхто не залишається таким самим, але у деяких зовнішність вже готова з дитинства, майже від народження, і все життя тільки «редагується», тоді як інші проходять через багатогранність… Рік-другий, і їх стає тяжко впізнати, а потім зненацька надовго зупиняються в якійсь одній якості. Або, навпаки, стабільна зовнішність несподівано, з якогось моменту часу, починає різко змінюватися. Спостерігається загальна схема композиції, але в кожного «гормональна симфонія» звучить на свій лад. Чи голосно, чи тихо, чи довго, чи коротко, в одного звучать одні інструменти, в іншого — сильніші чи слабкіші октави. Іноді здається, якась партитура звучить фальшиво, а тоді й цілий оркестр грає хто в ліс, а хто по дрова поліз.

Гігантський ріст, величезні важкі кінцівки, збільшені риси обличчя — характерні ознаки гіпертрофії мозкового придатку; карликовість — ознака його атрофії. Місяцеподібне обличчя, особливий тип ожиріння, надмірне оволосіння розвивається внаслідок підвищеної функції надниркових залоз; тоді як млявість, худорлявість, смуглявість, рясні родимки — свідчення недостатності цих залоз. Щитоподібна залоза — витрішкуватість із застиглим виразом жаху… Вигляд євнуха при недостатності статевих залоз… Це крайність, а скільки безмежних переходів, які утворюють проміжну ділянку між нормою і патологією, скільки невідомих, незвичайних «масок» облич, які вміло приховують субпатологію [7].

І як доказ цьому цікавим для демонстрації поліетіологічності захворювань є випадок із клінічної практики — синдром Мак-Кьюна — Олбрайта з акромегалією.

Синдром Мак-Кьюна — Олбрайта (фіброзна дисплазія) характеризується дисемінованим фіброзним остеїтом, появою ділянок пігментації шкіри і ендокринних зсувів із передчасним статевим дозріванням (ПСД) у дівчат.

Характерні ознаки даного захворювання об’єднані тріадою симптомів: пігментні плями з характерними географічними контурами; поліостальна фіброзно-кістозна дисплазія; ендокринні порушення, найчастіше ПСД чи двобічна гіперплазія надниркових залоз, тиреотоксикоз неімунного генезу, вузловий і дифузний еутиреоїдний зоб, гіперпаратиреоз, гормонопродукуючі аденоми гіпофіза. Фіброзна дисплазія не піддається патогенетичному лікуванню.

Основним патогенетичним механізмом розвитку чисельних органних і метаболічних порушень при цьому синдромі виявляється мутація гену Gsa-протеїну (a-субоди-ниці гуанін-нуклеотид-зв’язуючого протеїну), що має соматичний характер, відбувається у період раннього ембріогенезу із мозаїчним розподілом і характеризується патологічними змінами, у тому числі й у ендокринних залозах.

Пацієнт К., 26 років, інвалід І групи, знаходиться під диспансерним наглядом в ендокринолога з шестирічного віку. Консультований у Національній дитячій спеціалізованій лікарні «ОХМАТДИТ» з приводу зміни кісткової системи лівої половини тіла, встановлено діагноз «синдром Олбрайта». Хворий взятий на облік у НДІ стоматології та НДІ онкології та радіології. Проведені оперативні втручання з приводу кісти нижньої щелепи, багатовузлового нетоксичного зоба (субтотальна резекція щитоподібної залози), а також корегуюча остеотомія лівої стегнової кістки. В анамнезі: хронічний гастродуоденіт, хронічний холецистит, дискінезія жовчовивідних шляхів і хронічний пієлонефрит, вегетосудинна дистонія, системний остеопороз. Отримує замісну гормональну терапію: L-тироксин у добовій дозі 100–150 мкг залежно від пори року та рівня тиреотропного гормону (ТТГ). Виявлені характерні зміни об’єктивного статусу хворого: шкіра дещо суха, з пігментацією навколо очей, на задній поверхні шиї із помірно зазубреними краями за типом географічної карти. Виражена деформація голови (голова значно збільшена в сагітальному та у поперечному розмірах, виражені надбрівні дуги, ліва частина щелепи виступає вперед, що деформує обличчя), деформація грудної клітки (випинання її лівої половини дозаду — кіфосколіоз). Гіперпігментація післяопераційного рубця в ділянці щитоподібної залози. Кисті рук збільшені в об’ємі, потовщення кісток нижніх кінцівок у поперечнику. Обмеження рухів у лівому кульшовому суглобі внаслідок його деформації. За результатами лабораторних аналізів клінічно значущих змін показників не виявлено, окрім зростання рівня соматотропного гормону до 42,6 нг/л (норма 0–7 нг/л). За результатами інструментальних методів обстеження: УЗД щитоподібної залози — стан після субтотальної резекції щитоподібної залози. Комп’ютерна томографія головного мозку: виражений гіперостоз кісток склепіння черепа, ознаки об’ємного процесу в ділянці турецького сідла, явища внутрішьочерепної гіпертензії. Висновок окуліста: поля зору в межах норми, порушення контрастної чутливості.

Отже, «гормональна симфонія» пацієнта зазвучала на свій, особливий лад: у період піку продукції гормону росту, ще до завершального етапу статевого розвитку з високими патологічними нотами симптомів акромегалії.

Проводячи глибокий аналіз дії гормонів на людський організм, тільки спеціаліст вищої кваліфікації зможе зробити висновки, що худорлявий чоловік із блідою, «брудною» шкірою, підтягнутою верхньою губою, деформованим носом має вроджену недостатність секреції гормонів «маленьких» прищитоподібних залоз. Ця дисфункція нетяжкого ступеня і не змушує людину звернутися по медичну допомогу, але її достатньо для неприємностей. Тремтіння рук, посіпування різних м’язів. А за характером чоловіка вважають, що він іпохондрик чи неврастенік.

Багато невиявлених тонкощів, і таких індивідуальних особливостей маса… Важлива не тільки кількість і якість гормонів, але й реакція на них тканин-мішеней. Іноді при деяких видах шизофренії мозок перестає реагувати потрібним чином на гормони; мабуть, цим і можна пояснити де­які випадки розбещеності…

У крові в чоловіків завжди поряд із чоловічими є деяка кількість жіночих гормонів, а у жінок — навпаки. Але, як з’ясувалось, індивідуально такі співвідношення можуть бути різними: при середньому вмісті чоловічих (у чоловіків) — підвищений уміст жіночих або занадто багато тих і інших, чи занадто мало і так далі… Звичайно, все це повинно якимось чином впливати і на зовнішність, і на поведінку. Як?

Якби знати, якби ці співвідношення були однозначними… Ми можемо помітити, що деякі чоловіки занадто або незначно жіночі, іноді тільки трохи, у деяких поворотах, у невловимих рухах; немало жінок із тими чи іншими чоловічими рисами. Далеко не завжди це неприємно.

Дуже складне питання зв’язку сексуальності з менструальним циклом. З 30-х років минулого століття гінекологи та ендокринологи інтенсивно вивчають передменструальний синдром (передменструальне напруження), при якому в другій половині менструального циклу в частини жінок виникають вегетосудинні порушення (головний біль, нудота, серцебиття), поганий настрій, роздратованість, плаксивість, депресивні стани та інші симптоми. Передбачалось, що ці властивості впливають і на сексуальне життя. Хоча гормональна природа передменструального синдрому сумнівів не викликає, новітні дослідження показують, що його поведінкові наслідки сильно перебільшені. По-перше, перепади настрою збігаються у жінок із менструальним циклом тільки у половині випадків, ретроспективні самозвіти перебільшують цей зв’язок із чисто суб’єктивних причин. По-друге, масштаб таких перепадів залежить не тільки від біологічного (менструальний цикл), але і від соціального (співвідношення робочих і вихідних днів) ритму: «несприятлива» фаза менструального циклу значно легше переноситься, якщо припадає на вихідні дні, коли негативні емоції, пов’язані із передменструальним напруженням, врівноважуються, компенсуються позитивними. По-третє, зіставлення перепадів настрою у сімейних пар впродовж певного часу показало, що настрій у чоловіків також мінливий, як і у жінок. Отже, виводити складні психологічні й поведінкові характеристики особистості безпосередньо тільки з гормональних ритмів ризиковано [8].

Гормони також мають серйозне відношення до спорту. Тренери баскетбольних команд, що шукають гігантів понад два метри, які не закидають, а вкладають м’яч у кільце, багато що зробили б для того, щоб їх добродушні вихованці стали жвавішими. На жаль, це зовсім непросто, оскільки цей гормональний тип відзначається нервово-психічною уповільненістю [9].

І справді, навіщо таким велетням ще й поспішати? Тому, мабуть, вони такі рідкісні. Від розумових здібностей таких гігантів часто хочеться бажати кращого, але й вони бувають нормальними, іноді навіть і підвищеними. Свої уповільнені рухи баскетболісти можуть компенсувати їх точністю [10, 11].

Зовсім інша картина, коли із діяльністю гіпофіза поєднується підвищена функція щитоподібної залози. Такі гіганти для баскетболу — скарб, адже гормони щитоподібної залози пришвидшують рухову активність. Незвичайні, стрункі, «велетні-атлети». Велика збудливість, рухливість, але дратівливість. Постійний внутрішній неспокій, якась глибока, дивна для таких розмірів невпевненість у собі. Їх самоствердження проявляється в інтенсивній діяльності. Інтелект буває надзвичайно високим.

До цього типу, в його крайньому прояві, належав Петро І: ріст 2 м 4 см, дуже витрішкуваті, «щитоподібні» очі. Маяковський, якого хтось із друзів назвав «воло- оким»… Таких гігантів і субгігантів ми знаходимо серед видатних діячів багатьох галузей: від політики до мистецтва. Від Лінкольна до Станіславського. Вони уособлюють красу людської сили. Проте в самій основі своєї душевної організації всі вони несуть щось дитяче, наївне, беззахисне [7].

Гормон щитоподібної залози хімічно споріднений з адреналіновою родиною, яка є невід’ємною учасницею всіх баталій нервового напруження. Надлишок гормону щитоподібної залози породжує різноманітну палітру підвищеного емоційного тонусу: від приємного пожвавлення до страшного збудження, легкої нервозності до незгасимої тривоги. У бурхливих сценах, які відбуваються у громадських місцях, коли хтось звинувачує когось у безчинстві, нерідко першу скрипку грає жінка із «щитовидкою»: вона нападає, кричить, обурюється, нетерпляча, поспішає.

Така роздратованість спалахує, як хмиз, і завжди скерована на якусь конкретну дію, яка відбувається у даний момент і яку необхідно негайно зупинити… Не така роздратованість із недостатністю прищитоподібних залоз: ця невдоволеність більш глибока, постійно замкнута, у неї немає енергійного «щитоподібного» виходу.

У надниркових залоз цілий букет гормонів, крім нервового палива — адреналіну, вони виділяють ще групу гормонів зовсім іншого призначення та з іншою хімічною будовою — стероїди. «Стервоїдні» — іноді називають колеги ці гормони, мабуть, із тієї причини, що їх надлишок може викликати сильну агресивність та нестриманість почуттів. Але у нормальних дозах ці гормони, навпаки, сприяють хорошому тонусу і психічній врівноваженості.

Гормональну «норму» у цілому встановити навряд чи можливо. Завжди тонкий й індивідуальний баланс. Якийсь інструмент починає фальшивити — і все йде порохом: психоз, судинні неприємності, пухлина… Особиста норма може обернутися зовнішньою ненормальністю: те, що вважали ненормальним в один період життя, у подальшому може стати рятівним.

Міцність у старості, довголіття, коли навіть у поганих зовнішніх умовах збережена рухливість і більш-менш ясний розум — це перш за все ендокринна міць (сила), гармонія гормонів. Проте серед таких старців можна розрізняти візуально й умоглядно індивідуальні варіанти: хто на чому тримається. От стара жінка з якоюсь дивною моложавістю і зовнішньо, і у поведінці — явно на «щитовидці», яка у молодості, напевно, спричинювала їй неприємності. Зовсім інше, коли 70-річний чоловік, бадьорий, свіжий і енергійний, одружується з молодою, народжуються діти, а в нього ще й захоплення — дружина ревнує. І палить, і від чарки він не відмовляється, і ніякої дієти, і працює як «паровоз». Інший від десятої частки всього цього тут же загине, а йому хоч би що. Так, років на 90 його вистачить; хоча хто знає: а якщо завтра інфаркт? Психоендокринні портрети можна малювати безмежно: те, чого ми тут торкнулися, — крапля у морі.

Старі фізіологи у своїх спостереженнях взяли дещо з психоендокринології, але ще й сьогодні ми далекі від збагнення таємниць цієї сфери, де біологічне невідомими стежками переходить у соціальне.

Кінцевий вихід в особистість складається із перемінних багатьох порядків. Як найменше випадіння в ансамблі міміки відображається на загальному виразі обличчя, так хімічні нюанси гормональної симфонії можуть змінювати глибинний настрій особистості. Але іноді й сильніші ендокринні порушення не впливають на психіку помітно, а при багатьох тяжких ендокринних захворюваннях ми бачимо і блискучий інтелект, і високу соціальну повноцінність.

Взагалі можна сказати, що в організмі людини все пов’язане і все достатньо незалежне — у цьому відкривається якась мудра гнучкість природи. Ніяке співвідношення, ніяка кореляція ознак не вважається абсолютною, все ймовірно, і тільки сучасний математичний апарат визволяє нарешті нашу думку від безідейної прямолінійності лобових «так» — «ні». На стільки-то «так», на стільки-то «ні», а в конкретному індивідуальному випадку — давайте подивимось [7].

На підтвердження вищевикладеного, переходячи до розгляду основної патології пізнього онтогенезу, познайомимося ще з одним клінічним випадком. Хвора Д., 50 років, надійшла до клініки із скаргами на періодичні припливи жару до обличчя, пітливість, періодичний ниючий і колючий біль у різних ділянках тіла і відчуття судомних посіпувань, прогресуючу слабість, втомлюваність, роздратованість, нетерплячість, поганий сон. Зрозуміло, що всі ці скарги функціонального, точніше невротичного характеру. З анамнезу життя: друга дитина у сім’ї, росла і розвивалася нормально. Гінекологічний анамнез: у 13-річному віці менархе. До 46 років місячні були нормальні, регулярні, безболісні, тоді вони почали змінюватися і через чотири роки зовсім припинились. Заміжня із 17-річного віку. Мала шість вагітностей, три з яких закінчились нормальними пологами, а три — абортами. Пацієнтка з дитинства дратівлива, що посилювалося у зв’язку із алкоголізмом чоловіка. Почали турбувати приступи мігруючого болю і тонічних судом, що виникали при хвилюваннях і сімейних сценах, ще більше загострилися і досягли свого апогею з того часу, як цикл місячних став нерегулярним. До всіх попередніх проявів захворювання приєднались приливи і періодично проливний піт.

Після чергового психоемоційного стресу у хворої виник різкий біль у ділянці серця, який іррадіював у ліву лопатку й руку. Приступ тривав близько трьох годин. З діагнозом «ішемічна хвороба серця, стенокардія напруження, підозріння на інфаркт міокарда» пацієнтка була доставлена у клініку, де вона вибухнула сльозами, криком, тонічними судомами рук і ніг. Зроблено ЕКГ та дослідження крові на активність протео-літичних гліколітичних ферментів (тропонінів) для підтвердження діагнозу інфаркту міокарда. Після призначення знеболюючих, седативних і коронарогенних середників приступ був знятий і більше не розпочинався через декілька днів повного благополуччя. Таким чином, зрозуміло, що хвора, яка з дитинства була неврівноваженою, дратівливою, нервовою, неодноразово потрапляла під вплив багатьох несприятливих факторів: непорозуміння у сім’ї, аборти та ін. Усе це ще більше розхитало її нервову систему і довело до тяжкого неврозу з істеричними проявами (судоми). Та й клімакс, який розпочався, мабуть, зробив свою справу.

Проте на даний час після тяжкого приступу стенокардії слід провести обстеження, щоб зрозуміти, чи все в її стані обмежується функціональними невротичними і клімактеричними порушеннями, а можливо, наявний атеросклеротичний процес — дифузний кардіосклероз, і не виключена у зв’язку з цим можливість серцево-судинних катастроф.

У минулому у хворої больові відчуття в ділянці серця були пов’язані не з фізичним напруженням, а з нервовими переживаннями, і вночі не турбували; останній найбільш тривалий тяжкий приступ завершився сльозами і типовими істеричними судомами. Але нашій хворій вже 50 років, вона прожила складне життя, у неї надлишкова вага як прояв зниження перекисно-окислювальних процесів і порушення ліпідного обміну, інакше кажучи, є підґрунтя і для прогресування атеросклерозу. Від правильного рішення поставленого питання буде залежати план обстеження і принципи патогенетичного лікування.

За результатами об’єктивного обстеження і лабораторної діагностики у хворої не виявлено симптомів вираженого атеросклерозу, у тому числі й кардіосклерозу. Тільки незначне зростання вмісту загального холестерину в крові і посилення рентгенологічної тіні аорти вказує на клінічні ознаки даного захворювання.

Протилежна картина спостерігається зі сторони нервової та ендокринної системи хворої. Анамнез хвороби, а також обставини обумовили значне послаблення нервових процесів, особливо гальмівного, і розвинулося ще більше переважання першої сигнальної системи — підкоркова діяльність. На основі вивчення мовленнєвих реакцій та за допомогою електроенцефалографії було виявлено підвищення порогу збудливості кіркових клітин мозку. При вивченні стану вегетативного відділу нервової системи виявлено пришвидшення рефлексів, судинну і температурну асиметрію, зниження реакції на адреналін та гістамін при підвищеному вмісті у крові адреналіну, вільного ацетилхоліну і холінестерази, збільшене поглинання радіоактивного йоду щитоподібною залозою. Виділення 17-КС з сечею, навпаки, було зниженим.

Усе вищевикладене вказує на глибокі порушення стану нейроендокринного регулюючого апарату хворої: невротичне порушення її вищої нервової діяльності, явища вегетативної дистонії та ендокринної дисгармонії. Підсумовуючи, можна виставити такий діагноз: невроз із рисами істерії, вегетативної дистонії та ендокринної дисгармонії на тлі надлишкової маси тіла, аортокардіосклерозу, прогресуючих клімактеричних порушень.

«Звичайно, між прочитаною і написаною лекцією така ж велика різниця, як між живою людиною і її фотографією; фотографія, правда, дозволяє дещо роздивитись детальніше, але вона ніколи не оживе; так і написана лекція. Але тут вже нічого не вдієш» [12].

Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву наростаючий потік нової наукової інформації, атиповий перебіг захворювань, стає все тяжчим відбір матеріалу як для курсу лекцій, так і для практичних занять. У медичній освіті чудес не буває без ґрунтовного вивчення біохімічних і патофізіологічних механізмів життєдіяльності організму людини за нормального гормонального статусу у будь-якій медичній сфері діяльності, і гарний в цілому інструмент у «недотепних» руках отримує зворотні властивості.