Международный эндокринологический журнал 1 (49) 2013

Минулий рік завершився вагомими подіями в ендокринології. Наприкінці 2012 року в Стамбулі відбувся щорічний 38­й конгрес Міжнародного товариства з вивчення діабету у дітей і підлітків (ISPAD — International Society for Pediatric and Adolescent Diabetes). ISPAD — професійна організація, метою якої є розвиток клінічної і фундаментальної діабетології дитячого і підліткового віку. Програма форуму містила такі наукові напрямки: «Генетика, імунологія цукрового діабету і нові препарати в лікуванні цього захворювання», «Гострі і хронічні ускладнення цукрового діабету», «Цукровий діабет і ожиріння», «Питання самоконтролю, навчання, занять спортом при цукровому діабеті», «Моногенні форми цукрового діабету та їх лікування», «Інсулінові помпи і сенсори». На сьогодні вже відомо близько 60 молекулярно­генетичних локусів, схильних до розвитку цукрового діабету (ЦД) 1­го типу. Однак напрацювання в галузі молекулярно­генетичних досліджень, а також профілактики цього захворювання тривають. Цікаві результати були отримані з використання препаратів, які б продовжували ремісію при ЦД 1­го типу у дітей і підлітків. Так, у 10 пацієнтів віком від 8 до 16 років, які перебували в початковому періоді захворювання (2 місяці від моменту маніфестації ЦД), через 8 місяців після інфузії Т­регуляторних клітин відзначали практично збережений залишковий рівень С­пептиду, компенсація ЦД потребувала нижчих доз інсуліну (порівняно з контрольною групою), ще двоє дітей обходилися без інсулінотерапії. Інше дослідження (III фаза), проведене у дітей і підлітків віком від 10 до 18 років у Швеції, також показало більш збережений рівень С­пептиду впродовж 30 місяців після ін’єкції автоантитіл до глутаматдекарбоксилази.

Багато уваги приділялося впливу ентеровірусної інфекції на розвиток ЦД 1­го типу. Так, наприклад, у норвезькій популяції в групі високого генетичного ризику знайдена асоціація ентеровірусної віремії і rs1990760 поліморфізму гену IFIH1.

На сесії, присвяченій ускладненням, основна увага приділялася взаємозв’язку діабетичної нефропатії на стадії мікроальбумінурії з дисліпідемією, високим рівнем глікованого гемоглобіну і ризиком розвитку кардіоваскулярних ускладнень.

І надалі в центрі уваги дослідників залишаються проблеми ожиріння, розвитку ЦД 2­го типу у дітей і підлітків. Основна проблема полягає в тому, що кількість таких хворих невпинно збільшується і призводить до розвитку ранніх судинних ускладнень упродовж перших п’яти років перебігу ЦД. Тому основна увага в лікуванні цього захворювання звертається на дотримання здорового способу життя і використання препаратів метформіну при підтвердженій інсулінорезистентності.

Не менш цікавими були доповіді, присвячені моногенним формам ЦД. Учені з різних країн представили свої дані щодо частоти і методів лікування MODY, неонатального ЦД. Зокрема, цікавий клінічний випадок доповіли японські дослідники щодо лікування дівчинки з діагнозом MODY­3 (мутація ядерного чинника гепатоцита 1­альфа HNF­1 гена), яка отримувала інсулінотерапію, згодом була переведена на препарати сульфонілсечовини, але задовільний глікемічний контроль (зниження глікованого гемоглобіну з 9,1 до 7,6 %) був досягнутий шляхом застосування аналогів глюкагоноподібного пептиду­1.

Безумовно, найвагомішими в Європі медичними форумами з діабетології залишаються щорічні конгреси Європейської асоціації з вивчення цукрового діабету (EASD). Завершальна лекція EASD 2012 «Механізми дії інкретинових гормонів і лікування цукрового діабету» була присвячена темі інкретинів: D.J. Drucker (Канада) представив еволюцію поглядів на систему інкретинів і новітні розробки у вивченні молекулярно­біологічних механізмів їх дії з акцентом на кардіоваскулярні ефекти інкретинових гормонів. Результати досліджень у транс­генних мишей із делецією гена рецептора ГПП­1 показали збереження серцево­судинних ефектів пептиду, незважаючи на відсутність рецептора. Однозначної інтерпретації отриманих даних немає: необхідні подальші дослідження.

На конгресі були представлені нові пристрої для безперервного моніторингу глікемії в режимі реального часу — Dexcom 4G Platinum, що прийшов на зміну Dexcom 7Plus, а також нова версія приладу Abbott FreeStyle Navigator II. Основною перевагою цих приладів стала їхня взаємодія з інсуліновими помпами. Так, FreeStyle Navigator II сумісний і може бути використаний спільно з єдиною доступною на сьогодні безкатетерною помпою Omni Pod (Insulet, США), а в помпі Animas Vibe вбудований радіомодуль для прийому сигналу від трансмітера Dexcom.

Найбільш вражаюча новинка була представлена у рамках постерної сесії: імплантований підшкірно на тривалий час (6 місяців) сенсор із флуоресцентним принципом роботи і можливістю передачі даних на зовнішні прилади, наприклад смартфон (Senseonics Inc., США). Такий сенсор розміром менший від половини сірника і отримує живлення за принципом магнітної індукції від віддаленого джерела енергії і, на думку розробників, може функціонувати більше року. У рамках конгресу анонсували реєстрацію приладу C8 Medisensors на території Європи (до цього був доступний тільки в США). Цей прилад дозволяє неінвазивно визначати концентрацію глюкози шляхом спектроскопії (оцінює спектр розсіяного в шкірі світла) і на сьогодні дозволений для використання з дослідницькою метою у людей (не для лікування пацієнтів з діабетом).

У рамках конгресу EASD широко обговорювалися нові розробки в галузі імунотерапії та імунопрофілактики ЦД. Були представлені узагальнені результати клінічних досліджень із збереження власної секреції інсуліну у пацієнтів з ЦД 1­го типу. Існуючі на сьогодні підходи (моноклональні антитіла до автореактивних лімфоцитів, інтерлейкінів і прозапальних цитокінів, а також активна імунізація автоантигенами бета­клітин) успішно впливають на порушені механізми регуляції імунної системи, проте не впливають на патологічні зміни в самих бета­клітинах.

У зв’язку з цим запропоновані комплексні протоколи впливу на імунну систему із застосуванням декількох агентів, а також обґрунтована необхідність розробки засобів впливу на бета­клітини. В одному з досліджень було встановлено значущий вплив лінагліптину на залишкову секрецію інсуліну і С­пептиду у пацієнтів з повільно прогресуючим автоімунним ЦД 1­го типу порівняно з традиційним лікуванням препаратами сульфонісечовини (глімепірид).

На конгресі обговорювалася і тема прижиттєвої вірогідної оцінки кількості як бета­клітин, так і острівців підшлункової залози та їх візуалізації. Останні розробки методик у цьому напрямку пов’язані з використанням SPECT (однофотонної емісійної комп’ютерної томографії) і PET (позитронної емісійної томографії) зі специфічним контрастуванням, у тому числі міченими автоантитілами. Успіхи в цьому напрямку дозволяють повірити у впровадження методик кількісної оцінки маси бета­клітин у клінічну практику найближчими роками.

А майже перед Новим 2013 роком Міністерством охорони здоров’я України затверджено (наказ від 21.12.2012 р. № 1118) Уніфікований клінічний протокол первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Цукровий діабет 2 типу», розроблений на основі адаптованої клінічної настанови «Цукровий діабет 2 типу», як джерело доказової інформації про найкращу медичну практику. Читачі «Міжнародного ендокринологічного журналу» мають можливість ознайомитися з наказом у цьому числі журналу.

Вітання шановним читачам з Франції — медичного факультету Університету міста Монпельє. З особливим станом душі відвідуєш цей один з найдавніших в Європі медичний навчальний заклад, адже в ньому з 1932 по 1939 рік навчався мій батько. За роки життя й навчання у Франції молодий студент Іван Паньків вільно оволодів чужою мовою, складав нелегкі іспити, фізично працював і жодного разу не міг поїхати додому, де його, на жаль, так і не дочекалася люба матуся Анна. Саме тут батько опановував мистецтво лікувати, щоб послужити власними знаннями своєму народові. Адже на рідній землі було так багато милого серцю, за яким стужився доктор Іван Паньків. А повернувся з європейським дипломом доктора медицини в польську Галичину за декілька місяців до початку Другої світової війни і вже не покидав рідного краю…

Щоразу заходжу в актовий зал медичного факультету Університету міста Монпельє, в якому застиг подих минулих століть, а 9 березня 1939 року Іван Паньків блискуче захистив докторську працю «Нові підходи до хірургічного лікування посттравматичної епілепсії».

Історія медичного факультету веде свій відлік з 1180 року. Гійом VIII, який був правителем Монпельє, дозволив практикувати й викладати в місті медицину. У 1220 році кардинал Конрад, легат папи Гонорія III, заснував у Монпельє перший у Франції медичний факультет. Нарешті 1289 року папа римський Миколай IV буллою «Quia Sapientia» проголосив заснування в Монпельє університету, де можна було вивчати медицину, право, теологію та філософію.

Саме в Монпельє була встановлена цукрознижувальна дія препаратів сульфонілсечовини. У 1942 році під час Другої світової війни, коли половина Франції була окупованою, а половина перетворилася на маріонетковий додаток Німеччини, Марсель Жанбон (Janbon) і його колеги з клініки інфекційних хвороб медичного факультету в Монпельє вивчали ефективність одного з сульфамідних препаратів (2254 RP) у хворих на черевний тиф. Дослідники помітили стани, які нагадують гіпоглікемії, у частини таких пацієнтів. Цей факт був перевірений шляхом аналізу крові, який підтвердив зниження рівня глікемії; крім того, було з’ясовано, що внутрішньовенне введення глюкози швидко ліквідовує гіпоглікемічні симптоми.

Не будучи ендокринологом, М. Жанбон повідомляє про свої спостереження фізіолога Огюста Лубатьє (Loubatières), який вивчав на той час вплив інсуліну на нервову систему. О. Лубатьє розпочинає детальне вивчення препарату 2254 RP, займається ним до самого кінця війни і в 1946 році з’ясовує, що ця діюча речовина стимулює діяльність бета­клітин підшлункової залози, відповідальних за секрецію інсуліну. Справді вражаюче досягнення, зважаючи на умови, за яких здійснювалося дослідження! Друга революція (якщо вважати першою відкриття інсуліну) відбулася, і настала нова ера в лікуванні ЦД.

Приємно відзначити, що Буковинський державний медичний університет (БДМУ) із 2000 року започаткував тісну співпрацю з медичним факультетом Університету в Монпельє — одним із центрів європейської медичної освіти. У 2011 році за сприяння Гійома Колена (аташе наукового та університетського співробітництва при посольстві Франції в Україні), Філіпа Оже (президента Університету Монпельє, Франція) та Тараса Бойчука (ректора Буковинського державного медичного університету) була підписана двостороння угода про співпрацю між медичним факультетом Університету Монпельє та медичними факультетами БДМУ.

Студенти з Буковини мають можливість пройти стажування під час літніх канікул при Університетському госпітальному центрі у Франції, четверо інтернів з БДМУ пройшли поглиблене стажування за своїми спеціальностями і тепер працюють у провідних клініках Франції. У 2004 році в Буковинському медичному університеті прочитав цикл лекцій з актуальних питань гастроентерології професор Домінік Ларей. Підписана угода дає можливості більш плідного співробітництва між університетами як на науковому ґрунті, так і щодо питань розвитку студентської мобільності, яка є одним із пріоритетів Болонського процесу.

Щиро вдячний нашим шановним читачам, що у 2013 році ви залишаєтеся разом із «Міжнародним ендокринологічним журналом», адже тільки завдяки вам журнал активно розвивається. Тому сподіваємося на подальше активне спілкування. Нехай рік новий подарує вам 365 успішних днів та яскравих подій із втіленням у життя найсміливіших задумів, а ваша праця буде приносити багато позитивних емоцій! Здоров’я, натхнення, терпіння та радості вам, вашим сім’ям та близьким людям!

З повагою,

головний редактор

професор Володимир Паньків