Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 1 (09) 2013

Вступ. Системний остеопороз вважається одним із найбільш поширених захворювань скелета. Майже 50 % жінок у період постменопаузи й майже половина всієї популяції віком понад 75 років страждають від остеопорозу [3, 5, 6].

Фізична активність у вигляді дозованих фізичних навантажень та тренування м’язів має велике значення для хворих із порушенням структурно­функціонального стану кісткової тканини [1, 2]. Саме тому актуальною є розробка програм фізичної реабілітації для хворих із порушенням структурно­функціонального стану кісткової тканини.

Матеріал та методи. Обстежено 68 пацієнтів з остеоартрозом великих суглобів нижніх кінцівок віком від 65 до 80 років (літнього та старечого віку), з них 45 жінок та 23 чоловіки. Усім хворим проводили рентгенівську денситометрію (DXA). У результаті проведених обстежень зниження щільності кісткової тканини виявили у всіх хворих: остеопороз — у 23 (34%), остеопенія — у 45 (66 %). У 35 пацієнтів був діагноз: остеоартроз кульшового суглоба, стан після ендопротезування кульшового суглоба в строках від 6 до 12 місяців після оперативного лікування за умов повного навантаження на оперовану кінцівку; у 33 хворих — гонартроз І–ІІІ ступеня. Хворі скаржились на біль у хребті та кінцівках, що збільшувався під час руху, обмеження рухливості в суглобах. Характерними для 47 % хворих були скарги на запаморочення та страх падіння.

З метою оцінки прогнозу ризику падінь застосовували тест Timed Up and Go Test (TAG) [7]. Клінічний стан пацієнтів у процесі лікування оцінювали за допомогою визначення рівня болю за візуально­аналоговою шкалою (ВАШ) болю в балах. Нейро­психологічне тестування проводили за допомогою тесту реактивної та особистої тривожності Спілбергера — Ханіна [4].

Хворі були розподілені на дві групи залежно від результатів проведеного TAG: група 1 — із низьким (час виконання тесту менше ніж 14 секунд) та група 2 — з високим (час виконання тесту більше ніж 14 секунд) ризиком падінь. У першу групу увійшли 42 пацієнти, у другу — 26 хворих. Обстеження проводили до та після курсу лікування.

Мета занять лікувальною гімнастикою (ЛГ) — поліпшення координації рухів. Вправи були спрямовані на зміцнення м’язів нижніх і верхніх кінцівок, м’язів спини, покращення координації рухів та зміцнення опорної функції. Вправи проводили в щадному або щадно­тренуючому режимах. Перевагу віддавали ізометричним вправам та вправам на покращення координації рухів.

Загальний курс лікування становив 1 місяць. Заняття з ЛГ проводили щоденно (до 2 разів на день у стаціонарі), що рекомендували й амбулаторним хворим.

Різниця в програмах реабілітації між 1­ю та 2­ю групами була в рівні тривалості та кратності процедур ЛГ на добу і кількості повторів кожної вправи в комплексі.

Результати та їх обговорення. Основні принципи виконання лікувальної гімнастики: виконували всі вправи без болю, зважаючи на вік хворих, лікувальна гімнастика була направлена на покращення координації рухів.

Методичні підходи: скорочення часу кожного заняття ЛГ, збільшення кількості занять протягом дня, виконання вправ переважно з положення лежачи.

За результатами лікування за показниками тесту TAG спостерігався перехід 8 (30,8 %) хворих другої групи в першу, що свідчить про зменшення ризику падінь. Також спостерігалися нормалізація та стабілізація емоційного стану. Особиста тривожність як сталий показник, що характеризує стабільні психологічні характеристики хворих у процесі лікування, залишалась незмінною. Для всіх хворих були характерні зменшення больового синдрому за даними ВАШ та вірогідні зміни інших показників (табл. 1).

Висновок. Таким чином, запропонований комплекс лікувальних вправ, направлений на стабілізацію та покращення стійкості опорно­рухової системи у хворих з остеопорозом, показав досить високу ефективність та може бути використаний для цієї категорії хворих.