Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Західний регіон України, що представлений різними клімато­географічними зонами (гори, передгір’я, рівнини), вважається найбільшим ендемічним регіоном щодо зоба, з поширеною патологією серед усіх верств населення. Ліквідація спричинених дефіцитом йоду захворювань означає вирішення однієї з глобальних проблем здоров’я людей. Гіпотиреоз асоціюється з підвищенням серцево­судинної захворюваності й смертності, дисліпідемією, ожирінням, артеріальною гіпертензією, дисбалансом адипоцитокінів та прозапальних цитокінів, імунологічними порушеннями. Дослідженнями останніх років встановлено вплив гормонів щитоподібної залози (ЩЗ) на дію інсуліну. Існуючі дані свідчать, що рівень тиреотропного гормону (ТТГ) й чутливість тканин до інсуліну мають важливі впливи на рівень ліпідів крові. Головним чинником у лікуванні гіпотиреозу, безумовно, є замісна гормональна терапія L­тироксином. Разом із тим використовують і симптоматичне лікування, а саме застосування гіполіпідемічних (статини, фібрати), антигіпертонічних (інгібітори АПФ, блокатори ангіотензинових рецепторів, сечогінні) та препаратів, що зменшують масу тіла, зміна способу життя, включаючи зміни режиму та раціону харчування, підвищення фізичної активності, відмову від куріння, вживання алкоголю та дієту з низьким вмістом солі. Не викликає сумніву той факт, що саме інсулінорезистентність (ІР) є однією з патогенетичних ланок, на яку має бути направлена фармакотерапія при гіпотиреозі. У зв’язку з цим постає проблема поглиб­леного вивчення терапевтичної ефективності нових лікарських засобів — коректорів порушень метаболічної ланки гомеостазу, ІР, функціонального стану ЩЗ в умовах йодного дефіциту. Сучасний арсенал лікарських засобів, що підвищують чутливість тканин до інсуліну, на жаль, дуже обмежений. На сьогодні препаратом вибору для лікування метаболічного синдрому (МС) є метформін, що належить до похідних бігуанідів та набув найпоширенішого застосування. Метформін справляє позитивний вплив майже на всі патогенетичні ланки гіпотиреозу з компонентами МС: має не гіпоглікемічний, а антигіперглікемічний вплив, який дозволяє запобігати виникненню гіперінсулінемії; підвищує спорідненість інсулінових рецепторів до інсуліну, знижує базальну гіперінсулінемію; має гіполіпідемічну дію, посилює капілярний кровообіг, знижує проникність судин, зменшує апетит, сприяє зниженню маси тіла, позитивно впливає на механізми артеріальної гіпертензії.

Метою дослідження було вивчення ефективності корекції інсулінорезистентності за допомогою застосування бігуаніду метформіну на тлі базового лікування L­тироксином у хворих на гіпотиреоз із компонентами МС в умовах йодної недостатності.

Матеріал і методи дослідження. Нами обстежено 72 хворих із первинним гіпотиреозом, що виник на тлі ендемічного зоба. Застосовували комбіновану терапію антигіперглікемічним препаратом групи бігуанідів метформіном до 500 мг на добу та гіполіпідемічним препаратом аторвастатином 20 мг/добу на тлі базової замісної терапії L­тироксином. У ході досліджень оцінено ступінь ІР, що встановлювали за формулою: HOMA­IR = глюкоза крові натще (ммоль/л) • інсулін крові натще (мкОД/л)/22,5. Визначення концентрації ендогенного інсуліну (EI), ТТГ проводилось методом імуноферментного аналізу в імунологічній лабораторії Івано­Франківської обласної клінічної лікарні з використанням аналізаторa Stat Fax­303 та набору реактивів DRG (США). Рівень загального холестеролу (ЗХ) й тригліцеридів (ТГ) визначали ферментативним методом за допомогою реактивів фірми Humаn, рівень холестеролу ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ) — реактивів фірми «Діакон­ДС» на автоматичному аналізаторі Аccent­200. Рівень холестеролу ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) у крові обчислювали, застосовуючи математичну формулу: ЛПДНЩ = ТГ/2,2 ммоль/л. Рівень холестеролу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) в крові обчислювали, застосовуючи математичну формулу: ЛПНЩ = = загальний холестерол — (ЛПВЩ + ТГ/2,2) ммоль/л. Розраховували також коефіцієнт атерогенності (КА) за формулою: КА = (ХС ЛПВЩ)/ЛПВЩ.

Результати дослідження та їх обговорення. Встановлено вірогідне підвищення рівня індексу HOMA­IR в хворих з явним гіпотиреозом — 13,07 ± 6,22 (р < 0,05). Рівень ЕІ в групі хворих з явним гіпотиреозом перевищував рівень в контролі майже у 2,5–3,9 раза (р < 0,05). Кореляційний аналіз показав наявність прямого кореляційного взаємозв’язку між показниками HOMA­IR та рівнем ТТГ (r = 0,572, р = 0,001) у хворих на гіпотиреоз. Результати дослідження параметрів ліпідного спектра крові показали, що в більшої частини хворих була виявлена дисліпідемія (81 % — за показниками ТГ та 77,4 % — за показниками ХС ЛПВЩ). Показники ліпідного обміну були вірогідно гірші в групі хворих на явний гіпотиреоз з ожирінням: загальний ХС — (8,67 ± 0,41) ммоль/л, ХС ЛПНЩ — (4,42 ± 0,34) ммоль/л, ТГ — (6,68 ± 0,51) ммоль/л (р < 0,05). Після лікування спостерігалась позитивна динаміка отриманих результатів.

Запропонований спосіб поєднаного застосування метформіну з аторвастатином на тлі базової терапії тироксином упродовж 6 місяців сприяв вірогідному зниженню вмісту в крові ТТГ, знижував базальну гіперінсулінемію на 32 %, показник HOMA­IR на 36 %, спостерігалось зниження рівня ХС ЛПНЩ у середньому на 25–40 %, помірне підвищення ХС ЛПВЩ (на 5–15 %) і зниження рівня ТГ.

Висновок. Тривале (впродовж 6 місяців) поєднане застосування метформіну та аторвастатину на тлі базової замісної терапії L­тироксином через корекцію ІР та дисліпідемії сприяє суттєвому зниженню вмісту в крові тиреотропного гормону, знижує базальну гіперінсулінемію, показник HOMA­IR, зменшує апетит, сприяє зниженню маси тіла, має гіполіпідемічну дію (знижує рівень холестеролу ліпопротеїдів низької щільності, тригліцеридів), підвищує ефективність лікування хворих на гіпотиреоз з ожирінням, що призводить до зниження ризику розвитку серцево­судинної захворюваності й смертності, покращує якість і збільшує тривалість життя пацієнтів.