Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Діабетична нефропатія є одним із поширених ускладнень цукрового діабету (ЦД) й однією з провідних причин виникнення хронічної хвороби нирок (ХХН) у світі. Хворі на ХХН мають високий серцево­судинний ризик, високу смертність і знижену якість життя. До того ж замісна ниркова терапія характеризується високою вартістю. Тому сьогодні існує нагальна потреба в розробці методів профілактики кінцевої стадії діабетичної хвороби нирок. У зв’язку з істотним збільшенням тривалості життя хворих на ЦД у теперішній час на перший план виходить профілактика його ускладнень та підвищення якості життя.

Метою дослідження було встановити зміни функціонального ниркового резерву в хворих на ЦД типу 2, ускладнений діабетичною нефропатією на стадії мікроальбумінурії, під впливом терапії блокатором рецепторів до ангіотензину ірбесартаном порівняно з терапією блокатором кальцієвих каналів амлодипіном, а також вивчити порівняльну ефективність даних препаратів.

Матеріал і методи дослідження. Обстежено 40 хворих із ЦД типу 2 віком 53–69 років, із діагностованим ЦД типу 2 згідно з критеріями ВООЗ. Індекс маси тіла (ІМТ) становив 29–44 кг/м². У пацієнтів діагностували м’яку артеріальну гіпертензію (офісний артеріальний тиск (АТ) у положенні сидячи ≥ 135/85 мм рт.ст.) або на момент включення хворим проводили антигіпертензивну терапію. Мікроальбумінурія становила 36–271 мг/добу. Вміст креатиніну сироватки крові становив ≤ 127 мкмоль/л. Розрахункова ШКФ була ≤ 60 мл/хв/1,73 м².

Відібраних пацієнтів було рандомізовано розподілено на 2 рівні за кількістю групи (n = 20) для отримання терапії ірбесартаном та амлодипіном. Група амлодипіну вважалася групою порівняння й була введена з огляду на великий ступінь ризику розвитку серцево­судинних ускладнень при веденні пацієнтів з артеріальною гіпертензією й діабетичною нефропа­тією без антигіпертензивної терапії. На момент включення в дослідження пацієнти приймали для зниження артеріального тиску препарати з груп інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту, блокаторів рецепторів до ангіотензину. Період лікування тривав 9 тижнів. Дозування ірбесартану проводилось у діапазоні від 150 до 300 мг один раз на добу з корекцією дози в разі недостатнього антигіпертензивного ефекту кожні 2 тижні до досягнення цільового АТ ≤ 130/80 мм рт.ст. Наприкінці дослідження всі пацієнти групи ірбесартану отримували препарат у дозі 300 мг. Дозування амлодипіну проводилось у діапазоні від 5 до 10 мг один раз на добу з корекцією дози в разі недостатнього антигіпертензивного ефекту до досягнення цільового АТ ≤ 130/80 мм рт.ст.

Результати дослідження та їх обговорення. На початку дослідження групи пацієнтів були порівнянні за віком, статтю, тривалістю перебігу ЦД, отримуваною цукрознижувальною терапією, рівнем добової екскреції альбуміну з сечею, а також морфометричними показниками і показниками офісного АТ (різниця була невірогідною, Р > 0,05). Проте спостерігалися вірогідні (Р < 0,01) відмінності в показниках глікозильованого гемоглобіну (HbA1c був на 0,94 % вищим у групі амлодипіну (9 %)), ліпідів крові (загальний холестерин був на 0,81 ммоль/л (11,3 %) вищим у групі ірбесартану, тригліцериди — на 0,29 ммоль/л (11,12 %, Р < 0,02) вищими в групі амлодипіну, ЛПНЩ — на 1,2 ммоль/л (19,6 %) вищими в групі амлодипіну). Таким чином, обидві групи пацієнтів були декомпенсованими за показниками глікемічного контролю, ліпідів крові та артеріального тиску. Крім того, пацієнти досліджуваних груп мали істотно знижені резервні функціональні можливості нирок, які визначалася за зниженням приросту ШКФ менш ніж на 4 % (3,91 ± 2,77) % у групі ірбесартану й (1,99 ± 2,76) % у групі амлодипіну (різниця невірогідна, Р > 0,05).

Висновки. Отримані в процесі лікування дані свідчать про істотні відмінності в ефективності двох препаратів щодо здатності впливати на функціональний стан нирок. Терапія ірбесартаном приводить до покращення функціонального стану нирок хворих на діабетичну нефропатію, що виявляється у зменшенні екскреції альбуміну з сечею й пов’язано зі збільшенням функціонального ниркового резерву. Покращення функціонального стану нирок при лікуванні ірбесартаном відбувається не тільки за рахунок впливу на ренін­ангіотензин­альдостеронову систему, а також завдяки покращенню метаболічних показників. Виявлено позитивний вплив ірбесартану на добовий ритм артеріального тиску в хворих на діабетичну нефропатію, що є складовою його нефропротекторного ефекту.