Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Параоксоназа­1 (PON1) є циркулюючим ферментом, що асоційований із ліпопротеїнами високої щільності та відіграє важливу роль у профілактиці атеросклерозу (PON1 може захистити ліпопротеїни низької та високої щільності від окислення). PON1 метаболізує помірно окиснені фосфоліпіди переважно шляхом елімінації гідроперекисних дериватів ненасичених жирних кислот. Зменшені рівні активності PON1 діагностовано в сироватці крові пацієнтів з ішемічною хворобою серця та у хворих на цукровий діабет (ЦД), особливо 2­го типу, за наявності судинних ускладнень, у різних етнічних популяціях. Молекулярним підґрунтям індивідуальних коливань активності PON1 є місенс­мутація в кодуючій ділянці гена PON1, розташованого в людини на довгому плечі хромосоми 7q21­22, що призводить до заміщення глутаміна (Q) аргініном (R) у кодоні 192. Варіації в гені PON1 (PON1), як відомо, є факторами ризику розвит­ку ішемічної хвороби серця в різних популяціях.

Метою даного дослідження було вивчення впливу омега­3 поліненасичених жирних кислот на некласичні фактори кардіоваскулярного ризику з урахуванням поліморфізму Q192R PON1 у хворих на цукровий діабет 2­го типу.

Матеріал і методи дослідження. Досліджено 61 хворого на ЦД 2­го типу (ч/ж: 34/27) (тривалість захворювання (6,29 ± 0,67) року). Пацієнти з ЦД 2­го типу отримували омега­3 жирні кислоти (900 мг ейкозапентаєнової й докозагексаєнової кислоти щодня) протягом 12 тижнів без зміни антидіабетичної терапії. Одиничний нуклеотидний поліморфізм (ОНП) Q192R гена PON1 встановлювали за допомогою полімеразної ланцюгової реакції та поліморфізму довжин рестриктних фрагментів. Визначено сироваткову активність PON1 (вимірювали спектрофотометрично), а також параметри ліпідного обміну та антиоксидантного захисту. З використанням імуноферментних методів (ELISA) було досліджено рівні інсуліну, адипонектину й остеопротегерину (OPG) в плазмі. Інсулінорезистентність (ІР) оцінювали за допомогою HOMA­алгоритму.

Результати дослідження та їх обговорення. При порівнянні з контрольною групою (n = 21) у пацієнтів, хворих на ЦД 2­го типу, виявлено значну (p < 0,05–0,001) гіпоадипонектинемію, ІР, збільшення в плазмі вільних жирних кислот, тригліцеридів і рівнів OPG, зниження активності PON1 та антиоксидантного захисту (за вмістом загального і відновленого глутатіону в еритроцитах). З урахуванням ОНП PON1 Q192R у базальному стані серед носіїв QQ і QR генотипів верифіковано більш високі концентрації інсуліну, загального холестерину й холестерину ліпопротеїнів низької щільності, HOMA­IR, ніж серед пацієнтів із RR­генотипом (р < 0,001). PON1­генотип впливав на рівень активності PON1: наявність QQ­генотипу у хворих супроводжувалася вищою в 4 рази діаксоназа/параоксоназа­активністю PON1, ніж RR (р < 0,002). Після лікування омега­3 поліненасиченими жирними кислотами спостерігалося значне зменшення вільних жирних кислот (р < 0,0001), що було подібне для всіх генотипів. З іншого боку, зниження HOMA­IR було знайдено тільки в носіїв алелі Q. Значне збільшення концентрації адипонектину в плазмі (р < 0,05) спостерігалося тільки в QQ­носіїв проти стійкої гіпоадипонектинемії у представників алелі R. Також носії генотипу QQ проти носіїв алелі R (особливо RR) продемонстрували збільшення вмісту загального та відновленого глутатіону в еритроцитах, а також зниження рівня HbA1c і рівня OPG (р < 0,02).

Висновки. Дане дослідження показало, що Q192R PON1­поліморфізм у хворих на цукровий діабет 2­го типу має значний вплив на ефективність лікування омега­3 поліненасиченими жирними кислотами. QQ­генотип є найбільш реактивним, що реалізується в зменшенні гіпоадипонектинемії та збільшенні антиоксидантного захисту, а також зниженні інсулінорезистентності та циркуляторних рівнів атерогенного остеопротегерину. Це засвідчує перспективність фармакогенетики для впровадження персоналізованої терапії, що спрямована на прогноз ефективності фармакологічного втручання.