Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Після виділення, встановлення хімічної структури та синтезу мелатоніну почався період інтенсивного вивчення функції шишкоподібної залози як ендокринного органа та її основного гормону — мелатоніну. В експериментальних та клінічних дослідженнях була встановлена ключова роль мелатоніну в процесах регуляції й адаптації організмів на ендогенному і екзогенному рівнях. Виявилося, що епіфіз і мелатонін мають загальнобіологічне значення для життєдіяльності організмів на всіх рівнях еволюційного розвитку. Медичні проблеми функціонування епіфіза зумовлюються фармакологічними властивостями мелатоніну. Вони виявилися надзвичайно різноманітними й можуть широко використовуватися при багатьох патологічних станах. Проте, як часто буває у клінічній медицині, можливості мелатоніну як лікарського засобу лікарі у своїй практичній діяльності використовують досить обмежено. Імовірно, це пов’язано з низькою обізнаністю лікарів різних спеціальностей щодо фармакотерапевтичних ефектів мелатоніну.

У наших експериментальних дослідженнях у всі досліджувані проміжки доби швидкість клубочкової фільтрації була вірогідно нижча порівняно з показниками інтактних тварин. Реєстрували зміщення фазової структури ритму.

Гіперфункція шишкоподібної залози спричиняла порушення хроноритмічної організації екскреторної функції нирок. Архітектоніка ритму діурезу зазнавала змін щодо контрольних хронограм. Вірогідно знижувалися показники о 08:00 та 14:00. Мезор діурезу був на 30 % нижчим за контрольні величини. Акрофаза ритму зміщувалася з 08:00 на 20:00. Причиною зниження мезора діурезу було гальмування процесів ультрафільтрації.

Подібні зміни ультрафільтрації характеризувалися вірогідним зростанням рівня концентрації креатиніну в плазмі крові у всі періоди спостереження. Ритм набув інверсного характеру стосовно контрольних хронограм.

Відбулося вірогідне зниження рівня відносної реабсорбції води з істотним підвищенням амплітуди ритму. Рівень екскреції іонів калію вірогідно знижувався о 08:00, в інші досліджувані інтервали перевищував показники інтактних тварин. Амплітуда ритму екскреції вказаного катіона була більше як удвічі нижчою, ніж у контролі. Утримання тварин в умовах постійної темряви викликало вірогідне підвищення протеїнурії.

Зміни показників кислоторегулювальної функції нирок також були вірогідними. Зниження екскреції іонів водню на фоні підвищення виведення іонів натрію вказувало на пригнічення роботи натрій­водневого антипорту. Про це свідчило вірогідне закислення сечі у всі періоди спостережень.

Динаміка екскреції кислот, що титруються, характеризувалася порушенням фазової структури ритму щодо хронограм інтактних тварин, вірогідних змін мезора та амплітуд ритму. Зниженню кислотності сечі сприяло і зростання екскреції аміаку. Інтегральні показники хроноритмів функцій нирок у тварин із гіпофункцією шишкоподібної залози менш виражені, ніж у тварин, яким моделювали гіперфункцію цього органа.

Перебування тварин в умовах постійного освітлення сприяло зростанню натрійурезу порівняно як з інтакт­ними тваринами, так і з тваринами, які перебували в умовах тривалої темряви.

Ритм абсолютної реабсорбції іонів натрію зазнавав змін упродовж досліджуваних проміжків доби. Акрофаза зміщувалася на 08:00, мінімальні показники відмічали о 14:00. Подібно змінювався і ритм відносної реабсорбції катіона.

Хроноритмічні зміни кислоторегулювальної функції нирок проявлялися порушенням архітектоніки ритму рН сечі порівняно з хронограмами інтактних тварин. Максимальні значення спостерігали о 20:00, батифаза припадала на 14:00, у періоди підвищення екскреції ­іонів натрію вірогідно знижувалося виведення іонів водню, зокрема о 8:00 та 20:00, на 34 та 30 % відповідно.

Архітектоніка ритму екскреції аміаку набувала антифазного характеру щодо контрольних хронограм і була подібною до такої у тварин, які перебували в умовах постійної темряви.

Підвищена екскреція іонів натрію супроводжувалася високим кліренсом вказаного катіона і зниженим кліренсом безнатрієвої води практично у всі досліджувані проміжки доби порівняно з контролем, у періоди зростання фільтраційної фракції іонів натрію. На відміну від тварин із гіперфункцією шишкоподібної залози у щурів із пригніченою функцією залози реєстрували компенсаторну активацію проксимальної та пригнічення дистальної реабсорбції даного катіона.

В умовах гіперфункції шишкоподібної залози зазнавали змін параметри іонорегулювальної функції нирок. Ритм екскреції іонів натрію мав інверсний характер щодо контрольних хронограм, а його мезор удвічі перевищував контрольні показники. У всі періоди спостереження показник вірогідно вищий, ніж в інтактних тварин. Незважаючи на низьку фільтраційну фракцію іонів натрію, абсолютна й відносна реабсорбція катіона залишалася зниженою, порушувалися фазові структури ритмів відносно контролю. У результаті концентрація іонів натрію в сечі зростала, а в плазмі крові — знижувалась. Акрофаза проксимальної реабсорбції зміщувалася з 14:00 на 20:00, а дистальної — із 08:00 на 20:00.

Отже, моделювання гіперфункції шишкоподібної залози в умовах темряви призводило до перебудови хроноритмів функцій нирок і викликало дисинхроноз їхніх інтегральних показників більше, ніж за умов гіпофункції шишкоподібної залози, що пов’язано з надмірним освітленням.