Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013
Вернуться к номеру
Стан імунної системи у хворих на рак щитоподібної залози з метастазами в легені за лікування йодом-131
Авторы: Замотаєва Г.А., Степура Н.М. - ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», м. Київ
Рубрики: Эндокринология, Иммунология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Застосування радіойоду показано як для післяопераційної абляції залишкової тканини щитоподібної залози (ЩЗ), так і для девіталізації реґіонарних та віддалених метастазів, а за наявності останніх радіойодотерапія (РЙТ) найчастіше виявляється єдиним методом їх лікування.
Хоча терапія радіоактивним йодом давно й широко використовується в медичній практиці для лікування токсичного зобу та раку щитоподібної залози, інформація щодо побічних наслідків його впливу на інші органи й системи вкрай обмежена та досить суперечлива. До недавнього часу існувала думка, що через високу органотропність йоду131 його радіаційний вплив на організм у цілому незначний. Дослідження останніх років змінили уявлення про повну безпеку проведення радіойодотерапії.
Розподілення радіоактивного йоду в організмі хворого й, відповідно, доза опромінення периферичної крові та лімфоїдних органів залежить не тільки від введеної активності радіофармпрепарату, але й від багатьох інших чинників — насамперед маси залишкової тканини щитоподібної залози й наявності метастазів. У зв’язку з цим виникає питання, чи має певні особливості ефект радіойоду на стан імунної системи хворих за умов наявності віддалених метастазів у легені.
Мета дослідження — дослідити вплив йоду131, застосованого в терапевтичних дозах, на імунний стан хворих на рак щитоподібної залози залежно від наявності віддалених метастазів.
Матеріал і методи дослідження. Нами було обстежено 82 хворих на диференційований рак щитоподібної залози без віддалених метастазів (1ша група) та з метастатичними ураженнями легенів (2га група). Вік пацієнтів був у межах від 38 до 75 років. Контролем була група з 32 донорів відповідного віку.
Імунологічні показники досліджували в динаміці: до прийому радіойоду та через 6 днів і 1 міс. після РЙТ.
Ідентифікацію популяційного та субпопуляційного складу лімфоцитів периферичної крові проводили за допомогою методу проточної цитометрії. Для імунофенотипування використовували моноклональні антитіла (BD Pharmingen, США та «Сорбент», м. Москва, Росія): CD19 (Влімфоцити); CD3 (загальна популяція Тлімфоцитів); CD4 (хелпери/індуктори); CD8 (цитотоксичні/супресори); CD16 і CD56 (природні клітиникілери), а також маркери активації лімфоцитів — HLADR та CD95. Моноклональні антитіла проти CD56 мічені фікоеритрином, всі інші — флуоресцеїнізотіоціонатом. Підготування проб здійснювали за стандартним протоколом.
Кількісне визначення цитокінів проводили за допомогою набору реагентів ProCon IL1 та ProCon IL6 («Протеиновый контур», Росія) з використанням твердофазового імуноферментного методу із застосуванням пероксидази хрону як індикаторного ферменту.
Статистичну обробку отриманих даних проводили методом варіаційної статистики з обчисленням tкритерію Стьюдента. Різницю вважали вірогідною при P < 0,05.
Результати дослідження та їх обговорення. За результатами дослідження загальний напрямок змін фенотипу лімфоцитів під впливом радіойоду в обох групах має однакову направленість, але виявлені деякі відмінності залежно від наявності легеневих метастазів. У хворих з віддаленими метастазами вірогідно знижується вміст загальної популяції Тлімфоцитів, спостерігається кількісний перерозподіл CD4+ і CD8+клітин, зменшується (на 25–30 %) кількість клітин, що експресують маркер активації — HLADR.
Найбільших змін зазнають Влімфоцити (CD19+), що підтверджує дані наукової літератури про високу радіочутливість цієї популяції. Після РЙТ відносна кількість CD19+лімфоцитів знижувалась майже однаковою мірою в обох групах (приблизно у 1,4 раза) й спостерігалась у 80 % хворих, а в деяких із них уміст цих клітин знижувався у 2–3 рази.
Встановлено, що 131І спричиняє значне підвищення вмісту CD95+лімфоцитів, принаймні в перші дні після опромінення. Вірогідне збільшення спостерігається в обох групах (на 23 і 38 % відповідно), але за наявності метастазів показники суттєво вищі (P < 0,001). Високий рівень експресії Fasрецептора (CD95) на мембрані лімфоцитів свідчить про збільшення ймовірності апоптозу цих клітин.
У більшості хворих в обох групах кількість CD16+ і CD56+клітин вища за норму. Попри тенденцію до збільшення природних клітинкілерів у ранні строки після РЙТ не відзначено вірогідного впливу радіойоду на вміст ПКК в жодній із груп. Найвищі показники CD56+клітин виявлені в хворих без віддалених метастазів після радіойодотерапії, але через значні коливання індивідуальних значень статистично значущих відмінностей не встановлено.
Концентрація прозапальних цитокінів у периферичній крові в хворих на рак щитоподібної залози значно вища за норму. Вміст ІЛ1 в пацієнтів 1ї і 2ї груп перевищував контрольні показники відповідно у 2 і 3 рази, при цьому вміст ІЛ1 у хворих із віддаленими метастазами був на 65 % більший за показники хворих 1ї групи (P < 0,001), що може свідчити про певну кореляцію рівня інтерлейкіну та поширеності пухлинного процесу. Рівень інтейлейкіну6 в обох групах хворих був у 5 разів (P < 0,001) вищий за норму. Проведення радіойодотерапії спричинило подальше зростання продукції прозапальних цитокінів. У хворих 1ї групи визначались фазові коливання показника: деяке зниження безпосередньо після РЙТ (на 6й день) та підвищення у 2,5 раза через 1 міс. У групі хворих з віддаленими метастазами фаза зниження була відсутня.
Висновки. Встановлено, що вже на 6ту добу після введення радіойоду в лікувальних дозах спостерігаються значимі зміни стану імунної системи в хворих на рак щитоподібної залози. У хворих із метастазами в легені ступінь імунологічних порушень суттєво більший.