Международный эндокринологический журнал 6 (54) 2013

Актуальність проблеми пов’язана із значною поширеністю хронічного гіпертрофічного фарингіту, високою вірогідністю рецидивів захворювання та розвитку ускладнень. За даними літератури, хронічний фарингіт зустрічається в 4,7 % усіх лор­хворих та виявляється в 14 % школярів. Порівняно з попередніми роками спостерігається значне зростання захворюваності на хронічний фарингіт, що може свідчити про недостатню ефективність лікування. Таким чином, існує необхідність у застосуванні адекватної імунотерапії, заснованої на сучасних даних щодо особливостей імунного статусу при хронічних запальних процесах.

Метою дослідження було підвищення ефективності лікування хронічного гіпертрофічного фарингіту шляхом застосування імуномодулюючих препаратів місцевої та системної дії.

Об’єкт дослідження — хворі на хронічний гіпертрофічний фарингіт у стадії загострення. Пацієнти були розділені на 3 групи: клінічно здорові (17 осіб), група, що отримувала стандартну терапію (15 осіб), та група (20 осіб), що додатково до стандартної терапії отримувала імуномодулюючі препарати. Хворим з останньої групи призначали сумісно мукозальну вакцину ІРС­19 упродовж одного тижня та імуномодулятор Дерінат упродовж місяця.

Імунологічні параметри відстежувались при надходженні до стаціонару, а також на 14, 45 та 90­ту добу.

Концентрації сироваткових імуноглобулінів IgM, IgA, IgG визначали методом радіальної імунодифузії за Manchini із монорецепторними сироватками («МЕДТА­МАЛ», Росія). Концентрацію IgЕ й ІФН­ в сироватці крові та секреторного імуноглобуліну sIgA в ротоглотковому секреті оцінювали імуноферментним методом з використанням тест­системи «ІФА­Бест­Стріп» («Вектор­Бест», Росія).

Результати дослідження та їх обговорення. В результаті обстеження було встановлено, що на момент надходження в стаціонар у хворих на хронічний гіпертрофічний фарингіт рівень ІФН­у 2,3 раза перевищує показник контрольної групи ((20,8 ± 4,5) пг/мл проти (9,20 ± 2,08) пг/мл у контролі). При застосуванні стандартного лікування його показники поступово зменшувалися й на 90­ту добу його рівень становив (11,10 ± 2,12) пг/мл.

На тлі застосування імуномодуляторів на 45­ту добу рівень ІФН­ зріс до (28,10 ± 2,78) пг/мл, а на 90­ту добу знизився до позначки (18,90 ± 2,78) пг/мл, залишаючись підвищеним у 2,1 раза порівняно з контрольною групою.

Що стосується sIgA, то до початку лікування його рівень у хворих на хронічний гіпертрофічний фарингіт в 1,8 раза перевищував показник здорових осіб ((394,18 ± 43,16) пг/мл проти (214,60 ± 19,25) пг/мл у контролі). При стандартному лікуванні на 14­ту добу його рівень різко знижувався (більше ніж у 3 рази), залишаючись надалі нижче за показник контрольної групи в 1,9 раза. При застосуванні імуномодулюючої терапії спостерігалася нормалізація рівнів sIg A на 90­ту добу до рівня (243,6 ± 25,2) пг/мл.

При подальшому спостереженні протягом року частота рецидивів захворювання в групі, що одержувала лише стандартне лікування, становила 52 %, а в групі поєднаної імуномодуляції — 33 %.

Висновок. Отримані дані вказують на підвищення ефективності лікування хронічного гіпертрофічного фарингіту при поєднаному застосування препаратів ІРС­19 та Дерінат.