Международный эндокринологический журнал 2 (58) 2014

Статья опубликована на с. 112-118

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу — це порушення вуглеводного обміну, спричинене переважною інсулінорезистентністю (ІР) та відносною інсуліновою недостатністю або з переважним дефектом секреції інсуліну з ІР [17].

В Україні, за даними Центру медичної статистики МОЗ України, на початок 2013 року зареєстровано 1 311 335 пацієнтів із ЦД, із них приблизно 90–95 % — пацієнти з ЦД 2-го типу. Проте кількість людей із недіагностованою патологією реально перевищує ці показники в 3–4 рази. За даними світової статистики, кожні 13–15 років кількість людей із ЦД подвоюється. Аналогічна тенденція спостерігається і в Україні, причому це стосується переважно пацієнтів із ЦД 2-го типу. Ситуація ускладнюється також тим, що артеріальна гіпертензія при ЦД 2-го типу спостерігається у 2 рази частіше, ніж у пацієнтів, які не страждають від ЦД [17]. ЦД 2-го типу є гетерогенним та багатофакторним захворюванням, що розвивається в надрах метаболічного синдрому і є основою для розвитку серцево-судинних захворювань (ССЗ), ураження нервів, очей та нирок [17].

Раціональна терапія ЦД 2-го типу включає обов’язкову психологічну та соціальну адаптацію хворих, дієтичне, медикаментозне та інші методи лікування, самоконтроль і диспансерне спостереження. Головними завданнями лікування є необхідний метаболічний та біохімічний контроль, запобігання розвитку судинних ускладнень. Основними методами лікування вважають дієтотерапію, фізичні вправи, медикаментозне лікування. Питання про використання пероральних цукрознижувальних препаратів (ПЦЗП) виникає у випадку, якщо на фоні зміни способу життя (раціонального харчування та підвищення фізичної активності) рівень HbA_1c > 7 % [4, 17, 19].

Класифікація пероральних цукрознижувальних препаратів за основним механізмом гіпоглікемічної дії [1]

І. Лікарські засоби, що підвищують секрецію інсуліну (секретагоги):

1) похідні сульфонілсечовини (ПСС) (глібенкламід, гліклазид, гліквідон, глімепірид, гліпізид).

Похідні ПСС I покоління: толбутамід, карбутамід, толазамід, ацетогексамід, хлорпропамід; II покоління: глібенкламід, глізоксепід, гліборнурил, гліквідон, гліклазид, гліпізид; III покоління: глімепірид. У даний час в Україні ПСС I покоління практично не застосовують;

2) меглітиніди (натеглінід, репаглінід).

ІІ. Лікарські засоби, що імітують або потенціюють дію інкретинів (при нормальному або підвищеному рівні глюкози крові гормони сімейства інкретинів, які синтезуються деякими типами клітин кишечника, сприяють збільшенню синтезу інсуліну), так звані інкретин-модулятори:

1) інгібітори дипептидилпептидази-4 (ДПП-4, ситагліптин, вілдагліптин, саксагліптин);

2) аналоги глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1, ексенатид, ліраглутид).

ІІІ. Лікарські засоби, що переважно підвищують чутливість периферичних тканин до інсуліну (сенситайзери):

1) бігуаніди (метформін);

2) тіазолідиндіони (піоглітазон).

ІV. Лікарські засоби, що порушують всмоктування вуглеводів у кишечнику;

1) інгібітори a-глюкозидази (акарбоза, міглітол).

Препарати першого ряду для лікування ЦД 2-го типу: метформін; інгібітори ДПП-4; аналоги ГПП-1. Альтернативні препарати: ПСС; глініди; тіазолідиндіони (глітазони); інгібітори aльфа-глюкозидази [17, 19]. Основні вимоги до цукрознижувальних препаратів: ефективний контроль глікемії протягом доби, без різких коливань вмісту глюкози в крові; мінімальний ризик гіпоглікемічних реакцій; зменшення ІР за рахунок впливу на периферичні інсуліночутливі тканини; селективність впливу (значне переважання дії на К⁺-АТФ-канали бета-клітин при мінімальному впливі на К⁺-канали, розташовані в коронарних судинах та інших судинних басейнах); додаткові позитивні ефекти, насамперед на судинну стінку, функцію ендотелію, реологічні властивості крові; антиатерогенні властивості; антиоксидантна дія, блокування оксидантного стресу [2, 4, 17, 21].

Результати ряду великих рандомізованих досліджень свідчать на користь значення жорсткого глікемічного контролю у зниженні ризику прогресування діабетичних судинних ускладнень, що вимагає проведення агресивної тактики лікування ЦД 2-го типу з використанням ефективних і безпечних цукрознижувальних препаратів та їх комбінацій із метою досягнення цільового рівня глікемії [23, 26]. Найбільш популярною комбінацією пероральних цукрознижувальних препаратів є поєднання метформіну та ПСС [22]. Метформін знижує ІР, сприяє нормалізації показників ліпідного обміну [30, 31]. Останнім часом усе більше робіт підтверджують непряму антиоксидантну дію метформіну. Серед усього різноманіття існуючих антигіперглікемічних засобів ПСС, що використовуються більше ніж 50 років, і сьогодні залишаються лідерами серед пероральних цукрознижувальних препаратів. Популярність ПСС ґрунтується не тільки на тому, що вони добре відомі та зручні в застосуванні (у більшості випадків не частіше ніж один раз на добу), а й на доведеній ефективності, відсутності клінічно значущих (за винятком гіпоглікемії) побічних ефектів і низькій вартості [9, 10].

Гліклазид модифікованого вивільнення (МВ)діє повільно й рівномірно протягом 24 год, що дозволяє застосовувати його один раз на добу [5]. Дія ПСС пов’язана головним чином зі стимуляцією бета-клітин підшлункової залози, що супроводжується мобілізацією й посиленням викиду ендогенного інсуліну. Основною передумовою для прояву їх ефекту є наявність у підшлунковій залозі функціонально активних бета-клітин. Похідні сульфонілсечовини зв’язуються на мембрані бета-клітин зі специфічними рецепторами, асоційованими з АТФ-залежними К⁺-каналами. Показано, що, крім вираженої гіпоглікемічної дії, гліклазид має антиоксидантні властивості, здатність запобігати розвитку мікро- і макросудинних ускладнень ЦД 2-го типу, включаючи інфаркт міокарда та інсульт. Антиоксидантні властивості препарату, відсутність негативного впливу на процеси апоптозу забезпечують його захисний вплив на бета-клітини, що також є вагомою перевагою гліклазиду [6, 16]. Результати дослідження ADVANCE, у якому як цукрознижувальний препарат використовувався гліклазид МВ, виявили зниження ризику мікросудинних ускладнень, переважно нефропатії, при інтенсивному лікуванні, виявлена тенденція до зниження ризику макросудинних проявів цукрового діабету. Також раніше було доведено, що гліклазид забезпечує безпосередній превентивний вплив на стан серцево-судинної системи, що пов’язано головним чином з унікальним антиоксидантним ефектом, який сприяє пригніченню окиснення ліпопротеїдів низької щільності і зменшенню продукції вільних радикалів [5, 26].

Механізм цукрознижувальної дії ПСС включає панкреатичні й екстрапанкреатичні ефекти. До перших відносять стимуляцію синтезу інсуліну бета-клітинами і його вивільнення з гранул шляхом екзоцитозу за рахунок відновлення чутливості бета-клітин до глюкози. Екстрапанкреатичні ефекти ПСС включають збільшення кількості рецепторів до інсуліну на мембранах клітин, потенціювання дії інсуліну на м’язову, жирову тканину й печінку, зниження активності інсулінази і швидкості деградації інсуліну [9, 10].

Панкреатичні ефекти препаратів сульфонілсечовини

Відомо, що ПСС можуть проявляти цукрознижувальний ефект тільки при збереженій здатності інсулярного апарату підшлункової залози до секреції гормона. ПСС стимулюють секрецію інсуліну за рахунок зв’язування зі специфічними рецепторами плазматичної мембрани бета-клітини (SUR), які інтегровані в структуру АТФ-залежних К⁺-каналів плазматичних мембран [20]. SUR1 (субодиниця К⁺-АТФ-каналу бета-клітини) пов’язує ПСС із високою константою спорідненості, однак ця константа різна для різних ПСС. Найслабшу константу має толбутамід, а найвищу — глібенкламід. Імовірно, що цим фактом пояснюються відмінності в цукрознижувальній активності препаратів, оскільки чим вища спорідненість до рецептора, тим триваліший його пригнічуючий вплив на К⁺-АТФ-канал і тим сильніше стимулюється секреція інсуліну за рахунок надходження в бета-клітини іонів Са²⁺, що загрожує розвитком гіпоглікемічних станів [9, 10]. Тяжкі гіпоглікемії самі по собі можуть бути пов’язані з летальністю в певної категорії пацієнтів, а не із стратегією лікування (стандартні або інтенсифіковані). Результати ряду досліджень свідчать на користь того, що пацієнти похилого віку, частіше жіночої статі, із більшою тривалістю ЦД 2го типу, більш високим рівнем HbA_1c і низьким кліренсом креатиніну більш схильні до катастрофічних наслідків гіпоглікемії. Однак саме ця категорія пацієнтів, зважаючи на тривалість анамнезу ЦД 2-го типу, незадовільну компенсацію та наявність ускладнень, потребує максимально ефективної й безпечної терапії. У зв’язку з цим питання вибору препарату групи ПСС у них є особливо актуальним [9, 10].

З огляду на це препаратом вибору слід визнати гліклазид МВ (Діазид МВ), що відноситься до групи ПСС другої генерації, однак відрізняється рядом особливостей, завдяки яким його застосування як в комбінації з метформіном або інсуліном, так і при монотерапії характеризується мінімальним ризиком розвитку гіпоглікемічних станів. У цьому плані Діазид МВ продемонстрував унікальні властивості. Гліклазид (активна речовина) поміщено на матрикс, що складається з двох типів волокон гіпромелози (високої і низької щільності), які при контакті з умістом шлунково-кишкового тракту набухають з утворенням гелю. Процес вивільнення активної речовини має ступінчастий характер. Спочатку при контакті гастроінтестинальним умістом миттєво вивільняється поверхнева фракція активної речовини, а далі рідина дифундує в матрикс, що набухає, і, розчиняючись, перетворюється на гель, у який проникає активна речовина. Гель проходить по кишечнику, не розділяючись на фрагменти, і уповільнює всмоктування активної речовини. Максимальна концентрація препарату відзначається в денний час із поступовим зниженням у нічний період, що дозволяє забезпечити ефективний добовий контроль глікемії при одноразовому прийомі препарату. Завдяки новій фармакологічної формі досягається практично повна (96,7 %) біодоступність активного інгредієнта [2, 3, 21].

Екстрапанкреатичні ефекти препаратів сульфонілсечовини

Підтвердженням екстрапанкреатичних ефектів ПСС є численні спостереження про зниження інсулінемії при тривалому застосуванні ПСС без погіршення глікемічного контролю [29]. Інсуліноподібні ефекти й підвищення чутливості до інсуліну на тлі ПСС були продемонстровані в багатьох дослідженнях [27], проте молекулярні механізми цих ефектів залишаються маловивченими [10, 24]. Необхідно зауважити, що екстрапанкреатичні ефекти не мають вагомого клінічного значення, до них відносять збільшення чутливості інсулінозалежних тканин до ендогенного інсуліну та зниження утворення глюкози в печінці. Механізм розвитку таких ефектів обумовлений тим, що ці лікарські засоби (особливо глімепирид) збільшують число інсуліночутливості рецепторів на клітинах-мішенях, покращують інсулінорецепторну взаємодію, відновлюють трансдукцію пострецепторного сигналу. Діазид МВ (гліклазид МВ), ПСС другої генерації, крім універсальних для всіх ПСС властивостей, має додаткові позитивні якості.

1. Високий афінітет до рецепторів сульфонілсечовини бета-клітин, що забезпечує адекватний гіпоглікемічний ефект. Механізми цих властивостей гліклазиду насамперед пов’язані з особливостями взаємодії молекули зі специфічними рецепторами на АТФ-залежних калієвих каналах (К⁺-АТФ-канали), розташованих у плазматичній мембрані бета-клітин. Препарати сульфонілсечовини, закриваючи калієві канали, імітують ефекти глюкози, які порушуються при ЦД 2-го типу. Рецептори сульфонілсечовини знаходяться не тільки в b-клітинах підшлункової залози, а й у волокнах скелетних м’язів, гладком’язових клітинах (ГМК), нейронах головного мозку, кардіоміоцитах (КМЦ). Ізоформи рецепторів варіюють в різних тканинах, наприклад у b-клітинах існує ізоформа SUR1; поперечносмугастих м’язових волокнах і міокарді — SUR2A; ГМК — SUR2B; нейронах головного мозку і ГМК судин — SUR2A і SUR2B. Однією із функцій рецепторів сульфонілсечовини в ГМК є контроль тонусу судин і, отже, вплив на артеріальний тиск. Фізіологічна роль цих рецепторів у нейронах мозку остаточно не встановлена, проте припускають, що рецептори сульфонілсечовини регулюють вивільнення симпатичного трансмітера, а також можуть бути залучені в процесах реакції/відповіді на ішемію мозку і гіпоглікемію [3, 8, 29]. Ген рецептора сульфонілсечовини клонований. Установлено, що класичний високоафінний рецептор сульфонілсечовини (SUR-1) являє собою білок із молекулярною масою 177 кДа. До складу К⁺-каналу входить внутрішньомембранна субодиниця Kir 6,2 (білок із молекулярною масою 43 кДа), що відповідає за транспорт іонів К⁺. Вважають, що в результаті цієї взаємодії відбувається закриття К⁺-каналів бета-клітин. Підвищення концентрації іонів К⁺ в середині клітини сприяє деполяризації мембран, відкриттю потенціал-залежних Ca²⁺-каналів, збільшенню внутрішньоклітинного вмісту іонів Ca²⁺. Результатом цього є вивільнення запасів інсуліну з бета-клітин [3, 12, 16].

В умовах фізіологічної норми К⁺-АТФ-канали в міокарді знаходяться в закритому стані і відкриваються тільки у відповідь на метаболічний стрес. Ішемія міокарда супроводжується активацією фізіологічних захисних механізмів, зокрема відкриттям К⁺-АТФ-каналів ГМК судин і КМЦ, що призводить до уповільнення роботи серця, зниження ризику розвитку деяких аритмій і розширення коронарних судин. Найбільш виражену селективну дію щодо рецепторів К⁺-АТФ-каналів бета-клітин підшлункової залози справляє гліклазид, молекула якого не містить бензамідної групи (має спорідненість до міокарда і судин). Гліклазид МВ виявляє в 16 000 разів більшу селективність до рецепторів бета-клітин порівняно з аналогічними в міокарді, глібенкламід — у 6, глімепірид — в 1,8. Необхідно підкреслити, що ПСС здатні впливати тільки на відкриті К⁺-АТФ-канали. Отже, при ішемії міокарда, що спостерігається в переважної більшості хворих на ЦД 2-го типу, перевагу слід надавати фармакологічним агентам, які не посилюють ішемію, зокрема Діазиду МВ. Таким чином, гліклазид має високу селективність до SUR1-рецепторів b-клітин, що забезпечує на відміну від традиційних ПСС раціональну кардіоваскулярну переносимість [3, 16].

2. Оборотність взаємодії з рецепторами бета-клітин, що дозволяє уникнути тривалої гіперстимуляції бета-клітин, їх виснаження і загибелі і, як результат, порівняно нечастий розвиток вторинної сульфаніламідної резистентності. Зниження дози активної речовини та її раціональний розподіл протягом доби відповідно до профілю глікемії призводить до низької частоти розвитку феномену виснаження bклітин підшлункової залози, що вимагає інсулінотерапії. У пацієнтів з уперше встановленим діагнозом ЦД 2-го типу і рівнем HbA_1c до початку лікування 8,3 % відбувається зниження показника до 7,3 % через 10 міс. лікування Діабетоном MR; через 24 міс. відзначено збереження досягнутого рівня HbA_1c 7,35 % [3, 16].

3. Здатність відновлювати ранній пік секреції інсуліну, що дозволяє уникнути тривалої гіперінсулінемії (ГІ), сприяє зниженню ризику гіпоглікемії, позитивно впливає на ліпідний спектр крові, призупиняє розвиток атеросклерозу і збільшення маси тіла. Діазид МВ (гліклазид МВ) сприяє відновленню I (швидкої) фази секреції інсуліну, що має важливе терапевтичне значення. Відомо, що при ЦД 2-го типу I фаза випадає, а її відновлення запобігає розвитку високих піків пре- і постпрандіальної гіперглікемії та ГІ, супроводжується пригніченням процесів гіперглікозилювання протеїнів, а отже, запобігає приєднанню і/або прогресуванню діабетичних мікро- та макроангіопатій. Крім того, гліклазид підвищує чутливість бета-клітин до глюкози, запобігає надмірній продукції інсуліну під час II фази, а отже, запобігає ГІ і гіпоглікемії [33]. Крім вираженої цукрознижувальної дії, гліклазид МВ позитивно впливає на стан ліпідного обміну, зокрема сприяє помірному зниженню концентрації загального холестерину, тригліцеридів, холестерину ліпопротеїнів низької щільності і підвищенню рівня холестерину ліпопротеїнів високої щільності. Гліклазид МВ сприяє покращенню периферичної чутливості до інсуліну, особливо в печінці і скелетних м’язах, у пацієнтів із ЦД 2-го типу; підвищує активність глікогенсинтетази в скелетних м’язах із відповідним поліпшенням інсулін-опосередкованої утилізації глюкози; сприяє стабілізації глюкозного транспортера глюкози GLUT1 у мембрані клітин [3, 5, 7, 11].

У дослідженні ADVANCE (Action in Diabetes and Vascular Disease: PretarAx and DiamicroN Modified Release Controlled Evaluation) [26, 32], де як базову терапію в групі інтенсивного контролю використовували гліклазид МВ, відзначався найменший ризик гіпоглікемій порівняно з іншими дослідженнями з оцінки інтенсивного контролю глікемії, незважаючи на те, що 70 % пацієнтів отримували препарат у максимальній терапевтичній дозі 120 мг/добу. Поряд із вірогідним зниженням ризику мікросудинних ускладнень (нефропатії) ADVANCE показало важливу в клінічному плані тенденцію зниження серцево-судинної смертності на 12 % і загальної смертності на 7 %. Це дослідження переконливо довело, що вибір найбільш безпечних режимів терапії з меншим ризиком гіпоглікемій відіграє визначальну роль у запобіганні ССЗ при ЦД 2-го типу [18]. DIAMOND (DIAMicrON MB in Daily practice) — наглядова програма з оцінки ефективності та безпеки терапії гліклазидом МВ, що стала спробою відтворення дизайну дослідження ADVANCE в умовах повсякденної клінічної практики. Основною метою програми було вивчення ефективності терапії гліклазидом МВ як монотерапії та/або комбінації з іншими ПЦЗП у пацієнтів із раніше незадовільним контролем ЦД 2-го типу, а також безпеки стратегії збільшення дози Діабетону МВ до максимальної (120 мг/добу). У дослідження включалися пацієнти з незадовільним контролем ЦД 2-го типу на терапії дієтою або монотерапії ПЦЗП: метформіном, глітазонами, інгібітором ДПП-4, акарбозою, глінідами або ПСС (крім гліклазиду МВ). Результати програми DIAMOND показали, що призначення Діабетону МВ як монотерапії або комбінації з іншими ПЦЗП у пацієнтів із незадовільним контролем глікемії на попередній терапії дієтою або одним ПЦЗП має виражений цукрознижувальний ефект і дозволяє досягти цільових показників контролю вуглеводного обміну в значної частини пацієнтів (HbA_1c < 7 % через 6 міс. терапії у 95,43 % пацієнтів) поряд з високим профілем безпеки терапії (повна відсутність серйозних небажаних явищ, низька частота гіпоглікемій (2,28 % пацієнтів) і зниження маси тіла) [18].

4. Висока селективність до рецепторів сульфонілсечовини бета-клітин, що на відміну від інших препаратів сульфонілсечовини дозволяє уникнути негативних ефектів стимуляції рецепторів сульфонілсечовини міокарда і судин [28].

5. Екстрапанкреатичні ефекти ПСС та феномен ішемічного прекондиціонування. ПСС підвищують активність ключових ферментів ліпогенезу і глікогенезу, при цьому даний ефект майже вдвічі вищий у глімепіриду, ніж у глібенкламіду. Підвищення активності цих ферментів, а також швидкості поглинання глюкози в м’язовій і жировій тканині пов’язане з підвищенням рівня внутрішньоклітинного Са²⁺, що підтверджує роль SUR у реалізації екстрапанкреатичних ефектів ПСС. Однак стимуляція транспорту глюкози, ліпогенезу, глікогенезу, фосфорилювання інсулін-рецепторного субстрату 1 під впливом глібенкламіду і глімепіриду пригнічується блокатором Са²⁺-каналів діазоксидом. Підвищення внутрішньоклітинного Са²⁺, стимульоване глібенкламідом і глімепіридом, також знижується діазоксидом. Оскільки стимулююча дія ПСС на утилізацію глюкози та її окиснення під впливом діазоксиду при закритті Са²⁺-каналів блокується лише частково, очевидно, що під впливом глібенкламіду і, більшою мірою, глімепіриду включаються також незалежні від впливу SUR на рівень внутрішньоклітинного Са²⁺ сигнальні інсуліноподібні ефекти. Відкриття К⁺-АТФ-каналів індукує феномен так званого ішемічного прекондиціонування (ІПК), що являє собою механізм ендогенного захисту міокарда від ішемічного ушкодження. Центральна роль К⁺-АТФ-каналів у феномені ІПК підтверджена дослідженнями на лінії мишей із відсутнім геном Kir 6,2, у яких неможливо було індукувати ІПК. Крім того, відкриття К⁺-каналів знижує судинну резистентність, підвищує коронарний кровотік і постачання міокарда О₂. Таким чином, К⁺-АТФ-канали відіграють протективну роль щодо пошкодження міокарда при ішемії. Серією експериментальних досліджень in vitro і in vivo показано, що глімепірид порівняно з глібенкламідом не пригнічує ІПК, незважаючи на наявність бензамідоподібного угрупування в його структурі і більш виражений екстрапанкреатичний ефект [10].

6. Гемоваскулярні властивості. Рання інвалідизація й висока смертність хворих на ЦД 2-го типу обумовлені в першу чергу розвитком судинних проявів цукрового діабету. Хронічні ускладнення ЦД є результатом взаємодії численних метаболічних, генетичних факторів, а також ряду факторів зовнішнього середовища, серед яких чільне місце займає хронічна гіперглікемія. На нашу думку [13–15], основними факторами, що сприяють розвитку діабетичних судинних порушень, є ГІ (ендо-, екзогенна), ІР, гіперглікемія; порушення ліпідного обміну, гемодинамічних та інших властивостей крові (мікроангіо- і нейропатії), артеріальна гіпертензія, недостатня фізична активність, надмірне вживання жирів і вуглеводів, нервово-психічне перевантаження, тривале вживання ПЦЗП, паління, а також спадкова схильність. Абсолютний і/або відносний дефіцит інсуліну має безпосереднє і провідне значення в механізмах становлення діабетичних мікро- та макроангіопатій. Гемоваскулярні властивості гліклазиду (Діазиду МВ) опосередковані присутністю азобіциклооктанової групи в молекулі цього фармакологічного середника і включають зменшення тромбоутворення завдяки пригніченню процесів агрегації тромбоцитів, активацію пристінкового фібринолізу за рахунок підвищення активатора плазміногену тканин і прекалікреїну, пригнічення оксидантного стресу завдяки активації супероксиддисмутази, нормалізації балансу системи «простациклін І2 — тромбоксан А2», покращення функціонального стану ендотелію за рахунок зниження концентрації адгезивних молекул та пригнічення синтезу цитокінів. Переваги гліклазиду підтверджені у великомасштабних контрольованих дослідженнях, проведених із використанням оригінальних препаратів гліклазиду МВ [6, 16, 21].

7. Властивості гліклазиду, що сприяють меншому ризику розвитку гіпоглікемій [18]. Для гліклазиду МВ на відміну від глібенкламіду і глімепіриду характерна висока оборотність зв’язування з рецептором бета-клітин, це дозволяє уникнути тривалої стимуляції секреції і розвитку ГІ, а отже, з одного боку, знижує ризик гіпоглікемій і збільшення ваги, а з іншого — виснаження бета-клітин і розвиток резистентності до дії препарату. Гліклазид МВ на відміну від глібенкламіду сприяє відновленню раннього піку, а не II фази секреції інсуліну, що сприяє кращому контролю постпрандіальної глікемії і також зменшує ГІ, яка є ключовим патогенетичним ланцюгом підвищення ваги, атерогенних порушень ліпідного спектра крові, приєднання і/або прогресування атеросклерозу при ЦД 2-го типу; фармакологічна форма гліклазиду МВ на гідрофільному матриксі забезпечує поступове вивільнення активної речовини з максимальною концентрацією препарату в денний час і поступовим зниженням вночі, що відповідає добовому профілю глікемії і є додатковим чинником зниження ризику гіпоглікемій. Гліклазид метаболізується в печінці з утворенням 7 неактивних метаболітів. Виведення здійснюється в основному нирками, менше 1 % виводиться в незміненому вигляді, активні метаболіти в плазмі відсутні. Побічними явищами при використанні ПСС вважаються гіпоглікемія і збільшення маси тіла. Завдяки новій формі зі зниженою дозою активної речовини, що вивільняється, відповідно до циркадного профілю глікемії гліклазид МВ має  високу безпеку. Ризик гіпоглікемії, що оцінювався за клінічними (суб’єктивним) відчуттями пацієнтів, при лікуванні гліклазидом МВ становив менше 5 %, а гіпоглікемія, підтверджена лабораторно, зустрічалась ще рідше. Установлено, що частота гіпоглікемії при застосуванні гліклазиду МВ на 50 % нижча, ніж при призначенні глімепіриду. Важливо відзначити, що метаболіти гліклазиду МВ не мають гіпоглікемічних властивостей, а їх нирковий кліренс не відрізняється у пацієнтів із нормальною і порушеною функцією нирок, що свідчить про відсутність необхідності титрування дози в осіб із нирковою недостатністю [3, 25].

Отже, подвійна дія гліклазиду МВ на підшлункову залозу й периферичні інсуліночутливі тканини сприяє відновленню фізіологічного профілю секреції й біологічної активності інсуліну. Необхідно зауважити, що показання та протипоказання до лікування гліклазидом МВ принципово не відрізняються від таких для інших препаратів сульфонілсечовини. Отже, гліклазид МВ (Діазид МВ) є препаратом першого вибору для лікування хворих із ЦД 2-го типу та ішемічною хворобою серця, пацієнтів із наявністю або високим ризиком розвитку судинних ускладнень, а також осіб порівняно молодого (працездатного) віку. Гліклазид МВ забезпечує оптимальний метаболічний контроль, відновлює фізіологічні механізми секреції інсуліну; у зв’язку з високою селективністю препарат не створює негативного впливу на стан міокарда, не викликає збільшення маси тіла; зручний у застосуванні і безпечний щодо ризику розвитку гіпоглікемічних станів.