Международный эндокринологический журнал 8 (64) 2014

Статья опубликована на с. 62-64

На сьогодні можна констатувати, що єдиним методом лікування гіпотиреозу є замісна тиреоїдна терапія. В основному це призначення левотироксину (L-Т₄) [1, 2]. Американська та Європейська тиреоїдні асоціації (АТА та ЕТА) рекомендують монотерапію L-Т₄, оскільки немає достатньої доказової бази відносно переваг комбінованої терапії L-Т₄ та трийодтироніном [3, 4]. Проте існують дані, що в 5–10 % хворих, які отримують L-Т₄, навіть при нормалізації рівня тиреотропного гормону (ТТГ) у плазмі крові залишаються симптоми гормональної недостатності [5]. Однією з причин такого становища деякі автори вважають неможливість у багатьох випадках монотерапії L-Т₄ забезпечити більш фізіологічне співвідношення між вільними (F) тиреоїдними гормонами (FТ₄/FТ₃), між тим як комбінована терапія (Т₄ + Т₃) знижує в деяких випадках це співвідношення за рахунок підвищення Т₃ [4].

Відомо, що конверсія Т₄ у Т₃ відбувається за участю ензимів дейодиназ (Ds: D1, D2 та D3), тому їх активність теоретично здатна впливати на рівень у плазмі крові Т₃. V. Panicker [6] виявив частковий поліморфізм генів Ds майже у 16 % хворих, які отримували L-Т₄, і це асоціювалося з недостатньою ефективністю L-Т₄ і кращим результатом комбінованої тиреоїдної терапії. Слід також враховувати й роль поліморфізму генів білків-транспортерів, які беруть участь у функціонуванні тиреоїдних гормонів [2]. Щоб охарактеризувати оптимальне співвідношення FТ₄/FТ₃ в крові за відсутності поліморфізму генів Ds та за його наявності, ЕТА планує провести проспективне дослідження когорти пацієнтів, які отримують монотерапію L-Т₄ [7].

Слід також відзначити, що до існуючого переліку причин недостатньої ефективності монотерапії L-Т₄ входить поєднана з гіпотиреозом інша гормональна патологія, у тому числі пов’язана з віком менопауза [8].

Метою даного дослідження стало визначення впливу гендерного та вікового факторів на співвідношення гормонів, що беруть участь у підтриманні тиреоїдного гомеостазу, у хворих на автоімунний тиреоїдит (АІТ), який є провідною причиною первинного гіпотиреозу.

Матеріали та методи

У 292 хворих на автоімунний тиреоїдит (110 чоловіків та 182 жінки), пролікованих у клініці ДУ «Інститут проблем ендокринної патології імені В.Я. Данилевського НАМН України» за чотири роки, досліджено функціональний стан щитоподібної залози (ЩЗ) за рівнями в сироватці крові ТТГ, Т₃, Т₄ за допомогою тест-наборів згідно з доданими до них протоколами. Концентрацію гормонів підраховували за допомогою калібрувальної кривої та виражали в мОД/л (для ТТГ), нмоль/л (для Т₃ та Т₄). Розраховано співвідношення ТТГ/Т₃ та ТТГ/Т₄, що характеризують стан кореляційних відносин між центром (гіпофіз) та периферією (ЩЗ); Т₄/Т₃, яке характеризує активність Ds у периферійних тканинах, що конвертує Т₄ у Т₃; Т₄/FТ₄, що характеризує розподіл між білковозв’язаним та вільним тироксином. Ці співвідношення проаналізовано в чоловіків і жінок, хворих на АІТ, розподілених на групи залежно від віку: до 50 років та 50 і більше років. Такий підхід дав змогу визначити вплив статевого та вікового факторів на окремі ланки означеної гормональної системи.

Статистична обробка даних виконана за допомогою програми Biostatistics Version 6.0. Статистичний аналіз передбачав оцінку нормальності розподілу змінних, що вивчалися, за допомогою тесту Колмогорова — Смирнова, розрахунок основних статистичних параметрів (середнє значення та його похибка).

Результати та їх обговорення

Одержані дані наведені в табл. 1. Вони свідчать, що у вікових групах < 50 років співвідношення гіпофізарного гормону ТТГ та тиреоїдних гормонів Т₄ і Т₃ (ТТГ/Т₄ та ТТГ/Т₃) не мали гендерної різниці, хоча й були меншими в жінок на 10,9 та 41,2 % відповідно.

Периферичний тиреоїдний гомеостаз характеризувався більш активною конверсією Т₄ у Т₃ у жінок, про що свідчить вірогідно (р < 0,001) нижчий індекс Т₄/Т₃, і водночас меншою часткою вільного Т₄, вочевидь, через активнішу дію тиреоїдзв’язувального глобуліну (індекс Т₄/FТ₄ у жінок був на 35,2 % вищим, ніж у чоловіків).

Такі результати можна пояснити позитивним впливом естрогенів і на чутливість тиреотрофів гіпофіза, і на активність дейодинази, а також на продукцію тироїдзв’язувального глобуліну в печінці. Слід відзначити, що найбільш вагому гендерну різницю у віці до 50 років показала активність периферійної конверсії Т₄ у Т₃.

У віковій групі 50 та більше років у чоловіків виявлялось вірогідне збільшення співвідношення ТТГ/Т₄ (р < 0,001) та ТТГ/Т₃ (р < 0,001) порівняно з чоловіками віком до 50 років. Водночас ці індекси вірогідно перевищували такі в жінок віком 50 і більше років (р < 0,001 та р < 0,02 відповідно). При цьому в жінок збільшення віку не впливало на індекс ТТГ/Т₄, але супроводжувалось вірогідним (р < 0,02) зростанням індексу ТТГ/Т₃. На наш погляд, такі результати можна, зокрема, пояснити встановленою нами вірогідно більшою частотою та тяжкістю гіпотиреозу в чоловіків старшої вікової групи, що, як відомо, супроводжується прогресуванням атеросклеротичних змін та зниженням чутливості рецепторного апарату до змін гормонального гомеостазу. Одержані дані можна також інтерпретувати з урахуванням стверджень геронтологів В.В. Фролькіса (1988) та В.В. Безрукова (2012), які встановили, що для процесу старіння характерне ослаблення тиреотропної функції гіпофіза й пов’язана з ним гіпофункція ЩЗ [9, 10].

За будь-якої інтерпретації механізмів виникнення із віком диспропорції у співвідношенні гіпофізарних та тиреоїдних гормонів наші дані свідчать, що більшою мірою такі вікові зсуви характерні для чоловіків, хворих на АІТ.

Що стосується індексу Т₄/Т₃, який більшою мірою характеризує відношення між тиреоїдними гормонами на периферії, то отримані дані свідчать, що більших змін ця ланка тиреоїдного гомеостазу зазнає із віком у жінок. У них мало місце вірогідне (р < 0,001) зростання цього індексу у віці понад 50 років, і він також ставав вірогідно (р < 0,05) більшим, ніж у чоловіків цієї вікової групи, тоді як у молодшому віці він був вірогідно більшим у чоловіків (р < 0,001). Отже, у жінок, хворих на АІТ, у постменопаузальному періоді спостерігається гальмування процесу конверсії Т₄ у більш активний Т₃, і це може впливати на активність різних процесів в організмі жінки, враховуючи багатогранність їх біохімічних ефектів.

Відомо, що Т₄ та Т₃, які надійшли в кров із ЩЗ, зв’язуються із білками крові (тироксинзв’язувальний глобулін, транстиретин або тироксинзв’язувальний альбумін), що здійснюють транспортну функцію. Тиреоїдні гормони, зв’язані з білками, є біологічно неактивними, і лише вільна їх фракція є відповідальною за ефекти цих гормонів. За результатами наших досліджень вірогідної різниці у співвідношенні Т₄/FТ₄ між групами чоловіків та жінок у віковому аспекті, а також у кожній вікової групі не встановлено. Однак звертає на себе увагу той факт, що в обох розглянутих вікових групах це співвідношення було більшим у жінок, ніж у чоловіків (на 36,2 та 30,7 % відповідно), і при цьому в жінок старшої вікової групи воно було більшим (на 13,1 %), ніж у хворих віком до 50 років. Максимальним його значення виявилось у жінок віком 50 і більше років. На зниження із віком забезпеченості організму тиреоїдними гормонами за рахунок зниження їх біологічної активності вказує О.В. Коркушко (2012) [11].

Отримані нами дані свідчать, що при АІТ у жінок постменопаузального віку спостерігається зниження відносного рівня найбільш активних форм тиреоїдних гормонів — Т₃ і FТ₄, унаслідок чого суттєво знижується біологічна активність гормонів, тобто їх здатність взаємодіяти з тканинами.

Висновки

1. У хворих на автоімунний тиреоїдит міжгормональні співвідношення в межах гіпофізарно-тиреоїдної системи мають гендерні та вікові особливості.

2. У чоловіків, хворих на автоімунний тиреоїдит, на відміну від жінок із віком спостерігається збільшення показника співвідношення гіпофізарного гормону тиреотропіну й тиреоїдних гормонів (тироксину та трийодтироніну), що можна пояснити зниженням чутливості тиреотрофів на тлі прогресування атеросклеротичних змін.

3. У жінок з автоімунним тиреоїдитом у постменопаузальному періоді спостерігається зниження відносного рівня активних форм тиреоїдних гормонів —  трийодтироніну та вільного тироксину, унаслідок чого суттєво знижується біологічна активність тиреоїдних гормонів.