Статья опубликована на с. 13-18
Ожиріння — одна з найскладніших медико-соціальних проблем сучасності. В економічно розвинутих країнах майже 50 % населення має надмірну масу тіла, при цьому в 30 % з них спостерігається ожиріння. У багатьох країнах світу за останні 10 років захворюваність на ожиріння збільшилася в середньому вдвічі [5–7]. Характерні для сучасного суспільства малорухливий спосіб життя, нераціональне харчування зі збільшенням кількості рафінованих продуктів, постійні психологічні стреси призводять до росту частоти ожиріння серед осіб будь-якого віку, особливо молоді. Значимість проблеми ожиріння визначається загрозою інвалідизації пацієнтів молодого віку та зменшенням загальної тривалості життя у зв’язку з розвитком тяжких супутніх захворювань. До хвороб, що супроводжують ожиріння, відносять цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, артеріальну гіпертензію (АГ), дисліпідемію, атеросклероз і пов’язані з ним захворювання, синдром нічного апное, гіперурикемію, подагру, репродуктивну дисфункцію, жовчнокам’яну хворобу, остеоартрити, онкологічні захворювання, варикозне розширення вен нижніх кінцівок, геморой [2, 5, 10, 13].
Проблема надмірної маси тіла та ожиріння є надзвичайно актуальною й для України. У 2009–2013 роках спільними зусиллями ДУ ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України» (м. Київ), ДУ «Дніпропетровська медична академія» МОЗ України (м. Дніпропетровськ) та ФДУ «Державний науково-дослідницький центр профілактичної медицини» МОЗ РФ (м. Москва) було реалізовано спільний проект українсько-російського дослідження 20 факторів ризику в міській популяції м. Дніпропетровська на базі п’яти поліклінічних закладів міста [3].
За даними популяційного дослідження, що проводилось у м. Дніпропетровську, нормальну масу тіла мали лише 29,3 % населення, а 70,7 % мали сумарно надмірну масу тіла та ожиріння I–III ступенів. Серед них надмірну масу тіла мали 39,18 %, ожиріння I ступеня — 22,75 %, ожиріння II ступеня — 7,78 % та ожиріння III ступеня — 1,03 % населення.
З урахуванням того, що в Україні існує дефіцит широкомасштабних популяційних досліджень кардіометаболічних факторів ризику, метою даного дослідження був субаналіз поширеності порушень ліпідного та вуглеводного обміну серед когорти респондентів з надлишковою масою тіла та ожирінням залежно від ступеня та типу ожиріння в рамках великого популяційного визначення факторів ризику, проведеного нами в Україні на міській популяції у 2009–2013 рр. [3].
Матеріали та методи
Протокол дослідження включав визначення та оцінку 20 факторів серцево-судинного ризику в 1000 респондентів (468 чоловіків та 532 жінки) віком 30–69 років, які живуть у 5 районах Дніпропетровська [3], а субаналіз, наведений у даній публікації, стосувався поширеності порушень ліпідного обміну залежно від ступеня та типу ожиріння за результатами аналізу таких параметрів:
1) антропометричних даних (ріст, маса тіла, індекс маси тіла (ІМТ));
2) визначення абдомінального ожиріння (окружність талії, окружність стегон, їх співвідношення);
3) ліпідний спектр крові (загальний холестерин (ЗХС), холестерин ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), холестерин ліпопротеїнів дуже низької щільності (ХС ЛПДНЩ), холестерин ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцериди, коефіцієнт атерогенності);
Рівні ЗХС, ТГ, ХСЛПВЩ визначалися в сироватці венозної крові ферментативним методом на автоматичному аналізаторі фірми BioSystem, Іспанія, у ммоль/л. Фракції ХС ЛПНЩ розраховували за формулою Friedwald: ХС ЛПНЩ = ЗХС – ХС ЛПВЩ – (0,45 • ТГ), ммоль/л.
Цільовими рівнями ЗХС вважали: < 5 ммоль/л — для пацієнтів з помірним ризиком, < 4,5 ммоль/л — для пацієнтів з високим ризиком, < 4 ммоль/л — для пацієнтів з дуже високим ризиком; ХСЛПНЩ < 3 ммоль/л — для пацієнтів з помірним ризиком, < 2,5 ммоль/л — для пацієнтів з високим ризиком, < 1,8 ммоль/л — для пацієнтів з дуже високим ризиком згідно з рекомендаціями Європейського товариства кардіологів (ESC) з діагностики, профілактики та лікування дисліпідемій (2012 р.) [4].
Слід відзначити високий (72 %) відгук респондентів, які взяли участь у даній розробці, тобто згоду на обстеження дали 1000 жителів м. Дніпропетровська з 1388 осіб, запрошених взяти участь в обстеженні, що свідчить про репрезентативність вибірки. Аналіз отриманих даних проведений у ФДУ «Державний науково-дослідницький центр профілактичної медицини» МОЗ РФ (м. Москва) відповідно до стандартів медичної статистики двома методами стандартизації: прямим за віком — відповідно до MONICA Project Manual (1998—1999) [14] та регресійним — в узагальненій лінійній моделі (процедура SAS PROCGLM) [11]. На основі отриманих даних була можливість проаналізувати низку епідеміологічних характеристик.
Результати та обговорення
Дані Національного інституту здоров’я США свідчать, що з підвищенням ІМТ прогресивно збільшується концентрація ЗХС, що значно підвищує ризик розвитку ІХС. Основним предиктором розвитку дисліпідемії при ожирінні вважають набуту інсулінорезистентність (ІР). Вільні жирні кислоти (ВЖК), що вивільняються внаслідок інтенсивного ліполізу у вісцеральних адипоцитах, у великій кількості надходять у ворітну вену й печінку. За умов ІР і надлишку ВЖК порушується обмін ліпідів, збільшується продукція ХС ЛПНЩ, ТГ, знижується вміст ХС ЛПВЩ і розвивається атерогенна дисліпідемія. Часте поєднання АГ і дисліпідемії пояснюють також безпосереднім впливом гіперхолестеринемії та дисліпопротеїнемії на тонус периферичних судин і, отже, на рівень АТ [1, 8, 9, 12].
Встановлено, що поширеність гіперхолестеринемії в міській популяції становить у середньому 69,4 % (62,3 % у чоловіків та 71,8 % у жінок). При цьому зареєстровано збільшення її поширеності з віком [3]. Ми проаналізували поширеність дисліпідемій у міській популяції залежно від маси тіла та віку (рис. 1).
/16.jpg)
Так, серед респондентів із нормальною масою тіла (291 особа) ізольована гіперхолестеринемія була виявлена в 146 (50,2 %). Відзначалося збільшення виявлення ізольованої гіперхолестеринемії в респондентів з нормальною масою тіла у віковому аспекті. Так, у респондентів у віковій групі 30–39 років, до якої ввійшло 97 осіб, ізольована гіперхолестеринемія виявлена в 40 (41,2 %); у групі 40–49 років, до якої ввійшло 65 респондентів, у 33 виявлена ізольована гіперхолестеринемія, що становить 50,8 % випадків у цій віковій категорії; у віковій групі 50–59 років, що становили 90 осіб, ізольована гіперхолестеринемія виявлена в 54, або в 60 %, та у віковій когорті 60–69 років, до якої увійшло 39 осіб, ізольована гіперхолестеринемія виявлена в 19, тобто поширеність ізольованої гіперхолестеринемії становила 48,7 %.
Серед осіб з надлишковою масою тіла (383 респонденти) у 163 (42,6 %) виявлена ізольована гіперхолестеринемія. У респондентів з надлишковою масою тіла у віковій групі 30–39 років, до якої ввійшло 90 осіб, ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 27, що становить 30 %; у віковій когорті 40–49 років, до якої ввійшло 95 респондентів, ізольована гіперхолестеринемія зареєстрована в 42, тобто у 44,2 % обстежених; у віковій категорії 50–59 років, до якої ввійшло 130 осіб, в 64 виявлена ізольована гіперхолестеринемія, що становить 49,6 %; і в групі 60–69 років, до якої ввійшло 68 респондентів, у 30 виявлена ізольована гіперхолестеринемія, отже, поширеність ізольованої гіперхолестеринемії становила 43,5 %.
Серед осіб з ожирінням І ступеня (234 респонденти) у 87 (37,1 %) виявлена ізольована гіперхолестеринемія. У респондентів з ожирінням І ступеня у віковій групі 30–39 років, до якої увійшло 40 осіб, ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 18, тобто в 45 % випадків; у групі 40–49 років, до якої увійшло 49 респондентів, у 18 виявлена ізольована гіперхолестеринемія, що становило 36 %, у віковій категорії 50–59 років, до якої увійшов 101 респондент, у 34 виявлена ізольована гіперхолестеринемія, що становить 33,3 % випадків у цій віковій категорії; і в групі 60–69 років, яку становили 45 осіб, ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 18 респондентів, що становило 40 %.
Серед осіб з ожирінням ІІ ступеня (83 респонденти) у 22 (26,5 %) виявлена ізольована гіперхолестеринемія. У респондентів з ожирінням ІІ ступеня у віковій групі 30–39 років, до якої увійшло 13 респондентів, ізольована гіперхолестеринемія виявлена в 5 (38,5 %) випадках; у віковій когорті 40–49 років, яку становили 19 осіб, у трьох виявлена ізольована гіперхолестеринемія, що становить 15,8 %; у групі 50–59 років, до якої увійшло 38 респондентів, ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 24, що становить 63,2 %; та в групі 60–69 років, до якої увійшло 13 осіб, ізольована гіперхолестеринемія виявлена в трьох, що становить 23,1 %.
Серед осіб з ожирінням ІІІ ступеня (9 респондентів) у трьох виявлена ізольована гіперхолестеринемія, що становить 33,3 %. У віковому аспекті ця група не розглядалась, враховуючи малу кількість респондентів з ожирінням ІІІ ступеня.
Аналогічний аналіз проведено з урахуванням гендерних відмінностей в групах з надмірною масою тіла та різними ступенями ожиріння.
Так, серед респондентів з нормальною масою тіла за гендерним розподілом ізольована гіперхолестеринемія була виявлена в 45,6 % чоловіків та 54,9 % жінок. У респондентів у віковій групі 30–39 років — у 44,4 % чоловіків та 38,5 % жінок, віком 40–49 років — у 44,1 % чоловіків та 58,1 % жінок, у віковій категорії 50–59 років — у 56 % чоловіків та 65 % жінок, і в групі 60–69 років ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 25 % чоловіків та 73,7 % жінок. Отже, у респондентів з нормальною масою тіла відсоток виявлення ізольованої гіперхолестеринемії був вищим серед жінок і збільшувався з віком обстежених.
Серед осіб з надлишковою масою тіла за гендерним розподілом ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 29,6 % чоловіків та 55,2 % жінок. У респондентів з надмірною масою тіла в віковій групі 30–39 років — у 25 % чоловіків та 38,2 % жінок; у віці 40–49 років — у 30,8 % чоловіків та 60,5 % жінок; у віковій категорії 50–59 років — у 35,7 % чоловіків та 60,3 % жінок, у віці 60–69 років поширеність ізольованої гіперхолестеринемії становила 24 % у чоловіків та 54,6 % у жінок.
Серед осіб з ожирінням І ступеня ізольована гіперхолестеринемія виявлена в 30 % чоловіків та 41,6 % жінок. У респондентів з ожирінням І ступеня у віковій групі 30–39 років у 26,3 % чоловіків та 61,9 % жінок, у віці 40–49 років — у 47,1 % чоловіків та 12,5 % жінок, у віковій категорії 50–59 років — у 58,3 % чоловіків та 19,7 % жінок, і у віці 60–69 років поширеність ізольованої гіперхолестеринемії становила 27,3 % у чоловіків та 44,1 % у жінок.
Серед осіб з ожирінням ІІ ступеня за гендерним розподілом ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 20 % чоловіків та 30,2 % жінок. У респондентів з ожирінням ІІ ступеня у віковій групі 30–39 років ізольована гіперхолестеринемія виявлена у 25 % чоловіків та 60 % жінок, у групі 40–49 років — в 11,1 % чоловіків та 20 % жінок, у віковій категорії 50–59 років — у 25 % чоловіків та 80,8 % жінок, і у віці 60–69 років поширеність ізольованої гіперхолестеринемії становила 0 % у чоловіків та 25 % у жінок.
Серед осіб з ожирінням ІІІ ступеня ізольована гіперхолестеринемія виявлена в 0 % чоловіків та 43,9 % жінок.
Гіпертригліцеридемія (> 1,7 % моль/л) виявлена в середньому в третини обстежених респондентів, або в 31,7 % випадків (35,6 % чоловіків і 26,2 % жінок). Як для чоловіків, так і для жінок відзначено збільшення гіпертригліцеридемії з віком [3].
Ізольована гіпертригліцеридемія (> 1,7 ммоль/л) виявлена у 3,8 % респондентів з нормальною масою тіла, серед них у 6,7 % чоловіків та 0,7 % жінок. У віковій групі 30–39 років в обстежених з нормальною масою тіла ізольована гіпертригліцеридемія виявлена в 5,2 % випадків (0 % серед чоловіків та 11,1 % у жінок); у групі 40–49 років — у 4,6 % (у 5,9 % чоловіків та 3,2 % жінок); у віковій категорії 50–59 років — у 2,2 % (у 4 % чоловіків та 0 % жінок), і у віці 60–69 років поширеність ізольованої гіпертригліцеридемії становила 2,6 % (у 5,0 % чоловіків та 0 % жінок).
Нами проаналізовано поширеність ізольованої гіпертригліцеридемії в осіб з надмірною масою тіла. Серед обстежених цієї когорти в 3,7 % виявлена ізольована гіпертригліцеридемія — у 5,3 % чоловіків та 2,1 % жінок. У респондентів з надмірною масою тіла у віковій групі 30–39 років ізольована гіпертригліцеридемія виявлена в 6,7 % випадків (у 3,6 % чоловіків та 11,8 % жінок); у віці 40–49 років — у 3,2 % (у 5,85 % чоловіків та 0 % жінок); у віковій категорії 50–59 років — у 3,1 % (7,1 % чоловіків та 0 % жінок), і у віці 60–69 років поширеність ізольованої гіпертригліцеридемії становила 1,5 % (у 4 % чоловіків та 0 % жінок).
Серед осіб з ожирінням І ступеня в 4,2 % виявлена ізольована гіпертригліцеридемія, із них у 4 % чоловіків та 4,4 % жінок. У респондентів з ожирінням І ступеня у віковій групі 30–39 років ізольована гіпертригліцеридемія виявлена у 2,5 % випадків (у 15,8 % чоловіків та 0 % жінок), у віці 40–49 років — у 6 % (у 8,8 % чоловіків та 0 % жінок), у віковій категорії 50–59 років — у 6,9 % (в 11,1 % чоловіків та 4,5 % жінок), і в групі 60–69 років поширеність ізольованої гіпертригліцеридемії становила 4,4 % (у 9,1 % чоловіків та 2,9 % жінок).
Серед осіб з ожирінням ІІ ступеня ізольована гіпертригліцеридемія виявлена у 8,4 % респондентів — у 23,3 % чоловіків та 0 % жінок. Серед осіб з ожирінням ІІІ ступеня ізольована гіпертригліцеридемія виявлена в 11,1 %.
В обстеженій популяції спостерігалось зростання виявлення частки комбінованої дисліпідемії зі збільшенням маси тіла та з віком. Так, серед респондентів з нормальною масою тіла комбінована дисліпідемія була виявлена в 7,9 %, за гендерним розподілом — у 10,7 % чоловіків та 4,9 % жінок. У віковій групі 30–39 років комбінована дисліпідемія виявлена в 4,1 % випадків (у 6,7 % чоловіків та 1,9 % жінок), у віці 40–49 років — в 6,2 % (у 8,8 % чоловіків та 3,2 % жінок), у віковій категорії 50–59 років — у 10 % (у 16 % чоловіків та 2,5 % жінок), й у віці 60–69 років поширеність комбінованої дисліпідемії становила 15,4 % (у 10,0 % чоловіків та 21,1 % жінок).
В обстежених з надлишковою масою тіла комбінована дисліпідемія виявлена у 26,6 % — у 32,8 % чоловіків та 20,6 % жінок. У віковій групі 30–39 років — у 25,6 % випадків (30,4 % серед чоловіків та 17,7 % серед жінок); у віці 40–49 років — у 29,5 % (у 34,6 % чоловіків та 23,3 % жінок); у віковій категорії 50–59 років — у 22,5 % (32,1 % чоловіків та 15,1 % жінок), у групі 60–69 років поширеність комбінованої дисліпідемії становила 31,9 % (36 % чоловіків та 29,6 % жінок).
В осіб з ожирінням І ступеня комбінована дисліпідемія виявлена в 42,2 %, серед них у 43 % чоловіків та 41,6 % жінок. У віковій групі 30–39 років — у 22,5 % випадків (21,1 % серед чоловіків та 23,8 % серед жінок); у віці 40–49 років — у 48 % (у 32,4 % чоловіків та 81,3 % жінок); у віковій категорії 50–59 років — у 49 % (у 22,2 % чоловіків та 63,6 % жінок), і в групі 60–69 років поширеність комбінованої дисліпідемії становила 35,6 % (у 45,5 % чоловіків та 32,4 % жінок).
В осіб з ожирінням ІІ ступеня комбінована дисліпідемія виявлена в 47 % респондентів, серед них у 43,3 % чоловіків та 49,1 % жінок. У віковій групі 30–39 років — у 15,4 % випадків (12,5 % серед чоловіків та 20 % серед жінок); у віці 40–49 років — у 68 % (у 66,6 % чоловіків та 70 % жінок); у віковій категорії 50–59 років — у 15,8 % (у 50 % чоловіків та 0 жінок), й у віці 60–69 років поширеність комбінованої дисліпідемії становила 38,5 % (в 0 % чоловіків та 41,7 % жінок).
В осіб з ожирінням ІІІ ступеня комбінована дисліпідемія виявлена в 44,4 %, за гендерним розподілом — у 100 % чоловіків та 28,6 % жінок. Поширеність порушень ліпідного обміну залежно від маси тіла в міській популяції України подана на рис. 1.
Нами проаналізовані показники порушень ліпідного обміну залежно від маси тіла в міській популяції України, а також окремо серед чоловіків та жінок. Отримані результати наведені в табл. 1–3.
Поширеність низького рівня ХС ЛПВЩ (< 1,0 ммоль/л для чоловіків і < 1,3 ммоль/л для жінок) виявилася не надто характерною рисою для обстеженої популяції. Лише 18,3 % респондентів (10,4 % чоловіків і 24,6 % жінок) у середньому мали фактор ризику серцево-судинних захворювань у вигляді зниження ХС ЛПВЩ [3].
Так, у когорті респондентів з нормальною масою тіла рівень ЛПВЩ становив 1,48 ± 0,01 ммоль/л, тоді як у групі респондентів з ожирінням II ст. — 1,34 ± 0,03 ммоль/л (р < 0,01), а в групі респондентів з ожирінням III ст. — 1,40 ± 0,06 ммоль/л (р < 0,01) (табл. 1).
У той же час поширеність в обстеженій популяції високого рівня найбільш прогностично значущого ХС ЛПНЩ (> 3,0 ммоль/л) була досить високою й становила в середньому 68,1 % (68,1 % для чоловіків і 66,0% для жінок ) [3].
Як у чоловіків, так і в жінок відзначено зростання гіпертригліцеридемії зі збільшенням маси тіла. Так, у когорті респондентів з нормальною масою серед чоловіків рівень ТГ становив 1,3 ± 0,1 ммоль/л, тоді як у групі респондентів з ожирінням II ст. — 2,3 ± 0,2 ммоль/л (р < 0,01), а в групі респондентів з ожирінням III ст. — 2,1 ± 0,3 ммоль/л. Відсутність вірогідності щодо даної групи пояснюється малою кількістю респондентів, які увійшли до групи з ожирінням III ст., як серед чоловіків, так і серед жінок (табл. 2, 3).
У когорті респондентів з нормальною масою тіла серед жінок рівень ТГ становив 1,02 ± 0,10 ммоль/л, тоді як у групі респондентів з ожирінням II ст. — 1,9 ± 0,1 ммоль/л (Р < 0,01) та в групі респондентів з ожирінням III ст. — 1,5 ± 0,2 ммоль/л (табл. 3).
Аналіз стану ліпідного обміну продемонстрував поглиблення проявів дисліпідемії при зростанні абдомінального ожиріння серед чоловіків міської популяції України, у той час як серед жінок чіткої закономірності виявлено не було. Так, відповідно до Рекомендацій ESC (2012 р.) у чоловіків з ОТ ≥ 94 см виявлено 73,9 % дисліпідемій, за критеріями AHA (2013) у чоловіків з ОТ ≥ 102 см виявлено 79,8 % порушень ліпідного обміну. Отримані нами дані наведені в табл. 4.
Отже, ступінь та прояви абдомінального ожиріння асоціюються з вираженими порушеннями ліпідного обміну, розвитком комбінованої дисліпідемії, гіперхолестеринемії та гіпертригліцеридемії. Як свідчать численні дослідження, існує тісний зв’язок між порушеннями ліпідного обміну та розвитком атеросклерозу, що значно підвищує ризик розвитку серцево-судинних захворювань та смертність.
Висновки
1. Визначено, що в проаналізованій міській популяції населення України нормальну масу тіла мало лише 29,3 % населення, а 70,7 % — сумарно надмірну масу тіла та ожиріння I–III ступеня; частка виявлення гіперхолестеринемії в популяції становила 69,4 %, причому всі прояви порушень ліпідного обміну збільшувалися зі зростанням ступеня ожиріння та з віком.
2. Встановлено, що паралельно зі збільшенням маси тіла спостерігається зростання частки ізольованої гіпертригліцеридемії на тлі зменшення частки ізольованої гіперхолестеринемії, що зумовлене перерозподілом паралельно зі зростанням ІМТ порушень ліпідного обміну за рахунок збільшення частки виявлення комбінованої дисліпідемії від 7,9 % при нормальній масі тіла до 44,4 % при ожирінні III ступеня.
3. Виявлено, що в чоловіків поява та прогресування абдомінального типу ожиріння асоціюється зі збільшенням виявлення порушень ліпідного обміну, у той час як серед жінок аналогічної чіткої закономірності не виявлено.
Список литературы
1. Братусь В.В., Талаева Т.В., Шумаков В.А. Ожирение, инсулинорезистентность, метаболический синдром: фундаментальные и клинические аспекты. — К.: Четверта хвиля, 2009. — 416 с.
2. Коваленко В.М., Корнацький В.М. та ін. Регіональні медико-соціальні проблеми хвороб системи кровообігу. Динаміка та аналіз: Аналітично-статистичний посібник. — К., 2013. — 239 с.
3. Митченко Е.И., Мамедов М.Н., Колесник Т.В. и др. Современный профиль факторов риска сердечно-сосудистых заболеваний в городской популяции Украины // Український кардіологічний журнал. — 2013. — Додаток 4. Матеріали XIV Національного конгресу кардіологів України. — С. 76-83.
4. Мітченко О.І., Лутай М.І. Дисліпідемії: діагностика, профілактика та лікування: Методичні рекомендації Асоціації кардіологів України. — К., 2011. — 48 с.
5. Паньків В.І. Ожиріння як медико-соціальна проблема / В.І. Паньків // Практична ангіологія. — 2006. — № 4. — С. 36-42.
6. 2013 ACC/AHA Guideline on the Treatment of Blood Cholesterol to Reduce Atherosclerotic Cardiovascular Risk in Adults // Circulation is available at http://circ.ahajournals.org
7. Anderson K.M., Castelli W.P., Levy D. Cholestrol and mortality: 30 years of follow-up from the Framingham study // JAMA. — 1987. — 257 (16). — 2176-2180.
8. Donahue R.P., Abbot R.D., Bloom E. Central obesity and coronary heart disease in men // Lancet. — 1987. — Vol. 1. — P. 821-824.
9. European Guidelines on cardiovascular disease prevention in clinical practice (version 2012) // Eur. Heart J. — 2012. — Vol. 33. — P. 1635-1701.
10. Hubert J.W., Feinleib M., McNamara P.M. Obesity as an independent risk factor for cardiovascular disease: a 26-year followup of participant in the Framingham Heart Study // Circulation. — 1983. — Vol. 67. — Р. 968-977.
11. SAS/STAT User’s Guide, Version 6. — Forth Edition. — Vol. 1 & 2. — SAS Institute Inc., Cary, NC, USA, 1990.
12. Stevens J., Caiy J., Pamuk E.R. The effect of age on the association between body-mass index and mortality // New Engl. J. Med. — 1998. — Vol. 338. — P. 1-7.
13. Singh А.К., Singh S.K., Agrawal N., Gopal K. Obesity and dyslipidemia // Int. J. Biol. Med Res. — 2011. — 2(3). — 824-828
14. WHO MONICA Project. MONICA Manual (1998–1999). — http://www.thl.fi/publications/monica/manual/index.htm
1. Bratus' V.V., Talaeva T.V., Shumakov V.A. Ozhyrenye, ynsulynorezystentnost', metabolycheskyy syndrom: fundamental'nыe y klynycheskye aspektы . K.: Chetverta khvylya.2009. S. 416. (in Russ).
2. Kovalenko V.M., Kornats'kyy V.M. ta spivavt. Rehional'ni medyko-sotsial'ni problemy khvorob systemy krovoobihu. Dynamika ta analiz./ Analitychno-statystychnyy posibnyk. Kyiv.-2013 r.-239p. (in Ukr.).
3. Mitchenko E.I., Mamedov M.N., Kolesnik T.V., Deev A.D. Sovremennyi profil faktorov riska serdechno-sosudistih zabolevaniy v gorodskoi populatsii Ukraini. Ukrainskyi kardiologichnyi zurnal. 2013. Dodatok 4. P.76-83*.(in Russ).
4. Mitchenko O.I., Lutay M.I. Dyslipidemiyi: diahnostyka, profilaktyka ta likuvannya// Metodychni rekomendatsiyi Asotsiatsiyi kardiolohiv Ukrayiny. Kyyiv-2011r.- 48 s.
5. Pan'kiv V.I. Ozhyrinnya yak medyko-sotsial'na problema / V.I. Pan'kiv // Praktychna anhiolohiya. — 2006. — # 4. — S. 36-42.
6. 2013 ACC/AHA Guideline on the Treatment of Blood Cholesterol to Reduce Atherosclerotic Cardiovascular Risk in Adults// Circulation is available at http://circ.ahajournals.org
7. Anderson KM, Castelli WP, Levy D. Cholestrol and mortality: 30 years of follow-up from the Framingham study. JAMA. 1987;257(16):2176-2180. PubMed | Google Scholar
8. Donahue R.P., Abbot R.D., Bloom E. et al. Central obesity and coronary heart disease in men // Lancet.– 1987.– Vol. 1.–P. 821–824
9. European Guidelines on cardiovascular disease prevention in clinical practice (version 2012) // Eur. Heart J.-2012.-Vol.33.-P.1635-1701
10. Hubert J.W., Feinleib M., McNamara P.M. et al. Obesity as an independent risk factor for cardiovascular disease: a 26-year followup of participant in the Framingham Heart Study //Circulation.– 1983.– Vol. 67.– Р. 968–977
11. SAS/STAT User’s Guide, Version 6, Forth Edition, Vol.1 & 2, SAS Institute Inc., Cary, NC, USA, 1990
12. Stevens J., Caiy J., Pamuk E.R. et al. The effect of age on the association between body-mass index and mortality // New Engl. J. Med.–1998.– Vol. 338.– P. 1–7.
13. Singh А.К., Singh S.K., Agrawal N., Gopal K. Obesity and dyslipidemia// Int J Biol Med Res. 2011; 2(3): 824-828
14. WHO MONICA Project. MONICA Manual. (1998–1999) - http://www.thl.fi/publications/monica/manual/index.htm.
/16_2.jpg)
/17.jpg)