Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 3 (19) 2015

Проблеми остеопорозу та остеоартрозу завжди привертали увагу не тільки провідних науковців світу, але й практикуючих лікарів. З роками ці питання стали все більш актуальними, тому що, з одного боку, у світі невпинно зростає число людей літнього віку, з іншого — в останнє десятиріччя у світовій медицині зроблено величезний прорив у питаннях діагностики остеопорозу, його предикторів та ускладнень. Саме тому з року в рік у світі організовується та проводиться все більше медичних форумів, присвячених діагностиці та лікуванню остеопорозу та остеоартрозу. Одна з таких наукових подій 2015 р. відбулася 25–26 вересня у шляхетному польському місті Кракові — Польським товариством остеоартрології та Європейською асоціацією остеопорозу та захворювань кістково-м’язової системи був організований та проведений 6-й Центральноєвропейський конгрес з остеопорозу та остеоартрозу. В ньому брали участь делегації майже з усіх країн Центральної Європи та науковці з країн Західної Європи. Одним із лекторів конгресу був президент Української асоціації остеопорозу професор В.В. Поворознюк, який отримав від організаторів офіційне запрошення взяти участь у заході та виступити з доповіддю, тому Українська асоціація остеопорозу була активним учасником цього наукового форуму.

Основні теми, що обговорювалися під час роботи конгресу, були сфокусовані на мультидисциплінарності проблеми остеопорозу та остеопоротичних переломів. Розглядалася роль цукрового діабету, ожиріння, ниркової недостатності, онкологічних захворювань у збільшенні ризику остеопоротичних переломів. Низка лекцій була присвячена питанням діагностики та лікування остеопорозу та остеоартрозу в щоденній клінічній практиці з визначенням цілей для подальших досліджень у цьому напрямку. Приділялася увага саркопенії, атиповим переломам, вертебропластиці, необхідності артроскопії та ін. 

Робота конгресу розпочалася доповіддю президента Європейського товариства з клінічних та економічних аспектів остеопорозу, остеоартрозу і м’язово-скелетних захворювань (ESCEO) професора Jean-Yves Reginster (Льєж, Бельгія) «У кого, коли та як лікувати остеоартроз». Доведено, що пацієнти з ранньою стадією остеоартрозу краще реагують на медикаментозну терапію, ніж пацієнти на пізніх стадіях хвороби. При призначенні лікування слід брати до уваги клінічну картину, патофізіологію та стадію захворювання, а також рівень больового синдрому, функціональних обмежень і наявність супутніх хронічних захворювань. Крім того, для оцінки ефективності фармакологічних препаратів і моніторингу відповіді на лікування можуть бути корисними дані МРТ-діагностики. Визначення біомаркерів у цей час є темою клінічних досліджень, але ж у найближчому майбутньому це може бути корисним для прийняття рішень у клінічній практиці. Основні принципи лікування остеоартрозу включають в себе поєднання медикаментозної та немедикаментозної терапії. Препаратами для базисної медикаментозної терапії є глюкозаміну сульфат і/або хондроїтину сульфат, при необхідності — парацетамол і топічні нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ). При збереженні симптомів остеоартрозу наступним кроком лікування є призначення пероральних селективних інгібіторів ЦОГ-2 або неселективних НПЗЗ, при недостатньому зменшенні симптомів — внутрішньосуглобове введення глюкокортикоїдів або препаратів гіалуронової кислоти. При неефективності вищевказаних препаратів до того, як призначати оперативне лікування, можна спробувати використати слабкі опіоїди та інші центральні анальгетики. Останнім кроком у лікуванні остеоартрозу є хірургічне втручання, а у випадках, коли воно протипоказане, — призначення класичних опіоїдів.

У рамках цієї сесії були подані доповіді провідних фахівців різних спеціальностей, які підкреслили, що поширені хронічні захворювання є фактором ризику остеопоротичних переломів. 

Доповідь M. Małecki (кафедра метаболічних хвороб медичного факультету Ягеллонського університету, Краків, Польща) була присвячена переломам у хворих на цукровий діабет 2-го типу (ЦД-2). Існують дані щодо впливу ЦД-2 і пов’язаних із ним фенотипів, наприклад ожиріння, на показники мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) і остеопороз. У деяких дослідженнях на тваринах доведено, що порушення ліпідного профілю при ЦД-2 призводять до змін у мікроархітектурі кістки та остеопенії. Подальших досліджень потребує визначення впливу гіперглікемїї й інсулінорезистентності на стан кісткової тканини на клітинному та молекулярному рівнях. Підвищений рівень глюкози й інсулінорезистентність у хворих на ЦД-2 стимулює апоптоз остеобластів і метаболізм у кістковій тканині. Крім того, тривале накопичення кінцевих продуктів глікування та зниження активності деяких ферментів, важливих для продукції колагену, викликають структурні зміни у колагенових волокнах і матриці кістки, а також підвищують імовірність низькоенергетичних переломів. Пацієнти з ЦД-2 схильні до більш високого ризику переломів, пов’язаних із падінням, порівняно з особами, які не хворіли на ЦД. Щодо впливу цукрознижуючих препаратів на ризик переломів, доведене підвищення ризику при прийомі тіазолідиндіонів та інгібіторів SGLT-2. Достатньої доказової бази щодо інших груп цукрознижуючих препаратів немає. Скринінг, профілактика та діагностика факторів ризику остеопорозу мають вирішальне значення для покращення якості життя пацієнтів із ЦД-2 і допомагають звести до мінімуму ризик остеопоротичних переломів у них. 

Впливу ожиріння на ризик остеопоротичних переломів приділила увагу в своїй доповіді професор Catalina Poiana (Бухарест, Румунія). Вона підкреслила, що ожиріння не є протективним фактором остеопоротичних переломів, як вважалося ще кілька років тому. Дані численних досліджень останніх років демонструють вплив ожиріння та ЦД-2 на порушення якості трабекулярної кісткової тканини, збільшення порозності кортикальної частини кістки, а також на порушення функцій клітин кісткової тканини та механічних властивостей кістки, результатом чого є підвищений ризик переломів (Armstrong M.E. et al., 2011; Premaor M.O. et al., 2010–2011; Compston et al., 2011; Mitchell R.J. et al., 2015 та ін.). У патофізіології ламкості кісток у пацієнтів з ожирінням мають значення підвищена продукція прозапальних цитокінів, інсулінорезистентність, дефіцит вітаміну D, вторинний гіперпаратиреоз, гіпогонадизм, порушення абсорбції кальцію. Проф. C. Poiana продемонструвала дані власного дослідження, проведеного на базі Національного інституту ендокринології в Будапешті за участю 622 жінок у постменопаузальному періоді (середній вік — 58,65 ± 8,64 року, ІМТ — 30,30 ± 8,66 кг/м2), 168 з яких були хворі на остеопороз (згідно з результатами DXA). 15,91 % учасників дослідження мали переломи кісток, найбільш поширеними серед яких були переломи кісток передпліччя. В групі пацієнток з остеопорозом ІМТ був вищим в осіб із наявністю переломів (34,35 кг/м2) порівняно з особами без переломів (30,27 кг/м2). 

У доповіді A. Więcek (кафедра і клініка нефрології, трансплантології та внутрішніх хвороб медичного університету Катовіце, Польща) розглядалася тема ризику остеопоротичних переломів у хворих із хронічною хворобою нирок (ХХН). Було підкреслено, що переломи кісток безпосередньо пов’язані з порушеннями метаболізму кісткової тканини, що виникає при ХНН, і спричинюють високий рівень госпіталізації та смертності серед даної категорії пацієнтів. Підвищення ризику переломів у пацієнтів із ХХН спричинене не тільки порушенням метаболізму кісткової тканини, але й слабкістю м’язів (саркопенія), супутніми неврологічними та кардіологічними розладами і станами, типовими для ХХН та людей літнього віку. Ризик переломів у хворих на ХХН в 1,5–3 рази вищий, ніж у загальній популяції. Золотим стандартом діагностики порушень стану кісткової тканини у пацієнтів із ХХН є біопсія кістки та гістоморфометрія. Лікування захворювань кістково-м’язової системи у хворих на ХХН базується на призначенні препаратів вітаміну D та кальцію. Призначення інших груп препаратів, таких як бісфосфонати, терипаратид, деносумаб, не рекомендується хворим, у яких швидкість клубочкової фільтрації менша за 30 мл/хв. Багатообіцяючою є роль кальциміметиків, наприклад цинакалцету, в лікуванні вторинного гіперпаратиреозу та профілактиці переломів у пацієнтів із ХХН, але у наш час це питання потребує подальших досліджень. 

Порушенням стану кісткової тканини, пов’язаним з онкологічними захворюваннями, приділялася увага в доповіді W. Misiorowski (Варшава, Польща). Злоякісні новоутворення є одним із головних факторів ризику погіршення якості кісткової тканини, що пов’язано як із прямими ефектами ракових клітин на скелет, так і з негативним впливом терапії злоякісних новоутворень на клітини кісткової тканини. Крім того, кісткова тканина містить безліч факторів росту, що можуть сприяти приживленню і проліферації ракових клітин. Клітини пухлини продукують остеолітичні фактори, наприклад PTHrP, інтерлейкіни (ІЛ-6, ІЛ-11), RANKL. Вивільнення з кісткового матриксу цитокінів — стимуляторів росту або продукція раковими клітинами трансформуючого фактора росту бета (TGF-β) призводить до формування метастазів. Множинна мієлома і рак молочної залози часто асоціюються з остеолітичними процесами, а рак передміхурової залози асоціюється з порушенням остеобластів. Ці висновки базуються на радіографічних фенотипах, але результати біопсії кістки свідчать про те, що метастази можуть бути остеокластними та остеобластними, навіть в одного й того самого пацієнта. 

Дані досліджень 2014 р. (Mimi I.Hu et al.) демонструють, що призначення антирезорбтивної терапії, а саме бісфосфонатів і деносумабу, має позитивний вплив на втрату кісткової тканини в онкологічних хворих, однак на сьогодні існує небагато дослі–джень з цього приводу, в яких первинною кінцевою точкою були переломи. 

З доповіддю про роль FRAX у зниженні ризику остеопоротичних переломів виступив президент Міжнародної федерації остеопорозу професор John A. Kanis (Велика Британія). FRAX є комп’ютерним алгоритмом (www.shef.ac.uk/FRAX), що обчислює 10-річну ймовірність перелому кісток (стегнової, плечової кісток, тіл хребців або перелому кісток передпліччя). Ризик перелому розраховується на підставі показників віку, ІМТ і наявних факторів ризику. 

Мінеральна щільність шийки стегнової кістки може враховуватися як додатковий фактор підвищення ймовірності ризику переломів. Перші 8 моделей FRAX було впроваджено у 2008 р., а нині у світі використовується понад 50 моделей, специфічних для конкретних країн, що дозволяє охопити 75 % населення світу. Зі збільшенням географічної представленості FRAX використання цього методу поступово зросло, і в наш час щороку в усьому світі проводиться 3 млн розрахунків за алгоритмом FRAX. Проте розрахунки ризику переломів за алгоритмом FRAX не мають сенсу, якщо немає керівництв про те, як використовувати отримані результати. Вирішення даного питання залежить більшою мірою не від міжнародної спільноти, а від медичної спільноти кожної з країн, в яких використовується FRAX, а саме від того, чи було включене використання алгоритму FRAX і його результатів у відповідні національні керівництва та рекомендації. Тільки в половині країн Європейського Союзу алгоритм FRAX включений до відповідних рекомендацій і тільки половина з цих країн прийняла відповідні інструкції щодо його використання. Як і очікувалося, частота застосування алгоритму FRAX відрізняється в різних країнах світу, і вона вища там, де було прийнято відповідні нормативні документи на державному рівні. Метою FRAX є покращення цільових медичних втручань в осіб із високим ризиком переломів. У багатьох країнах лікування рекомендується особам, які мають низькоенергетичні переломи в анамнезі, а також тим, у кого ймовірність перелому перевищує таку у жінок із переломом в анамнезі. Особи, яких відбирають для призначення лікування, використовуючи саме цей метод, мають у середньому вищий ризик переломів, ніж особи, в яких як критерії відбору використовують наявність переломів в анамнезі, низьку МЩКТ або інтегровані алгоритми (наприклад, алгоритм Національного фонду остеопорозу США). Отже, застосування FRAX дає можливість зменшити тягар переломів, але успіхи або невдачі його використання залежать від його розумного застосування за підтримки лідерів медичної наукової спільноти в тій чи іншій країні.

Голова Польського товариства остеоартрології Edward Czerwinski виступив із доповіддю про необхідність розширення діагностичних критеріїв остеопорозу, які слід ураховувати при прийнятті рішень щодо призначення лікування. Він нагадав, що визначення терміна «остеопороз», яким користуються в усьому світі, було прийняте ВООЗ та Міжнародним фондом остеопорозу ще в 1993 р., із мінімальними змінами в 1994, 2001, 2008 та 2012 роках. Це визначення характеризує остеопороз як захворювання кісток, спричинене низькою масою кісткової тканини, що веде до збільшення ризику переломів. При цьому якість кісткової тканини оцінюється на підставі даних МЩКТ. Але останніми роками в численних дослідженнях доведено, що при діагностуванні остеопорозу не можна брати до уваги тільки Т-критерій, тому що 70 % переломів відбувається в осіб, які не відповідають критерію Т < –2,5. У деяких випадках визначається підвищений ризик перелому за алгоритмом FRAX, у той час як рівень показника Т в даної особи не свідчить про наявність остеопорозу. Це приводить до того, що в таких осіб остеопороз не діагностується, а тому й не призначається відповідне лікування. Беручи до уваги подібні фактори, у 2010 р. у США був створений Національний альянс здоров’я кісток (National Bone Health Alliance, NBHA), що об’єднав 52 державні та приватні організації. Метою альянсу було в тому числі встановлення нових діагностичних критеріїв щодо лікування остеопорозу у жінок віком понад 50 років. Після численних дискусій NBHA визначив, що остеопороз у жінок у постменопаузальному періоді та чоловіків віком понад 50 років має бути діагностований за умов наявності будь-якого з таких критеріїв: показник Т дорівнює або <–2,5 (на рівні хребта чи стегнової кістки); наявність низькоенергетичного перелому проксимального відділу стегнової кістки без вимірювання МЩКТ; наявність низькоенергетичного перелому хребта, проксимального відділу плечової кістки, таза або в деяких випадках передпліччя в осіб з остеопенією; зростання ризику переломів на підставі даних FRAX (ризик дорівнює або перевищує рівень, зазначений у національних рекомендаціях) у пацієнтів з остеопенією. Ці критерії були впроваджені в США і, на нашу думку, повинні бути широко використані в Польщі та інших країнах Європи.

Як уже зазначалося, учасниками 6-го Центральноєвропейського конгресу з остеопорозу та остеоартрозу були представники Української асоціації остеопорозу на чолі з її президентом професором В.В. Поворознюком, який отримав від організаторів конгресу запрошення виступити з доповіддю. Загалом українські науковці запропонували увазі учасників конгресу дві усні та шість постерних доповідей.

В усній доповіді професора В.В. Поворознюка розглядалися питання використання TBS для оцінки ризику переломів. Професор В.В. Поворознюк зазначив, що золотим стандартом діагностики остеопорозу, ризику переломів і моніторингу динаміки стану кісткової тканини у пацієнтів є визначення МЩКТ. Але даний метод не дозволяє оцінити порушення мікроархітектури кістки. Декілька років тому з’явилася можливість оцінки цього параметра завдяки впровадженню в клінічну практику методики Trabecular Bone Score (TBS, Med-Imaps, France), суттю якої є аналіз варіації сірих відтінків на зображеннях, отриманих при проведенні DXA-сканування. Показник TBS вірогідно позитивно корелює з параметрами 3D-мікроархітектури кістки, такими як кількість і зчеплення трабекул, і негативно — з проміжками між трабекулами та показником Structure model index. Ця кореляція є незалежною від МЩКТ. TBS можна вважати значним додатковим інструментом оцінки факторів ризику переломів, що може сприяти наданню більш адекватної медичної допомоги пацієнтам. TBS є кількісним показником, що оцінює мікроархітектуру в поєднанні з МЩКТ, без потреби в проведенні додаткових DXA-обстежень. 

Професор В.В. Поворознюк навів результати аналізу наукових публікацій останніх років і результати власних досліджень із вивчення змін TBS залежно від віку та ролі TBS в оцінці ризику переломів. R. Dufour і співавт. (2013) оцінювали зміни TBS залежно від віку у 5942 жінок віком 45–85 років у Франції. Було встановлено лінійне зниження TBS на 14,5 % на рівні L1–L4 у віці між 45 та 85 роками (6 % у жінок, молодших за 65 років, та 8,5 % у жінок, старших за 65 років). C. Simonelli і співавт. (2013) вивчали зміни TBS на рівні поперекових хребців у жінок європеоїдної раси, які були представницями нелатиноамериканського населення США, віком 30 років і старше. Було встановлено статистично вірогідне зниження показника TBS на всіх рівнях поперекового відділу хребта залежно від віку. Зменшення показника TBS на рівні L1–L4 між 45 та 90 роками становило 16,0 %. Зменшення показника TBS прогресувало у жінок, старших за 65 років (з –0,004 до –0,006), що збігалося з даними, отриманими у французькій популяції. Пов’язане з віком зниження МЩКТ і TBS на рівні поперекових хребців було зареєстроване у великому дослідженні за участю 29 407 жінок віком 50 років і старше у провінції Манітоба, Канада (Leslie W.D., Krieg M.A., Hans D., 2013). Негативна кореляція між показниками TBS на рівні L2–L4 та віком (r = –0,39, p < 0,001) була встановлена у 4907 жінок віком від 20 до 90 років у Лівані (El Hage R., Khairallah W., Bachour F. et al., 2013).

В україно-іспанському дослідженні вивчали зміни мікроархітектури кісткової тканини поперекових хребців, пов’язані з віком (Povoroznyuk V., Del Rio L., Di Gregorio S. et al., 2014). Оцінка значень показників TBS у всіх варіантах комбінацій хребців (L1, L2, L3, L4) продемонструвала статистично вірогідне зниження з віком у чоловіків. Було встановлено лінійне зниження TBS (~–1,75 T-score) в L1–L4 між 40 та 90 роками у чоловіків, тоді як у жінок зниження становило 16,7 % (~–2,58 T-score). На відміну від жінок у чоловіків віком понад 65 років не було встановлено змін щодо зниження TBS.

У ретроспективному дослідженні «випадок — контроль» L. Pothuaud і співавт. (2009) оцінювали показники TBS у 135 жінок у постменопаузальному періоді, 45 з яких мали рентгенографічно підтвер–джені переломи: 20 жінок — вертебральні переломи, 5 — переломи стегнової кістки та 20 жінок — остеопоротичні переломи іншої локалізації. У жінок з переломами показник TBS був статистично вірогідно нижчим, ніж у жінок контрольної групи (без переломів): 0,784 ± 0,176 проти 0,899 ± 0,177 (p = 0,0005). 

Використання методики TBS на відміну від визначення МЩКТ може допомогти в прогнозуванні вертебральних переломів у чоловіків. Значення TBS ≤ 0,987 було предиктором 5-кратного підвищення ризику вертебральних переломів. TBS є вірогідно нижчим у чоловіків з переломами, в той час як вірогідних змін МЩКТ немає. 

На базі Українського науково-медичного центру проблем остеопорозу (м. Київ) було обстежено 197 чоловіків віком 45–89 років, які були розподілені згідно з класифікацією за віком: 45–59 років (n = 83), 60–74 роки (n = 86), 75–89 років (n = 28). Основну групу становили 52 чоловіки з вертебральними остео–поротичними переломами в анамнезі, контрольну групу — 145 чоловіків без переломів. Показники TBS у L1–L4 були вірогідно нижчими у чоловіків із вертебральними переломами в анамнезі в усіх вікових групах. 

У великому дослідженні Manitobа (Hans D., Goertzen A.L. et al., 2011), в якому брали участь 29 407 жінок віком понад 50 років (серед них 5,7 % мали остеопоротичний перелом), встановлено, що у пацієнток з остеопоротичними переломами хребта та переломами стегнової кістки показники TBS і МЩКТ були вірогідно нижчими (p < 0,0001), ніж у жінок без переломів.

Згідно з останніми даними великих досліджень TBS (2015), цей метод дозволяє прогнозувати остео–поротичні переломи незалежно від їх локалізації, віку пацієнта, МЩКТ та ІМТ. 

Отже, аналіз результатів досліджень щодо змін показника TBS з віком та його ролі у прогнозуванні переломів продемонстрував таке: показник TBS значно знижується з віком; рівні показника TBS нижчі у жінок, які мають низькоенергетичні переломи, але в яких результати DXA не виявляють остеопороз або навіть остеопенію; TBS, як і визначення МЩКТ на рівні поперекового відділу хребта, дає можливість встановити ризик перелому у жінок в постменопаузальному періоді; визначення обох показників — МЩКТ і TBS — є значно більш вірогідним у прогнозуванні переломів, ніж використання одного з цих методів. 

Ще одна усна доповідь була подана ученицею професора В.В. Поворознюка У.І. Приймич. У доповіді висвітлювалася проблема нейропатичного болю в пацієнтів різного віку з остеоартрозом колінного суглоба. Нейропатичний біль визначається як біль, спричинений первинним пошкодженням або дисфункцією нервової системи, або як біль внаслідок безпосереднього пошкодження соматосенсорної системи. Основними ознаками цього виду болю є пекучий біль, відчуття поколювання, оніміння, раптові приступи болю, біль за типом удару електричним струмом, алодинія чи гіпералгезія. Інструментами для діагностики нейропатичного болю є Лідська шкала нейропатичного болю (LANSS), діагностичний опитувальник нейропатичного болю DN4, painDETECT. З метою оцінки структури больового синдрому, виявлення наявності нейропатичного компонента болю, симптомів цього виду болю у пацієнтів з остеоартрозом колінного суглоба на базі відділу клінічної фізіології та патології опорно-рухового апарату ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України» було проведене дослідження за участю 37 пацієнтів жіночої статі віком 45–85 років із клінічними та рентгенологічними симптомами остеоартрозу колінного суглоба (II–III стадія за Kеllgrene — Lawrence). Всі пацієнти були розподілені на три групи, залежно від віку (45–59 років, 60–74 роки та 75–89 років). Оцінка нейропатичного компонента болю проводилася з використанням шкали LANSS, опитувальників DN4 та painDETECT. Інтенсивність больового синдрому визначали за допомогою візуальної аналогової шкали (ВАШ), якісні характеристики — за опитувальником McGill Pain Questionnaire. Функціональний стан колінних суглобів оцінювали з використанням опитувальника WOMAC, якість життя — за опитувальником EuroQol-5D. Згідно з painDETECT імовірний нейропатичний біль у ділянці суглобів визначали у 5,4 % пацієнтів, можливий — у 24,3 %, малоймовірний — у 70,3 %. За даними LANSS і DN4, імовірний нейропатичний біль мав місце у 29,7 та 35,1 % пацієнтів відповідно. Кореляційний аналіз продемонстрував вірогідно сильні кореляційні зв’язки між painDETECT і LANSS, painDETECT і DN4 (p = 0,000001, r = 0,76 та p = 0,000001, r = 0,85 відповідно). Кореляція між інтенсивністю болю за ВАШ і даними, отриманими за шкалами нейропатичного болю (painDETECT, LANSS, DN4), була на рівні від помірної до вираженої. Отже, найбільш сильна кореляція була встановлена між даними за painDETECT та LANSS/DN4. Інтенсивність болю вірогідно корелювала з наявністю ймовірного та можливого нейропатичного болю. Ймовірний та можливий нейропатичний компонент може впливати на функціональний стан колінного суглоба та якість життя пацієнта. Пекучий характер болю, відчуття поколювання асоціюються з більш вираженим болем у пацієнтів з остеоартрозом колінного суглоба. 

Завершуючи огляд, слід зазначити, що доповіді професора В.В. Поворознюка та його учениці У.І. Приймич привернули велику увагу аудиторії. Гучним акордом у визнанні того, що роботи українських науковців із вивчення проблем остеопорозу та остеоартрозу, подані на 6-му Центральноєвропейському конгресі в Кракові, є науково цікавими та актуальними, став лист, який отримав професор В.В. Поворознюк через деякий час після завершення конгресу. «Від щирого серця я вдячний Вам за участь у виконанні наукової програми 6-го Центральноєвропейського конгресу з остеопорозу та остеоартрозу. Я хотів би висловити моє найвище захоплення Вашим відмінним науковим внеском, який допоміг зробити успішним цей конгрес. Я в боргу перед Вами за Ваші зусилля, яких ви доклали до підготовки та подання Вашої чудової лекції. Від імені всіх учасників конгресу висловлюю Вам похвалу та вдячність», — написав голова Польського товариства остеоартрології проф. Edward Czerwinski від імені оргкомітету. 

Ця відзнака є черговим підтвердженням того, що українські вчені, які вивчають проблеми остеопорозу та його ускладнень, остеоартрозу, гідно представляють нашу країну на міжнародному та європейському рівні.