Международный эндокринологический журнал 4 (76) 2016
Вернуться к номеру
Від редактора
Рубрики: Эндокринология
Разделы: От первого лица
Версия для печати
Статтю опубліковано на с. 7-8
Ожиріння з кожним роком стає все більш вагомою медико-соціальною проблемою в багатьох країнах, у тому числі в Україні, де понад 35 % населення має надмірну масу тіла. Ожиріння призводить до зниження тривалості життя і є причиною розвитку різних соматичних захворювань.
У більшості випадків ожиріння має екзогенно-конституційний характер і розвивається внаслідок порушень харчової поведінки. Таке ожиріння нерідко виникає на тлі стресу як маркер психічної дезадаптації і неконструктивних стратегій подолання тяжких життєвих ситуацій, тому з повним правом належить до психосоматичної патології. Під харчовою поведінкою розуміємо ціннісне ставлення до їжі, що формує стереотипи харчування і включає установки, звички й емоції, приматанні кожній людині.
Харчова поведінка оцінюється як гармонійна (адекватна) або девіантна (патологічна) залежно від багатьох параметрів. Зокрема, від місця, яке посідає процес вживання їжі в ієрархії цінностей людини, а також від кількісних і якісних показників харчування. Адекватною формою харчової поведінки вважається їда з метою задоволення потреби в поживних речовинах, коли їжа є засобом підтримання енергетичної і пластичної рівноваги організму. Однак харчова потреба, що за своєю природою є суто біологічною у тварин, у людини постає в складнішому вигляді, як засіб задоволення не лише фізіологічних, але й різних соціально-психологічних потреб.
Так, їда може бути засобом розрядки психоемоційного напруження, компенсації незадоволених потреб, чуттєвої насолоди, самоствердження, спілкування, підтримання певних ритуалів тощо. Харчова поведінка людини перебуває в рамках континууму, що включає нормальне харчування, епізодичні харчові розлади й патологічну харчову поведінку. Cеред патологічних форм виділяють екстернальний, емоціогенний, обмежувальний типи харчової поведінки, а також їх найтяжчі прояви (нервова анорексія й булімія).
Екстернальний тип харчової поведінки пов’язаний із підвищеною чутливістю до зовнішніх стимулів споживання їжі. Людина з такою поведінкою їсть у відповідь не на внутрішні стимули (порожній шлунок, рівень глюкози і вільних жирних кислот у крові), а на зовнішні — вітрина продуктового магазину, добре накритий стіл, вигляд людини, яка їсть, реклама харчових продуктів тощо. При емоціогенному типі харчової поведінки стимулом до їди також виступає не голод, а емоційний дискомфорт, який людина намагається полегшити за допомогою висококалорійної їжі, в якій переважають продукти, багаті на вуглеводи і жири. У літературі виник такий термін, як «вуглеводна спрага», для задоволення якої людині терміново потрібна солодка й жирна їжа. При цьому вона подібна до наркотика, і за її відсутності в людини розвивається обтяжливий депресивний стан, що нагадує абстиненцію.
Слід зазначити, що в основі розвитку багатьох форм порушень харчової поведінки лежить так звана харчова адикція, або залежність, що формується внаслідок впливу різних конституційно-біологічних і соціально-психологічних чинників. Коли їда набуває все більш залежного характеру, у людини, що переїдає, порушуються обмінні процеси й регуляція харчового центру. При цьому виникає неадекватна стимуляція відчуття голоду, і воно розвивається невдовзі після чергової їди при незначному зниженні концентрації глюкози в крові.
Нереалізована внутрішня проблема може призвести до використання різних замінників незадоволених потреб і розвитку таких патологічних станів, як хронічне переїдання, алкоголізм, тютюнокуріння, наркоманія, ігроманія, трудоголізм тощо, що мають в принципі один і той же механізм походження. Будь-яка форма залежності є неадекватною формою захисту особи й може призвести до розвитку дезадаптивної поведінки.
/9.jpg)
Отже, екзогенно-аліментарне ожиріння й коморбідні йому захворювання з повним правом можна віднести до психосоматичної патології, що розвивається внаслідок порушень харчової поведінки на тлі психічної дезадаптації і стресу. Тому з метою профілактики й лікування цієї патології слід застосовувати психотерапевтичні методи впливу, сприяючи поліпшенню емоційно-особистісної компетентності й розвитку адаптивних стратегій подолання тяжких життєвих ситуацій.
Природа мудра, а в горах ця мудрість виявляється і сильніше, і чіткіше, як людська — у давніх римлян і греків. Після повернення з гір людина завжди стає кращою й сильнішою. Прохід по Карпатському хребту в Чорногорії є однією з найбільш видовищних подій у житті, він залишає в душі знак, який магічно впливає на перебіг подальших днів людини. До найзагадковішого озера Несамовитого спрямовані тисячі й тисячі думок мандрівників, сюди варто прийти, щоб побачити в цих правічних водах яскраве відображення неба й гір і на їх тлі — своє, хистке та не зовсім виразне, і задуматися про наболіле, потаємне…
Вітання читачам з берега високогірного (1750 м) Несамовитого озера, овіяного переказами і легендами. Кажуть, що озеро сердиться, коли раптово щезає світлотінь з його поверхні.
А далі слід відвідати першу п’ятірку найбільш дивовижних і неповторних карпатських водоспадів, які своїм гуркотом немов пробуджують до життя все навколо. Яскравим явищем магічного дійства води є найвищий в Українських Карпатах Манявський водоспад. Водоспад Шипіт по праву називають однією з головних природних пам’яток Закарпаття. Водоспад Женецький Гук знаходиться на висоті близько 900 метрів поблизу гори Хом’як. Сріблясті водоспади в мальовничому селі Шешори на Косівщині можуть бути прекрасною етюдною заставкою до навколишнього гірського краєвиду, недаремно саме тут народилася пісня «Гуцулка Ксеня». Якщо потрапити сюди після обіду, то сонце буде світити вздовж річки, а вода в річці сріблиться. І ще один водоспад — Сучавський Гук в селі Шепіт на межі Чернівецької області з Румунією. Водоспади Карпат неможливо порівнювати, шукати найкращі чи найкрасивіші. Кожен з них особливий по-своєму, чарівний і неповторний.
Якість життя визначається кількістю миттєвостей, які б нам хотілося зупинити. Збирайте яскраві емоції, пов’язані з подорожами, оскільки красиві відчуття і спогади — це головне, що варто в житті колекціонувати, це те, що не піддається ні інфляції, ні експропріації.
Головний редактор
професор Володимир Іванович Паньків