Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» 4 (24) 2016
Вернуться к номеру
Центрально-східноєвропейський саміт із захворювань кісткової тканини: зустріч міжнародних експертів
Авторы: Н.Куприненко
г. Киев, Украина
Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Резюме
В огляді представлені ключові питання, які розглядалися під час Центрально-східноєвропейського саміту з захворювань кісткової тканини, що відбувся в грудні 2016 року в м. Відень (Австрія).
В обзоре изложены ключевые вопросы, которые рассматривались в ходе Центрально-восточноевропейского саммита по заболеваниям костной ткани, который состоялся в декабре 2016 года в г. Вена (Австрия).
Key highlights which were discussed during the Central and Eastern European summit on bone diseases, that has been held in December, 2016 in Vienna (Austria) are presented in the review.
Ключевые слова
остеопороз; вітамін D; саркопенія, TBS; кісткова тканина; переломи
остеопороз, витамин D; саркопения; TBS; костная ткань; переломы
osteoporosis; vitamin D; sarcopenia; TBS; bone tissue; fractures
Традиційно кінець року для багатьох із нас є часом, коли ми підбиваємо підсумки року, що минає, зокрема аналізуємо наші професійні успіхи та досягнення за рік. Також це час розмірковувань над новими, у тому числі професійними, планами й залучення до нових ідей своїх колег та однодумців. Для європейської медичної спільноти, що займається проблемами захворювань кісток, початок грудня 2016 року був відзначений цікавою та значною науковою подією — у Відні (Австрія) відбувся Центрально-східноєвропейський саміт із захворювань кісткової тканини. Ідею його проведення розробили та втілили в життя провідні австрійські науковці в цій галузі медицини — професор Gerold Holzer (Department of Orthopedic Surgery, Medical University of Wien) і професор Heinrich Resch (St. Vincent Hospital, Academic Teaching Hospital of the Medical University of Wien) та їх співробітники.
Основна мета зустрічі полягала в наданні можливості як молодим, так і більш досвідченим лікарям і вченим поділитися останніми результатами своєї роботи та обговорити їх у відкритій, дружній і зручній обстановці. Саміт із захворювань кісткової тканини зібрав представників із 8 країн. Із гордістю слід зазначити, що серед запрошених лекторів була команда українських вчених на чолі з президентом Української асоціації остеопорозу професором Владиславом Володимировичем Поворознюком (м. Київ, Україна).
Розглядалися такі основні теми: остеопороз та його ускладнення, дефіцит та недостатність вітаміну D, остеоартрит, Trabecular Bone Score (TBS) та мінеральна щільність кісткової тканини (МЩКТ) у різних груп населення. Наукова програма складалася із 12 доповідей, 5 з яких були виголошені науковцями з України.
Президент Української асоціації остеопорозу професор Владислав Володимирович Поворознюк (ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», Український науково-медичний центр проблем остеопорозу, м. Київ, Україна) запропонував до уваги присутніх дві доповіді. Першу з них було присвячено темі діагностики остеопорозу в ревматології. Професор В.В. Поворознюк зазначив, що визначення МЩКТ дає можливість діагностувати остеопороз ще задовго до виникнення остеопоротичного перелому. Згідно з рекомендаціями ISCD (2015), оцінку МЩКТ з метою діагностики остеопорозу перш за все необхідно проводити: всім жінкам віком 65 років і старше; жінкам у постменопаузальному періоді віком до 65 років з ризиком остеопоротичних переломів (низька маса тіла, переломи в анамнезі, використання лікарських засобів, що сприяють підвищенню ризику остеопорозу, наявність захворювання, пов’язаного з втратою кісткової маси); усім чоловікам віком 70 років і старше; чоловікам віком молодше від 70 років, які мають фактори ризику низької кісткової маси (низька маса тіла, переломи в анамнезі, використання лікарських засобів, що обумовлюють порушення метаболізму кісткової тканини, наявність захворювань, пов’язаних із втратою кісткової маси); дорослим із остеопоротичними переломами; дорослим із захворюваннями, які асоційовані з низькою кістковою масою або її втратою; дорослим, які приймають ліки, що асоціюються з низькою кісткової масою та втратою кісткової тканини; особам, які приймають лікарські засоби для терапії остеопорозу з метою моніторування її ефективності; особам, яким не проводиться терапія з тих чи інших причин, але в яких спостерігається втрата кісткової маси.
Професор В. Поворознюк навів дані декількох нещодавніх досліджень остеопорозу в пацієнтів із ревматичними захворюваннями. Доведено, що поширеність остеопорозу в пацієнтів із ревматоїдним артритом (РА) є приблизно вдвічі більшою, ніж у загальній популяції. Частота остеопорозу в пацієнтів з РА коливається від 12,3 до 38,9 % на рівні поперекового відділу хребта й від 6,3 до 36,3 % — на рівні стегнової кістки. Літній вік (старше за 70 років), низький індекс маси тіла (менше за 25 кг/м2), тривалий термін захворювання (більше ніж 10 років), більш високий показник HAQ та вживання більш високих доз глюкокортикоїдів асоціюються з розвитком остеопорозу (Lee J.-H., Sung Y.-K. та співавт., 2016). Результати іншого дослідження (Hong О., Xu J., 2014) продемонстрували, що в пацієнтів із РА рівень 25(OH)D є нижчим і негативно корелює з активністю захворювання, IL-17/IL-23 і втратою кісткової маси при РА. Отже, дефіцит вітаміну D, імовірно, відіграє певну роль в етіології РА.
В українському дослідженні зв’язку між рівнем 25(OH)D у сироватці крові й активністю РА (Поворознюк В., Синенький О.) дефіцит вітаміну D зареєстрований у 58 % пацієнтів, недостатність — у 37,6 % пацієнтів. Нормальний рівень вітаміну D визначався не більше ніж у 7,6 % пацієнтів. Ризик високої активності РА значно зростав, коли рівень 25(OH)D був нижчим за 20 нг/мл (OR = 3,00, CI 95%: 1,01–8,86, р < 0,05). В іншому українському дослідженні оцінювали показники
TBS і МЩКТ у пацієнтів з РА (Поворознюк В., Карасевська Т., 2015). Вплив віку на показник МЩКТ у різних частинах скелета й на показник TBS на рівні L1-L4 суттєво знижувався, починаючи з віку 50 років. Показник TBS у пацієнтів, які приймали глюкокортикоїди (ГК) у дозі понад 5 мг преднізолону протягом 3 років, був вірогідно нижчим, ніж у пацієнтів, які не приймали ГК (TBS L1-L4: 1,147 ± 0,168 vs 1,250 ± 0,135;
t = –3,07; p = 0,003) і які приймали ГК тільки на вираженій стадії захворювання й упродовж менше ніж 6 місяців (TBS L1-L4: 1,274 ± 0,138; t = 3,95; p = 0,0002).
K.Y. Kang, J.H. Ju та співавт. (2013) продемонстрували, що інгібітори фактора некрозу пухлини можуть сприяти збільшенню МЩКТ на рівні поперекового відділу хребта й шийки стегнової кістки, а також можуть до 2 років підтримувати на одному рівні значення показника МЩКТ шийки стегнової кістки в пацієнтів з анкілозуючим спондилоартритом.
У дослідженні А. Khabazzi та співавт. (2014) показано, що алендронат є неефективним у профілактиці втрати кісткової тканини на ранніх стадіях хвороби Бехтерева.
У пацієнтів із системною склеродермією МЩКТ є більш низькою, ніж у здорових осіб (Wan Y.N., 2014). Частота переломів хребта в них також вища, особливо в жінок, осіб старших вікових груп, які використовують високі дози ГК або мають порушення моторики кишечника (Lai С. та співавт., 2015). Показник TBS у пацієнтів із системною склеродермією значно нижчий (р < 0,001) і не відрізняється від показника TBS у осіб із РА (р = 0,128), незважаючи на використання більш низьких кумулятивних і добових доз ГК (Koumakis Е. та співавт., 2015).
/45-1.gif)
Друга доповідь професора В.В. Поворознюка була присвячена темі остеопорозу в чоловіків. Професор В.В. Поворознюк зазначив, що населення України прогресивно старіє, 46,7 % людей в Україні є старшими за 65 років. Чоловіки віком 65 років і старше становлять 11,1 % від загального населення України. У той же час спостерігається зростання частоти остеопорозу в чоловіків. Професор В.В. Поворознюк навів дані недавніх українських досліджень з оцінки МЩКТ і TBS у чоловіків різних вікових груп. Отримані результати свідчать, що МЩКТ і TBS вірогідно знижуються з віком. Також було відзначено значну кореляцію між МЩКТ і TBS поперекового відділу хребта. Також професор В. Поворознюк зупинився на характеристиці деяких аспектів вторинного остеопорозу та зробив акцент на ключових моментах Clinical Practice Guidelines 2012 з діагностики, лікування та профілактики остеопорозу в чоловіків.
У доповіді д.м.н. Н.В. Григор’євої (ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», Український науково-медичний центр проблем остеопорозу, м. Київ, Україна) було приділено увагу факторам ризику переломів нижніх кінцівок у хворих різного віку. Актуальність даної теми підтверджується тим, що переломи нижніх кінцівок становлять близько третини всіх переломів і можуть бути причиною підвищення рівня смертності та захворюваності. У 2015 році були оновлені положення Міжнародного товариства з клінічної денситометрії (ISCD) стосовно дорослих пацієнтів. Внесені поправки містять інформацію про геометрію стегнової кістки. Зазначено, що довжина осі стегнової кістки, виміряна за допомогою DXA, асоціюється з ризиком перелому стегнової кістки в жінок у постменопаузі. Однак підкреслюється, що геометричні параметри стегнової кістки, отримані за DXA (CSA, OD, СМ, BR, CSMI, NSA), не повинні використовуватися для оцінки ризику перелому стегнової кістки й оцінки необхідності починати лікування, а також для моніторингу.
Незважаючи на те, що переломи є значним тягарем для системи охорони здоров’я, інформація про їх фактори ризику в Україні є обмеженою. У зв’язку з цим українськими вченими було ініційовано та проведено українське дослідження факторів ризику переломів нижніх кінцівок у пацієнтів різного віку (Григор’єва Н. та співавт., 2016). У ньому взяли участь 865 осіб віком 10 років і старше з уперше встановленим діагнозом перелому. Результати дослідження підтвердили статистично значимий зв’язок між переломами нижніх кінцівок, віком і статтю. У віковій групі осіб, молодших за 50 років, переломи нижніх кінцівок були більше поширені серед чоловіків, ніж серед жінок. У віковій групі 50 років і старше частота переломів нижніх кінцівок була вищою в жінок. Найбільш поширеною локалізацією переломів були великогомілкова і/або малогомілкова кістка (48,9 %). Переломи стегнової кістки були зареєстровані в 29,5 % хворих. Частота переломів великогомілкової/малогомілкової кістки зростала з віком — від 20–29 до 60–69 років; частота переломів кісток стопи — від 20–29 до 50–59 років. Частота переломів стегнової кістки була найвищою у віковій групі понад 85 років. Дефіцит вітаміну D був діагностований у 81,1 % жінок і 88 % чоловіків із переломами стегнової кістки та в 85 % жінок і 70 % чоловіків із переломами великогомілкової/малогомілкової кістки. У 85,3 % чоловіків і 52,1 % жінок показник FRAX на рівні стегнової кістки становив 3 та більше. Отже, дане дослідження підтвердило, що вік, стать, наявність переломів у анамнезі, деякі геометричні параметри стегнової кістки та рівень вітаміну D у сироватці крові є статистично значущими факторами ризику розвитку переломів нижніх кінцівок. Наявність цих факторів ризику слід брати до уваги при плануванні лікування пацієнтів із переломами.
Д.м.н. Н.І. Дзерович (ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», Український науково-медичний центр проблем остеопорозу, м. Київ, Україна) представила доповідь про взаємозв’язок показників знежиреної маси та споживання харчового білка в жінок у постменопаузальному періоді. Встановлено, що процес старіння пов’язаний з поступовою й прогресуючою втратою маси скелетних м’язів, а також зі зниженням їх сили та функції. Результати недавно проведених досліджень свідчать про чіткий зв’язок особливостей дієти та тілобудови в людей літнього віку. Повноцінне харчування, особливо адекватне вживання білка, може сприяти запобіганню зниженню маси, сили та функціональних можливостей скелетних м’язів, пов’язаних з віком. Встановлено, що в осіб літнього віку в групі високого квартиля вживання білка (1,2 г/кг/добу) втрата апендикулярної знежиреної маси впродовж трьох років була майже на 40 % меншою, ніж в осіб у групі нижнього квартиля (0,8 г/кг/добу) (Houston D., 2008). Недостатнє споживання білка може асоціюватися з втратою знежиреної маси, а щоденне споживання білка менше за 0,8 г/кг є недостатнім для профілактики втрати знежиреної маси в жінок у постменопаузальному періоді (Bopp M. et al., 2008). У жінок, старших за 65 років, які вживають білка більше ніж 1,2 г/кг/добу, м’язова маса є значно вищою, ніж в осіб, які вживають меншу добову дозу білка. Отже, білок є значимим предиктором втрати м’язової маси (Genaro P. та співавт., 2015).
В Україні було проведене дослідження зв’язку рівня апендикулярної знежиреної маси та вживання білка в жінок у постменопаузальному періоді (Дзерович Н.І., Поворознюк В.В., 2016). Встановлено, що жінки з найнижчим індексом апендикулярної знежиреної маси вживають найменшу кількість білка. Також було встановлено вірогідні кореляції між вживанням білка, замінних та незамінних амінокислот та індексом апендикулярної знежиреної маси.
Дуже важливим є питання про необхідну кількість білків у раціоні харчування людей літнього віку. Рекомендації щодо харчування при саркопенії вказують, що загальне споживання білка має становити 1,0–1,5 г/кг/добу (Morley J.E. і спів–авт., 2010). Згідно з Північними рекомендаціями з харчування (Nordic Nutrition recommendations, 2014), оптимальна добова кількість харчового білка для здорових людей літнього віку дорівнює 1,2–1,4 г/кг маси тіла, що становить 15–20 % від загального добового споживання нутрієнтів. Рекомендації із споживання білка (Rizzoli R., 2015) визначають, що для профілактики саркопенії щоденно необхідно вживати 1,0–1,2 г харчового білка/кг маси тіла. Вживання харчового білка 1,0–1,2 г/ кг/добу рекомендується для забезпечення здорового старіння м’язів, на той час як для осіб літнього віку з гострими або хронічними захворюваннями рекомендований добовий рівень вживання білка становить 1,2–1,5 г/кг/добу (Landi F. та співавт., 2016).
Д.м.н. Н.І. Балацька (ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України», Український науково-медичний центр проблем остеопорозу, м. Київ, Україна) присвятила свою доповідь важливій темі — МЩКТ у дітей, хворих на бульозний епідермоліз. Бульозний епідермоліз належить до групи спадкових захворювань, що характеризуються утворенням шкірних пухирів у відповідь на механічні травми. Окрім інфікування, сепсису, дегідратації, очних захворювань і раку шкіри, тяжкі форми бульозного епідермолізу можуть супроводжуватися розвитком псевдодактилії, контрактур суглобів пальців, колінних та ліктьових суглобів.
У 2011 році в структурі Міжнародної громадської організації «Дерматологи — Дітям» було створено Центр допомоги хворим на рідкісне (орфанне) захворювання бульозний епідермоліз. Центр отримав назву Debra Ukraine, бо є членом Debra International, міжнародної асоціації з дослідження дистрофічного бульозного епідермолізу. Головним завданням центру є надання всілякої допомоги (медичної, адвокатської, психологічної, благодійної тощо) родинам з дітьми-«метеликами» та дорослими пацієнтами з бульозним епідермолізом, яких у реєстрі Debra налічується на сьогодні близько 200 по всій Україні. Лікарі та представники родин хворих на бульозний епідермоліз здійснюють роботу в центрі на громадських засадах. Одним із важливих та успішних проектів Debra Ukraine є постійно діючий із вересня 2013 р. спеціалізований кабінет надання медичної допомоги дітям з бульозним епідермолізом у НДСЛ «Охматдит» (м. Київ). Досвідчений лікар-дерматолог — фахівець із бульозного епідермолізу та медсестра надають допомогу всім «метеликам» України та залучають у разі потреби інших фахівців з бульозного епідермолізу, які входять до міждисциплінарної команди.
Д.м.н. Н.І. Балацька навела дані дослідження з вивчення МЩКТ у пацієнтів із бульозним епідермолізом, проведеного на базі Debra Ukraine. У дослідженні взяли участь 11 осіб віком від 10 до 38 років. Було встановлено, що 8 (72,7 %) пацієнтів мали МЩКТ, низьку для їх хронологічного віку (середній Z-показник МЩКТ на рівні поперекового відділу хребта ± SD дорівнював –2,4 ± 1,9), а після корегування Z-показника для росту (Z-показник МЩКТ ± SD становив –1,8 ± 1,5) низьку МЩКТ встановлено в 4 (36,4 %) пацієнтів. Отже, пацієнти з генералізованою рецесивною дистрофічною формою бульозного епідермолізу мали МЩКТ, низьку для їх віку.
Аналогічні результати були отримані в дослідженнях інших авторів. Наприклад, у дослідженні A.L. Bruckner et al. (2011) Z-показник МЩКТ дорівнював –2 або був нижчим у 64 % пацієнтів для їх хронологічного віку, у 50 % — для віку кісткової тканини та в 28 % — після врахування Z-показника з росту. Також МЩКТ корелювала з Z-показником з росту, Z-показником з маси, ступенем ураження шкіри, дисмобільністю, рівнями альбуміну, гемоглобіну, заліза, швидкістю осідання еритроцитів і концентрацією С-реактивного білка. У дослідженні M.S. Fewtrell та співавт. (2006) продемонстровано, що діти з рецесивною дистрофічною та межовою формою бульозного епідермолізу мали більш низьку МЩКТ, ніж особи контрольної групи, і ці відмінності зберігалися після коригування для показників денситометрії за ступенем затримки фізичного розвитку. Мобільність пацієнта була найкращим пре–диктором стану МЩКТ.
Засідання продовжилося доповіддю на тему атипового перелому стегнової кістки як ознаки гіпофосфатазії (ГФФ) у дорослих, яку до уваги присутніх запропонував професор Heinrich Resch (St. Vincent Hospital, Academic Teaching Hospital of the Medical University of Wien, Austria). ГФФ — це небезпечне для життя, прогресуюче системне спадкове порушення обміну речовин, викликане мутацією (з втратою функції) гена ALPL, що кодує тканинно-неспецифічну лужну фосфатазу (ЛФ). Низька активність лужної фосфатази пригнічує мінералізацію кісткової тканини, що може призвести до передчасної смерті, прогресуючої інвалідності й низької якості життя дітей. ГФФ у дорослих має різні прояви, такі як втрата зубів, псевдопереломи й рецидивуючі переломи плюсневих кісток із порушенням їх консолідації. Діагноз ГФФ підтверджується наявністю низького рівня ЛФ і відповідних клінічних симптомів. Основними симптомами ГФФ є стоматологічні (передчасна або нетравматична втрата зуба при неушкодженому корені), скелетні (тяжка демінералізація, деформації скелета, краніосиностоз, рахітичні зміни грудної клітки, рахіт, низькорослість, остеомаляція, біль у кістках, часті переломи) і м’язові (м’язова слабкість, гіпотонія, біль у м’язах та суглобах, хода перевальцем, труднощі при ходьбі). Також до симптомів ГФФ відносять дихальну недостатність, вітамін-B6-залежні судоми, гіперкальціурію, нефрокальциноз, патологічні зміни нирок, а також порушення руху та низькорослість.
Проф. H. Resch навів клінічний випадок вродженої інфантильної ювенільної форми ГФФ у чоловіка віком 24 років. Хворий скаржився на біль у правому колінному суглобі та стегні, що супроводжувався судомами. При обстеженні в нього виявлений низький рівень лужної фосфатази, піридоксаль-5-фосфату, вітаміну D. При рентгенографії виявлені кістозні просвітління на рівні великого вертлюга, фісура на медіальній стороні лівого проксимального відділу стегнової кістки й склеротичне ураження з потовщенням кортикального шару в правій стегновій кістці.
Професор Roman Lorenc (Warsaw, Poland) розповів про підвищення ефективності надання медичної допомоги хворим на остеопороз при більш широкому використанні оцінки маркерів кісткового метаболізму (МКМ). Він зазначив, що наявність МКМ у протоколах із діагностики, вибору препарату для лікування, моніторингу лікування та в рутинній клінічній практиці може покращити нинішню ситуацію з менеджментом хворих на остеопороз. МКМ є незалежними (від МЩКТ) критеріями ризику переломів і використовуються для виявлення підвищеного метаболізму в кістковій тканині в жінок у постменопаузальному періоді. Професор R. Lorenc навів алгоритм використання МКМ для моніторингу лікування пацієнтів з остеопорозом.
Професор Catalina Poiana (Department of Endocrinology, «Carol Davila» University of Medicine and Pharmacy, Bucharest, Romania) присвятила свою доповідь темі впливу вітаміну D на стан опорно-рухової системи. Вона нагадала, що концентрація 25(OH)D нижче за 30 нг/мл (75 нмоль/л) асоціюється із субоптимальним рівнем абсорбції кальцію й підвищенням рівня паратгормону. Концентрація 25(OH)D у сироватці крові нижче за 20–25 нмоль/л свідчить про підвищений ризик розвитку рахіту та остеомаляції. Навпаки, високий рівень 25(OH)D у сироватці крові корелює з більш високим рівнем МЩКТ. Дефіцит вітаміну D асоціюється з міопатією. І дефіцит вітаміну D, і саркопенія, пов’язана з віком, асоціюються з переважною атрофією волокон типу II (Girgis C.M. та спів–авт., 2013). Проксимальна міопатія часто асоціюється з проксимальною міалгією або дифузним м’язовим болем. Дані про зв’язок між дефіцитом вітаміну D і фіброміалгією суперечливі (Girgis C.M. та співавт., 2014). Жирова інфільтрація в м’язах є одним із доведених проявів дефіциту вітаміну D. Низькі фізіо–логічні концентрації 1,25(OH)2D, що є ознакою дефіциту вітаміну D, сприяють трансформуванню міобластів в адипогенні лінії й долучають до цього процесу активацію PPARg2 (лінія C2C12 м’язових клітин) (Ryan K., 2013).
Ряд керівництв рекомендують призначати вітамін D для зниження ризику падінь в осіб літнього віку. Згідно з рекомендаціями Наукового консультативного комітету з питань харчування (Scientific Advisory Committee on Nutrition, 2016), позитивний вплив вітаміну D на ризик падінь має місце лише в разі використання його високих доз (800–1000 МО) і якщо після лікування концентрація 25(OH)D у сироватці крові становить понад 60 нмоль/л. Також доведено, що вітамін D сприяє профілактиці переломів, його мінімальна рекомендована доза становить 800 МО на добу.
Важливість ранньої діагностики краніосиностозу було показано в доповіді Simin Taavoni (Tehran University of Medical Sciences, Tehran, Iran). Краніосиностоз — це передчасне закриття одного або декількох швів черепа, що сприяє збільшенню ризику підвищеного внутрішньочерепного тиску. Рання діагностика цього захворювання є важливого для вчасного направлення таких пацієнтів до нейрохірургів. Вік пацієнта, у якому треба проводити хірургічне втручання з приводу краніосиностозу, визначається індивідуально. Останнім часом все більшої популярності набирає використання малоінвазивних методів оперативного втручання з приводу краніосиностозу, таких як ендоскопічна смугаста краніоектомія.
Делегація науковців зі Словаччини запропонувала до уваги слухачів дві доповіді.
A. Krajčovičová (5th Department of Internal Medicine, Medical Faculty Comenius University in Bratislava and University Hospital Bratislava, Slovakia) навела дані власного дослідження показника TBS у пацієнтів із запальними захворюваннями кишечника. Остеопороз та остеопенія є поширеними в даної категорії хворих: остеопороз діагностується в 12–42 % пацієнтів із хронічними запальними захворюваннями кишечника, остеопенія — у 2/3 таких пацієнтів. У поданому дослідженні брали участь 84 пацієнти (середній вік становив 42 ± 14 років) із середньою тривалістю запальних захворювань кишечника 11 ± 7 років. Низький рівень показника TBS було встановлено в 53,6 % пацієнтів. Показник TBS був вірогідно нижчим у хворих із фістульними формами хвороби Крона порівняно з хворими, які мали неструктуровану/нефістульну форму захворювання. Не виявлено будь-якої асоціації з МЩКТ на рівні поперекового відділу хребта. Був зроблений висновок, що показник TBS краще, ніж МЩКТ, свідчить про деградацію трабекулярної кісткової тканини у хворих із хронічними запальними захворюваннями кишечника залежно від тяжкості захворювання. У хворих із тяжкою формою захворювання був більш високий ризик остеопоротичних переломів.
Peter Jackuliak (5th Department of Internal Medicine, Medical Faculty Comenius University in Bratislava and University Hospital Bratislava, Slovakia) розповів про вплив компенсації цукрового діабету 2-го типу (ЦД 2-го типу) на якість кісткової тканини. Ретроспективне одномоментне дослідження за участю 88 жінок із ЦД 2-го типу (основна група) і 130 осіб без ЦД (група контролю) було проведене з метою вивчення впливу метаболічної компенсації (визначається за рівнем HbA1с) на МЩКТ та якість кісткової тканини (визначається за показником TBS) у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Середній вік пацієнтів становив 51,2 ± 6,1 року, середня тривалість захворювання на ЦД — 10,3 ± 5,8 року. Усі пацієнти отримували тільки пероральні протидіабетичні препарати (метформін та інгібітори дипептидилпептидази-4) і не отримували інсулін. У пацієнтів із ЦД було встановлено більш високий рівень МЩКТ, ніж в осіб контрольної групи, а показник TBS на рівні поперекового відділу хребта в пацієнтів із ЦД був вірогідно нижчим. Пацієнти з HbA1с нижче за 7,4 % мали вірогідно вищій показник TBS, але МЩКТ у них не відрізнялась від такої в інших осіб із ЦД. Отже, глікемічна компенсація є важливим фактором впливу на якість кісткової тканини. Але ще є багато питань для подальших досліджень, таких як оцінка кісткової тканини в пацієнтів із ЦД 2-го типу з високим ризиком остеопорозу; вплив протидіабетичних препаратів на кісткову тканину та вивчення інших факторів, що впливають на взаємозв’язок ЦД та остеопорозу.
Завершувала наукову частину саміту доповідь Franci Vindišar (General and Teaching Hospital Celje, Slovenia) на тему хронічного захворювання нирок як фактора ризику проксимальних переломів стегнової кістки в осіб літнього віку. Були наведені дані дослідження за участю 38 пацієнтів із проксимальним переломом стегнової кістки (група перелому) та 29 пацієнтів з артритом кульшового суглоба, яким було проведене ендопротезування (група порівняння). Усім пацієнтам визначали МЩКТ, маркери метаболізму вітаміну D та функції нирок. Результати дослідження продемонстрували нижчий рівень МЩКТ у осіб у групі перелому. Не визначено жодної різниці між групами в концентраціях кальцію, фосфору, паратгормону. Встановлено кореляцію між функцією нирок і концентрацією активної форми вітаміну D в осіб із групи перелому. У групі хворих зі зниженою функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) встановлено збільшення числа випадків остеопоротичних переломів.
Підбиваючи підсумки роботи Центрально-східноєвропейського саміту із захворювань кісткової тканини, слід зазначити, що кожна доповідь супроводжувалася активною дискусією, безліччю запитань та обговорень. Усі присутні відзначили теплу й неупереджену атмосферу, у якій кожен мав нагоду почути щось нове та поділитися своїми думками з приводу кожної з обговорюваних тем. Формат саміту був більше схожий на засідання спільноти науковців, згуртованих інтересом до певних професійних тем, ніж на стандартний медичний форум із набором лекцій. Отже, можна з упевненістю зазначити, що мета оргкомітету щодо проведення міжнародної зустрічі експертів була досягнута.
На завершення один із керівників організаційного комітету, професор Heinrich Resch, поділився науковими планами на 2017 рік і запросив усіх присутніх долучитися до підготовки проведення наради робочої групи CEE Osteoporosis Summit, що відбудеться 12 травня 2017 року у м. Зальцбургу, Австрія.