Международный эндокринологический журнал Том 14, №4, 2018
Вернуться к номеру
Емоційно-особистісні порушення при гіпотиреозі
Авторы: Юрценюк О.С.
Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна
Рубрики: Эндокринология
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
В окремих групах населення поширеність гіпотиреозу досягає 2 %, а субклінічного — 15 %. Актуальність проблеми гіпотиреозу в клінічній практиці лікарів різних спеціальностей обумовлена тим, що при дефіциті тиреоїдних гормонів розвиваються тяжкі порушення в усіх без винятку органах і системах. У зв’язку з цим актуальною стає проблема вивчення зміни психовегетативного статусу у пацієнтів із гіпотиреозом і розробка системи психокорегуючих заходів щодо даного контингенту хворих.
Матеріали та методи. Обстежені 63 пацієнти з первинним гіпотиреозом, які перебували на замісній терапії левотироксином натрію з різним ступенем компенсації (за значенням ТТГ). Критеріями включення були: первинний маніфестний гіпо–тиреоз, жінки віком від 25 до 61 років, прийом замісної терапії, підписана інформована згода.
Основною причиною гіпотиреозу в обстежених пацієнтів був автоімунний тиреоїдит — 79,4 %, наслідок струмектомії/резекції щитоподібної залози — 17,4 % (з приводу вузлового зоба — 63,8 %, з приводу раку — 27,2 %, дифузного токсичного зоба — 9,0 %), дифузне збільшення без наявності антитіл до тиреоїдної пероксидази — 3,2 %.
Для оцінки уваги використовувалася таблиця Шульте. Психометричне тестування проводилося за допомогою госпітальної шкали тривоги й депресії, шкали Гамільтона для оцінки тривоги й депресії, опитувальника депресії Бека, тесту Спілбергера — Ханіна для оцінки реактивної та особистісної тривожності.
У дослідження увійшли тільки жінки, тому гендерні відмінності не розглядалися. Залежно від рівня ТТГ були сформовані три групи: 1-шу групу становили 8 пацієнтів із рівнем ТТГ менше 0,4 мМО/л і з умістом Т4 у межах норми, середній вік — 41,0 ± 4,3 року. Тривалість захворювання становила 4,7 ± 1,5 року, доза левотироксину — 1,3 ± 0,1 мкг/кг/добу. У 2-гу групу були включені 24 пацієнтки, всі вони перебували в стані компенсації, Т4 відповідав нормі. Середній вік пацієнтів — 45,3 ± 3,0 року, тривалість перебігу гіпотиреозу — 3,7 ± 0,8 року, середня доза левотироксину натрію — 1,2–0,1 мкг/кг/добу. Третя група сформована з 31 пацієнтки з некомпенсованим гіпотиреозом, незважаючи на проведену замісну терапію (ТТГ > 4,0 мМО/л). Середній вік пацієнток — 45,5 ± 2,2 року, тривалість перебігу гіпотиреозу — 2,9 ± 0,8 року.
Результати. При проведенні цифрової проби по таблицях Шульте найкращий час зафіксовано в 1-й групі — 48,0 ± 3,4 секунди, без помилок. У 2-й групі середній час виконання завдання становив 56,1 ± 2,3 секунди, з вираженими змінами у 41,6 % обстежених (по помилках у рахунку 8,3 % і в кольорі 12,5 %). У 3-й групі прогресивно збільшується час (58,8 ± 2,2 секунди) і знижується якість виконання завдання з появою грубих порушень тесту (помилки в рахунку 19,3 % і помилки в кольорі 25,8 %; р = 0,05). У цій же групі визначається явна залежність між рівнем ТТГ і часом цифрової проби (r = 0,60; р = 0,0003).
Роботи з вивчення уваги мають суперечливий характер. Відзначено, що когнітивні розлади у хворих із набутою недостатністю щитоподібної залози тісно пов’язані не тільки зі зниженим умістом тиреоїдних гормонів, але і з розвитком цих порушень через негативний вплив на метаболічні процеси в мозку вторинних патогенних факторів, які провокують розвиток ішемії й гіпоксії головного мозку.
Емоційно-особистісні порушення за госпітальної шкалою тривоги й депресії більш виражені через депресивні розлади: клінічно вираженої депресії — 41,2 %, субклінічної депресії — 38,4 %. Клінічно виражена тривога виявлена лише у 16,0 % хворих.
При визначенні рівня депресії за опитувальником Бека в 1-й групі виявлено легку депресію у 50 %, у 2-й групі — наявність депресії у 66,6 % (16,5 % — тяжка, 25 % — помірна депресія), у 3-й групі — у 77,5 % обстежуваних (19,5 % — тяжка, 29 % — помірна депресія).
У групі некомпенсованого гіпотиреозу є тенденція до збільшення балів депресії за опитувальником Бека в міру збільшення ТТГ (r = 0,31; р = 0,08) і зниження рівня вільного Т4 (r = –0,39; р = 0,03).
Використання шкали Гамільтона у наших пацієнтів виявило симптоми тривоги у 55,5 % обстежених, виражений тривожний стан — у 20,6 % пацієнтів. У групі пацієнтів з еутиреозом виражений тривожний стан зазначався частіше (33,3 %), ніж у пацієнтів 3-ї групи (20,8 %; р = 0,026). За методикою Спілбергера — Ханіна тривожний стан визначали в усіх обстежених. У 2-й групі, незважаючи на компенсацію гіпотиреозу, зафіксований високий рівень і реактивної, й особистісної тривоги.
Висновки. Пацієнти, які приймають левотироксин, але не досягли компенсації гіпотиреозу, характеризуються вираженими депресивними розладами, глибина яких корелює з рівнем тиреотропного гормону й вільного тироксину. Терапевтичний ефект застосування комплексу левотироксину натрію й антидепресанту у хворих із компенсованим гіпотиреозом проявився зменшенням числа скарг, поліпшенням вегетативних, психоемоційних проявів і функції уваги.