Международный эндокринологический журнал Том 15, №3, 2019

Цукровий діабет (ЦД) — це група метаболічних (обмінних) захворювань, що характеризуються хронічною гіперглікемією внаслідок порушень секреції інсуліну, дії інсуліну або обох цих чинників. Хронічна гіперглікемія при ЦД супроводжується ураженням, дисфункцією і недостатністю різних органів, особливо очей, нирок, нервів, серця і кровоносних судин [1]. Кількість хворих на ЦД на земній кулі на 2017 рік перевищила 425 млн осіб й у 2018 році досягла 500 млн осіб [2]. Згідно з прогнозами, у 2045 році кількість людей з ЦД досягне 629 млн осіб [2, 3].

ЦД є складною медико-соціальною проблемою не тільки державного, але й міжнародного масштабу, оскільки характеризується високим ризиком розвитку інвалідизуючих ускладнень. За інформацією світових статистик, кожні шість секунд від цієї хвороби та її ускладнень на планеті помирає одна людина. Згідно з даними 2017 року, понад 4 млн хворих на ЦД померло від ускладнень, що значно більше порівняно зі смертністю від СНІДу та туберкульозу [3]. За оцінками експертів Міжнародної діабетичної федерації, витрати на лікування ЦД в світі становили більше 727 мільярдів доларів [2].

Однією з ключових проблем сучасної медицини є полі- та коморбідність [4]. ЦД — одне з тих захворювань, що розвивається на тлі поліморбідних процесів чи, частіше, сприяє їх розвитку, формуючи в цьому спектрі явище патогенетичної взаємозалежності (коморбідності) [5].

Лікування ЦД синтетичними препаратами дає суттєві терапевтичні результати, зменшує ризик діабетичних ускладнень, але воно діє таргетно і не в змозі забезпечити довготривалу нормалізацію метаболічних порушень, має численні побічні ефекти (збільшення маси тіла, ризик гіпоглікемічних станів, затримка рідини і натрію, розвиток алергічних реакцій тощо). До того ж розвиток резистентності до фармакологічних препаратів, що є наслідком зниження маси β-клітин або збільшення інсулінорезистентності, значно знижує ефективність традиційного лікування. Ступінь поширеності ЦД потребує подальшого пошуку додаткових методів традиційного і нетрадиційного (комплементарного) лікування. Перспективи подальшого розвитку комплементарної медицини не підлягають сумніву, оскільки цей напрямок включає тисячолітній досвід, накопичений багатьма поколіннями.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), враховуючи глобальну особливість прогресуючого формування явищ полі- і коморбідності на сучасному етапі існування людства, складність лікування таких хворих та загрози медикаментозних ускладнень від вимушеної поліпрагмазії, видала рекомендаційний документ «Стратегія ВООЗ в галузі народної медицини на 2014–2023 рр.» [6]. Згідно з цим документом, сучасною стратегією лікування складних хворих повинно бути вміле поєднання нинішніх технологій терапії із застосуванням сучасних синтетичних ліків на засадах доказової медицини з лікарськими засобами рослинного чи біологічного походження. Вбачається, що таке поєднання забезпечить більш ефективні й економічно кращі результати. Однак для отримання зазначених результатів потрібні новітні розробки відповідних засобів природного походження, їх впровадження в клінічну практику та просвітницька програма для лікарів різних профілів з цього науково-практичного напрямку [6].

Що стосується ЦД, то до ери відкриття інсуліну (1922 р.) і синтетичних цукрознижуючих препаратів (з середини 50-х років минулого століття) саме фітотерапія була єдиним методом лікування хворих. Тому на сучасному етапі завдяки фітотерапії попов–нюється і розширюється арсенал нових лікарських природних препаратів для боротьби з ЦД. У цьому аспекті майже завжди доцільним є додаткове до основного лікування призначення фітопрепаратів, перевагою яких є м’який, багатоплановий і поліорганний позитивний вплив на організм.

Безумовно, призначення фітопрепаратів не є альтернативою застосування синтетичних цукро–знижувальних препаратів та інсуліну. Але застосування засобів із лікарських рослин на ранніх етапах спроможне на певний період відстрочити традиційне лікування та на подальших стадіях захворювання проявити суттєву підтримку і покращити результати стандартного способу лікування та забезпечити довготривалу нормалізацію метаболічних порушень. Доведено, що пацієнти, які активно використовують комплементарну фітотерапію, потребують нижчих доз інсуліну і пероральних цукрознижуючих ліків [7].

Узагальнюючи дані літератури, можна виділити основні принципи і патогенетичні механізми фармакологічної дії фітопрепаратів при ЦД [8–10]:

— стимуляція синтезу інсуліну β-клітинами підшлункової залози з модуляцією та оптимізацією його дії на рівні тканин;

— інгібіція гормонів, які підвищують рівень глюкози в крові;

— вплив на синтез глюкози в печінці та її утилізацію в периферичних тканинах;

— вплив на інсулінорезистентність тканин (підвищення кількості інсулінових рецепторів або посилення їх чутливості до інсуліну);

— стимуляція процесів регенерації β-клітин;

— наявність гіпоглікемічного ефекту. Лікарські рослини частково відтворюють або посилюють ефекти інсуліну та низки пероральних антидіабетичних препаратів при можливому зниженні їх побічних ефектів і дози;

— вплив на всмоктування, шляхи обміну та утилізації глюкози. Зокрема, сповільнення процесів абсорбції глюкози з просвіту кишечника та вплив на глікогенутворюючу функцію печінки;

— зменшення проявів неспецифічних загальнопатологічних патогенетичних ланок: оксидативного, нітрозитивного стресу, ендотеліальної дисфункції, системного низькоінтенсивного запалення;

— покращення роботи всіх ланок імунної системи, порушення якої є одним із складових моментів у розвитку ЦД;

— нормалізація вторинних порушень обміну речовин і гормонів; поліпшення загального стану та самопочуття хворих;

— забезпечення профілактики ускладнень з боку серцево-судинної, сечовидільної, легеневої систем, опорно-рухового апарату, покращення якості життя пацієнтів.

Стосовно фізіологічних і біохімічних аспектів дії, у більшості препаратів рослинного походження і їх вторинних метаболітів, які використовуються при лікуванні ЦД, механізми їх впливу включають стимуляцію β-клітин панкреатичних острівців, що синтезують інсулін, регулювання сигнальних шляхів інсуліну, транслокації рецептора GLUT-4 (глюкозного транспортера), активації PPAR-γ (рецептора активації пероксисом), активації протеїнкінази та фосфатидилінозитид-3-кінази, інгібіцію Na-залежних інтестинальних глюкозних транспортерів (SGLT1, SGLT2). Деякі хімічні сполуки рослин сприяють збільшенню поглинання глюкози м’язовими і жировими тканинами, пригнічують всмоктування глюкози шляхом інгібування кишкової α-амілази і α-глюкозидази, запобігають продукції глюкози клітинами печінки [9, 11, 12].

При ЦД корисними можуть стати рослини, що містять целюлозу та пектини, які сповільнюють всмоктування глюкози під час і після їжі та підтримують деякий час належний рівень глюкози в крові після їжі. Зокрема, з метою зменшення всмоктування вуглеводів у шлунково-кишечному тракті (ШКТ) використовують препарат, що містить гуарову смолу, яку отримують із ендосперму насіння Cyamopsis tetragonolobus — горохового дерева, трав’янистої рослини родини бобових. При пероральному прийомі гранул препарату гуарова смола, взаємодіючи з водою, утворює в’язкий гель, що істотно набрякає у шлунку. Це сприяє сповільненню часу випорожнення шлунка, а також зменшенню абсорбції вуглеводів та холестерину у тонкому кишечнику, підвищенню секреції жовчних кислот та прискоренню метаболізму холестерину в печінці [10].

Відомі лікарські рослини, що сприяють засвоєнню вуглеводів шляхом утворення з них манози і фруктози, які утилізуються іншим чином, ніж глюкоза. Такі рослини мають олужнюючий ефект, і глюкоза у слаболужному середовищі переходить в інші вуглеводи — манозу та фруктозу, для утилізації яких не потрібно інсуліну, внаслідок чого потреба у введенні останнього зменшується. Це стосується лікарської сировини, що містить інулін, — коріння дев’ясилу (оману), кульбаби, топінамбура, цикорію [12–14].

Експериментальні результати показали, що фітотерапевтичний захист β-клітин підшлункової залози від пошкодження алоксаном можливий декількома можливими механізмами, включаючи: відновлення пошкодження вільними радикалами; зниження апоптозу β-клітин підшлункової залози шляхом інгібування активності каспази-3 і посилення активності bcl-2 (мітохондріальних поверхневих молекул, які інгібують активацію каскаду апоптозу); стимулювання секреції інсуліну і підвищення регуляції панкреатичного і дуоденального так званого homebox-1 гена і гена інсуліну в β-клітинах підшлункової залози [15].

Покращення роботи всіх ланок імунної системи відбувається за рахунок дії рослин загальнозміцнювальної дії (адаптогени, модулятори імунітету) — родіоли рожевої, елеутерокока колючого, женьшеня, заманихи високої, лимонника китайського, левзеї сафлороподібної, аралії високої, акантопанаксу, солодки голої. Рослини-адаптогени не тільки проявляють імуномодулюючу дію, але й стимулюють вагоінсулярну вісь нервової системи, активуючи ендокринну функцію підшлункової залози [16–18].

Хімічні складові частини рослин, що відповідають за гіпоглікемічну дію, мають різнонаправлені механізми впливу і класифікуються так [19]:

1. Алкалоїди (берберин, катерантин, віндолін, вінбластин, столон, тригонелін, гіколіди, аліпропілу дисульфід, мармедин, аегліг, епіфагомін тощо).

2. Амінокислоти, аміни, деривати карбоксильної кислоти (аліцин, апігенін, гурморин, бетаїн, холін, триметиламін, гідроксицитринова кислота, федулова кислота, лейцин, ізолейцин, аланін, поліпептид Р, сульфоксид, лектини, проціанідини тощо).

3. Антраноїди (алоїн, емодин, віцин, евгенол, гераніол тощо).

4. Карбогідрати (глюкоманон, каріофілон, про–теїн-зв’язуючий полісахарид, пектинові волокна, целюлоза, маноза, D-арабінітол, мукополісахариди, інулін, левулін, фруктоолігосахариди).

5. Глікозиди (гімнемова кислота, астрагалін, скополін, кукурбітацин, арбутин, лейкоціанідини, пеларгонідин тощо).

6. Флавоноїди (катехіни, епігалокатехіни, кверцетин, ізокверцетин, α-цефалін, гесперидин, флавони, флавоноли, ізофлавони, проантоціанідини, α-терпінеол, гексанол тощо).

7. Пептидоглікани (глютен, тараксацерин, глюкозамін тощо).

8. Поліфеноли та їх деривати (куркумін, тримерон, елагова кислота та її похідні, таніни).

9. Сапоніни (стигмастерол, Т-садипол, діозогенін, солова кислота, дитерпени).

10. Мінеральні речовини, вітаміни (цинк, вітаміни А, Е тощо).

Основними таргетними шляхами дії групи алкалоїдів є регуляція транспорту глюкози, абсорбція і перетравлення вуглеводів, інгібіція дипептидилпептидази 4, синтез глікогену, секреція інсуліну [19, 20]. Танін покращує функцію β-клітин підшлункової залози і підвищує секрецію інсуліну. Кверцетин є антиоксидантом, який діє за декільками механізмами, пов’язаними з видаленням радикалів кисню, тому запобігає пероксидному окисленню ліпідів і хелатуванню іонів металів [21].

Антиглікемічна дія є комплексною і обумовлена взаємодією різних речовин, які входять до складу рослин, зокрема виділяють [7]:

А. Інсуліноподібну (інсуліноміметичну) дію, яку проявляють такі рослини:

— рослини, що містять аргінін, інозит, гуанідин (мигдаль, зелений горошок, салат латук, селера, грецький горіх, люцерна, насіння гарбуза, соняшника, овес, кульбаба);

— рослини, які є джерелами глікозиду міртиліну (чорниця, гарбуз, барвінок малий, сік цибулі, аралія, женьшень, елеутерокок);

— рослини, що містять глікопротеїни, — фітогемаглютиніни (бобові — квасоля, соя, сочевиця, горох);

— багато овочів і фруктів містять рослинні секретини, які стимулюють функцію інсулярного апарату підшлункової залози (капуста, салат, спаржа, груша, мигдаль).

Б. Рослини, що стимулюють регенерацію бета-клітин підшлункової залози:

— рослини, багаті на гіркоти (лопух великий, оман високий, звіробій продірявлений, золототисячник, спориш, кульбаба, подорожник великий, пирій повзучий, цикорій звичайний, істод анатолійський);

— прянощі — крім стимуляції регенерації β-клітин підшлункової залози стимулюють і секрецію вже синтезованого в них інсуліну (цибуля, часник, селера, лавр, кориця, імбир, куркума).

Зупинимось детальніше на окремих представниках лікарських рослин, які найчастіше використовуються при ЦД.

Чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus L.). Лікарською сировиною є листя, плоди (у свіжому вигляді). Плоди чорниці дуже багаті на цукри, органічні кислоти, флавоноїди, різні вітаміни, мікроелементи. Пагони чорниці звичайної містять дубильні речовини пірокатехінового ряду, флавоноїди (кверцетин, ізокверцитрин, ізокверцетин), тритерпенові кислоти (урсолова тощо), сапоніни, фенолокислоти (хінна, хлорогенова), глікозид арбутин, міртилін, аскорбінову кислоту, каротиноїди [10]. Заслуговує на увагу великий вміст марганцю та хрому в рослині. Саме глікозид міртилін чинить інсуліноподібну дію. Препарати із плодів чорниці мають також протизапальний, спазмолітичний, сечогінний, протиалергічний, в’яжучий ефекти. Численними експериментальними дослідженнями було доведено, що плоди і екстракт листя чорниці проявляють гіпоглікемічний, гіполіпідемічний ефекти, є ефективним інгібітором альфа-глюкозидази, сприяють зменшенню оксидативного стресу та позитивно впливають на ускладення ЦД, зокрема катаракту [22–24].

Козлятник лікарський (галега лікарська, Galega officinalis L.). В Україні у практичній і народній медицині використовують траву козлятнику (Herba Galegae) та насіння (Semen Galegae). Рослина містить алкалоїд галегін до 0,6 %, лютеолін, сапоніни, флавоновий глікозид, галютеолін, дубильні і гіркі речовини, вітамін С, каротин, стероїди, пектинові речовини, вищі жирні кислоти [25]. Алкалоїд галегін має інсуліноподібну дію. Екстракт рослини також використовують як потогінний, сечогінний засіб, для підвищення артеріального тиску, лактації. Історія винаходу золотого стандарту лікування ЦД — метформіну почалася саме з Galega officinalis. Гуанідин козлятнику є прекурсором при синтезі значної групи антидіабетичних ліків (похідних бігуаніду — метформіну).

Дія препаратів на основі екстрактів козлятнику лікарського (галеги лікарської) та чорниці звичайної подібна до дії антидіабетичних препаратів групи бігуанідів [26]. Гіпоглікемічний ефект рослин залежить від присутності біологічно активних речовин інсуліноподібної дії, вітамінів групи В, макро- і мікроелементів (цинк, хром), амінокислоти (таурин) та полягає у захисті інсуліну від активності ферментів, нормалізації засвоєння глюкози клітинами, стимуляції синтезу білків і жирів, нормалізуючи порушений вуглеводневий обмін, регенерацію β-клітин острівців Лангерганса [27].

На основі аналізу якісного та кількісного складу біологічно активних речовин хлороформної фракції екстракту козлятнику лікарського автори стверджують, що гіпоглікемічний ефект, зумовлений наявністю фітолу, етилового естеру пальмітинової кислоти, фітостеролів (кемпестеролу, стигмастеролу), α-амірину, що містяться в козлятнику, обумовлений зниженням рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c), крім того фіксувалось інгібування адсорбції холестерину. Саме наявність гуанідинових алкалоїдів у козлятнику лікарському зумовлює пролонговану гіпоглікемічну дію. Лише у разі тривалого його застосування спостерігається стійкий гіпоглікемічний ефект, що проявляється здатністю галеги підвищувати вміст глікогену в печінці та пригнічувати активність ферменту інсулінази. Тривалий прийом галеги відновлює активність β-клітин острівців Лангерганса, безалкалоїдна фракція екстракту запобігає розвитку оксидативного стресу в щурів за умов стрептозотоцинового діабету, забезпечуючи мобілізацію антиоксидантних механізмів захисту системи крові [28].

У результаті проведених експериментальних досліджень встановлено, що на тлі введення фармацевтичного засобу на основі козлятнику лікарського вірогідно знижувався рівень глюкози та HbA1c, зменшувалась інтенсивність процесів пероксидного окислення ліпідів, відбувалось зниження рівня ендогенної інтоксикації (зниження молекул середньої маси) [29].

Після введення екстракту тваринам з експериментальним ЦД у дозi 0,6 г/кг здійснювалась протекторна дiя щодо ключових компонентiв системи антиоксидантного захисту органiзму, зокрема, показано вірогідне зростання активності супероксиддисмутази (на 47,1 %) і каталази (на 23,4 %) в лейкоцитах і глутатіонпероксидази (на 25,5 %) — в еритроцитах [30]. Автор припускає, що протекторний ефект екстракту козлятнику на клітини крові в умовах ЦД пояснюється його здатнiстю регулювати прооксидантно-антиоксидантну рiвновагу шляхом захвату вільних радикалів та запобігання інгiбіції ключових компонентiв ензиматичної ланки антиоксидантної системи. Слід зауважити, що рослина є отруйною, застосування вимагає обережності й дотримання рекомендованих доз.

Квасоля звичайна (Phaseolus vulgaris L.). Лікарською сировиною є лушпиння (стулки) бобів. У лушпинні містяться аргінін, аспарагін, бетаїн, лізин, триптофан, тирозин, лейцин, холін, вітаміни В₁, В₂, С, РР, каротин, геміцелюлоза (45–50 %), мінеральні речовини, мікроелементи (особливо хром, а також кремній, мідь, кобальт). Лушпиння квасолі знижує рівень глюкози крові, чинить судинорозширювальну, антибактеріальну дії, містить ефективну сечогінну речовину (аргінін), справляє репара–тивний, протизапальний, протиалергічний ефекти [7, 31].

Експериментальними дослідженнями доведено гіпоглікемічний, гіполіпідемічний ефекти Phaseolus vulgaris L. [22, 32], здатність зменшувати кишкову абсорбцію вуглеводів та інгібуючу активність щодо альфа-глюкозидази за відсутності при цьому будь-яких ознак токсичності [33].

Бузина чорна (Sambucus nigra L.). Лікарською сировиною є квіти, бруньки, плоди, кора. Квіти і бруньки містять гіркий глікозид самбунігрин, ефірні олії, рутин, органічні кислоти, дубильні, слизисті речовини, каротин, антоціани. У плодах, окрім перерахованих вище, є речовини з Р-вітамінною активністю, поліфеноли. Відвар із коренів бузини рекомендують при ЦД та його ускладненнях: полінейропатії, нефропатії, фурункульозі, порушеннях з боку шлунково-кишкового тракту. Бузина має також судинорозширювальну, протиатеросклеротичну, антигіпоксичну, сечогінну, протимікробну, в’яжучу дію [34].

Експериментальними дослідженнями виявлено, що так звана полярна екстракція бузини модулювала метаболізм глюкози шляхом корекції гіперглікемії, тоді як ліпофільний екстракт знижував секрецію інсуліну. Обидва екстракти знижували резистентність до інсуліну без помітних побічних впливів на гематологічні показники [35].

Аралія висока (Aralia manshurica). Лікарською сировиною є коріння, кора, листя. Коріння аралії містить вуглеводи, ефірні олії, мінеральні сполуки, глікозиди, вітаміни А, В, С. Екстракт і відвар кореня аралії знижують рівень глюкози в крові, підвищують м’язовий тонус, покращують апетит, мають антиоксидантний ефект, антистресову дію. Аралія є сильним імуномодулятором. Стимулюючий вплив аралії на центральну нервову систему вищий, ніж у женьшеня й елеутерокока. Препарати аралії мають кардіопротекторний, антиаритмічний ефекти, не впливають суттєво на артеріальний тиск, хоча і мають кардіотонічні властивості [36].

Експериментальними дослідженнями був доведений нейропротекторний ефект при діабетичній ретинопатії, а також значне зниження рівня глюкози натще, зниження гіперінсулінізму і гіперліпідемії [37]. Додатково екстракт аралії знижував активність фосфоінозитин-3-кінази та протеїнкінази В [38].

Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.). Лікарською сировиною є листя, квіткові бутони, коріння. У листях містяться гіркі глікозиди, тритерпенові речовини, стерини, смолисті речовини, вітаміни С, Е, каротин, холін, сапоніни, йод, солі заліза, кальцію, фосфору. Листя використовують як вітамінний салат. Коріння кульбаби містить вуглеводи (зокрема, інулін), каротиноїди (наприклад, лютеїн), жирні кислоти (у тому числі міристинова кислота), мінерали, глюкозу, фруктозу і сахарозу, вітаміни, холін, слиз і пектин. До 45 % хімічного складу становить інулін, складний вуглевод (фруктоолігосахарид) із багатьма корисними ефектами. Кульбаба вважається однією з ключових антидіабетичних рослин за рахунок наявності вираженої антигіперглікемічної, антиоксидантної і протизапальної дій. Цукрознижувальний ефект кульбаби забезпечується вмістом у ньому інсуліноподібної речовини — інуліну. Крім того, рослина має жовчогінну, антибактеріальну, сечогінну, загальнозміцнювальну, імуномодулюючу, антиостеопоротичну дію [7, 39, 40].

Дев’ясил (оман) високий (Inula helenium L.). Лікарська сировина — коріння та кореневище. Корені містять полісахариди (інулін, інулінін, псевдоінулін), сапоніни, смоли, слизисті і гіркі речовини, алкалоїди, вітамін Е, ефірні олії. Завдяки протизапальним, антигіпоксантним, жовчогінним, імуномодулювальним, регулюючим травлення та обмін властивостям відвар кореневища застосовують при лікуванні ЦД та його ускладнень [41].

Алантолактон, сесквітерпеновий лактон, виділений з оману, має протизапальну і протиракову властивості. В основі протизапальної активності рослини лежить властивість алантолактону інгібувати сигнальний шлях STAT3, інгібувати інтерлейкін (IL)-6, зменшувати інсулінорезистентність у скелетних м’язах [42]. Автори наголошують на тому, що алантолактон може мати великий потенціал для лікування хронічних запальних процесів, метаболічних порушень, у тому числі ЦД 2-го типу.

Дослідження М. Kim підтверджують, що алантолактон проявляє протизапальні властивості шляхом інгібування IL-6-індукованої глюкозної інтолерантності та інсулінорезистентності у скелетних м’язах [43].

Льон звичайний (Linum usitatissium L.). Лікарська сировина — насіння й олія з них. Насіння містить жирну олію, до складу якої входять гліцериди лінолевої кислоти. Олія льону має ангіопротекторні властивості, що особливо важливо при ЦД, та антисклеротичний ефект. Відвар насіння льону знижує рівень глюкози в крові і чинить протизапальну дію, має потенційну ренопротекторну активність. Згідно з експериментальними дослідженнями, спиртовий екстракт льону позитивно впливав при діабетичній нефропатії, послаблюючи гіперглікемію й окидантний стрес. Крім того, маркери діабетичної нефропатії (рівень сечової кислоти, сечовини, креатинін крові) та ліпідний профіль також покращилися після введення спиртового екстракту цієї лікарські рослини у тварин із ЦД [44].

В іноземних джерелах серед рослин, які найчастіше застосовуються при цукровому діабеті, є науково вивченими, наголошується на таких: Trigonella foenum graecu, Gymnema sylvestre, Momordica charantia, Eugenia jumbolana, Allium cepa, Allium sativum, Ficus bengalensis, Coccinia indica, Opuntia spp., Plantago ovata, Pterocarpus marsupium, American ginseng, Cinnamonum, Ginkgo biloba, Rhоdiola rosea та ін. [11]. На характеристиці окремих із них зупинимось детальніше.

Momordica charantia (момордика, гірка диня). Перші дані про цю рослину були опубліковані ще в 1960-х роках в Індії, і з того часу неодноразово по всьому світу клінічно і експериментально підтверджувалась її користь для хворих на ЦД [45, 46]. Головними фітохімічними складовими гіркої дині, які відповідають за гіпоглікемічну дію, є тритерпеноїди типу кукурбітану (харантин, каравілозид IX, момордикозид S і аглікони момордикозидів A, B, Q, R, і Т), а також поліпептид Р, віцин і рибосомактивуючий білок момордин [47].

Запропоновано декілька механізмів гіпоглікемічної дії екстрактів гіркої дині: інгібування кишкової абсорбції глюкози [48], пригнічення ключових глюкогенних ферментів і зменшення глюконеогенезу в печінці [49]. Було констатовано, що M.charantia підвищує активність АМР-активованого шляху протеїнкінази (який є важливим клітинним регулятором метаболізму ліпідів і глюкози) і знижує експресію фосфоенолпіруваткарбоксикінази [50].

Поліпептид Р іноді називають рослинним інсуліном, він є однією з небагатьох активних сполук рослини, які були вивчені в клінічних випробуваннях. Поліпептид Р складається з 166 амінокислотних залишків і дуже нагадує бичачий інсулін [51].

Недавні дослідження in vivo показали, що введення тритерпеноїду типу кукурбітану, виділеного з M.charantia, названого сполукою K16, знижувало вміст глюкози та ліпідів крові в експериментальній моделі ЦД, покращуючи толерантність до глюкози. Сполука K16 також регулювала експресію декількох білків, пов’язаних з сигнальним шляхом інсуліну [52].

Gymnema sylvestre (гімнема звичайна) природно росте в тропічних лісах Центральної і Південної Індії, яка є її історичною батьківщиною, зустрічається на острові Шрі-Ланка. Ця рослина відома в аюрведичній медицині Азії і Індії вже декілька сотень років своїми унікальними властивостями знижувати рівень глюкози в крові не тільки при ЦД 2-го типу, але й при ЦД 1-го типу. Основна діюча речовина — гімнемова (джимнемова) кислота, представлена комплексом тритерпенових сапонінів, які складаються з глікону, представленого моносахаридами (глюкозою, галактозою, арабінозою, ксилозою, фруктозою, рамнозою) та аглікону. Активні речовини в складі джимнеми лісової, зокрема джимнемова (гімнемова) кислота та гурмарин у складі поліпептидів, посилюють продукцію інсуліну, блокують абсорбцію глюкози в ШКТ, впливають на рецептори язика, знижуючи смакові відчуття, тим самим пригнічують апетит і потяг до солодкого, що важливо для хворих на ЦД [53].

Роль GLUT-4, PPAR-γ, адипонектину та лептину в інсулінозалежному транспорті глюкози та інсулінорезистентності добре відома з наявної наукової літератури, і, отже, ці фактори відіграють ключову роль в етіології ЦД та пов’язаних з ним ускладнень. У дослідженні P.M. Kumar et al. була зроблена спроба вивчити механізм, залучений до гіпоглікемічної та антидіабетичної активності метанолового екстракту листа G.sylvestre. Експериментальні дослідження показали, що G.sylvestre залежно від дози підвищує експресію GLUT-4, PPAR-γ, адипонектину і лептину і тим самим виявляє потенційну антидіабетичну активність [54].

Інші дослідження показали, що виділена активна фракція, тритерпеновий глікозид Gymnema sylvestre, може інгібувати активність панкреатичної α-амілази, α-глюкозидази, сакрази і мальтози, підвищує рівень білка GLUT-2 і покращує порушену секрецію інсуліну клітинами [55]. Важливо відзначити, що екстракт цієї рослини не має побічних ефектів, сприяє стимуляції регенерації β-ендокриноцитів і знижує рівень глюкози тільки у хворих на ЦД, в той час як у здорових людей такого ефекту не спостерігається [53].

Trigonella foenum graecu (гуньба сінна, пажитник). Гуньба сінна — пряно-ароматична лікувальна рослина, вважається однією з найдавніших лікарських рослин, відома ще з часів Гіппократа та аюрведи. У вигляді прянощів вона використовується в кухнях різних країн світу під різними назвами: фенугрек, грецьке сіно, верблюжа трава, але найяскравішу назву їй дали в Індії — шамбала. Найулюбленіша рослина індусів носить ім’я легендарної країни, в якій зберігаються таємниці тантризму і буддизму, що закликає до поважного ставлення до неї. Антидіабетичний ефект цієї рослини виявлений досить недавно, однак поряд із цим вона чинить спазмолітичну, відхаркувальну, протизапальну дію.

Численні доклінічні та клінічні дослідження показали наявність антидіабетичного, антигіперліпідемічного, протипухлинного, протизапального, антиоксидантного, протигрибкового, антибактеріального та інших фармакологічних ефектів. Фармакологічні дії пажитника приписуються різноманітному набору складових, зокрема стероїдів, алкалоїдів (тригонелін (0,3 %)), нікотинової кислоти (вітамін РР) 3,5–18 мг%, рутину, стероїдних сапонінів і фітостеринів, флавоноїдів, слизистих (до 30 %) і гірких речовини, амінокислот [56]. Найбільш вивченими біоактивними сполуками з пажитника із зареєстрованими гіпоглікемічними властивостями є діосгенін (3b-гідрокси-5-спіростен), 4-гідроксиізолейцин, а також розчинна дієтична фракція насіння пажитника [57].

Експериментальні дослідження продемонстрували, що гіпоглікемічний ефект Trigonella foenum graecu обумовлений декількома механізмами, що включають зниження резистентності до інсуліну, поліпшення глюконеогенезу, захист клітин острівців підшлункової залози і нирок від ушкоджень [58].

Оксидативний стрес відіграє важливу роль у прогресуванні ЦД і в патогенезі діабетичної нефропатії. Експериментальні дослідження довели, що Trigonella foenum graecum ефективно протидіє експресії запальних цитокінів і маркерів оксидативного стресу у тканині нирок щурів з експериментальним діабетом [59].

Ginkgo biloba (гінкго дволопатеве). Батьківщиною цієї рослини є Північно-Східний Китай, де лікувальні властивості гінкго використовувались упродовж останніх п’яти тисяч років. В Європі та Америці гінкго почали впроваджувати в медицину лише в останні 200 років. Нині ліки з гінкго білоби визнані найбільш популярними у Німеччині, Франції та США. Листя цієї лікарської рослини містить комплекс цінних компонентів, серед яких найбільш активними є флавоноїди і терпени. Завдяки своїм чинникам (гінкготин, білобетин, кемпферол, кверцетин, аспарагін, лінолева, хінна кислоти, β-ситостерин, ефірні олії тощо) ця лікарська рослина проявляє органну, судиннорозширюючу, спазмолітичну, антитромботичну, ангіопротекторну, антиоксидантну, антиішемічну, седативну дії, сприятливо впливає на вуглеводний обмін та репаративні процеси.

Експериментальними дослідженнями доведено, що екстракт гінгко білоби значно знижує рівні HbA1c, глюкози натще, інсуліну, лептину сироватки та маркерів запалення (С-реактивного білка, фактора некрозу пухлини α і IL-6), зменшує рівень загального холестерину і ліпопротеїдів низької щільності [60, 61], має антибактеріальну, виражену антиоксидантну, мембраностабілізуючу дії, є інгібітором тромбоцитарно-активуючого фактора [62].

Експериментальні і клінічні дослідження C.-Y. Zhu et al. продемонстрували, що екстракт гінкго білоби значно зменшує кількість мікроаневризм сітківки та ділянок крововиливів у сітківці, помітно підвищує швидкість потоку капілярної крові сітківки, знижує швидкість агрегації і адгезії тромбоцитів у судинах [61].

Найбільш вивченим є вплив препаратів гінкго білоби на різноманітні ураження головного мозку, переважно атеросклеротичного генезу. Активні речовини гінкго підвищують стійкість нервових клітин до дефіциту кисню та збільшують вміст енергії (АТФ) у корі головного мозку. Препарати з цієї рослини використовуються для симптоматичного лікування когнітивних розладів у пацієнтів похилого віку. Доведено їх сприятливу дію при ішемічних ураженнях серцево-судинної системи. Слід зазначити, що дія біологічно активних речовин гінкго білоби починається повільно і триває довго, тому сучасні технології застосування препаратів з гінкго білобою передбачають багатомісячне, а в деяких випадках і декількарічне використання чи тривале переривчасте призначення [7].

Фітотерапія повинна бути обов’язковим компонентом в лікуванні ЦД, оскільки в багатьох випадках запобігає розвитку уражень серцево-судинної системи, діабетичних нейро-, ретинопатій, уражень нирок, печінки або віддаляє появу цих патологій. Низка лікарських рослин запобігає розвитку ускладнень ЦД не тільки внаслідок гіпоглікемічного ефекту, але й завдяки зниженню оксидативного стресу, модуляції метаболізму ксенобіотиків, депресії глюконеогенезних ферментів [7, 61].

При діабетичній нефропатії або при розвитку пієлонефриту у хворих на ЦД у період ремісії рекомендують лікування травами, які мають протизапальну, антисептичну, регенеруючу дію. Виражені антисептичний і протизапальний ефекти мають такі трави: конюшина, брусниця (плоди), волошка польова (листя), жовті глечики, льон посівний. Антибактеріальну дію виявляють календула лікарська, звіробій, журавлина болотна. Протизапальна, сечогінна та регенеруюча активність притаманна кропиві, липі, малині звичайній, підбілу, ромашці аптечній. Виражений сечогінний ефект мають мучниця звичайна, кріп городній, спориш, горобина, петрушка городня [7].

Отже, сучасні підходи до довготривалої реабілітації хворих на ЦД повинні базуватись на стадійності його розвитку, особливостях порушень метаболізму та наслідкових діабетогенних уражень внутрішніх органів чи формування ЦД на віковому поліморбідному фоні (у старших вікових групах) та внеску ЦД у прискорення прогресування цих змін, включаючи зміни в імунній системі, мікроциркуляторних порушень. Підхід до застосування лікарських рослинних препаратів слід обґрунтовувати не тільки особливостями їх дії на функції β-клітин і порушення вуглеводного обміну, але й з позиції їх диференційованого впливу на поліорганні порушення та акцентованої дії цих лікарських рослин на найбільш уражені системи (тобто з позиції поліорганності та органоспецифічного впливу).

Висновки

1. Зростання захворюваності на ЦД, особливо в осіб старших вікових груп з появою поліморбідного вікового фону та формування поліморбідних патогенетичних залежностей, потребує міждисциплінарного підходу до розроблення та вдосконалення заходів різнопланової реабілітації.

2. Одним із перспективних шляхів підвищення ефективності програм реабілітації таких хворих слід вважати додаткове використання засобів рослинного походження в контексті рекомендацій «Стратегії ВООЗ в галузі народної медицини 2014–2023 рр.».

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.