Газета «Новости медицины и фармации» №14 (709), 2019

Вступ

Дорожньо–транспортний травматизм належить до пріоритетних соціальних, медичних і технологічних проблем в усьому світі. Кількість загиблих і постраждалих унаслідок дорожньо–транспортних пригод (ДТП) перевищує аналогічні показники внаслідок подій на залізничному, авіаційному й водному транспорті. У структурі смертності від травматизму дорожній травматизм посідає перше місце і становить, за даними літератури, 23 % [1–4]. В умовах зростання інтенсивності дорожнього руху медико–соціальною проблемою залишається інвалідизація постраждалих унаслідок травм, отриманих у результаті ДТП, оскільки серед несприятливих наслідків ДТП спостерігається подальше її збільшення [5]. Так, за даними І.Г. Петрової та співавт. (2007), кожен десятий випадок первинного виходу на інвалідність серед дорослого населення обумовлений отриманням тяжкої травми в результаті ДТП [6]. У Європейському регіоні понад 2,3 млн осіб щорічно унаслідок ДТП отримують травми й стають інвалідами. Як відмічає більшість авторів, саме внаслідок ДТП постраждалі отримують найбільш серйозні, тяжкі травми з грубими пошкодженнями опорно–рухового апарату, інших органів і систем організму, що призводять до стійкої інвалідизації [7–9]. Показники дорожньо–транспортного травматизму залежать не лише від профілактичних заходів, спрямованих на скорочення випадків ДТП, але й від комплексу заходів, що сприяють зниженню тяжкості несприятливих наслідків для травмованих у ДТП [10].

Аналіз даних доступної вітчизняної й зарубіжної літератури показав, що наукові дослідження переважно стосуються вивчення причин летальних наслідків на догоспітальному етапі чи оцінки якості надання медичної допомоги на госпітальному етапі. Залишаються невивченими причини несприятливих наслідків, їх істинна поширеність і рекомендації щодо зниження рівня інвалідності від ДТП.

   !    Мета дослідження: визначити структуру безпосередніх причин настання інвалідності серед постраждалих унаслідок дорожньо–транспортних пригод як основу для подальшого вивчення процесу.

Матеріали та методи

Нами на базі Київської міської спеціалізованої травматологічної медико–соціальної експертної комісії було проаналізовано 219 випадків інвалідності, що настала в результаті дорожньо–транспортних пригод, з оцінкою тяжкості пошкоджень за стандартизованою системою оцінки ISS у різних групах за ознакою участі в дорожньому русі й за ознакою встановленої групи інвалідності. Розрахунки проводилися відповідно до критеріїв і вимог доказової медицини, тому всі положення знаходяться в межах поля вірогідності.

Результати та обговорення

Дуже важливою ознакою в характеристиці процесу інвалідизації є визначення й оцінка безпосередніх причин і причинних факторів, що призвели до інвалідизації постраждалих унаслідок ДТП. У результаті аналізу матеріалу встановлено, що безпосередніми причинними факторами інвалідизації були: порушення опорної функції нижньої кінцівки, порушення функції верхньої кінцівки, порушення функції центральної нервової системи (ЦНС), остеомієліт, сповільнена консолідація переломів. Дані розподілу загального масиву дослідження за ознакою причини отримання інвалідності наведено в табл. 1.

Як свідчать дані, наведені в табл. 1, найбільш вагомою причиною інвалідизації є порушення опорної функції нижньої кінцівки, що становить 59,82 % загального масиву вивчення. Порушення функції ЦНС — на другому ранговому місці, його частка загалом становить 21,46 %, на третьому ранговому місці — сповільнена консолідація переломів будь–якої локалізації (11,87 %), на четвертому — порушення функції верхньої кінцівки (5,02 %), на п’ятому — інфекційні ускладнення у вигляді остеомієліту (1,83 %). Отже, найбільш вагомою причиною інвалідизації серед постраждалих у результаті ДТП є порушення функції руху внаслідок порушення функції безпосередньо кінцівок або порушення функції регулювання ходи з боку ЦНС.

Також важливим є те, яким чином участь у русі впливає на безпосередню причину встановлення інвалідності.

Дані розподілу масиву дослідження за ознакою причини отримання інвалідності й ознакою участі у русі наведено в табл. 2.

Як свідчать дані, наведені в табл. 2, причини інвалідності залежать від ознаки участі в русі. Так, дані вказують на те, що порушення опорної функції нижніх кінцівок частіше є причиною інвалідизації серед пішоходів (66,4 %) і водіїв чотириколісного транспорту (19,8 %). Порушення функції верхньої кінцівки найбільш притаманні пішоходам (81,8 %), а порушення функції ЦНС — водіям чотириколісного транспорту (63,6 %). Як не дивно, частка водіїв і пасажирів двоколісного транспорту становить 4,3 % загального масиву. Остеомієліт як причина інвалідизації виникає в 100 % випадків у пішо–ходів.

Висновки

1. Причина настання інвалідності в постраждалих, які отримали інвалідність внаслідок ДТП, є важливим фактором ризику, що впливає на медико–соціальні наслідки дорожньо–транспортного травматизму.

2. Найбільш частою безпосередньою причиною інвалідизації є порушення опорної функції нижньої кінцівки, що становить 59,82 % від загального масиву вивчення. Порушення функції ЦНС знаходяться на другому ранговому місці, їх частка загалом становить 21,46 %, на третьому ранговому місці — сповільнена консолідація переломів будь–якої локалізації (11,87 %), на четвертому — порушення функції верхньої кінцівки (5,02 %), на п’ятому — інфекційні ускладнення у вигляді остеомієліту (1,83 %).

3. Причини інвалідності вірогідно пов’язані з ознакою участі у русі. Так, аналіз даних вказує на те, що порушення опорної функції нижніх кінцівок частіше є причиною інвалідизації серед пішоходів (66,4 %) і водіїв чотириколісного транспорту (19,8 %). Порушення функції верхньої кінцівки найбільш притаманні пішоходам (81,8 %), а порушення функції ЦНС — водіям чотириколісного транспорту (63,6 %). Частка водіїв і пасажирів двоколісного транспорту становить 4,3 % загального масиву. Остеомієліт як причина інвалідизації виникає в 100 % випадків у пішоходів.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.