Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 15, №8, 2019

Вернуться к номеру

Рецензія на монографію В.О. Шідловського, О.В. Шідловського, С.Й. Рибакова, В.В. Кравців «Первинний гіперальдостеронізм (поширеність, патогенез, діагностика, лікування)» (Тернопіль, 2019. 156 с.)

Авторы: Паньків В.І.

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати

Монографію присвячено одній із вагомих причин вторинної артеріальної гіпертензії (АГ) — первинному гіперальдостеронізму. За статистичними даними, АГ діагностують у майже 25 % населення планети, і близько 40 % становлять особи, старші від 25 років. Актуальність АГ для здоров’я і життя населення планети визначається тим, що вона викликає близько 45 % випадків смертей від серцевих причин і близько 60 % — від інсульту.

У розвитку АГ беруть участь нирки, судинна й ендокринна системи, генетичні фактори. Кінцевим результатом взаємодії функціональних розладів цих систем є вплив на реабсорбцію натрію, води й артеріальну вазоконстрикцію.

Первинному гіперальдостеронізму надають особливого значення в розвитку АГ. У його основі лежить неадекватно висока секреція наднирковими залозами альдостерону, що не залежить від регулювального впливу ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Поширеність захворювання, за даними різних авторів, коливається в межах від 4,6 до 15,0 %, а серед пацієнтів з гіпертонічною хворобою, рефрактерною до медикаментозного лікування, сягає близько 20,0 %. Своєчасно не діагностований первинний гіперальдостеронізм спричиняє збільшення серцево-судинної, метаболічної й ниркової захворюваності й частоти зумовлених нею передчасних смертей, пов’язаних із патологічним впливом на організм надлишку альдостерону.

Діагностика цього захворювання за провідним симптомом АГ — підвищеним артеріальним тиском — вирішальним чином залежить від лікарів первинної ланки. Проте, як показали дослідження, проведені в лікарнях загальної практики Німеччини й Італії, лікарі недостатньо обізнані з даною патологією. Цей фактор вважають основною причиною несвоєчасної або навіть запізнілої діагностики первинного гіперальдостеронізму.

На сьогодні проблема первинного гіперальдо–стеронізму в Україні з різних причин ще не усвідомлюється як актуальна. Автори наголошують на тому, що основним їх завданням було привернути увагу лікарів до однієї з вагомих ендокринних причин вторинної АГ. Тому вихід у світ даного видання є помітним явищем у науковій медичній літературі. Це одна з перших вітчизняних монографій, присвячених первинному гіперальдостеронізму, тому її поява своєчасна й давно очікувана.

Матеріалом для книги стали дані світової і віт–чизняної літератури щодо проблеми первинного гіперальдостеронізму. Монографія містить вступ, шість розділів і висновок. У вступі оцінено клінічне, медичне, соціальне значення й актуальність захворювання для медичної практики.

Перший розділ присвячено особливостям анатомії і фізіології надниркових залоз. Наведено схеми регуляції синтезу гормонів і показано їх значення в гомеостазі. Детально й доступно подано сучасні дані про ренін-ангіотензин-альдостеронову систему й оцінено її роль у регуляції артеріального тиску при споживанні кухонної солі й води в різній кількості.

У другому розділі розкрито причини розвитку, патогенез і наслідки первинного гіперальдостеронізму. Детально висвітлено морфологічні підтипи й сімейні (генетичні) форми захворювання. Наведено сучасні дані про механізми патофізіологічної дії альдостерону на нирки, судини й серце. Детально описано механізми розвитку фіброзу міокарда, фібриляції передсердь і серцевої недостатності.

У третьому розділі наведено дані про епідеміологію і поширеність первинного гіперальдостеронізму. За даними багатьох статистичних досліджень, його частота в осіб з АГ становить від 5 до 15 %. Серед них причиною АГ у близько 35 % є альдо–стеронопродукуюча аденома, у 2 % — адренокортикальний рак, у 3 % — однобічна гіперплазія надниркових залоз. Ці морфологічні форми первинного гіперальдостеронізму, в основі патофізіологічної дії яких лежить надмірне продукування альдостерону, що спричиняє розвиток АГ, підлягають виключно хірургічному лікуванню, що допомагає хворим позбутися первинного гіперальдостеронізму й спричиненої ним АГ.

У четвертому розділі наведено сучасні дані стосовно клінічної картини й варіантів клінічного перебігу первинного гіперальдостеронізму. Відповідно до особливостей клінічної симптоматики автори виділили її варіанти (синдроми) — серцево-судинний, нервово-м’язовий, нирковий, метаболічний, детально описавши клінічні прояви кожного з них. Особливу увагу вони звернули на сучасні дані щодо поширеності метаболічного синдрому й комбінацію його компонентів у пацієнтів із первинним гіпер–альдостеронізмом порівняно з хворими на есенціальну гіпертонічну хворобу.

П’ятий розділ присвячено клінічній, лабораторній та інструментальній діагностиці первинного гіперальдостеронізму. Розділ вдало скомпоновано. Автори виділили етапи обстеження хворих із підозрою на первинний гіперальдостеронізм: скринінг, підтвердження випадку, диференціювання причин надмірної секреції альдостерону. Для скринінгу рекомендували лабораторний тест — співвідношення альдостерону й реніну. Автори акцентували увагу на високих діагностичних вимогах до даного показника й у зв’язку з цим навели правила підготовки до дослідження і протокол його проведення. Лаконічно й зрозуміло описали підтверджувальну діагностику випадку. Вона базується на концепції, що альдостерон при первинному гіперальдостеронізмі секретується автономно, нерегульовано й не пригнічується фізіологічними механізмами з використанням супресивних тестів: сольового навантаження хлоридом натрію, флудрокортизоном або каптоприлом. Описано методи, що застосовуються для диференціювання причин захворювання й визначення його нозологічної форми, з аналізом їх діагностичних можливостей: ультразвукове дослідження, комп’ютерну, магнітно-резонансну, протонно-емісійну томографію. Завершальним етапом діагностики є диференціація підтипів первинного гіперальдостеронізму. Її проводять із використанням методики селективного забору крові з вен надниркових залоз і визначенням у ній вмісту альдостерону й кортизолу. Автори проаналізували варіанти результатів таких досліджень і наголосили на тому, що точність діагностики має провідне значення у виборі медикаментозного чи хірургічного методу лікування.

У шостому розділі розглянуто питання стратегії лікування первинного гіперальдостеронізму. Її основою є запобігання ураженням органів-мішеней або максимально можливе віддалення їх у часі й досягнення контрольованого артеріального тиску. Детально обґрунтовано показання до проведення медикаментозного й хірургічного лікування, його цілі й завдання, можливі варіанти реалізації. Автори не обминули увагою й аналіз ефективності кожного з методів лікування — навели клінічні й біохімічні критерії ефективності, які запропонувала Міжнародна група експертів з лікування первинного гіпер–альдостеронізму.

Закінчується монографія коротким висновком, у якому викладено основні позиції щодо клінічного значення, діагностики й методів лікування первинного гіперальдостеронізму.

Роботу написано добірною українською мовою, вона містить багато ілюстративного матеріалу — таблиць, рисунків, схем, що робить викладений матеріал більш зрозумілим і доступним. Монографію написано для широкої лікарської аудиторії — лікарів загальної практики, сімейних лікарів, терапевтів, ендокринологів, кардіологів, студентів вищих медичних навчальних закладів.

Особливу повагу до авторів викликає те, що вони присвятили монографію світлій пам’яті засновників хірургії надниркових залоз в Україні — академіка НАМН України М.П. Павловського і члена-кореспондента НАМН України І.В. Комісаренка.

Паньків В.І., д.м.н., професор, завідувач відділу, Український науково-практичний центр
ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ



Вернуться к номеру