Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Боль. Суставы. Позвоночник» Том 10, №3, 2020

Вернуться к номеру

Історія артрології в дзеркалі нумізматики

Історія артрології в дзеркалі нумізматики

Авторы: Синяченко О.В., Єрмолаєва М.В., Верзілов С.М., Лівенцова К.В., Синяченко Т.Ю., Верзілова С.Ф.
Донецький національний медичний університет, м. Лиман, Україна

Рубрики: Ревматология, Травматология и ортопедия

Разделы: Справочник специалиста

Версия для печати


Резюме

Метою роботи був аналіз історії артрології за нумізматичними матеріалами. Галузь історичної науки нумізматика (від лат. numisma — «монета») зародилася в XIX столітті й стала тісно пов’язаною з економікою, політикою, культурою та правом, включає в себе тематичне вивчення монет, медалей і плакет. Найкраще історію артрології ілюструють різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія, або паранумізматика), а медаль стала прообразом пам’ятної (меморіальної) монети. У даній роботі подано каталог 157 нумізматичних матеріалів (138 медалей, 15 плакет, 4 монети), зокрема й деяких унікальних, вперше наведених, відображено етапи розвитку вивчення використання лікувальних факторів, є посилання на значні історичні події, згадуються короткі біографії медиків (62 особи), які зробили неоціненний внесок у формування цієї наукової дисципліни. На медалях можна зустріти портрети основоположників світової артрології, давньоіндійського лікаря Чараку й давньогрецького Аретея, а також українських медиків минулого — Агапіта Печерського, Є.Й. Мухіна, О.А. Кисіля, Д.Ф. Чеботарьова. Робота складається з розділів «Зародження артрології», «Структура й функція суглобів», «Остеоартрит», «Подагричний артрит», «Ревматоїдний артрит», «Інфекційний і інфекційно-алергійний (реактивний) артрит», «Туберкульозний артрит», «Інші артрити». На превеликий жаль, поки що пам’ять про знаменитих лікарів минулого недостатньо відзначена випуском нумізматичної продукції, тому в майбутньому сподіваємося на планомірний підхід до цієї справи, на цілеспрямовану пропаганду досягнень ревматології засобами нумізматики, що подає наочний приклад для вивчення історії артрології, сприяє підвищенню рівня освіченості лікарів. Автори розраховують на появу нових цікавих матеріалів таких малих форм образотворчого мистецтва.

Целью работы был анализ истории артрологии по нумизматическим материалам. Отрасль исторической науки нумизматика (от лат. numisma — «монета») зародилась в XIX веке и стала тесно связанной с экономикой, политикой, культурой и правом, включает в себя тематическое изучение монет, медалей и плакет. Лучше всего историю артрологии иллюстрируют различные формы медальерного изобразительного искусства (экзонумия, или паранумизматика), а медаль стала прообразом памятной (мемориальной) монеты. В данной работе представлен каталог 157 нумизматических материалов (138 медалей, 15 плакет, 4 монеты), в том числе некоторых уникальных, впервые приведенных, отражены этапы развития изучения использования лечебных факторов, есть ссылки на значительные исторические события, упоминаются краткие биографии медиков (62 персоны), внесших неоценимый вклад в формирование этой научной дисциплины. На медалях можно встретить портреты основоположников мировой артрологии, древнеиндийского врача Чараку и древнегреческого Аретея, а также украинских медиков — Агапита Печерского, Е.И. Мухина, А.А. Киселя, Д.Ф. Чеботарева. Работа содержит следующие разделы: «Зарождение артрологии», «Структура и функция суставов», «Остеоартрит», «По­дагрический артрит», «Ревматоидный артрит», «Инфекционный и инфекционно-аллергический (реактивный) артрит», «Туберкулезный артрит», «Другие артриты». К большому сожалению, пока память о знаменитых врачах прошлого недостаточно отмечена выпуском нумизматической продукции, поэтому в будущем надеемся на планомерный подход к этому делу, на целенаправленную пропаганду достижений ревматологии средствами нумизматики, которая подает наглядный пример для изучения истории артрологии, способствует повышению уровня образованности врачей. Авторы рассчитывают на появление новых интересных материалов таких малых форм изобразительного искусства.

The main goal was to analyze the history of arthrology using numismatic materials. The numismatics (from the Latin "numisma" – coin), a branch of historical science, that was originated in the 19th century and closely related to economics, politics, culture and law, which includes the study of coins, medals and plaques. The history of arthrology is best illustrated by various forms of me­dal art (exonum or paranumism), and the medal became the prototype of a commemorative (memorial) coin. This work presents a catalog of 157 numismatic materials (138 medals, 15 plaques, 4 coins), including some unique ones, presented for the first time, the stages of development of the study of the use of therapeutic factors were reflected, there are references to significant historical events, brief biographies of physicians (62 persons) were mentioned, who made an invaluable contribution to the formation of this scientific discipline. On the medals, can be found the portraits of the founders of the world arthrology, the ancient Indian doctor Charaka and the ancient Greek physician Aretaeus, as well as the portraits of the Ukrainian doctors – Agapetus of Pechersk, E. YO. Mukhin, O. A. Kysil, D. F. Chebotaryov. The work contains the following sections: "Inception of arthrology", "Structure and function of joints”, "Osteoarthritis", "Gouty arthritis", "Rheumatoid arthritis", "Infectious and infectious-allergic (reactive) arthritis", "Tuberculous arthritis", "Others arthrites". Unfortunately, so far the me­mory of famous doctors of the past has not been sufficiently marked by the release of numismatic products, so in the future we hope for a systematic approach to this matter, for the purposeful promotion of the achievements of rheumatology by means of numisma­tics, which provides an illustrative example for studying the history of arthrology, contributes to an increase in the level of education of doctors. Аuthors look forward to the appearance of new and inte­resting materials of such small forms of art.


Ключевые слова

медицина; артрологія; історія, нумізматика

медицина; артрология; история; нумизматика

medicine; arthrology; history; numismatics

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-1507.10.3.2020.212032

Вступ

Слово «нумізматика» походить від латинського numisma — «монета», що означає «звичай, що встановився, громадський порядок, традиція, правова норма». У зв’язку з цим «монета» (одиниця вартості, металевий грошовий знак) стала похідним поняття «повної міри, законної норми». Нумізматика, що зародилася в XIX столітті, є галуззю історичної науки, пов’язаної з економікою, політикою, культурою та правом [1]. До нумізматичних матеріалів належать монети, медалі й плакети (від франц. «плакетта» — «пластинка», «плак» — «тонкий шматочок металу»). Якнайкраще ілюструють історію артрології різні форми медальєрного образотворчого мистецтва (екзонумія, або паранумізматика) [2]. Медаль є прообразом пам’ятної (меморіальної) монети [3].
Зараз понад 20 000 монет і пам’ятних медалей становлять галузь медичної нумізматики [4]. На перших монетах з медичною тематикою містилися бог Асклепій зі своїм посохом, змія та кадуцей [5]. Перший винахід металевої монети із засвідчуючими зображеннями та написами належить двом сусіднім регіонам Егеїди — Лідійському царству на західному узбережжі Малої Азії (685 р. до р.х.) та острову Егіна в Греції (між півостровом Пелопоннес та Аттікою). Підкреслимо, що медицину було відображено вже на античних монетах Стародавніх Греції та Риму [6].
Мета роботи: оцінити розвиток світової артрології, відображеної на нумізматичних матеріалах. Уперше проаналізовано 157 монет, медалей і плакет, які за багато років склали певний каталог з коротким описом історичних подій. Умовними позначками в даній роботі стали: [£] — монета, [l] — медаль, [lû] — медаль з підвіскою, [n] — плакета.

Зародження артрології

Артрологія має довгу історію. Ще давньоіндійський лікар, мешканець Капісталу, один з основних представників Аюрведи Чарака (300 до р.х.–?) (рис. 1) став автором найбільш раннього медичного трактату «Самхіта», що містить відомості з анатомії опорно-рухового апарату й лікування захворювань суглобів. Він артрити розподіляв на нідж (внутрішні) й аганту (зовнішні), відповідно за яких виникають розлади доши й каладжі (зміни часу) [7]. Термін «артрит» як загальне поняття для позначення хвороб суглобів вже широко використовував представник Ефеської медичної школи, давньогрецький лікар Аретей Каппадокійський (~ 80–135) (рис. 2) [8]. Уродженець чеської Моравії, випускник Празького університету (1387 р.), римо-католицький архієпископ Праги (вважається фундатором артрології у Франції та Чехії), лікар Альбікус Сигізмунд (1358–1427) (рис. 3, 4) у своєму творі «Медична практика», виданому в 1484 році у Лейпцигу (Німеччина), узагальнив сучасний для того часу стан питання діагностики й лікування захворювань суглобів. Уродженець Базеля, випускник університету у французькому Монпельє (1557 р.), швейцарський лікар Платер Фелікс (1536–1614) (рис. 5) у своїй тритомній «Праці про лікарські справи» зробив загальний фундаментальний огляд захворювань опорно-рухового апарату, а в книзі «Історія і спостереження» (1614 р.) навів класифікацію хвороб суглобів, вперше описав контрактуру долонного апоневрозу [9]. До знаменитого англійця Гарвея Вільяма (1578–1657) (рис. 6–12), який народився у Фолкстоні (графство Кент), закінчив Королівський коледж Кембриджського університету, усі хвороби суглобів називали подагрою, і тільки він наполягав на диференціації артритів [10].

Структура і функція суглобів

Уперше дослідження тканин опорно-рухового апарату за допомогою мікроскопа почав виконувати італійський вчений, випускник Римського університету Бореллі Альфонсо Джованні (1608–1679) (рис. 13). У розробку питання морфологічних змін суглобів чималий внесок зробили ще два представники Італії — уродженець хорватського Дубровника Багліві (Армено) Джоржо (1668–1707) (рис. 14) та уродженець Руво-ді-Пуль (поблизу Барі), випускник Неаполітанського університету Котуньо Доменіко Феліче Антоніо (1736–1822) (рис. 15), причому перший з них переважно проводив мікроскопічні дослідження періартикулярних м’язових волокон і сухожилків, а фізіологічні процеси суглобів розглядав за допомогою механічних термінів, вважаючи функції опорно-рухового апарату подобою діяльності машин. Одним з перших детально досліджував будову кісток, суглобів і м’язів німецький лікар Альбінус Бернард Зігфрід (1697–1770) (рис. 16), який народився у Франкфурті-на-Одері, вивчав медицину в Лейдені (Нідерланди) і Парижі (Франція), а з 1719 року обіймав посаду професора кафедри медицини й анатомії медичного факультету Лейденського університету, був почесним членом Санкт-Петербурзької академії наук (від 1753 р.), членом Лондонського королівського товариства (з 1764 р.). Відомим своїми дослідженнями з анатомії та фізіології суглобового хряща (з 1743 р.) став шотландський лікар, уродженець Лонг-Колдервуда (нині місто Іст-Кілбрайд), випускник університету Глазго Хантер Вільям (1718–1783) (рис. 17, 18) (підкреслимо, що інтенсивне вивчення структури й біохімії артикулярного хряща при артритах у світі почалося тільки з 1900 року) [11, 12].
В Австрії досліджував синовіальні порожнини суглобів, описавши деякі нові кістки й фасції, аномалії хребців, ребер і ключиць, а також гомілково-підколінний канал, уродженець Богемії, випускник Карлова університету у Празі Грубер Венцел Леопольд (1814–1890) (рис. 19). Уродженець Туарета, випускник Лейденського університету (Нідерланди), знаменитий французький вчений Біша Марі Франсуа Ксав’є (1771–1802) (рис. 20–24), працюючи в Паризькій лікарні Готель-Д’ьо, надав наукову класифікацію тканин суглобів, які, за його уявленнями, об’єднуються в системи та формують орган руху [13]. 
Заслуговують на увагу роботи «Про з’єднання кісток між собою», «Про сили, що утримують суглобові поверхні в зіткненні», «Про складні суглоби», «Про зміну суглобових поверхонь при аномаліях м’язів» корінного петербуржця, що в 1861 році закінчив місцеву Медико-хірургічну академію, Лесгафта Петера Генріха Франца (1837–1909) (рис. 25-30), який виділив прості й складні суглоби (конгруентні та інконгруентні), висунув основні положення біомеханіки кісткових зчленувань, розробив питання щодо значення синовіальних складок і довів роль синовія як «рідкого меніска».
Слід зазначити, що видатний український анатом і хірург, уродженець села Зарожне, випускник Єлисаветградської медико-хірургічної школи Мухін Єфрем Йосипович (1766–1850) (рис. 31) ще в 1815 році видав піонерську книгу «Основа науки про мокротинні сумочки тіла людини», а в твір «Курс анатомії» включив розділ про «мокротинні сумочки при синовіті». Проблему змін в’язкості синовіальної рідини та роль внутрішньосуглобової гіалуронової кислоти в деструкції артикулярного хряща й запаленні суглобової мембрани вивчав угорський морфолог-артролог Хузелла Тівадар (1886–1950) (рис. 32, 33), який народився в Ораді, закінчив Будапештський університет. У свою чергу, уродженець Сен-Поль-де-Фено, випускник університету Бордо, французький вчений Сабраз Жан Еміль (1867–1943) (рис. 34, 35) вивчав морфологічну структуру кісток, синовіальне середовище суглобів та ураження періартикулярних тканин при пухлинах опорно-рухового апарату.

Остеоартрит

При застарілих хворобах суглобів монах Києво-Печерської лаври, святий цілитель Агапіт (?–1095) (рис. 36–38) з успіхом розминав періартикулярні м’язи, втираючи в них різні мазі, жири й зілля з трав і коріння. Підкреслимо, що сам Агапіт страждав від тяжкого периферійного остеоартрозу та спондилоартрозу грудного й поперекового відділів хребта, про що свідчать дослідження збереженого скелета цього монаха. Уродженець Лондона, випускник Кембріджського університету, знаменитий англійський лікар Геберден Вільям (1710–1801) (рис. 39) уперше описав при остеоартриті щільні безболісні вузлики на дистальних міжфалангових суглобах кистей, а з 1765 –року він виділяв різні захворювання суглобів, що в той час об’єднувалися єдиним терміном «ревматизм» [14]. Подібні вузлики, але над проксимальними міжфаланговими зчленуваннями пальців рук, описав відомий французький лікар, який отримав медичну освіту в університетах Ліона та Парижа, Бушар Шарль-Жозеф (1837–1915) (рис. 40, 41). Він вважав, що гіперемія суглобів при артритах обумовлена місцевими змінами циркуляції крові під впливом дратуючих вазомоторну систему агентів [15].
З 1851 року дегенеративну патологію хребта, гомілковостопних і кульшових суглобів досліджував уродженець Фульнека (сучасна територія Чехії), випуск–ник Віденського університету (1840 р.), австрійський учений Діттель Леопольд Ріттер (1815–1898) (рис. 42–44). Ще один випускник Віденського університету (1867 р.), уродженець Сенфтенберга (Богемія), чеський лікар Альберт Едуард (1841–1900) (рис. 45, 46) першим детально вивчав механіку суглобів при остеоартриті з подальшим виконанням оперативної корекції рухів. Методи ортопедичного та нехірургічного лікування гонартрозу й коксартрозу розробляв уродженець Пешта, випускник Будапештського університету (1875 р.) Доллінгер Д’юла (1849–1937) (рис. 47–49). А його співвітчизник, який народився в Коложварі, Трансильванія (сучасна Румунія), закінчив також Будапештський університет, але на 5 років пізніше, Єндрассик Ерньо (1858–1921) (рис. 50, 51) з 1883 року почав при остеоартриті розробляти патологію періартикулярних тканин. Він висунув наукову концепцію щодо спадковості дегенеративних захворювань локомоторного апарату. Під керівництвом знаменитого українського вченого, корінного киянина Чеботарьова Дмитра Федоровича (1908–2005) (рис. 52, 53) почалось вивчення остеоартриту, спондилоартрозу та остеопорозу у людей літнього й старечого віку, а відповідно до цієї програмної лінії в Інституті геронтології АМН СРСР створено сектор клінічної геронтології та геріатрії опорно-рухового апарату.

Подагричний артрит

Видатний давньоримський лікар, який народився в Пергамі (Мала Азія), Гален Клавдій (129–201) (рис. 54–71) вивчав ураження суглобів при подагрі й першим описав так звані подагричні шишки (тофуси), а зміни кістково-суглобової системи в молодому віці пояснював наявністю в організмі особливої «кісткоутворюючої сили». Він казав, що «ішиас, подагра та артрит за суттю хвороби одного роду». Гіпотезу щодо наявності у суглобах при подагрі якоїсь токсичної речовини, що надходить в організм крапля за краплею, вперше висловила німкеня, настоятелька монастиря у Рупертсберзі (Рейнланд-Пфальц) у долині Рейну, уродженка Бермерсхайма (земля Рейн-Гессен) Хільдегарда Бінгенська (1098–1179) (рис. 72–75).
Основоположник наукової мікроскопії, член Лондонського королівського товариства (з 1680 р.), уродженець нідерландського Делфта Ван Левенгук Антоні (Тонісзон) (1632–1723) (рис. 76–80) першим описав мікроскопічну картину кристалів сечової кислоти, взятих із подагричного тофусу. Ще один голландець, випускник Лейденського університету Бургаве Герман (1668–1738) (рис. 81–85) приблизно в той самий час пояснював запалення в суглобах при подагричному артриті «тертям частинок, застояних у найдрібніших судинах крові», а патологічні процеси в опорно-руховому апараті загалом розумів обмежено механістично — «за законами механіки, гідростатики й гідравліки».
«Батько англійської медицини», або «англійський Гіппократ», уродженець Дорсета, випускник Оксфордського університету Сіденгам Томас (1624–1689) (рис. 86–92) свої дослідження присвятив подагрі («хронічному артриту»), від якої сам страждав понад 30 років. Він детально описав типовий напад гострого суглобового синдрому. Другий англієць, який народився в Іпсвічі, закінчив Лондонський університетський коледж, Гаррод Альфред Берринг (1819–1907) (рис. 93) в 1848 році здійснив свій класичний «нитковий експеримент» (нитка, опущена в кров хворого на подагру, покривалася кристалами сечокислих сполук). В 1857 році він продемонстрував відкладення сечової кислоти в хрящах пацієнтів із подагрою, в 1858 році запропонував термін «ревматоїдний артрит» та остаточно відрізнив цю хворобу й подагричний артрит, хоча лише з 1892 року захворювання отримало своє справжнє ім’я [16]. Чималий внесок у розробку проблеми подагри зробили випускник Кембріджського університету (1779 р.), шотландський лікар Піткерн Девід (1749–1809) (рис. 94, 95), а за півтора століття — французький вчений (за походженням німець) Гутман Рене-Альберт (1885–1981) (рис. 96, 97).

Ревматоїдний артрит

Автором опублікованого в 1857 році відомого «Трактату про ревматичну подагру або хронічний ревматичний артрит всіх суглобів» («A treatise on rheumatic gout, or chronic rheumatic arthritis of all the joints»), що за сучасною термінологією відповідало б «ревматоїдному артриту», став ірландський лікар, уродженець Дубліна Адамс Роберт (1791–1875) (рис. 98), який сам страждав від цього захворювання. Перебіг ревматоїдного артриту та ефективність методів його лікування досліджував уродженець Ліона, французький вчений Раво П’єр Папер (1899–1971) (рис. 99, 100). А першим почав вирішувати питання ураження фасцій і парафасціальних суглобів при ревматоїдному артриті, використовувати метод редресації суглобів з відновлюванням застарілих артикулярних девіацій у разі такої хвороби корінний парижанин Дюпюїтрен Гійом (1778–1835) (рис. 101–103) [9].
«Батько британської педіатрії», уродженець Хайбері, випускник медичної школи Кембріджського університету (1893 р.), англійський педіатр Стілл Джордж Фредерік (1868–1941) (рис. 104, 105) описав в 1902 році в журналі «Ланцет» особливу форму артриту в дітей (ювенільний ідіопатичний), що супроводжувався лихоманкою, ураженням шкіри й внутрішніх органів. Пізніше він представив дітей з артритом, які були агресивні, із серйозними проблемами саморегуляції, але мали нормальний інтелект. Австрійський лікар, який вивчав медицину в Празі та Страсбурзі, Якш-Вартенхорст Рудольф (1855–1947) (рис. 106) в 1923 році у дітей з артритом і без нього описав поліхондропатію, яка в 1960 році отримала назву «рецидивуючий поліхондрит».

Інфекційний і інфекційно-алергічний (реактивний) артрит

Ще в XVI столітті італійський вчений із Павії Кардано Джероламо (Ієронім) (1501–1576) (рис. 107–111) припускав, що причинами артритів є живі істоти, невидимі оком через їх малі розміри [17]. Сифілітичний артрит описали в XIX сторіччі два французи, які народилися й навчалися в Парижі, Фурньє Жан-Альфред (1832–1914) (рис. 112, 113) та Шарко Жан-Мартін (1825–1893) (рис. 114–118). Шарко запальні й дегенеративні хвороби суглобів об’єднував в одну групу «деформуючого артриту», довів взаємозв’язок між синовіальною мембраною, періартикулярними зв’язками й м’язами [18]. Ще один француз, уродженець Парижу, випускник Празького університету Ашар Еміль Шарль (1860–1944) (рис. 119–121) розробляв проблему діагностики й лікування сальмонельозного артриту, а корінний петербуржець, російський лікар Яковлев Сергій Сергійович (1855–1933) (рис. 122) — гонорейного.
У швейцарському Ружмоні (Обон) народився вчений Йерсін Александер Еміль Жан (1863–1943) (рис. 123, 124), який вивчав медицину в Лозанні, потім у Марбурзі (Німеччина), відкрив грамнегативні ентеробактерії із сімейства Yersiniaceae, описав єрсиніозний реактивний артрит. Уродженець австралійського Мельбурна, випускник Едінбурзького університету в Шотландії (1881 р.) Брюс Девід (1855–1931) (рис. 125, 126) в 1886 році на острові Мальта виділив при захворюванні суглобів так званий мальтійський мікрокок — збудника бруцельозного артриту. Уродженець англійського Вінтерслоу (Вілтшир), випускник Лондонського університету Броді Бенжамін (1783–1862) (рис. 127) в 1818 році видав відомий трактат «Патологічні й хірургічні спостереження за захворюваннями суглобів» («Рathological and surgical observations on the diseases of the joints»), де описав так званий уретро-окуло-суглобовий синдром (зараз встановлено, що найчастіше викликається Chlamydia trachomatis).

Туберкульозний артрит

Фундаторами вивчення туберкульозних артритів дорослих і дітей у Франції були уродженець Мулен-сюр-Альє, випускник Паризького університету Соррель Етьєн (1882–1965) (рис. 128), уродженець Жиронді, випускник університету Бордо Роше Гастон Анрі-Луї (1876–1957) (рис. 129, 130), корінний мешканець Лілля Інгельранс П’єр (1898–1980) (рис. 131, 132) та Тобе Фансуа (1880–1961) (рис. 133). У Радянському Союзі засновником дитячої фтизіо-артрології був Краснобаєв Тимофій Петрович (1865–1952) (рис. 134), який народився в Смоленську, а закінчив Московський університет. Корінний лондонець Потт Персіваль (1714–1788) (рис. 135–137) у XVIII столітті став основоположником вивчення туберкульозних спондилітів (хвороба Потта або Поттів горб) [19]. Два випускники Ліонського університету у Франції — Понсе Антонін (1849–1913) (рис. 138) та Леріш Анрі Марі Рене (1879–1955) (рис. 139) в 1909 році описали токсико-алергічний реактивний туберкульозний артрит без деструкції кісток, названий туберкульозним ревматизмом («Le rhumatisme tuberculeux») [20]. Слід зазначити, що в 1912 році вони повідомили, що вказаний артрит («артрит Понсе») виникає внаслідок впливу туберкульозного токсину на суглобові тканини.

Інші артрити

Як вважали у Франції, «батьком ревматології» був паризький лікар Де Байю Гійом (1538–1616) (рис. 140), який ввів у наукову літературу термін «ревматизм» та підкреслював, що артрит є проявом системності цієї хвороби. Він писав: «При артритах болі повторюються через певні проміжки часу й через певні періоди… Артрит у суглобі — це ревматизм у всьому організмі». Ревматичний артрит у дорослих детально вивчали француз Буйо Жан-Баптіст (1796–1881) (рис. 141) і корінний москвич Сокольський Григорій Іванович (1807–1886) (рис. 142), а в дітей — уродженець Києва, де закінчив університет Св. Володимира (1883 р.), український педіатр Кисіль Олександр Андрійович (1859–1938) (рис. 143).
В 1892 році уродженець В’ятської губернії Російської імперії, випускник Петербурзької медико-хірургічної академії (1878) Бєхтєрєв Володимир Михайлович (1857–1927) (рис. 144–150) у статті під назвою «Задерев’янілість хребта із скривленням його, як особлива форма захворювання» описав анкілозивний спондиліт (анкілозуючий спондилоартрит), а в журналі «Неврологічний вісник» представив роботу «Про зрощення та задерев’янілості хребетного стовбура». Особливості перебігу ювенільного анкілозивного спондиліту встановив французький лікар Ріффат Жорж (1923–2016) (рис. 151), який вказував на прямий взаємозв’язок уражень суглобового хряща з мінеральною компактністю кістки, розробляв питання діагностики екзостозів і тендинітів у дітей та методи лікування деформацій хребта. Уродженець Мюгельна (поблизу Ошатца, Північна Саксонія), який навчався у Фрайбурзі та Лейпцигу, німецький вчений Шморль Крістіан Георг (1861–1932) (рис. 152) описав дифузний ідіопатичний гіперостоз кістяка («старечий анкілозивний гіперостоз хребта»), ураження при ньому кісткової тканини, зв’язок і сухожилків, а згодом почав застосовувати контрастні рентгенологічні методи дослідження хребта при анкілозивному спондиліті.
Псоріатичний артрит першим описав випускник Паризького університету, французький лікар Алібер Жан-Луї Марк (1768–1837) (рис. 153) [21], а характер кісткової резорбції при псоріатичній артропатії досліджував уродженець Грейт-Ярмута (графство Норфолк, Велика Британія), випускник Лондонського шпиталю Св. Варфоломія Педжет Джеймс (1814–1899) (рис. 154), який до того ж в 1877 році вперше спостерігав деформуючий остеїт. Першим в 1869 році ураження суглобів при саркоїдозі навів англійський лікар Гатчинсон Джонатан (1828–1913) (рис. 155), який народився в Селбі (Йоркшир), а медичну освіту отримав у лікарні Св. Варфоломія в 1850 році. Американський учений, лауреат Нобелівської премії (1934 р.), уродженець Ешленда, який в 1900 році закінчив Єльський університет, потім Університет Джонса Хопкінса в місті Балтімор, Уїппл Джордж Хойт (1878–1976) (рис. 156) в 1907 році описав захворювання, що супроводжувалось мігруючим артритом, кашлем, діареєю, синдромом мальабсорбції та збільшенням брижових лімфатичних вузлів. У своєму повідомленні він писав про «безліч мікроорганізмів у формі паличок», виявлених ним за допомогою забарвлення сріблом у зрізах лімфатичного вузла пацієнтів із таким запаленням суглобів [14]. Другий американець, уродженець Фергюсона (штат Міссурі), випускник Корнельського університету Холландер Джозеф Лі (1910–2000) (рис. 157) в 1961 році продемонстрував присутність гідроксиапатиту в синовіальній рідині хворих із суглобовою патологією та дав початок вивченню хондрокальцинозу.

Висновки 

На закінчення відзначимо, що першочерговим завданням, яке стоїть перед істориками медицини, є увічнення пам’яті видатних медиків. Вивчення артрології обов’язково включає поглиблене знайомство з її історією. Як казав англійський письменник Р.Л. Стівенсон (1850–1894), «спогади – це чарівний одяг, який від вживання не зношується», а його співвітчизник О. Вайльд (1854–1900) стверджував: «Єдиний наш борг перед історією — це постійно її переписувати». На превеликий жаль, поки що пам’ять про знаменитих лікарів минулого недостатньо відзначена випуском нумізматичної продукції, тому в майбутньому сподіваємося на планомірний підхід до цієї справи, на цілеспрямовану пропаганду досягнень ревматології засобами нумізматики, що подає наочний приклад для вивчення історії артрології, сприяє підвищенню рівня освіченості лікарів. Ми розраховуємо на появу нових цікавих матеріалів таких малих форм образотворчого мистецтва.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів, при цьому автори не отримували від окремих осіб чи організацій фінансової підтримки дослідження, гонорарів та інших форм винагороди.
Інформація про внесок кожного співавтора: Синяченко О.В. — збір нумізматичного матеріалу й написання тексту; Єрмолаєва М.В. — дизайн і концепція дослідження; Верзілов С.М. — аналіз даних літератури за проблемою; Лівенцова К.В. — підготовка ілюстрацій; Синяченко Т.Ю. — збір нумізматичного матеріалу, комп’ютерна графіка; Верзілова С.Ф. — збір нумізматичного матеріалу.

Список литературы

  1. Kunzmann R. The Saint Eligius, his life and work and his traces in numismatics. Schweiz. Arch. Tierheilkd. 2014. 156(1). 13-6. doi: 10.1024/0036-7281/a000541.
  2. Syniachenko O.V., Golovach I.Yu., Iermolaieva M.V. et al. Revmatolohiya v oblychchyakh: numizmatychno-biohrafichnyy kataloh [Rheumatology in the face: numismatic and biographical catalog]. Kramators´k: Drukars´kyy dim; 2019. 180 p. (In Ukrainian).
  3. Syniachenko O.V., Smiian S.I., Iermolaieva M.V., Dumansky Yu.V. Medytsyna. Ukrayina. Numizmatyka [Medicine. Ukraine. Numismatics]. Ternopil´: Pidruchnyky i posibnyky; 2019. 192 p. (In Ukrainian).
  4. Pearn J. Enduring biographic heritage — medical numismatics. J. Med. Biogr. 2019. 27(2). 108-15. doi: 10.1177/0967772016676784.
  5. Mayer R. The history of a medal. Rev. Med. Brux. 2011. 32(6). 553-9. PMID: 22279858.
  6. Popkin R.J. Medicine in numismatics. Surg. Gynecol. Obstet. 1961. 113. 657-60. doi: 10.1056/NEJM196408062710611.
  7. Iavazzo C., Papakiritsis M., Karamanou M. et al. Ant mandibles as staples in the era of Greek patriot Ioannis Makriyannis (1797–1864). Acta Med. Hist. Adriat. 2018. 11(2). 359-64. PMID: 24304118.
  8. Karamanou M., Tsoucalas G., Gialafos E. et al. Jean-Baptiste de Sénac’s (1693–1770) important work on cardiology and valvular disorders. Curr. Pharm. Des. 2016. 22(13). 1853-6. doi: 10.2174/1381612822666151208120832.
  9. Vrebos J.G. Dupuytren’s contracture: an inaccurate denomination. Acta Chir. Belg. 2019. 109(5). 657-67. doi: 10.1080/00015458.2009.11680512.
  10. Haas L.F. William Harvey 1578–1657. J. Neurol. Neurosurg. Psychiatry. 1992. 55(2). 111. doi: 10.1136/jnnp.55.2.111.
  11. McDonald S.W., Russell D. William Hunter and lymphatics. Ann. Anat. 2018. 218(7). 40-8. doi: 10.1016/j.aanat.2018.03.002.
  12. Dagnino-Sepúlveda J. William Hunter (1718–1783): his legacy three hundred years from his birthday. Rev. Med. Chil. 2019. 147(1). 96-102. doi: 10.4067/S0034-98872019000100096.
  13. Adams Z.M., Fins J.J. Personalities in the history of medicine. Marie François Xavier Bichat. Praxis. 2015. 104(10). 537-8.
  14. Joshi V.R., Poojary V.B. William Heberden (1710–1801). J. Assoc. Physicians. India. 2013. 61(12). 946-7. doi: 10.1093/rheumatology/keg007.
  15. Dequeker J., Luyten F.P. The history of osteoarthritis/osteoarthrosis. Ann. Rheum. Dis. 2018. 67(2). 5-9. doi: 10.1136/ard.2007.079764.
  16. Deshpande S. History of rheumatology. Med. J. D.Y. Patil. Univ. 2014. 7(3). 119-23. doi: 10.1155/2012/259408.
  17. Savoia P. Skills, Knowledge, and Status: the career of an early modern Italian surgeon. Bull Hist. Med. 2019. 93(1). 27-54. doi: 10.1353/bhm.2019.0001.
  18. Walusinski O. Jean-Martin Charcot (1825–1893): A treatment approach gone astray? Eur. Neurol. 2017. 78(5–6). 296-306. doi: 10.1159/000481940.
  19. Ellis H. Percivall Pott: surgeon remembered by his three eponyms. Br. J. Hosp. Med. 2014. 75(1). 54. doi: 10.12968/hmed.2014.75.1.54.
  20. Tan S.Y., Kwok E. René Leriche (1879–1955): Innovator of vascular surgery. Singapore Med. J. 2015. 56(4). 184-5. doi: 10.11622/smedj.2015056.
  21. Taneja R., Maranda E.L., Jarrett O.G. et al. Jean Louis-Alibert-Physician, Teacher, Pioneer. JAMA Dermatol. 2016. 152(9). 1066. doi: 10.1001/jamadermatol.2015.6067.

Вернуться к номеру