Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Всесвітній день боротьби із запальними захворюваннями кишечника
день перший
день другий

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал 4(16) 2008

Вернуться к номеру

Від редактора

Активне впровадження в клінічну практику лабораторно-інструментальних методів дослідження, принципів доказової медицини дозволило суттєво підвищити ефективність діагностики та лікування ендокринних захворювань. При цьому важливо зберегти здатність за допомогою суто клінічних методів виявляти неістотну на перший погляд інформацію, що насправді може виконувати найважливішу синтетичну функцію. Іноді ця інформація є невеликим, але невід’ємним елементом картини, без якого всі інші дані носять характер простої суми.

Сучасній терапії властива агресивність, що полягає не лише у використанні інтервенційних технологій, високих доз препаратів, але й можливості гальмування і навіть зворотного розвитку патологічних морфологічних змін серця, судин, печінки, шлунково-кишкового тракту, нирок. По суті, це означає, що за допомогою терапії у нас з’явилася можливість реально контролювати хронічні захворювання.

У 1990-х роках не лише наука, але й практика реально вийшли на клітинний, молекулярний і генетичний рівні діагностики та лікування. Розпочався активний пошук генетичної природи хронічних соціально значущих захворювань.

Як і в будь-якій іншій галузі практичної діяльності, пов’язаній із підвищенням якості життя людини, прогрес у медицині неминуче призводить до появи нових її особливостей, яким не завжди можна дати однозначну оцінку. Насамперед це стосується процесу взаємодії та стосунків лікаря і хворого. Ще 15–20 років тому різниця в діагностичній інформації у досвідченого лікаря і лікаря-початківця була досить істотною і визначалася вмінням отримати інформацію завдяки більш умілому збиранню та аналізу скарг та анамнезу, а також більш інформативному фізичному обстеженню, що здебільшого визначається досвідом. На сьогодні досвідчений лікар і лікар-початківець володіють, на перший погляд, практично однаковою кількістю діагностичної інформації, оскільки відносна значущість даних, отриманих за допомогою органів чуття, на фоні різкого збільшення обсягу й точності результатів високовірогідних методів обстеження суттєво зменшилася.

Справді, обсяг інформації, отриманої за допомогою сучасних лабораторних та особливо інструментальних методів дослідження, набагато ширший, ніж ще 15–20 років тому. Це створює хибне уявлення про непотрібність фізичного обстеження хворого, що в сучасній практиці часто здійснюється за спрощеною схемою і з порушеннями вимог пропедевтики.

Однак практика засвідчує, що який би вичерпний характер не носила діагностична інформація, надана професіоналами так званого параклінічного процесу, все ж уповні оцінити й визначити її значущість у розвитку хвороби у конкретної людини зможе лише лікар-лікувальник, працюючи біля ліжка хворого чи на амбулаторному прийомі. Суть справи полягає в тому, що лікар повинен лікувати не просто хворого, а людську особистість, в якому би тяжкому стані вона не перебувала. У хворому важливо бачити не «випадок» або «захворювання», а особистість, чиї проблеми значно ширші, ніж ті скарги, які змусили її звернутися до лікаря. Для цього сучасний лікар має бути психологом, поважати свого пацієнта і пам’ятати про дотримання його громадянських прав.

У сучасній медицині з’являється ще одна проблема, що стосується взаємин лікаря і хворого, — стандартизація дій лікаря. Стандартизація медицини, у тому числі й ендокринології, — її нова якість, набута впродовж останнього десятиріччя.

Упровадження стандартів від самого початку і до сьогодні супроводжується пожвавленою дискусією про їх необхідність взагалі або принаймні про їх місце в сучасній лікувально-діагностичній процедурі. Практика — одвічний критерій істини — засвідчує, що все-таки стандарти потрібні. Насамперед тому, що це механізм забезпечення хворому гарантій щодо повноцінності наданої йому допомоги. При цьому найважливішою стороною стандарту вважається реальність його фінансового забезпечення. Стандарти — це спосіб вирівнювання прав лікаря і пацієнта і надання цим взаєминам цивілізованого характеру, притаманного правовому суспільству.

Чи означає даний факт, що відтепер ендокринолог чи лікар іншої спеціальності змушений діяти лише за заздалегідь визначеним алгоритмом? Загалом, у цьому нічого поганого немає, оскільки стандарт є результатом узагальнення світового досвіду, перевіреного практикою і результатами багатоцентрових досліджень. До того ж дія згідно з алгоритмом у багатьох ситуаціях, наприклад при невідкладних станах, зводить до мінімуму ймовірність помилки лікаря. На сьогодні стандарти у вітчизняній ендокринології відсутні, тому необхідно дотримуватися національних і міжнародних рекомендацій. Рекомендації не мають будь-якого фінансового підгрунтя, вони набагато ширші від стандартів. Фактично на основі рекомендацій створюються стандарти. Уміння лікаря з досить значного обсягу рекомендацій вибрати потрібну інформацію і правильно застосувати її на практиці є до певної міри мистецтвом реалізації своїх знань у конкретному клінічному випадку.

Отже, сучасна медицина взагалі й ендокринологія зокрема впродовж останніх десятиліть набули принципово нових якостей, які істотно підвищили ефективність і діагностики, і лікування. Однак при цьому слід пам’ятати про три найголовніші принципи медицини, які й надалі не втрачають свого значення. Суть першого полягає в тому, що предметом лікування залишається не хвороба, а хворий, точніше — людина як особистість. По-друге, медицина визначається як наука про людину, що вимагає від лікаря безперервного вдосконалення своїх знань. По-третє, лікар має бути відданим професії і творчо ставитися до своєї справи — мистецтва лікування.

Із Соловецьких островів у Білому морі,
де спершу страшно, потім — боляче,
а ще згодом приходить відчуття святості, головний редактор,
професор Володимир Іванович Паньків



Вернуться к номеру